Формування уявлень про розмір предметів

У групі шостого року життя діти вчаться порівнюва­ти розміри двох предметів накладанням або прикладан­ням, розуміти, що розміри предмета можна виміряти за допомогою іншого предмета, який називається умовною мірою або мірою. Вимірювати за допомогою умовної мі­ри довжину, об'єм рідких і сипучих речовин, з'ясовува­ти ряд розмірів по одному з них (довжині, ширині, ви­соті, товщині).

Поняття «товщина» вживається у двох значеннях: перше — коли виділяють переріз округлих предметів (товщина гімнастичної палиці, товщина стовбура дере­ва, олівця), і друге — коли поняття «товщина» вжива­ється у значенні «висота» (товщина книжки, зошита). Дітей слід ознайомити з поняттям товщини предмета в обох значеннях. Спочатку дітям показують округлі пред­мети і вчать порівнювати їх за товщиною. Діти порівню­ють за товщиною олівці, гілки і стовбури дерев. При цьо­му грунтуються на зоровому і дотиково-руховому від­чуттях.

їм вже доступне розуміння оберненої залежності між довжиною і товщиною предмета при однаковій кількос­ті речовини. Так, на одному із занять вихователь розви­ває у дітей уявлення про те, що збільшення одного з роз­мірів об'єкта при збереженні його об'єму приводить до зменшення іншого: якщо розкачати стовпчик пластилі­ну, він стане довшим, але тоншим, ніж був.

Під час роботи з роздавальним матеріалом дітям роздають пластилін і дощечку-підкладку. Педагог про­понує їм розділити пластилін на дві рівні частини і ска­чати два однакових стовпчики. За порадою вихователя, прикладаючи стовпчики один до одного за довжиною і товщиною, діти досягають того, що вони стають однако­вими.

Далі вихователь дає завдання: подумати, що треба зробити, щоб пластиліновий стовпчик став довшим. Ді­ти розкочують один стовпчик між долонями. «Що ста­лося із стовпчиком?» — запитує педагог. Якщо діти не можуть відповісти або відповідають неправильно, то тре­ба поставити додаткове запитання: «Чи додавали ви пла­стиліну?» На основі порівняння цього стовпчика з тим, який діти не змінювали, з'ясовують, що він став довшим, проте тоншим. «А що треба зробити, щоб стовпчик став товщим?» — запитує вихователь. Діти стискають стовпчик з обох кінців доти, доки він не стане товщим і коротшим, ніж стовпчик-зразок. Дітям задають запи­тання: «Що тепер можна сказати про розміри цього стовпчика? Чому він став товщим? Чи змінилась його довжина?» З'ясовують, що стовпчик став товщим, але коротшим, ніж був.

Після того як у дітей сформується уявлення про тов­щину предметів, що мають циліндричну форму, їх слід ознайомити з товщиною предметів, які мають форму па­ралелепіпеда (книжка, зошит, коробка тощо).

На одному із занять дітям пропонують виділити дов­жину, ширину і висоту предмета, наприклад коробки. Дітям шостого року життя зробити це неважко. Вони показують довжину, ширину і висоту предмета при різ­ному положенні його у просторі. «У цьому предметі,— вихователь показує книгу,— також можна виділити дов­жину, ширину І висоту. Хто хоче показати довжину кни­жки? А тепер ширину? Хто покаже висоту книжки?» Ді­тям часто важко знайти висоту у таких предметах. Вони відповідають, що тут немає висоти. Вихователь підкрес­лює, що в цьому предметі також є висота, проте вона значно менша, ніж ширина і довжина. У предметах, в яких висота відносно довжини і ширини дуже маленька, її називають товщиною. Так, говоримо про товщину кни­жки, зошита тощо.

При визначенні різних параметрів розміру діти шос­того року життя використовують різні прийоми безпо­середнього й опосередкованого порівняння: накладання, прикладання, вимірювання. Проте слід пам'ятати, що перш ніж включати вимірювання як прийом визначення розміру, треба навчити дітей вимірювати і лічити кіль­кість вимірювань.

