Під­го­тов­ка лі­нії до ви­мі­рю­ван­ня на міс­це­вос­ті

Пе­ред ви­мі­рю­ван­ням на міс­це­вос­ті лі­нію зак­ріп­лю­ють, про­ві­шу­ють і роз­чи­ща­ють. Зак­ріп­лен­ня по­ля­гає в ус­та­нов­лен­ні на кін­цях лі­нії пос­тійних або тим­ча­со­вих зна­ків і віх.

Ві­шен­ня – це вста­нов­лен­ня про­між­них зна­ків (віх) в ство­рі (вер­ти­каль­ній пло­щи­ні), яка про­хо­дить че­рез по­чат­ко­ву і кін­це­ву точ­ки лі­нії (рис. 24).

Ві­ха – це жер­ди­на дов­жи­ною 1,5-2 м і тов­щи­ною 4-6 см.

Як­що по­чат­ко­ва і кін­це­ва точ­ки ви­ди­мі, то між ни­ми став­лять ві­хи так, щоб во­ни по­па­да­ли у створ лі­нії. У ви­пад­ку, ко­ли між по­чат­ко­вою і кін­це­вою точ­ка­ми є пе­реш­ко­да, бе­руть якусь точ­ку С, з якої бу­де доб­ре вид­но і по­ча­ток і кі­нець лі­нії. Са­ме так об­ми­на­ють, про­ві­шу­ючи лі­нію в лі­сі, стов­бу­ри де­рев.

Рис. 24. Схеми провішування лінії

По­ря­док ви­мі­рю­ван­ня лі­ній у лі­сі

Лі­нію ви­мі­рю­ють два мір­ни­ки – пе­ред­ній і зад­ній. Зад­ній бе­ре од­ну шпиль­ку, пе­ред­ній – п'ять (десять).

Мі­рни­ки на­тя­гу­ють мір­ну стріч­ку (МС), вис­тав­ля­ють шпиль­ки в про­рі­зи. Зад­ній мір­ник ви­тя­гує шпиль­ку, а пе­ред­ній за­ли­шає. Пе­ред­ній мір­ник тяг­не да­лі МС, до тих пір, по­ки зад­ній не дійде до за­ли­ше­ної пе­ред­нім шпиль­ки. Мір­на стріч­ка на­тя­гується вдру­ге, зад­ній мір­ник зно­ву ви­тя­гує із зем­лі шпиль­ку, а пе­ред­ній за­ли­шає. Та­ким чи­ном, зад­ній мір­ник під­би­рає шпиль­ки за­ли­ше­ні пе­ред­нім до то­го ча­су, по­ки у пе­редньо­го не за­ли­шить­ся жод­ної.

Кон­троль ви­мі­рю­вань ве­дуть обид­ва мір­ни­ки. Лі­нія мі­ряється дві­чі у пря­мо­му і зво­ротньо­му нап­рям­ках, кож­но­го ра­зу з точ­ніс­тю до 2 мм, по­тім виз­на­чається се­реднє зна­чен­ня.

Ви­мі­рю­ван­ня від­да­лей від­да­ле­мі­ром

Від­да­ле­мі­ри по­ді­ля­ють­ся на нит­ко­ві і под­війно­го зоб­ра­жен­ня.

Зо­ро­ві тру­би су­час­них ге­оде­зич­них при­ла­дів (те­одо­лі­тів, ні­ве­лі­рів та ін.) яв­ля­ють­ся од­но­час­но і нит­ко­ви­ми від­да­ле­мі­ра­ми.

Пе­ре­мін­на ба­за – від­да­ле­мір­на рейка, яку вис­тав­ля­ють на точ­ці, до якої тре­ба ви­мі­ря­ти від­даль.

Нит­ко­вим від­да­ле­мі­ром зруч­но ви­мі­рю­ва­ти від­даль з сан­ти­мет­ро­ви­ми по­діл­ка­ми, від­лік за та­кою рейкою в сан­ти­мет­рах до­рів­нює від­далі між при­ла­дом і рейкою в мет­рах. При ви­го­тов­ле­ні нит­ко­во­го від­да­ле­мі­ра під­би­ра­ють ко­ефі­цієнт К = 100.

Від­даль виз­на­ча­ють за фор­му­лою S = K×n,

де n – від­рі­зок за рейкою між верхньою і нижньою нит­ка­ми сіт­ки ни­ток оку­ля­ра.

