Поняття про статистичне зведення. Види зведення

Первинні статистичні дані, зібрані внаслідок статистичного спостереження, характеризують окремі одиниці досліджуваної сукупності і часто складні для розуміння. Для того, щоб вивчити характерні риси та істотні відмінності тих чи інших явищ, виявити закономірності їх розвитку, треба дані щодо кожного елементу сукупності систематизувати і обробити. Цю роботу виконують на другому етапі статистичного дослідження, який називають статистичним зведенням.

Суть статистичного зведення полягає в класифікації та агрегатуванні матеріалів спостереження. Елементи сукупності об'єднуються за певними ознаками в групи, класи, типи, а інформація про них агрегується як у межах груп, так і в цілому по сукупності. Таким чином, статистичне зведення — це процес упорядкування, систематизації і наукової обробки первинного ста­тистичного матеріалу для виявлення типових рис і закономірностей явищ і процесів, що вивчаються.

Зведення є основою для подальшого аналізу статистичної інформації. За зведеними даними розраховуються узагальнюючі показники, виконується порівняльний аналіз, а також аналіз причин групових відмінностей, вивчаються взаємозв'язки між ознаками.

Основне завдання зведення — підвести підсумок, узагаль­нити результати спостереження так, щоб стало можливим виявити характерні риси й істотні властивості тих чи інших типів явищ, виявити закономірності досліджуваних процесів. Статистичне зведення, в широкому розумінні цього терміну, включає не тільки підрахунок первинного статистичного матеріалу, що можна назвати зведенням у вузькому розумінні слова, але й групування даних, а також викладення результатів зведення за допомогою статистичних рядів, таблиць і графіків.

Складові елементи статистичного зведення:

1. Розробка програми систематизації та групування даних, вибір групувальних ознак і встановлення меж групування;

2. Статистичне групування;

3. Обгрунтування і розробка системи показників для характеристики груп і сукупності в цілому;

4. Визначення технологічних схем обробки інформації, типів ЕОМ, програмного забезпечення;

5. Безпосереднє зведення, узагальнення, розрахунок системи показників;

6. Викладення результатів зведення у вигляді рядів розподілу, статистичних таблиць і графіків.

Успішне вирішення завдань зведення можливе лише при науковому його обгрунтуванні і правильній організації. Зведення результатів статистичного спостереження має здійснюватись за заздалегідь складеною програмою. Залежно від завдання, поставленого перед конкретним дослідженням, програма встанов лює групувальні ознаки, кількість і перелік груп, макети розроблюваних таблиць, а також перелік показників, які повинні бути визначені для характеристики кожної групи і сукупності в цілому. Такі характеристики можуть визначатись у формі абсолют-них (підсумкових показників), середніх і відносних величин.

За організацією робіт і формою обробки даних розрізня-ють централізоване і децентралізоване зведення. При централізованому зведенні матеріали статистичного спостереження надсилають у центральний орган державної статистики, де їх обробляють за певною, заздалегідь встановленою програмою. Прикла­дом такого зведення є обробка матеріалів перепису населення.

Централізоване зведення стає все більш пріоритетним у зв'язку зі створенням Єдиної статистичної інформаційної системи — нової системи збирання, узагальнення, розробки і аналізу статистичної інформації, заснованої на широкому використанні сучасних засобів зв'язку, обчислювальної техніки, прогресивних методів економіко-математичного моделювання, обробки та аналізу статистичної інформації, обгрунтування достовірних висновків та пропозицій. Результати такої обробки публікуються з використанням сучасної поліграфічної техніки, що дозволяє своєчасно, надійно та якісно забезпечувати органи державної влади та управління інформацією, необхідною для висвітлення процесів соціально-економічного розвитку держави, своєчасно попереджувати небажані тенденції у суспільних явищах.

Децентралізоване зведення передбачає обробку і підраху­нок результатів спостереження на місцях, а Держкомстату України надсилають уже зведені підсумки за певними адміністра­тивними одиницями. Так, при обробці статистичної звітності зведення здійснюється від нижчої до вищої ланки управління. Ха­рактерні класифікаційні позиції зведення такі: територіальна оз­нака (область, місто, район), підпорядкованість (міністерство, відомство), види економічної діяльності, форми власності.

