ПОЧАТКУ ХІХ СТ. раїні починає активізуватися культурний процес, який охоплює майже

раїні починає активізуватися культурний процес, який охоплює майже

все розмаїття соціального життя. Кращі представники повели активну

боротьбу за утвердження національного та народного в літературному

та мистецькому процесах. Вони збагачували демократичну культуру ук-

раїнського народу, активно викривали узурпаторську політику колоні-

ального гноблення, яку проводив царський уряд.

У звязку з капіталізацією суспільства, а отже, потребою в кадрах,

царський уряд був змушений надати можливість здобувати освіту май-

же всім соціальним верствам, не тільки дворянству, чиновникам та ду-

ховенству, а й міщанам та селянам.

Майже загальна неписьменність гальмувала розвиток капіталістич-

них відносин. Аналіз кількості шкіл і дітей, що в них навчалися, був

невтішний.

Так, у 1856 р. навчалися лише 67 тис. чоловік, налічувалося лише

10 гімназій; проміжну ланку між середньою школою та університетом

становили ліцеї, їх було лише два Одеський і Ніжинський.

Києво-Могилянська академія була перетворена на духовну. Що-

правда, тут поряд із богословськими дисциплінами читалися курси

математики, природознавства, фізики, географії, історії, астрономії,

давніх і нових мов, це давало можливість частині випускників продов-

жувати освіту в університетах та інших вищих навчальних закладах. Але

з 1814 р. з програм духовних академій були вилучені світські науки, що

негативно позначилося на підготовці слухачів, а також істотно зменши-

лась їхня кількість.

Вимоги часу диктували і вимоги до підготовки кадрів, а потреба в

них щоденно зростала. В Україні в 1805 р. завдяки клопотанням відо-

мого вченого, освітнього і громадського діяча В. Каразіна відкривається

перший університет у Харкові. У період з 1805 по 1851 р. його за-

кінчили близько 3 тис. чоловік, з яких близько 500 пішли на викладаць-

ку роботу, а 66 одержали професорське звання, зокрема лікар Ф. Іно-

земцев, математик М. Остроградський, філолог О. Потебня та ін.

У 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При

ньому працювали музей старожитностей, фізичний, мінералогічний, зоо-

логічний кабінети, було створено ботанічний сад, збудовано університетсь-

ку обсерваторію та анатомічний театр. Було закладено підвалини україн-

ської історичної школи, школи фольклористики та мовознавства.

У першій половині ХІХ ст. відбувається становлення нової україн-

ської літератури, яка формувалася на розумінні національних особливо-

стей українського народу, на реалістичних засадах і народності.

Започатковану Г. Сковородою традицію використання живої україн-

ської мови в літературному процесі закріпив І. Котляревський, який у

своїх творах вивів її на рівень літературної норми. Почесне місце по-

сідають поет-байкар П. Гулак-Артемовський та прозаїк Г. Квітка-Ос-

новяненко, які писали як українською, так і російською мовами. Ос-

танній одним із перших увів у свої твори сатиру, щоправда, дещо із сен-

тиментальним присмаком; його повісті Сватання на Гончарівці,

Шельменко-денщик, Конотопська відьма, Пан Халявський пев-

ною мірою заідеалізовані, але досить виразно передають життя і харак-

тер українського села. Вони стали популярними серед українського

народу.

Талановитий байкар Є. Гребінка критично висвітлював негативні

сторони кріпосницького ладу. Він поділяв прогресивні погляди інтелі-

генції свого часу, допомагав талановитим митцям, вихідцям із народу,

зокрема, він узяв участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва та сприяв у

виданні Кобзаря 1840 р.

Т. Шевченко став основоположником революційно-демократичного

напрямку та критичного реалізму в новій українській літературі. Його

внесок в українську літературу визначив її провідне місце в літературах

словянських народів.

Постала потреба в інформації, що зумовило створення періодичних

видань. Виходили газети і журнали Украинский вестник (1816

1819), Харьковский Демокрит (1816), Харьковские известия (1817

1924) та ін. У Києві виходив журнал Києвлянин (18401841 і з

1850). У ньому крім літературних творів публікувалися статті з історії

України та інші історичні розвідки. Побачили світ альманахи Моло-

дик (18431844), Ластівка (1841), Сніп (1841), Южный рус-

ский сборник (1848). Ці та інші літературні альманахи і збірники

активізували літературне життя в Україні.

О. Павловський укладає граматику української мови і видає її в

1818 р. у Петербурзі; вона стала поштовхом до наукових студій в ук-

раїнському мовознавстві. Найбільший внесок у його розвиток зробили

М. Максимович та І. Срезневський.

Театральне мистецтво завжди було популярним у народі. Традиція

театралізації свят і обрядів простежується здавна, але це були або лю-

бительські, або шкільні театри, а з кінця ХVІІІ ст. в Україні почина-

ють формуватися перші професійні трупи, а при великих маєтках

кріпосні театри. Найвідомішими з них були трупи Т. Широя, М. Рєп-

ніна, Д. Трощинського. Професійну російську трупу започатковано в

1805 р. у Києві. У Полтаві в 1810 р. починає працювати перша україн-

ська трупа, душею якої був І. Котляревський. Г. Квітка-Основяненко

у 1812 р. формує українську трупу в Харкові. Великий внесок у роз-

виток театрального мистецтва України зробив М. Щепкін. Популяр-

ними у глядачів були пєси І. Котляревського, Г. Квітки-Основянен-

ка, М. Гоголя, О. Грибоєдова.

Видатним художником став Т. Шевченко, який одержав грунтовну

фахову підготовку в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, у май-

стерні К. Брюллова. Він заклав підвалини професійного реалістичного

мистецтва, виконав велику кількість мистецьких творів у живописі та

графіці, став першим українським художником, якого Академія мистецтв

вшанувала званням академіка.

Наукові студії пробудили наукову думку, завдяки чому було сформо-

вано громадські товариства, які обєднали навколо себе цвіт української

інтелігенції Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу по-

літичну українську програму федерацію словянських народів, грома-

ди Києва, Одеси, Полтави, Чернігова.

Наприкінці ХІХ ст. відбувається могутній рух за обєднання ук-

раїнців Заходу і Сходу. Цьому активно сприяють митці Центральної

України та Галичини.

Нове покоління українців обєднується в гуртки, братства і грома-

ди, які пропагували українську ідею і несли її в маси через Просвіти,

недільні школи, мистецькі гуртки. Поряд із цим наприкінці ХІХ ст.

середнє покоління і молодь виходять на рівень політичної свідомості

рівень створення партійних організацій. В Україні працювали партії всіх

напрямків: крайні ліві, крайні праві, центристи з обєднаними програ-

мами. У більшості з них провідним гаслом було зробити Україну само-

стійною, соборною і незалежною державою.

Таким чином, незважаючи на великі втрати, яких зазнала Україна,

вона змогла і зуміла при таких обмеженнях і мінімальних можливостях

сформувати свідому частину суспільства, яка стала каталізатором і про-

відником революційних ідей, ідей боротьби за свободу і незалежність

України.