Точ­ність ви­мі­рю­ван­ня від­да­лей нит­ко­вим від­да­ле­мі­ром

Внас­лі­док не­од­на­ко­во­го пе­ре­лом­лен­ня в ат­мос­фе­рі верхньо­го і нижньо­го про­ме­нів ви­ни­ка­ють знач­ні по­мил­ки виз­на­чен­ня від­далі, особ­ли­во у жар­кі дні. У та­кі дні мож­на мі­ря­ти лі­нії не­ве­ли­кої дов­жи­ни (100-150 м) і ви­ко­рис­то­ву­ва­ти при від­лі­ках вер­хню час­ти­ну рейки.

Крім то­го, при­чи­на­ми по­ми­лок слу­жать не­од­но­час­ність знят­тя від­лі­ків за від­да­ле­мір­ни­ми нит­ка­ми, від­хи­лен­ня рейки від вер­ти­каль­но­го по­ло­жен­ня і т. ін.

Від­нос­на по­мил­ка виз­на­чен­ня від­да­лей нит­ко­вим від­да­ле­мі­ром за спри­ят­ли­вих умов 1: 300‑1: 400 при від­да­лі до 200-250 м, за нес­при­ят­ли­вих умов мо­же до­ся­га­ти 1: 100.

ТЕ­МА 5. ЗЙОМКА БУ­СОЛ­ЛЮ І ГО­НІ­ОМЕТ­РОМ

Спо­со­би зйомки си­ту­ації і рельєфу

За­леж­но від ха­рак­те­ру міс­це­вос­ті і роз­мі­щен­ня об'єктів, що зні­ма­ють, за від­но­шен­ням до пун­ктів зні­маль­ної сіт­ки зас­то­со­ву­ють різ­ні спо­со­би зйомки.

Спо­со­би пря­мо­кут­них ко­ор­ди­нат (пер­пен­ди­ку­ля­рів), зас­то­со­ву­ють для зйом­ки об'єктів і їх­ніх кон­ту­рів, роз­та­шо­ва­них поб­ли­зу сто­рін хо­ду. По­ло­жен­ня зні­мальних то­чок виз­на­ча­ють­ся ор­ди­на­та­ми (пер­пен­ди­ку­ля­ра­ми, що опу­ще­ні на сто­ро­ни хо­ду) і аб­сци­са­ми (від­да­ля­ми, які ви­мі­рю­ють по хо­до­вій лі­нії від її по­чат­ку до ос­нов пер­пен­ди­ку­ля­рів).

Зйомку си­ту­ації ви­ко­ну­ють у про­це­сі ви­мі­рю­ван­ня лі­ній хо­ду.

По­ло­жен­ня ос­нов пер­пен­ди­ку­ля­рів на лі­нії хо­ду вста­нов­лю­ють око­мір­но еке­ром та ру­лет­кою.

Око­мір­но вста­нов­лю­ють ос­но­ван­ня ко­рот­ких пер­пен­ди­ку­ля­рів дов­жи­ною не біль­ше 20 м.

Спо­со­би по­ляр­них ко­ор­ди­нат

Зас­то­со­ву­ють для зйомки об'єктів на від­кри­тій міс­це­вос­ті. При­лад вис­тав­ля­ють, н-д: у точ­ці № 3, де бу­сол­лю ви­мі­рю­ють маг­ніт­ні ази­му­ти (рис. 25). Від­даль в біль­шос­ті ви­пад­ків ви­мі­рю­ють від­да­ле­мі­ром. Мір­ну стріч­ку ви­ко­рис­то­ву­ють тіль­ки для виз­на­чен­ня по­ло­жен­ня об'єктів, близь­ко роз­та­шо­ва­них до то­чок хо­ду.

Спо­сіб ку­то­вих за­сі­чок

Ви­ко­рис­то­вується при зні­ман­ні важ­ко­дос­туп­них об'єктів і кон­ту­рів. За­сі­ка­ють об'єкт не мен­ше, ніж з трьо­х пун­ктів зні­маль­ної ос­но­ви. Ли­ше у ви­пад­ку, як­що не­об­хід­но ви­мі­ря­ти кон­троль­ний кут при точ­ці, яку виз­на­ча­ють, до­пус­кається за­січ­ка з двох пун­ктів. Ку­ти між нап­рям­ка­ми у точ­ці ви­мі­рю­ван­ня не по­вин­ні бу­ти мен­ше 30 ^о і біль­ше 150 ^о.

Спо­сіб лі­нійних за­сі­чок

Ви­ко­рис­то­ву­ють для зйомки ок­ре­мих об'єктів, роз­та­шо­ва­них поб­ли­зу то­чок і лі­ній зні­маль­ної сіт­ки. Точ­ки для за­сі­чок ви­би­ра­ють так, щоб від­стань до них від стан­ції ви­ра­жа­лась ці­лим чис­лом мет­рів.

