Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Європейський Союз (ЄС)
Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття таких регіональних організацій:
- Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.): Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург;
- Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС;
- Європейське співтовариство по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.).
Тривалий час «шістка» була, по суті, замкненим угрупованням і не поповнювалася новими членами. Більше того, президент Франції Шарль де Голль заявив, що його країна категорично проти вступу Великої Британії до ЕЄС. Причина полягала в тому, що Франція боялася появи у Співтоваристві ще одного потужного конкурента, до того ж тісно пов'язаного політично зі США. Але, з іншого боку, ЕЄС звертає увагу на ринки країн, що розвиваються, особливо на африканські країни, які в минулому були здебільшого колоніями Франції, Бельгії, Німеччини. З них сімнадцятьом країнам було зафіксовано асоційоване членство спеціальною конвенцією в місті Яунде (Камерун).
Через 20 років об'єднання починає розширюватися за рахунок нових членів. У 1972 р. підписують договір про вступ до Європейського Співтовариства Велика Британія, Ірландія, Данія та Норвегія. Втім, Норвегія так і не стала членом Співтовариства через негативна результат референдуму населення щодо цього питання. Інші три країни стали членами. ЄЕС у 1973 р.
У порядку поглиблення інтеграції в 1972 р. було прийнято рішення про створення європейського фонду валютної співробітництва, а також визначено нові сфери діяльності співтовариства: проведення спільної регіональної, соціальної енергетичної політики та політики щодо охорони довкілля. В 1974 р. створюється Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР).
Поступово розширюється склад асоційованих член Співтовариства. В 1975 р. підписується Ломейська конвенція (у м. Ломе, столиці Того), згідно з якою асоційованими членами стають уже 46 держав Африки, Карибського та Тихоокеанського регіонів. Ломейська конвенція замінила собою Яундську конвенцію. В 1979 р. була підписана Друга Ломейська конвенція, в 1984 р. - Третя, яка зафіксувала 65 асоційованих членів. Четверту конвенцію (1989 р.) підписали вже 69 держав.
Продовжується, і розширення самого Європейської Співтовариства. У 1981 р. до нього приєдналася Греція, у 1986 р. - Іспанія й Португалія, у 1994 р. - Австрія, Швеція, Фінляндія. У складі 15 членів Співтовариство функціонувало десять років, а ж до 2004 р., коли воно поповнилося ще десятьма країнами.
Після утворення митного союзу і спільного ринку настала черга підготовки до валютного союзу, шлях до якого виявився досить довгим. У 1978 р. в Брюсселі було прийнято рішення про впровадження валютної системи, в основі якої полягала єдина грошова одиниця «екю». З 1979 р. європейська валютна система вступила в дію. З 1 січня 1999 р. була уведена нова в, люта - євро, яка замінила собою екю.
Важливою подією інтеграційного процесу стало підписання в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка сьогодні відома як Шенгенська угода, про скасування прикордонного контролю між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом та Нідерландами. Згодом Шенгенську угоду підписали й інші члени Співтовариства.
В Шенгенській угоді зазначалося, що для громадян країн ЄЕС формальності на спільних кордонах значно спрощуються. Здійснюється лише візуальний контроль за приватними транспортними засобами, які перетинають кордони на малій швидкості, але не зупиняючись. Передбачалося спрощення порядку переміщення для громадян, які проживають у районах, розташованих поблизу спільних кордонів. Угода визначила необхідність координації митних служб і поліції з метою боротьби із злочинністю. Водночас контроль за пересуванням громадян переносився на зовнішні кордони, й цей контроль ставав більш пильним і суворим. Окремо було оговорено про необхідність запобігання нелегальній міграції з країн, що не є членами ЄЕС.
У 1986 р. підписано Єдиний європейський акт, що доповнював і уточнював Римський договір. Нарешті, в 1991 р. в Маастрихті (Нідерланди) було прийнято проект договору про утворення Європейського Союзу. Договір підписано в 1992 р., а чинності він набув у листопаді 1993 р.
Після розпаду СРСР і всієї системи соціалістичних держав Європейський Союз звертає значно більше уваги на стосунки з постсоціалістичними країнами Європи. У 1993 р. формується програма ТАСІ S («Технічна допомога країнам СНД»). Наступного року у Люксембурзі підписується угода про парт нерство й співробітництво між Європейським Союзом та Україною. Ця угода була ратифікована парламентами країн ЄС тільки в 1998 р. Аналогічна угода укладена між ЄС та Росією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном. У 1994 р. статус асоційованих членів надано Естонії, Латвії та Литві. Через 10 років, а саме - в травні 2004 р. ці балтійські країни, а також Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр та Мальта були прийняті до Європейського Союзу.
На даний час учасниками ЄС є 28 держав:
1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія;
1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія;
1981 р. – Греція;
1986 р. – Іспанія, Португалія;
1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція;
2004 р. – Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Словаччина, Латвія, Литва, Мальта і Кіпр;
2007 р. - Болгарія, Румунія;
2013 р. -
Країни-кандидати: Македонія, Туреччина, Хорватія, Ісландія, Чорногорія, Сербія.
