Декамерон» Джованні Боккаччо

1) Історико-культурний контекст появи твору

Перший період Відродження в Італії (XIV ст.) – Треченто (раннє Відродження) з центром у Флоренції, для якого характерне переплетення пізньосередньовічних та новочасних тенденцій; певний демократизм, спричинений перебігом в умовах самостійних міст-республік; створення текстів італійською мовою, вивчення давно забутих і майже знищених в середні столітМонтень. «Пробия праць античних авторів. Поштовхом для Боккаччо, що спонукав, написати цю книгу, стала епідемія чуми 1348 року. Вона пройшла по всіх країнах Західної Європи, понесла не менше половини населення. Культура стала поступово звільнятися від вузькодогматичних церковних ідеалів.

2)Світоглядно-естетичні позиції автора

Боккаччо реально сприймає життя і вимальовує його таким, яким воно є насправді. Автор прославляє здібність людини до заповзятливості, до ініціативності, до хитромудрої вигадки заради досягнення своєї мети. В його новелах висвітлюється і дотепність, і веселість, і щедрість, і широта натури людей, поєднуються еротичні переживання і чуттєвість. Очевидно, що для Боккаччо людина і його душевні особливості важливіші за положення цієї людини в суспільстві. Він розбивав міцне середньовічне уявлення про те, що значущість окремого індивіда визначається не його особистими якостями, а його місцем в соціальній ієрархії. Інновації Боккаччо заключались в акценті на індивідуальному, приватному і особливому замість «загального», в заміні типової моделі одиничним виключним випадком. На першому плані – люди нового часу, їхні стосунки, переживання, усвідомлення себе у світі. "Декамерон" розвінчував також і духівництво, оголяючи приховані вади, до яких вдавалися служителі церкви.

3) Жанрова специфіка твору

«Декамерон» втілює перехідний момент від збірки новел до роману. За доби Відродження новела – це невелике за обсягом оповідання, нерідко з гумористичним чи сатиричним забарвленням, що передає «новини дня» (звідси назва жанру) та має несподіване завершення Оповідь втрачає автономність, сюжети з різних джерел зводяться до спільного знаменника, Боккаччо використав принцип «рамки». Характерна драматизація, зароджується психологізм. В основі сюжету лежав анекдот, тому за новелою закріплюється жанрове визначення як оповіді «анекдотичного» побутового змісту. Складається зі 100 новел про десять днів (10 новел – кожен день).

4) Поетикальні особливості тексту

Жива тогочасна італійська мова, збагачена прислів’ями, примовками, суто розмовними зворотами. Новели «Декамерону» можна поділити на два типи: «покарання, якого уникли» та «звернення»(Тодоров Ц.). До складу розповіді входять епізоди двох типів: ті, які описують стан (рівноваги або нерівноваги) та ті, які описують перехід від одного стану до другого. існують різні можливості сюжетного досягнення рівноваги. Перша – це покарання персонажа, а друга «перефарбовування» – знаходження засобів уникнення покарання. Особливістю новел Боккаччо є те, що рівновага ніколи не досягається за рахунок повторення початкового стану. Можливі середньовічні (зокрема лицарські) чи античні мотиви. Також висвітлені притаманні ренесансній традиції антиаскетичні ідеали. За «грою» прихована вільна та активна людська самодіяльність, яка відповідає гуманістичному антропоцентричному ідеалу.