Спо­сіб об­хо­ду

Ви­ко­рис­то­вується для зйомки пло­щин­них об'єктів (ди­вись "Польо­ві ро­бо­ти при бу­соль­ній зйом­ці").

Зйомка рельєфу у біль­шос­ті ви­пад­ків ви­ко­нується по­ляр­ним спо­со­бом. При цьому виз­на­ча­ють як пла­но­ве, так і ви­сот­не по­ло­жен­ня то­чок, які зні­ма­ють (пі­ке­тів).

Рис. 25. Будова бусолі

Точ­ки роз­та­шо­ву­ють на всіх ха­рак­тер­них лі­ні­ях і відмітках рельєфу, на вер­ши­нах і у пі­дош­ви па­гор­бів, на бров­ках і на дні кот­ло­ва­нів, на во­до­роз­діль­них і во­доз­лив­них лі­ні­ях, сід­ло­ви­нах. За об­чис­ле­ни­ми відмітка­ми цих то­чок на пла­ні про­во­дять го­ри­зон­та­лі.

Еке­ри, їх бу­до­ва, по­вір­ки і ви­ко­рис­тан­ня

Еке­ри – це при­ла­ди, які слу­жать для по­бу­до­ви на міс­це­вос­ті пря­мих ку­тів.

Найпрос­ті­ший екер (хрес­то­по­діб­ний), який мож­на ви­го­то­ви­ти са­мос­тійно, скла­дається із двох пе­рех­ре­ще­них під пря­мим ку­том пла­нок, на кін­цях яких вер­ти­каль­но вста­нов­ле­ні бу­лав­ки а, в, с, d, які яв­ля­ють­ся ді­оп­тра­ми. Лі­нії ві­зи­ру­ван­ня по ді­оп­трах ав і сd роз­мі­ще­ні між со­бою під пря­мим ку­том. Уяв­на вер­ти­каль­на пло­щи­на, що про­хо­дить лі­нією ві­зи­ру­ван­ня, на­зи­вається ко­лі­ма­ційною або ві­зир­ною. Для вста­нов­лен­ня еке­ра на міс­це­вос­ті, в міс­ці пе­ре­сі­чен­ня пла­нок при­би­ва­ють кі­лок. По­бу­до­ва на міс­це­вос­ті пря­мо­го ку­та в да­ній точ­ці на­зи­вається прок­ла­ден­ням пер­пен­ди­ку­ля­ра. Для по­бу­до­ви пер­пен­ди­ку­ля­ра до лі­нії АВ у да­ній на ній точ­ці О вста­нов­лю­ють екер так, щоб ві­зир­на лі­нія ав про­хо­ди­ла че­рез ві­хи А і В. По­тім зна­хо­дять зі сто­ро­ни дру­гої па­ри ді­оп­трів сd і ві­зи­ру­ючи за ни­ми, пе­ре­но­сять і вста­нов­лю­ють ві­ху D так, щоб во­на опи­ни­лась у пло­щи­ні, де по­бу­до­ва­ні су­між­ні ку­ти АОD і ВОD (рис. 26).

Рис. 26. Екер

По­бу­до­ва пер­пен­ди­ку­ля­ра до лі­нії АВ із да­ної точ­ки D по­за цієї лі­нією на­зи­вається опус­кан­ням пер­пен­ди­ку­ля­ра.

Ос­но­ву пер­пен­ди­ку­ля­ру т. О зна­хо­дять у кіль­ка прийомів, ру­ха­ючись з еке­ром у ство­рі лі­нії АВ. У цьому ви­пад­ку ос­но­вою пер­пен­ди­ку­ля­ра бу­де точ­ка О сто­ян­ки еке­ра, ко­ли ко­лі­ма­ційна пло­щи­на ді­оп­трів ав су­міс­тить­ся зі ство­ром лі­нії АВ, а по ді­оп­трах сd ві­зир­на лі­нія пройде че­рез точ­ку D.