Маастрихтською угодою підтверджується спадкоємність основних принципів і здобутків Європейського товариства і водночас визначається, що з її прийняттям розпочинається нова стадія в процесі європейської інтеграції. Союз засновується на базі Європейського співтовариства, доповненого сферами політики і новими формулами співробітництва.
Головною метою Європейського Союзу проголошується сприяння інтегруванню Європи в єдине економічне й політичне ціле для подальшого економічного й соціального прогресу її народів. Зі змісту головної мети випливають такі основні цілі:
♦ досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості;
♦ утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;
♦ створення економічного й валютного союзу;
♦ здійснення спільної зовнішньої політики;
♦ здійснення в майбутньому спільної оборонної політики;
♦ захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запровадження спільного громадянства.
У 1997 р. було підписано Амстердамський договір, який уточнив і розширив положення Маастрихтського договору. В ньому підтверджено цілі Європейського Союзу, а крім того, доповнено розділ щодо здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки. Амстердамський договір містить також окремий розділ про дотримання державами-членами ЄС принципів демократії, прав людини й пріоритету законності, утворення «зони свободи, безпеки й справедливості» в інтересах громадян. Наголошена необхідність боротьби з тероризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю.
Відповідно до Маастрихтського й Амстердамського договорів цілі Європейського Союзу визначаються так:
1. Сприяння здійсненню збалансованої й довгострокової соціальної й економічної політики, зокрема шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного й соціального вирівнювання.
2. Затвердження Європейського співтовариства на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики й політики в галузі суспільної безпеки, що передбачає в разі необхідності створення системи спільної оборони.
3. Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.
4. Розвиток тісного співробітництва в галузі судової практики й внутрішніх справ.
5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства й визначення заходів для подальшого підвищення ефективності його функціонування.
Діяльність ЄС ґрунтується на загальних принципах міжнародного співробітництва:
♦ вірність принципам свободи, демократії та поваги людських прав;
♦ визначення верховенства права;
♦ поважання національної ідентифікації держав-членів.
До компетенції Європейського Союзу належать такі функції:
♦ скасування митних податків і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між державами-учасницями;
♦ спільна торговельна політика;
♦ спільна аграрна політика;
♦ спільна транспортна політика;
♦ зближення національних законодавств держав-учасниць з метою нормального функціонування спільного ринка;
♦ політика в соціальній сфері;
♦ політика захисту довкілля;
♦ підвищення конкурентоспроможності промисловості Європейського Союзу;
♦ сприяння дослідженням і технологічному розвитку;
♦ сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;
♦ сприяння розвитку освіти, професійного навчання й культури;
♦ політика співробітництва у сприянні всебічного розвитку держав-членів;
♦ заходи в галузі енергетики;
♦ асоціація з іноземними країнами для розширення торгівлі й спільного сприяння економічного й соціального розвитку.
Європейський Союз як найрозвиненіше інтеграційне об'єднання у світі пройшов усі етапи економічної інтеграції:
1. Створення в Європі таких трьох інтеграційних об'єднань: Європейське об'єднання вугілля й сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії, Європейське економічне співтовариство (50-ті рр. XX ст.).
2. Етап зони вільної торгівлі (1958—1969 рр.). На цьому етапі, згідно з Римським договором, було поступово відмінено обмеження на взаємну торгівлю, встановлено спільний митний тариф та впроваджено спільну митну політику щодо третіх країн. 1965 року три європейські співтовариства прийняли рішення про об'єднання своїх виконавчих органів.
3. Етап митного союзу (1968—1976 рр.). До шести країн-членів ЄЕС 1973 року додалися Данія, Ірландія та Великобританія, на початку 80-х років — Греція, Португалія, Іспанія. 1972 року вводиться політика спільного плавання валют деяких країн-членів ЄЕС («валютна змія»), з 1979 року — починає функціонувати європейська валютна система.
4. Етап спільного ринку (1987—1992 рр.). На основі Єдиного європейського акта, а також підписаного 1985 року документа Whitе Рарег (програма створення внутрішнього ринку) країни ЄЕС ліквідували всі бар'єри на шляху вільного переміщення товарів та факторів виробництва: фізичні (прикордонні митні пости і паспортний контроль), технічні (відмінності у стандартизації та сертифікації) та фіскальні бар'єри (відмінності в оподаткуванні).
5. Етап економічного союзу (1993—2007 рр.). Посилений розвиток політичної інтеграції, створення валютного союзу на основі договору про Європейський Союз, підписаного на початку 1992 року в голландському місті Маастрихт. З 2002 року ЄС має спільну валюту — євро. До складу ЄС приймають низку країн Центральної та Східної Європи, кількість членів ЄС сягає 27 країн.
