Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
ХVІІІ ст. стало періодом великого культурного піднесення, у суспільстві
відбулося соціальне розмежування і почався природний процес форму-
вання культурних блоків феодального класу і народних мас.
В Україні спостерігається відносно високий порівняно з Росією
рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навча-
ються діти старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була
131 трирічна церковнопарафіяльна школа.
Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії
(з 1701 р. Академія). Києво-Могилянська академія була першим і
найкращим за значенням вищим навчальним закладом України. В її
стінах здобували освіту українські діти і діти словянських народів.
Студенти Академії продовжували навчання, що було нормою, у про-
відних європейських навчальних закладах. З неї вийшло чимало тала-
новитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і
митців: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Борт-
нянський, І. Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський
та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці ХVІІІ ст. на-
лічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх євро-
пейських мовах, якими вільно володіли студенти.
'%
Соціальний стан студентів був досить різний від дітей заможних
родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних на-
вчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та
інших країн Європи й Азії.
В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з
найпопулярніших стали театральні вистави; авторами пєс, режисерами
й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важ-
ливу роль у зародженні українського театру. Обовязковою дисциплі-
ною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хо-
рового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали
великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популяр-
ності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів Ук-
раїни. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Хар-
кові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяль-
ності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько
500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, арти-
лерійська справа, іноземні мови.
Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвит-
ку нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про
відкриття в Україні вищих навчальних закладів університетів. Про-
те ці клопотання ігнорувалися.
На Правобережній Україні та в західнословянських землях розвит-
ку освіти і науки заважало іноземне панування. Польські реакційні кола
всіляко перешкоджали українському спрямуванню Львівського універ-
ситету, єдиного вищого навчального закладу в Галичині, але активно
підтримувались єзуїтські колегії та уніатські школи у Львові, Луцьку,
Вінниці, Барі та інших містах, які мали яскраво виражений польсько-
католицький характер.
На Буковині стан був ще гірший. За турецького панування тут не було
майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але
викладання велося переважно румунською та німецькою мовами. У За-
карпатті при активній політиці мадяризації працювала невелика кількість
церковно-уніатських шкіл, де викладання велося мовою руською.
І тільки наприкінці ХVІІІ ст. у Мукачевому було відкрито семінарію.
У районах центральної України науковими осередками стали Київ,
Харків, пізніше Одеса. Незважаючи на 30-річні репресії після мазе-
пинського виступу, Академія продовжувала свої наукові традиції. По-
'&
чинаючи з 1844 р. вона активно працює; багато сил та енергії до цього
доклали Д. Апостол і митрополит Р. Заборовський. Чергове своє підне-
сення Академія пережила в період гетьманування К. Розумовського.
Тут працювали професори Г. Кониський, Ю. Щербацький, М. Мак-
симович, Д. Ніщинський, С. Ляскоронський. За словами О. Оглоб-
ліна, вони зробили б честь кожному західноєвропейському університе-
тові. Загалом за 150 років існування Академії в ній навчалося близько
25 тисяч українців, з її стін вийшла більша частина свідомої української
інтелігенції, яка у ХVІІІ ст. займала всі урядові місця, підготувала на-
ціональне відродження ХІХ ст.
Наукова думка України активізувалася завдяки діяльності відомого
філософа і просвітника Ф. Прокоповича. Він одним із перших приніс в
українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та світо-
глядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг Ака-
демії філософські погляди Р. Декарта, Дж. Локка, Ф. Бекона, новітні
астрономічні дослідження, зокрема Г. Галілея. Активно бореться із схо-
ластикою у читанні курсів, а після переїзду до Росії стає проповідни-
ком та ідеологом абсолютизму, одним із засновників Всеросійської
Академії наук. Його послідовником став відомий вчений, філософ
Г. Сковорода. Він декларував у своїх філософських концепціях просвіт-
ницьку діяльність, рівність народів, людей незалежно від їхнього соціаль-
ного походження, мотивуючи тим, що кожен має право на особисте
життя і свободу. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні
нової людини через самопізнання, через працю. Він був пропагандис-
том матеріалістичних положень, де практика була основою пізнання, а
віра в безмежні можливості людського розуму відкривала йому всі шля-
хи. Г. Сковороді були притаманні ідеалістичні концепції, які знайшли
вираження у спробі дуалістичної позиції бачення людини, що поєднує
тілесне, тобто матеріальне, і внутрішнє, божественне.
Великий внесок, не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив
у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в на-
роді, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські
пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він пер-
ший у літературному процесі почав користуватися живою українською
мовою. Його філософська спадщина, літературні твори справили непе-
ресічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної
думки, формування свідомості українського народу.
''
Історичні твори, які виходять у першій половині ХVІІІ ст., генетич-
но повязують період Гетьманщини з княжою добою, щоправда, тут
більше романтичних домислів і міфології. Найвизначнішими з них є
Краткое описание Малороссии (1730), твори Г. Покаса Описание
о Малой России (1751), П. Симоновського Краткое описание о ко-
зацком малороссийском народе (1765), С. Лукомського Собрание
историческое (1770). Найбільша цінність усіх цих творів у тому, що
їхні автори доводять: український народ це єдина спільність, яка має
глибокі історичні корені.
Відсутність воєнних конфліктів, високий соціальний статус дали
можливість українській старшині, а особливо її дітям, уже у ХVІІІ ст.
здобути високу і блискучу освіту в українських, російських та євро-
пейських навчальних закладах. Багато з них почали вести свої хро-
ніки, щоденники, які стали цікавими документами епохи. На особли-
ву увагу заслуговують Дневник Петра Апостола (17251727),
Дневник (17351740) генерального підскарбія Я. Марковича. На-
укову і пізнавальну цінність має Дневник генерального хорунжого
М. Ханенка, сучасника гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка
та Д. Апостола.
У ХVІІІ ст. між українською старшиною та російською адміністра-
цією через недосконалість законодавчої бази виникла конфліктна ситу-
ація. Вона потребувала розробки перехідної системи, роботу над якою
очолив гетьман І. Скоропадський. Він скликає комісію з українських
правознавців, щоб зробити переклад, впорядкувати та пристосувати до
місцевих особливостей Литовський Статут Саксон і Порядок.
Незважаючи на активну і плідну діяльність комісії, роботу не було за-
вершено. Комісії в 1734 р. було дано розпорядження зробити переклад
Прав, по которым судится малороссийский народ. Комісія повинна була
внести поправки, скоротити чинні закони та скласти Кодекс про-
ект зводу нових законів для України. Працю було завершено в 1743 р.
Проте Кодекс затримав генерал-губернатор Д. Бібіков, потім се-
нат і лише в 1756 р. його одержав гетьман К. Розумовський. Він скли-
кав комісію з представників генеральної та полкової старшини. Однак
у 1759 р. Кодекс знову не було затверджено. Гетьман у 1763 р. скли-
кав на раду старшину із 150 найвидатніших представників козацтва, але
й цього разу перевагу було надано Литовському Статуту, Кодекс так
і не було затверджено.
До комісії, що працювала над Статутом, входило 49 чоловік. Це були
найкращі правознавці України того часу: В. Стефанович, М. Ханенко,
Ф. Чуйкович, Н. Нечай, Л. Філевич та ін.
Цей документ засвідчив наявність в Україні висококваліфікованого
правознавчого кадрового потенціалу і, власне кажучи, української пра-
вознавчої школи.
У другій половині ХVІІІ ст. поглиб-
люються соціальні розмежування, ко-
зацька старшина зростається з по-
міщиками, урівнюється в правах з
російським дворянством, остаточно
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 153 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!