Соціологічна думка в Україні

Витоки соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (ІХ-ХШ ст.) і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Цінними джерелами протосоціологічних ідей є перші літературні твори: "слова", "повчання", "патерики", "життя святих", які складалися для поширення християнства і водночас містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу і опосередковано відбивали настрої різних верств.

Важливим джерелом протосоціологічної думки був твір дрібного шляхтича з Волині Христофора Філарета (псевдонім) "Апокрисис" (1597 р.), в якому у релігійній формі відстоюється ідея рівності людей незалежно від місця і становища у житті, дотримання монархом прав і свобод народу, суспільного договору і природних прав.

Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI - початку XVII ст. займає мислитель Іван Вишенський - виходець з містечка Судова Вишня, біля Львова. Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях центральними темами.

Значний інтерес для протосоціології становлять соціально-політичні концепції Києво - Могилинської академії - першого вищого навчального закладу на східних землях України. Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч київський митрополит Петро Могила (1596-1648 рр.). Разом з іншими діячами академії – С. Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем - він розвивав погляди на співвідносний церкви і держави, світської та церковної влади.

Важливий вплив на становлення української суспільної думки, протосоціологічних ідей XVIII ст. має теоретична спадщина великого мислителя Г. Сковороди (1722-1794 рр.). Провідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори.

Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братства, створеного наприкінці 1845 - початку 1846 рр. До Братства належали:

М. Костомаров, М. Гулак, Т.Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркевич та ін. Висловом основних ідей братчиків був твір М. Костомарова "Книги битія (буття) українського народу" в якому подано картину світової історії, історії України та її поневолення. Закінчується вона романтичною картиною "відродження, або повстання України з мертвих".

У суспільно-політичних поемах члена Братства Т. Шевченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацької традиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу. Шевченко вважав за необхідне встановлення демо­кратичної республіки, взірець якої він вбачав у республіканському устрої. Творчості Шевченка притаманні гуманізм, людяність, християнська терпимість.

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження Женевського гуртка українських учених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися у часопису "Громада" (Женева) і окремих виданнях. У цей час у всій тодішній соціології домінуючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Саме під впливом наведених напрямів і течій перебували учені, які започаткували соціологічні студії в Україні. Характерною ознакою їх діяльності була активна пропаганда положень, уже вироблених західною соціологічною думкою. Учені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених. Певною мірою така позиція є зрозумілою, якщо взяти до уваги, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою.

Відомий український економіст, соціолог, публіцист С.А. Подолинський (1850-1891 рр.) соціологію розглядає як науку про людське суспільство. У своїй науковій творчості поєднував марксистські і соціал - дарвіністські погляди. Коло соціологічних інтересів зводиться до наступної проблематики: виробнича діяльність людей і господарські відносини, соціальна стратифікація, соціальна мобільність, взаємозалежність національності і становища індивіда в суспільстві, закон боротьби за існування і закон зростання солідарності людей. Важливою є думка про те, що одним з вимірів соціальної стратифікації і умов соціальної мобільності є приналежність до певної національності.

Коло соціологічних зацікавлень українського громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М.П. Драгоманова (1841-1895 pp.) - соціальні зміни, співвідношення історії і соціологи, питання національності, проблеми прогресу. Прихильник теорій О.Конта, Г.Спенсера, П.Ж.Прудона. Соціологію розглядав як науку про суспільство.

Значний внесок у подальший розвій української соціології зробили такі видатні українські вчені, як М.С. Грушевський, Б.О. Кістяківський, С.С. Дністрянський, М.І. Туган-Барановський та ін. Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями M. С. Грушевський (1866-1934 pp.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на межі XIX і XX ст. європейським позитивізмом. Основа соціологічних інтересів М. Грушевського - фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо.

Організації соціологічних студій в установах ВУАН присвятив свою діяльність М. Грушевський, повернувшись в Україну у 1924 р.

Після 1930 р. за умов гоніння на українську науку, поширення політики терору й репресій ослабла зацікавленість соціологічними студіями. Соціологічні установи, яких й так було обмаль в Україні, ліквідовувались, а їхні співпрацівники, уникаючи небезпечної тематики, в основному популяризували соціологічні знання в дусі догми вчення Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна. Соціологія, як наука, втрачає свій самостійний статус, заноситься у "чорний список" так званих буржуазних наук, стає поволі служницею пропаганди.

З 1936 p., з посиленням хвилі репресій, відбувається майже повна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан був понад 30 років, незважаючи на тимчасові "потепління" й спроби пожвавлення соціологічних студій у межах академічних установ. Соціально-економічний відділ АН УPCP (1937-1946 pp.) не видав практично жодної вагомої праці соціологічного характеру.

Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До цього призвели такі фактори:

• майже повний контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціологічних досліджень;

• відсутність самостійного статусу соціології як науки та її ототожнення з історичним матеріалізмом у плані вихідних методологічних засад;

• постійний політичний ризик інноваційної соціології;

• протидія соціологічним дослідженням, з одного боку, на ідеологічному ґрунті, а з другого - на патріотичному, коли більш-менш об'єктивні наукові розвідки, які відхилялися від партійної лінії, діставали ярлика "націоналістичних";

• застій у розробці альтернативних теоретичних засад і моделей та бідність;

• обмеженість державної соціальної статистики та її недостовірність;

• бідна матеріально-технічна база соціології, брак найновішого обладнання, електронно-обчислювальної техніки, комп'ютерів;

• відсутність належних умов для підготовки висококваліфіко­ваних спеціалісті, зокрема і за кордоном;

• нерозвиненість наукових зв'язків із зарубіжними соціологами;

• дефіцити соціологічних праць зарубіжних авторів.

До цього слід додати, що результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались.

Лише з початком процесів оновлення суспільства у середині 80-х років змінюється ставлення до соціології та усвідомлюється зростаюча потреба в її дослідженнях. Розвиток соціології стає нагальною потребою національного відродження України. Яскравим виявом цієї тенденції було створення восени 1990 р. Інституту соціології в системі Національної академії наук.

У цей час відбуваються й інші важливі події для становлення української соціології. Створюється Соціологічна асоціація України, першим президентом якої став професор В. І. Волович. У університетах відкриваються факультети та відділення для підготовки професійних соціологів, започатковуються соціологічні видання, утворюються спеціалізовані ради щодо захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора соціологічних наук, починає виходити журнал "Філософська і соціологічна думка", а з 1998 р. - часопис "Соціологія: теорія, методика, маркетинг".

Питання для самоперевірки

1. Яке місце займає соціологія в системі сучасних наук?

2. Чим відрізняється соціологія від інших наук про суспільство?

3. Як визначається об'єкт і предмет соціології? У чому полягає їх відмінність?

4. Що ви розумієте під терміном "соціальне"?

5. Що таке "соціальний закон"?

6. Якими основними категоріями оперує соціологія?

7. Що ви розумієте під методом (методами) і прийомами соціології?

8. У чому відмінність позитивізму від розуміючої соціології?

9. Якою є структура соціологічного знання? Чим відрізняється теоретична соціологія від емпіричної соціології?

11. У чому суть основних функцій соціології?

12. Що дає знання соціології сучасній людині?

13. Чому зростає значення соціології в наш час?

14. Чим різняться соціологія як наука від соціології як навчального предмета?