Культурних процесів Росії

ром, куди приїздили для політичних і ділових контактів посли Мол-

давії, Швеції, Валахії, Польщі, Туреччини. Велися переговори з

Францією, Англією. Це була не тільки гетьманська, а й політична

столиця України.

Проте починаючи із середини ХVІІ ст. Москва намагається зніве-

лювати, підкорити Україну, асимілювати її так, щоб навіть слово

Україна зникло. Обмежувалася суверенність, а невдовзі й автономія.

Метою політики Московської держави було підкорити український

&#

народ духовно, позбавити його наукового й освітнього потенціалу. Мос-

ковії потрібні були кадри від учителя до вченого, а в тогочасній Росії

таких навчальних закладів практично не було, єдиним джерелом нау-

кових кадрів, близьких за вірою і мовою, була Україна. Ще до переяс-

лавських угод Московія зверталася по інтелектуальну допомогу до Киє-

ва, але нестабільна політична ситуація не давала змоги виконати про-

хання. Після воззєднання з Україною до Москви поїхало багато вчених,

учителів, фахівців з різних галузей знань.

При дворі царя Олексія Михайловича українські культура та освіта

були дуже популярними. Випускники Києво-Могилянської академії

Симеон Полоцький, учитель царських дітей, Єпіфаній Славенецький,

Феодосій Сафонович та інші активно впливали на становлення мос-

ковської культури: зароджуються театр, хоровий спів, література, а за

царя Федора, вихованця С. Полоцького, при дворі стало загальною

модою все українське від одягу до столу.

Істотний вплив справляла й українська церква: будуються храми в

українському стилі, а розписують їх майстри з України, поширюється

українське бароко, багатоголосні співи привезли із собою українські

співаки. Боярин Ртищев та школи, керовані ним, запрошують учителів

з Києва. Надходять з України і книги Требник та Лифос

П. Могили, твори І. Галятовського, М. Смотрицького, І. Гізеля та ін.

Руно орошенное Д. Туптала витримало 8 видань. До Москви випи-

сували багато шевців, кравців, садівників. Туди перебирались учені,

письменники, педагоги, ченці. Граматика М. Смотрицького та Істо-

рія І. Гізеля були обовязковими підручниками в московських школах.

За словами А. Архангельського, кияни, незважаючи на упереджен-

ня супроти них в Москві, з другої половини ХVІІ ст. були госпо-

дарями становища в московській Русі. Найкращі, найвидатніші

її діячі.

Після Полтавської битви становище Російської імперії зміцнилося і

водночас посилився тиск на Україну. Петро І ще активніше використо-

вував потенціал української культури для Росії. Так, Стефан Яворсь-

кий став митрополитом Рязанським, Феофан Прокопович заступ-

ником президента святійшого Синоду. У Синоді й навчальних закладах

усіх рівнів було багато українців. Майже всі єпископські кафедри були

за ними, що сприяло поширенню освіти. Так, Гаврило Бужинський був

&$

префектом словяно-греко-російської академії, Сільвестр Головаць-

кий ректором Казанської колегії, Варлаам Ієницький заснував семі-

нарії в Суздалі, Пскові, Коломні, Астрахані; Вельямін Пуцек-Григо-

рович та Іларіон Рогалевський Казанську духовну академію та ін.

В окремих єпархіях українці працювали як місіонери. І. Кульчицький,

єпископ Іркутський, заснував школи для монголів, І. Нерунович навер-

тав у православя тунгусів, Ф. Лещинський виконував місію серед кам-

чадалів та калмиків. Російський Синод, ураховуючи їхній досвід, у

1742 р. звернувся до Київської академії з проханням узагальнити мето-

дики проповідей християнства серед калмиків.

Українці мали великий авторитет як педагоги. Після заснування

нових шкіл Синод наказав відрядити до Московії учителів, аргументу-

ючи це тим, що у Києво-Печерському монастирі мешкають мужі,

здатні до вивчення філософії, риторики та піїтики. Вони запроваджу-

вали свої методи навчання, мову, підручники. Характерно, що О. Су-

мароков скаржився на педагогів-українців, які зіпсували російську мову,

оскільки всі школи були укомплектовані ними.

Посланці Києва сприяли поширенню у Москві силабічної поезії,

драматичної літератури і самого театру. Росіяни ознайомилися з дра-

матичним доробком С. Полоцького, Д. Туптала, Ф. Прокоповича,

Л. Горки, С. Ляскоронського; були засновані театри в Казані, То-

больську, Новгороді та інших містах.

Оскільки вихідці з України вільно володіли грецькою, латинською,

німецькою, французькою, польською, італійською, турецькою мовами,

вони працювали в різних установах, в усіх закордонних посольствах

у Лондоні, Парижі, Пекіні, Лейпцигу, Варшаві.

Українські вчені заклали підвалини російської науки: економіст

А. Рубановський, агроном Є. Десницький, орієнталіст С. Тодоровсь-

кий та ін. Звичайним явищем було те, що вихідці з інших країн у Росії

ставали національною гордістю. Так, українець В. Капніст став ро-

сійським поетом, українці М. Березовський, Д. Бортнянський та

А. Ведель творцями російської музики, Боровиковські батько і син

стали гордістю російського мистецтва та ін.

Отже, освітні, мистецькі, наукові впливи України на формування і

розвиток російської культури незаперечні.

&%