Характеристика економічних циклів. Анти циклічне регулювання економіки

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниження усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність – це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40-60 років).

Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн бувшого СССР, у тому числі й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

В економічній теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі.

Час, t

Рис. Фази економічного циклу

Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак – показників економічної (ділової) активності, основними з яких є:

- рівень завантаженості виробничих потужностей;

- сукупні обсяги виробництва;

- зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів;

- прибутки та курси акцій найбільших корпорацій;

- динаміка попиту на товари тривалого користування;

- інвестиції у нове будівництво тощо.

Кожна з фаз економічного циклу має свої характеристики. Так, найважливішою рисою фази кризи є надвиробництво товарів та послуг порівняно з платоспроможним попитом на них. Як результат цього, починають скорочуватися обсяги виробництва, зменшується навантаження виробничих потужностей, ціни набувають тенденції до зниження, мають місце масові банкрутства, збільшення безробіття, зменшення доходів населення, потрясіння кредитної системи.

На фазі депресії припиняється падіння виробництва, а разом з цим і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів. Через незначний сукупний попит збільшується обсяг вільного грошового капіталу і ставка банківського відсотка знижується до мінімуму. Пропозиція товарів перестає обганяти попит, між ними поступово встановлюється рівновага. В цей же час створюються природні умови для виходу з депресії: зниження цін на засоби виробництва й кредити, що стали дешевшими, сприяють новому накопиченню капіталу і відновленню розширеного відтворення на новій технічній основі.

На фазі пожвавлення відбувається розширення виробництва до його докризового рівня. Розміри товарних запасів встановлюються на рівні, який потрібен для безперебійного постачання ринку. Починається невелике підвищення цін, яке викликане пожвавленням попиту. Скорочується рівень безробіття. Зростає попит на грошовий капітал і ставка відсотка.

На фазі піднесення випуск продукції перевищує до кризовий рівень. У зв’язку з цим скорочується безробіття. Збільшення споживчого попиту супроводжується зростанням цін на товари. Підвищується прибутковість виробництва. Зростають попит на кредитні ресурси і норма банківського відсотка.

Слід відмітити, що в ХХ ст.. відбулися зміни в структурі циклу і тривалості його фаз. Так, деякі з них або зовсім відсутні у структурі циклу, або тривалість їх може бути зовсім малою. Тому в сучасних економічних дослідженнях, коли розглядаються загальні тенденції економічного розвитку, структура економічного циклу дається у дещо іншому, ніж раніше, вигляді.

При розгляді суті циклічності треба мати на увазі, що повторення зазначеної послідовності фаз економічного циклу здійснюється не по колу, а по спіралі. Саме тому циклічність є формою прогресивного розвитку, передбачає у довготривалому періоді тенденцію до економічного зростання. Це дозволяє зробити висновок, що циклічність є закономірною формою економіки.

Причини циклічності є предметом жвавої дискусії серед відомих економістів (Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер,

Дж. Кейнс, М. Фрідмен та ін..). За сучасних умов ці причини поділяються на:

- зовнішні (екстремальні) – знаходяться поза межами економічної системи (зміни у чисельності населення, політичні, воєнні та інші надзвичайні події, неврожаї тощо);

- внутрішні (інтернальні) – мають місце усередині самої економічної системи (нестабільність інвестиційних та споживчих витрат, діяльність держави в галузі економічного регулювання тощо).

Антициклічне регулювання економіки являє собою комплекс дій держави, які націлені на зменшення амплітуди циклічних коливань. Воно включає в себе два види економічної політики:

- політику стримання – її використовують тоді, коли в економіці відбувається підйом і зявляється загроза надвиробництва товарів та послуг, інфляційного зростання цін. Основні заходи повинні привести до обмеження сукупного попиту.

- політику експансії – застосовують тоді, коли в економіці спостерігаються кризові явища і необхідно збільшити сукупний попит. Основними заходами цієї політики є зниження облікової ставки, купівля державних паперів на відкритому ринку, зниження норми обов’язкових банківських резервів, додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, прискорення виконання інвестиційних програм, підвищення заробітної плати тощо.