6. Етап політичного союзу (з 2009 року). Після невдалої спроби ратифікації Конституції ЄС, підписаної ще 29 жовтня 2004 року, країни-члени ЄС уклали Лісабонський договір, яким передбачено інституціональну реформу Європейського Союзу. Лісабонський договір набрав чинності наприкінці 2009 року. Згідно з його положеннями, ЄС набуває правосуб'єктності у міжнародних відносинах, інститути ЄС стають по суті наднаціональними органами управління. У виключній компетенції Союзу перебувають питання визначення і проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки, визначення дій для підтримки, координації або доповнення дій, що вживаються країнами-членами, але без утискання їх компетенцій. До предмету відання ЄС також віднесено питання функціонування митного союзу, внутрішнього ринку, монетарної політики держав зони євро, спільної комерційної політики й укладення міжнародних договорів тощо.
ЄС створив унікальну систему управління, яка в певних рамках, визначених країнами-учасницями об'єднання, здійснює законодавчу, виконавчу та судову функції. До системи входить сім головних інституціональних органів:
1. Постійний голова Європейської Ради — по суті, президент ЄС, посада запроваджена Лісабонським договором. Якщо раніше Голова Європейської Ради призначався за принципом ротації кожні півроку, то тепер Постійний голова обирається кваліфікаційною більшістю Європейської Ради терміном на 2,5 роки, з правом переобиратися на другий термін. Постійний голова Європейської Ради представляє Союз у межах своїх повноважень у зовнішній політиці, у питаннях спільної зовнішньої політики і політики безпеки. 19 листопада 2009 року першим на цю посаду було призначено прем'єр-міністра Бельгії Хермана ван Ромпея.
2. Європейський парламент — представницький орган ЄС. Починаючи з 1979 року, депутати обираються прямим голосуванням від кожної країни ЄС терміном на 5 років. В Європарламенті депутати об'єднуються у політичні фракції. Із набуттям чинності Лісабонського договору суттєво підвищено законодавчу роль Європарламенту. До його компетенції віднесено прийняття бюджету ЄС, обрання Голови Єврокомісії, ратифікацію низки зовнішньоекономічних угод тощо. Секретаріат Європарламенту знаходиться в Люксембурзі, сесії проводяться у Страсбурзі, а комітети засідають у Брюсселі.
3. Європейська Рада — директивний орган ЄС, який періодично збирається на засідання у складі глав держав або урядів країн-членів ЄС, його Голови і Голови Європейської комісії. Участь у роботі бере також Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки. Європейська Рада функціонує з 1974 року, отримала офіційний статус з прийняттям Єдиного європейського акта 1986 року. Рада є найвищим керівним органом ЄС, який приймає ключові рішення розвитку інтеграційного об'єднання.
4. Рада ЄС - міжурядовий орган Європейського Союзу. Засідання проводяться у разі необхідності вирішення певних проблемних питань, на рівні профільних міністрів.
5. Європейська комісія — виконавчий орган Європейського Союзу, який складається з членів, призначених урядами країн ЄС на п'ятирічний термін. Комісія є найдієвішим органом управління, оскільки вирішує усі поточні питання, пов'язані з функціонуванням Європейського Союзу. Штаб-квартира знаходиться у Брюсселі.
6. Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки — нова посада, запроваджена Лісабонським договором. Верховний представник, який після узгодження з Головою Єврокомісії призначається кваліфікаційною більшістю Європейської Ради, здійснюватиме загальну зовнішню політику і політику безпеки ЄС шляхом внесення пропозицій і реалізації вже досягнутих домовленостей.
7. Суд ЄС — згідно з Лісабонським договором, складається з Європейського Суду, Суду першої інстанції і спеціалізованих судів. Верховна судова інстанція Європейського Союзу спостерігає за одноманітністю застосування правових документів ЄС, визначає відповідність законодавству правових актів Комісії і Ради та виносить рішення з питань застосування законодавчих норм ЄС, якщо такі питання передаються на її розгляд національними судами країн ЄС.
Існують й спільні фінансові інститути:
Європейський фонд розвитку (ЄФР) (1958 р.) - надає допомогу країнам, що розвиваються, асоційованим з ЄС.
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) (1958 р.) - фінансування капіталовкладень в економіку країн ЄС, освоєння найменш розвинутих регіонів ЄС, реконструкція і будівництво підприємств, модернізація галузевої структури економіки, розвиток пріоритетних галузей.
Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) (1999 р.) – контролювання грошової маси в обігу, встановлення базисних відсоткових ставок, встановлення ліміту бюджетних витрат.
Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) (1975 р.) – стимулювання розвитку відсталих регіонів у країнах ЄС шляхом фінансування народногосподарських об’єктів.
Європейський соціальний фонд (ЄСФ) (1960 р.) – фінансування заходів щодо працевлаштування робітників, підвищення їх професійного рівня.
Дохідна частина бюджету складається з:
1) власних коштів:
а) ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні, що імпортує і на зовнішньому ринку;
б) мита за загальним митним тарифом;
в) визначеної частини відрахувань від ПДВ і інших коштів;
2) кошти, що нараховуються державами-учасниками ЄС. Кожна країна-учасниця ЄС виділяє 1,2 – 1,3 % свого ВВП.
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 689 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!