Навчають вимірювати поступово, послідовно усклад­нюючи завдання. Умовно можна виділити чотири етапи у навчанні вимірювання в старшій групі дитячого садка.

Практично у роботі дитячих садків навчання почина­ється з екскурсії до крамниці, де діти бачать, що перш ніж купити одяг, люди його приміряють, добирають за розміром: тканини вимірюють у метрах, молоко — в літрах.

На наступному занятті ці знання уточнюють. Так, звер­таючись до дітей, вихователь говорить: «Діти, пригадай­те, що ми спостерігали у крамниці. Що люди робили там, перш ніж купити взуття або одяг? Чим вимірював продавець тканину? Стрічки? Правильно, він вимірював мірою. Що треба зробити, щоб дізнатися, чи підійдуть вам пальто, черевички?»

Вихователь викликає двох-трьох дітей, пропонуючи їм приміряти-тапочки, пальто. У процесі заняття вихо­ватель переконує дітей в необхідності вимірювання.

У другій частині заняття діти міряють біля столу ви­хователя воду. Тут мірами є скляночки.

Надалі навчання вимірювання планується на занят­ті в поєднанні з іншими програмними завданнями, на­приклад з навчанням лічби, ознайомленням з формою предметів.

Оскільки вимірювання для дітей є новим і досить складним видом математичної діяльності, слід умовно розмежувати вимірювання та лічбу мір. Спочатку на першому етапі діти використовують тільки вимірюван­ня, накладання (заповнення) мір, а потім лічать їх. Ви­мірювання здійснюється одночасно кількома однакови­ми мірами. Внаслідок цього у дітей формуються уявлен­ня про те, що таке міра, навіщо треба вимірювати.

Умовними мірами можуть бути кубики, бруски, сму­жки, стрічки. Міри та вимірюваний предмет вихователь заздалегідь заготовляє так, щоб умовна міра вмісти­лася у вимірюваному предметі певну кількість разів.

Вихователь показує і розповідає дітям, як накладати міри: щільно тримаючи, приставляючи одну до одної, щоб між ними не залишалося простору і щоб одна міра не накладалась на другу. Можна розпочати з вимірю­вання висоти, а потім довжини і ширини, або ж вимірю­вання об'єму. Для цього використовують скляночки, ча­шечки, відерця та інший посуд. Основна вимога — мір має бути багато, щоб вистачило і щоб вони були одна­ковими. Вихователь наповнює міри, звертаючи увагу ді­тей на те, що насипати або наливати треба по вінця, але не через край. Як тільки вимірювальний матеріал (за­барвлена вода, крупа, пісок тощо) буде пересипано в міри, їх перелічують. Як міру краще брати прозору по­судину, щоб дітям було видно, як вона наповнена.

На другому етапі навчання вимірювання здійснюєть­ся однією мірою, проте дитина має змогу зафіксувати кожну міру окремо. Наприклад, вимірюючи сипкі речо­вини, дитина кожну міру висипає на окрему купку, ви­мірюючи рідини, переливає кожну міру в будь-який по­суд теж окремо (одну міру — в баночку, другу — у ві­дерце). Якщо ж дитина виконує лінійне вимірювання, то кожна міра фіксується рискою на самому, предметі. Отже,, і на цьому етапі дитина спочатку тільки відміряє, відкладає міри. Виконавши цю операцію, вона перехо­дить до іншої — лічить кількість вимірювань. При цьо­му можливі типові помилки дітей, яким можна завчасно запобігти. Так, під час лінійного вимірювання діти час­то лічать не кількість вимірювань, а кількість рисок, що призводить до неправильного результату.

Практичні вміння дітей у вимірюванні розширюють їхні можливості в упорядкуванні предметів за одним з параметрів розміру. Так, на одному із, занять вихова­тель пропонує дітям побудувати ряд із смужок різної довжини. Смужки діти розкладають зверху вниз від найкоротшої до найдовшої. При цьому вихователь нагадує, що зліва кінці смужок слід підрівняти.