У статистичній практиці частіше застосовують децентралізоване зведення, оскільки його результати можна оперативно використати для потреб керівних органів тієї чи іншої адміні (стративної одиниці. На практиці можливе поєднання централізованого і децентралізованого зведення.

2. Статистичні групування. Види групування

Одним із основних і найбільш поширених методів обробки І аналізу первинної статистичної інформації є групування. Під ним розуміють розподіл на групи за будь-якою істотною ознакою усієї сукупності інформації про суспільні явища, зібраної її процесі спостереження.

У системі статистичних методів дослідження масових сус-пільних явищ групування займають особливе місце. Метод групу-Чіїння визначає межі і можливості застосування інших статистичних методів аналізу основних сторін і характерних особливостей досліджуваних явищ. За своєю роллю у процесі дослідження ме-юд групування виконує деякі функції, аналогічні функціям експерименту у природничих науках: наслідки групування за окремими ознаками і комбінації самих ознак дають можливість вия-вити закономірності та взаємозв'язки явищ у певних умовах.

У статистиці групування використовують для вирішення різноманітних завдань. Серед них найголовніші: виявлення соціально-економічних типів явищ, вивчення структури та структурних зрушень, дослідження взаємозв'язку і залежності між ознаками. Відповідно до цих завдань групування поділяють на типо­логічні, структурні та аналітичні.

Групування, які дають можливість виділити із загального масиву інформації типові явища і процеси, називають типологічними. За допомогою типологічних групувань виділяють найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна статистична сукупність, визначають істотні відмінності між ними, а також ознаки, що є спільними для усіх груп, їх застосовують при вивченні розподілу підприємств за формами власності, при групуванні населення за суспільними групами, розподілі суспільного виробництва за економічним призначенням продукції та ін.

Структурні групування характеризують розподіл якісно однорідної сукупності на групи за певною ознакою. Потреба в таких групуваннях виникає тому, що однорідність явищ і елементів, з яких складається статистична сукупність, ще не означає їх тотожності. У межах однорідної сукупності елементи відрізняються один від одного числовими значеннями властивих їм ознак.

Структурні співвідношення визначають на основі типологічних групувань і тому можна вважати, що структурні групування є похідними від типологічних групувань. Слід зазначити, що завдання, які вирішуються типологічними та структурними групуваннями, тісно пов'язані між собою, внаслідок чого ці групування доповнюють одне одного і застосовуються, як правило, комплексно. Типологічні і структурні групування відрізняються лише за метою дослідження, за формою вони повністю збігають­ся.

Отже, структурні і типологічні групування описові, бони характеризують структуру сукупності, виділяють характерні риси та особливості, але відрізняються рівнем якісних відмінностей між групами.

Найбільш дієвим методичним інструментом для обробки економічної інформації є аналітичні групування, які застосовуються для вивчення взаємозв'язків між явищами, впливу однієї ознаки на іншу. Масштаби практичного застосування аналітич­них групувань ставлять їх в число пріоритетних методів економічних досліджень.

Явища суспільного життя та їх очники тісно пов'язані між собою. Взаємопов'язані ознаки можна поділити на факторнії результативні. Ознака, яка впливає на інші зумовлює їх зміни, називається факторною. Ознака, яка залежить від інших ознак і змінюється під їх впливом, називається результативною. Чи допомогою групувань можна виявити наявність. та напрям зв'язку між ознаками.

За кількістю ознак покладених в основу групування розрізняють два види групування — просте і складне. Просте грування — це групування за будь-якою однією ознакою. Складне групування може бути комбінаційним, якщо в його основі послідовно скомбіновано дві і більше ознак, або багатамірним, якщо воно проводиться за певною множиною ознак одночасно. Застосування комбінаційних групувань дозволяє провести більш ґрунтовний аналіз розвитку явищ, виявити взаємозв'язки і залежності між ними.

Комбінаційні групування можна здійснювати одночасно не тільки за двома ознаками, а і за трьома і більше ознаками. Але застосуванням комбінаційних групувань не слід зловживати, тому що із збільшенням кількості ознак групування різко збільшується кількість груп, що зменшує їх наочність. Надмірне подрібнення груп ускладнює аналіз матеріалу і знижує ефективність ви­користання статистичної інформації.

