Предмет і метод вивчення політичної економії

Політична економія – це теоретична економічна наука, предметом якої виступають виробничі відносини, що виникають між людьми в процесі суспільного виробництва на всіх його фазах – виробництва, розподілу, обміну, споживання. Політекономія з’ясовує сутність економічних законів розвитку суспільства та виробляє на основі цього рекомендації для формування економічної політики.

Політична економія є складовою єдиної науки – економічної теорії, яка включає в себе мікроекономіку та макроекономіку.

Мікроекономіка – вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів, характеризує поведінку учасників економічної діяльності та пояснює хто, як і чому приймає на цьому рівні економічні рішення. Мікроекономіка досліджує також розвиток і функціонування окремих ринків, процес установлення ціни на той чи інший товар тощо.

Макроекономіка досліджує економіку як одне ціле, в комплексі всіх її проблем на рівні країни. Вона вивчає походження і природу доходів населення, багатства нації в цілому, економічне зростання, безробіття, інфляцію, державне регулювання економічних процесів тощо.

Метод політичної економії – це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Політична економія застосовує як загальнонаукові так і специфічні для даної науки методи. До загальнонаукового відноситься діалектичний метод, сутність якого полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, джерелом якого виступають внутрішні суперечності, єдність і боротьба протилежностей.

До специфічних методів відносяться:

Наукова абстракція – відволікання від всього другорядного, випадкового, неістотного та виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища. Результатом застосування методу наукової абстракції є формування понять, категорій, виявлення і формування економічних законів.

Аналіз і синтез. При аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

Індукція і дедукція. Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального (гіпотеза) до одиничного.

Історичний і логічний методи. Історичний метод вивчає економічні процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод звільняє дослідження від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесу.

Економіко-математичне моделювання – це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів та явищ, структура якого абстрактно відображає реальну картину економічного життя (стат. таблиці, графіки та ін.).

Економічний експеримент – це метод штучного відтворення економічного явища чи процесу з метою його вивчення і наступного масового практичного застосування. Слід зазначити, що використання цього методу в економіці (на відміну від природничих наук) є досить обмеженим, а результати не завжди можна передбачити. Досвід свідчить, що успішне проведення економічних реформ багато в чому залежить від попередньо проведених економічних експериментів.

1.4. Економічні закони і категорії.

Економічний закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність між явищами і процесами економічного життя. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер, тобто не залежать від волі, свідомості, бажання людей. Водночас – це закони економічної діяльності людей, і поза нею вони не існують.

Економічним законам притаманні такі особливості: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, яка часто опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які навіть можуть не раз протидіяти „природно-історичному” розвитку суспільного виробництва. Тому ці закони не так безумовні, як закони природи. Вони виявляються як панівні тенденції економічного розвитку.

Економічні закони тісно між собою пов’язані і створюють систему законів (Рис. 1.3.)

Рис. 1.3. Система економічних законів

У використанні економічних законів не слід допускати ні фетишизму (від фр. „fetichizm” – обожнювання законів), ні волюнтаризму (від лат. „voluntas” – воля, ігнорування об’єктивних законів).

Економічні категорії – абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів (наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.).

Економічні закони і категорії мають історичний характер. Це означає, що одні відходять у минуле разом з відносинами, явищами, які вони відображають, а інші розвиваються, збагачуються в міру поглибленого теоретичного пізнання економічної дійсності. Наприклад, категорія „гроші” значно збагатилась і якісно змінилась із появою паперових замінників металевих грошей, а в подальшому – кредитних, „електронних” грошей.