Виконавши завдання, діти пояснюють, в якому по­рядку вони поклали смужки. Лічать смужки по порядку зверху вниз. Вихователь запитує: «Чи однакові утвори­лись східці? Як перевірити, що східці однакові?» Для перевірки вихователь пропонує виміряти кожну смужку і зазначає, що мірами будуть маленькі прямокутники. Далі пояснює дітям: «На нижню смужку покладіть сті­льки мір, скільки вміститься, розкладайте їх зліва на­право, точно одну за одною, щільно. Після того як діти розкладуть міри, вихователь звертається до них із за­питанням: «Чому дорівнює довжина першої (другої, тре­тьої, четвертої) смужки? Яка смужка найкоротша і чо­му? Яка смужка найдовша? На скільки мір друга сму­жка довша, ніж перша? Що можна сказати про довжи­ну першої і другої смужок? На якій смужці вмістилось найбільше мір? Чи однакові східці?» Якщо дітям важко відповісти, то можна поставити додаткові запитання: «Чи однакового розміру сходинки? На скільки мір кож­на із смужок довша або коротша від сусідньої?

Узагальнюючи відповіді дітей, педагог зазначає: «Ко­жна смужка на одну міру довша від смужки, розміщеної перед нею, і коротша від смужки за нею. Всі сходинки у наших східцях однакові. Тому східці рівні між собою. Давайте спустимося по сходинках вниз і піднімемося вгору. Я називатиму смужку, а ви — її довжину. Пер­ша смужка дорівнює «...»— говорить педагог. «Одній мірі»,— доповнюють речення діти.

На третьому етапі дітей вчать вимірювати величини однією умовною мірою; кількість вимірювань фіксують фішкою (маленьким предметом). Після вимірювання ди­тина лічить фішки і, отже, визначає результат. Помилки дітей на цьому етапі найчастіше виникають тоді, коли дитина насипає (наливає) міру і ставить фішку, а потім висипає (виливає) і ставить ще одну фішку. Щоб за­побігти цьому, вихователь підкреслює, що ставити фішку треба тільки після того, як висипали (вилили) міру.

Четвертий етап — це одночасне виконання двох видів діяльності: лічби і вимірювання. Діти відкладають міри і відразу називають число.

У цій групі основну увагу слід приділяти розумінню залежності вимірюваної величини, умовної міри і ре­зультату вимірювання, 3 цією метою вихователь може запропонувати дітям виконувати вимірювання різними за розміром мірами. Результат буде різний. Внаслідок подібних вправ вихователь підводить дітей до такого ви­сновку: чим більша міра, тим меншу кількість вимірів ми виконуємо, і навпаки.

Для удосконалення навичок вимірювання дітям про­понують роздавальний матеріал: смужки паперу або картону, стрічки тощо. Часто вправам надають ігрового характеру: діти відмірюють «тканину» на рушники ляль­кам, добирають дошки для будівництва «мосту», виго­товлення «меблів» тощо.

Знання, здобуті дітьми на заняттях з математики, за­кріплюються в сюжетно-рольових і сюжетно-дидактнчних іграх типу: «Магазин», «Зроби лад»,. «Відгадай^ в якому порядку», «Відгадай, де пропущено». Так, для за­кріплення вмінь упорядковувати предмети за довжиною можна організовувати ігри з роздавальним матеріалом. У кожної дитини в конверті п'ять пар лиж", вирізаних з цупкого паперу або картону. Педагог говорить: «Ми з ва­ми завжди після катання на лижах ставимо їх попарно (кожну пару лиж окремо) біля стіни за планку! А сього­дні хтось переплутав лижі. Давайте ми з вами зробимо там порядок. Уявіть, що у вас справжні лижі, дістаньте їх з конверта. Подумайте, з чого треба почати, щоб пра­вильно їх розмістити?»

З'ясовують, що спочатку треба знайти пари лиж. Піс­ля того як діти доберуть пари, вихователь запитує, як зробити порядок. Вирішили поставити лижі в ряд вздовж стіни від найдовших до найкоротших. Після закінчення роботи вихователь пропонує двом-трьом дітям розповісти, у якому порядку вони розмістили лижі.

Такі вправи підвищують інтерес дітей до цього роз­ділу математичних знань, уточнюють їхні знання про розмір, удосконалюють навички у порівнянні предметів за розміром.

Блок самоперевірки.