Розподіл групувань на три види має певною мірою відносний характер. Адже часто групування універсальні: одночасно виділяються типи, визначається склад сукупності й виявляється взаємозв'язок між ознаками.

Всі наведені вище приклади групування здійснені на основі безпосереднього узагальнення первинних даних статистичного спостереження. Такі групування можна назвати первинними. На практиці іноді доводиться перегруповувати раніше згрупований матеріал для забезпечення співставлення даних двох або декількох групувань, порівнянності структур двох сукупностей за однією і тією самою ознакою. Результат перегрупування називають вторинним групуванням. Перегрупування здійснюється або об'єднанням, або розбиттям інтервалів первинного групування.

3. Основні питання методології статистичних групувань

Першочерговим питанням теорії групування є вибір ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Ознаки, які покладені в основу групування, називаються групувальними ознаками. Завдання вибору групувальної ознаки вирішується з урахуванням суті і законів розвитку явища, що вивчається. Залежно від мети дослідження обираються ознаки, які найбільш повно і точно ха­рактеризують досліджуваний об'єкт, дозволяють виявити його типові риси та властивості.

Розмаїття ознак, за якими може здійснюватись групування, можна певним чином класифікувати.

За формою вираження групувальні ознаки можуть бути атрибутивними і кількісними. Атрибутивними називаються ознаки, які не мають кількісного вираження і реєструються у вигляді текстового запису. Число груп, на які поділяється досліджувана сукупність, визначається кількістю різновидів цієї ознаки. Так, групування населення за статтю дає дві групи чоловіки і жінки, групування населення за рівнем освіти дає шість груп — повна вища, базова вища, професійно-технічна, повна загальна, базова загальна середня, початкова загальна.

Окремим видом атрибутивних групувань с групування за альтернативного ознакою, коли є лише два варіанти атрибутивної ознаки, причому один з них виключає інший.

Кількісні (варіюючі) ознаки — це ознаки, які набувають різних цифрових характеристик і виражаються числовими значеннями.

Наступним важливим кроком після визначення групувальної ознаки є розподіл одиниць сукупності на групи. Тут виникає питання щодо кількості груп і величини інтервалу. Здійснюючи групування за атрибутивними ознаками, питання про кількість груп не ставиться, оскільки їх стільки, скільки атрибутивних ознак.

При групуванні за кількісною ознакою постає питання що­до кількості груп і інтервалів групування. Питання про число груп і величину інтервалу слід вирішувати залежно від багатьох обставин, насамперед відповідно до мети дослідження і діапазону варіації групувальної ознаки. Число груп пов'язано з обсягом сукупності. Тут немає чітко визначених наукових прийомів, які дозволяють вирішувати це питання при любих обставинах. Кожного разу це завдання вирішується з урахуванню конкретних обставин. Однак, існує формула, запропонована американським вченим Стерджесом, за допомогою якої можна намітити число груп п, якщо відома чисельність сукупності.

N = 1 + 3,322 lg N

За величиною розрізняють інтервали рівні і нерівні. Рівні інтервали застосовують тоді, коли зміни кількісної ознаки всере-дені сукупності відбуваються рівномірно. Величину інтервалу при групуванні із застосуванням рівних інтервалів визначають за формулою:

h =	Xmax – Xmin
n

де А — величина інтервалу;

х _mах — максимальне значення ознаки;

х _mіп — мінімальне значення ознаки; п — кількість груп.

Таким чином, величина інтервалу залежить від кількості груп (n) і коливання досліджуваної ознаки. Чим ширший розмах коливання (х_тяк - х_тin), тим більша величина А; чим більше n, тим менше А.

Ряди розподілу складаються з двох елементів — варінтів і частот. Варіанта — окреме значення групувальної ознаки, а частоти — кількість елементів у групі з відповідним значенням ознаки. Частоти, які відповідають певній ознаці, можуть подаватись як в абсолютних значеннях, так і у відносних, виражених коефіцієнтом або відсотком (часткою). Накопичену частоту (частку) називають кумулятивною.

