За імунологічними властивостями антигени поділяються на Т-залежні та Т-незалежні

Антигени, що для стимуляції і вироблення антитіл потребують участі Т-лімфоцитів звуться Т залежними, це як правило білкові антигени, які проходять процесинг в антигенпредставляючій клітині і представляються в комплексі із молекулами МНС I та II класів для розпізнання Т- лімфоцитами хелперами, які в свою чергу передають сигнал В-лімфоцитам до активації та продукції антитіл класів М, G, А, E.

Т-незалежні антигени – це такі антигени, які можуть безпосередньо стимулювати В-лімфоцити до проліферації та продукції антитіл без участі Т-лімфоцитів. Це як правило полісахариди, полімерні білки, ліпополісахариди бактеріальних стінок, які не можуть бути процесинговані і представлені для розпізнання. Вони поділяються на два класи. Т-незалежні антигени 1-го класу здатні індукувати поліклональну активацію В-лімфоцитів і синтезувати поліклональні антитіла. Вони ще називаються В-клітинними мітогенами і містяться в деяких рослинах. Особливістю імунної відповіді без участі Т-лімфоцитів є: синтезуються антитіла тільки класу М, немає імунологічної пам’яті, немає дозрівання афінності, однак він розвивається в перші дві доби і починає захищати організм доки Т-залежної імунної відповіді немає в силу динаміки.

До Т-незалежних антигенів 2-го класу відносяться полісахариди піогенних бактерій, пневмококи, сальмонели, Н. інфлюенца. Вони здатні індукувати активацію тільки зрілих В-лімфоцитів викликаючи їх взаємодію з Т лімфоцитами. Така імунна відповідь слабо розвинена до 5 років, тому діти чутливі до цих збудників.

Властивості антигенів:

1. Антигенність - здатність індукувати в організмі людини імунну відповідь, зокрема, виробляти антитіла. Антигенність залежить від хімічної природи, молекулярної маси, колоїдного стану, чутливості до метаболічного руйнування в організмі, чужерідності, при чому тільки генетичної.

Щоб проявлялась антигенність необхідний відповідний стан речовини. При денатурації білка втрачаються антигенні властивості. В організмі людини антигени можуть через певний час повністю зруйнуватися ферментами організму.

2. Імуногенність - здатність антигенів викликати вироблення антитіл певної концентрації. Це показник сили антигенності.

3. Колоїдність - антигенами можуть бути тільки ті речовини, що мають колоїдний стан.

4. Розчинність - антигени діють тільки в розчинному стані. В сухій або твердій формі антигени втрачають властивості антигенів.

5. Чужерідність - це провідна ознака антигену. Це є гетерогенність або чужерідність антигену для реципієнта, найбільш виражена при імунізації його білками другого виду.

Антигенність підвищується при введенні антигену з ад'ювантами (ад'ювантність - допомога), до яких відноситься гідроокис алюмінію, емульсія, ад'ювант Фрейда - суміш мінерального масла, емульгатора і вбитих мікобактерій туберкульозу. Роль ад'юванта може виконувати ліпополісахариди (ЛПС) грамнегативних бактерій. Механізм дії ад'ювантів полягає у створенні депо антигену, стимуляції фагоцитозу або в мітогенній дії на лімфоцити, зокрема В-лімфоцити.

6. Специфічність - кардинальна властивість антигену, що визначає його здатність взаємодіяти тільки з гомологічними антитілами або імукомпетентними клітинами відповідного клону, що є однорідними по своїй структурі.

Специфічність при взаємодії з антитілами визначається особливістю поверхневої структури антигенів - наявністю епітопів - детермінантних груп на поверхні макромолекули носія. Епітопи визначаються за рахунок мозаїки амінокислотних залишків, розміщених на глобулярній поверхні білка. На антигені є декілька епітопів. При елімінації епітопів від молекули-носія антиген втрачає свої антигенні властивості, але реагує з гомологічними антитілами, тобтовін переходить в гаптен - неповноцінний антиген. Зараз для підвищення імуногенної дії антигенів використовують імуномодулятори (лікопід, поліоксидоній та ін.).

Є наступні специфічності антигенів:

1. Видова специфічність білкового антигену пов'язана з видом, видовою структурою білка. Білкові антигени тварин характеризуються настільки тонкою вираженою видовою специфічністю, що їх розрізняють навіть у близьких видів тварин.

2. Органна і тканинна специфічність визначається за набором тка­нинно-специфічних антигенів і їх епігонів. За ними можна відрізнити клі­тини однієї тканини від клітин іншої, а також виявити зміни їх при диференціації.

3. Типоспецифічність - антигени, що характеризують кожний тип одного виду. Характерна структура антигенів кожного типу організму в межах одного виду.

4. Гетероспецифічність - для кожного виду білки іншого є гетерогенами, генетично чужорідними.

5. Антигенна мімікрія - існування загальних гетерогенних антигенів у тварин і паразитів. Наприклад, кишкові палички мають загальні антигени з антигенами епітеліоцитів слизової оболонки кишечника, чим пристосовуються до виживання в організмі хазяїна.

6. Стадіоспецифічність - в процесі розвитку індивідуума на певних стадіях змінюються епітопи антигенів, що визначають їх структуру на цій стадії розвитку.

7. Патологічна специфічність - при наявності патології проходить зміна епітопів окремих клітин та тканин. Наприклад, при стрептококовій інфекції змінюються епітопи ендокарда.

Окремо слід виділити перехресно реагуючі антигени (ПРА) виявлені у ряду тварин, мікроорганізмів і в тканинах людини. До них відносяться антигени слизової оболонки кишечника людини і загальний антиген ентеробактерій. Гомологічний антиген піогенного стрептококу має ПРА з автоантигенуми міокарду і клубочків нирок. ДНК-вмісні віруси мають ПРА з ядрами клітин організму. Для мікроорганізму ПРА відіграють захисну функцію, а для макроорганізму вони можуть стати пусковим механізмом автоімунного захворювання при наявності імуногенетичної схильності до нього, так як антитіла, що утворюються до цих антигенів можуть перехресно реагувати з гомологічними структурами організму людини. Наприклад в стрептокока групи А міститься загальний антиген з міокардом та клубочками нирок, що провокує розвиток гострого гломерулонефриту або ревматизму.