Рис. 27. Відкладання перпендикулярів

Ве­ли­ке по­ши­рен­ня має двод­зер­каль­ний ві­доб­ра­жу­валь­ний екер. Він скла­дається із двох плос­ких дзер­кал, які прик­ріп­ле­ні до двох гра­ней триг­ран­ної ко­роб­ки. Гра­ні роз­та­шо­ва­ні під ку­том 45 ^о; у їх­ніх вер­хніх час­ти­нах зроб­ле­ні ві­кон­ця. Вни­зу ко­роб­ки є руч­ка з гач­ком для важ­ка. Ви­ко­рис­тан­ня двод­зер­каль­но­го еке­ра по­бу­до­ва­но на за­ко­ні від­бит­тя про­ме­нів світ­ла від плос­ких дзер­кал. Про­мінь світ­ла, що па­дає на од­не дзер­ка­ло, від­би­вається від нього і, по­па­да­ючи на дру­ге дзер­ка­ло, від­би­вається пов­тор­но. Дві­чі від­би­тий про­мінь ут­во­рює з про­ме­нем, який па­дає на пер­ше дзер­ка­ло кут в два ра­зи біль­ший, ніж кут між дзер­ка­ла­ми (рис. 27).

Щоб по­бу­ду­ва­ти пря­мий кут (від­клас­ти пер­пен­ди­ку­ляр), ста­ють з еке­ром у да­ну точ­ку m на лі­нії ОР, на кін­цях вста­нов­лю­ють ві­хи. Екер три­ма­ють так, щоб ва­жок, прик­ріп­ле­ний до гач­ка, зна­хо­див­ся над точ­кою m і од­не дзер­ка­ло бу­ло нап­рав­ле­не у бік ві­хи Р. По­ба­чив­ши в дру­го­му дзер­ка­лі від­бит­тя цієї ві­хи, спос­те­рі­гач ке­рує ро­біт­ни­ком з ві­хою К до тих пір, по­ки ця ві­ха, ви­ди­ма спос­те­рі­га­чу че­рез ві­кон­це, бу­де роз­та­шо­ва­на на про­дов­жен­ні від­би­тої в дзер­ка­лі ві­хи Р. По­бу­до­ва­ний кут К m Р бу­де пря­мим, як­що кут між дзер­ка­ла­ми 45 ^о. Щоб пе­ре­ві­ри­ти цю умо­ву, бу­ду­ють в точ­ці m дру­гий сміж­ний кут О m К за ві­хою О. Як­що при цьому ві­ха К за­ли­шається на міс­ці, то умо­ви дот­ри­ма­но. У про­ти­леж­но­му ви­пад­ку змі­ню­ють кут між дзер­ка­ла­ми з до­по­мо­гою вип­рав­них гвин­тів і екер зно­ву пе­ре­ві­ря­ють.

Рис. 28. Будова екліметра

Прак­тич­не за­нят­тя № 5.1

Те­ма. Бу­до­ва і по­вір­ки бу­со­лі, го­ні­омет­ра, ек­лі­мет­ра

Ме­та:

1. Вив­чен­ня бу­до­ви бу­со­лі, ек­лі­мет­ра.

2. Фор­му­ван­ня вмінь і на­ви­ків: при­ве­ден­ня бу­со­лі, го­ні­омет­ра, ек­лі­мет­ра у ро­бо­че по­ло­жен­ня.

При­ла­ди та ма­те­рі­али

1. Бу­со­лі, го­ні­омет­ри, ек­лі­мет­ри.

2. Ві­хи.

3. Шта­ти­ви.

Ме­то­дич­ні вка­зів­ки

Ро­бо­та скла­дається з двох зав­дань:

· сту­ден­ти оз­найом­лю­ють­ся з да­ною інструк­цією або її аналогом;

· ви­ко­нан­ня завдань ве­деть­ся у пос­лі­дов­нос­ті, вка­за­ній у да­ній інструк­ції;

· при­ла­ди для ви­ко­нан­ня ро­бо­ти: бу­со­лі БЛ, БК-20, БС-2, БГ-2, БШ-1, го­ні­омет­ри, ек­лі­мет­ри.

Бу­соль­на зйом­ка

Бу­сол­лю ви­ко­ну­ють ро­бо­ти, які не пот­ре­бу­ють ви­со­кої точ­нос­ті: від­ве­ден­ня лі­со­сік, прив'яз­ка проб­них площ, зйом­ка внут­рішньо­к­вар­таль­ної си­ту­ації. За до­по­мо­гою бу­со­лі виз­на­ча­ють ази­му­ти, рум­би і го­ри­зон­таль­ні ку­ти (рис. 29).

Ви­ди бу­со­лей:

1. Бу­соль лі­со­ва БЛ.

2. Бу­соль Сте­фа­на (БС-2).

3. Бу­соль ге­оде­зич­на (БГ-2).

4. Бу­соль конструк­тив­на (БК-2).

5. Бу­соль шар­нір­на (БШ-1)