Залежно від статистичної природи групувальної ознаки (якісна чи кількісна) ряди розподілу поділяють на атрибутивні та варіаційні. Ряд розподілу, утворений за якісною (атрибутивною) ознакою, називається атрибутивним.

Нерівними називають інтервали, в яких різниця між верхньою і нижньою межею неоднакова. Нерівні інтервали застосовують тоді, коли варіація групувальної ознаки відбувається нерівномірно і в дуже широких межах; вони можуть бути зростаючими і спадними.

Розрізняють інтервали закриті і відкриті. Закритими є інтервали, в яких визначені максимальні і мінімальні межі. Відкритими називаються інтервали, у яких максимальні або мінімальні значення ознаки заздалегідь невідомі. Тому при групуванні перший і останній інтервали залишаються відкритими,

4. Ряди розподілу

Результати зведення і групування можна оформляти у вигляді рядів розподілу, статистичних таблиць і графіків.

Статистичний ряд розподілу — це ряд, який характеризує розподіл одиниць сукупності по групах за будь-якою ознакою, різновидності якої розташовані у певному порядку.

Ряд розподілу сукупності за ознакою, що має кількісне вираження, називається варіаційним. Варіаційні ряди залежно від групувальної ознаки поділяють на дискретні і інтервальні. За дискретною ознакою, кількість значень якої обмежена, утворюється дискретний ряд розподілу.

Розподіл студентів факультету за курсами — це варіаційний дискретний ряд розподілу, де курси — варіанти, а кількість студентів — частоти.

За дискретною ознакою, що варіює в широких межах, або за неперервною ознакою будують інтервальний ряд розподілу. При цьому варіанти об'єднуються в інтервали, а частоти (частки) відносяться не до окремого значення ознаки, як у дискретних рядах, а до всього інтервалу. Якщо ж розміщення частот в обидві сторони від середньої неоднакове, такий ряд називають асиметричним, або скошеним.

Ряди розподілу допомагають досліджувати структуру явищ. Вони мають самостійне значення при вивченні варіації групувальної ознаки. Для унаочнення часто користуються різними способами графічного зображення варіаційних рядів. Варіацій­ний ряд можна зобразити у вигляді полігона і гістограми.

Полігон застосовується в основному для зображення дискретних рядів розподілу. При побудові полігону на вісь абсцис відкладають значення ознаки (варіанти), а на вісь ординат - абсолютні або відносні показники чисельності одиниць сукупності (частоти).

Гістограма розподілу здебільшого застосовується для зображення інтервальних рядів. Для її побудови на вісь абсцис відкладаються інтервали ознаки, а на вісь ординат — частоти. Над віссю абсцис будуються прямокутники, висота яких дорівнює розміру частот, а їх площа відповідає величині добутків варіантів і частот. З гістограми легко дістати полігон розподілу. Для цього досить сполучити прямими лініями середини верхівок прямокутників.

За характером розподілу варіаційні ряди бувають симетрич­ними і асиметричними. Ряд розподілу, в якому частоти спочатку наростають, а потім так само спадають, називають симетричний.

У практиці економічної роботи може виникнути потреба в перетворенні рядів розподілу у кумулятивні ряди, які будуються за накопиченими частотами (частками). На підставі таких рядів визначають структурні середні, вивчають процес концентрації досліджуваного явища. Накопичені частоти визначають Шляхом послідовного додавання частот (часток) наступних груп. За даними кумулятивного ряду з накопиченими частотами (частками) можна побудувати графік у вигляді кумуляти (кривої сум). При графічному зображенні кумуляти накопичені частоти наносять на графічне поле у вигляді перпендикулярів на вісь абсцис, які з'єднуються ломаною лінією.

Однією із важливих вимог до побудови рядів розподілу є забезпечення їх порівнянності. Варіаційні ряди з рівними інтервалами відповідають цій умові. Частоти нерівних інтервалів у рядах розподілу безпосередньо не співставиш, що не дає можливості правильно оцінити характер розподілу досліджуваного явища за певною ознакою. У подібних випадках для забезпечення необхідної порівнянності визначають густоту розподілу, тобто обчислюють, скільки одиниць у кожній групі відповідає одиниці величини інтервалу.