Види офшорного підприємництва

В економічній науці, в правознавстві і в повсякденній прак­тиці виокремлюють три різновиди використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зо­ру податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, вони використовуються без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не вплива­ють на виплату національних податків. Прикладом може слугува­ти функціонування в офшорному центрі американського банку (або його відділення), який цілком залишається платником податків в казну США. Зрозуміло, що таке використання офшорного центру повністю вписується в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з виго­дою для платника і водночас відповідає закону. Прикладом може слугувати звільнення від податків, яке надається в офшорних центрах компаніям на певний період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, в яких най­частіше й функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового плануван­ня, що застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп або індивідуальних осіб. Такі дії спираються на використання прогалин у податковому або адміністративному за­конодавстві або здійснюються з розрахунком на труднощі переда­вання владою різних країн податкової інформації, а також на за­плутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, особливою категорією використання офшорних центрів визнається шахрайство, яке є злочинним діянням. Це факт, за допомогою якого платник податку незаконним шляхом прагне ухилитись від накладеного на нього зобов'язання сплачу­вання податків, наприклад, шляхом недекларування доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної й моральної точок зору.

З організаційно-правового та фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору зазвичай виділяються три основні способи використання офшорних центрів:

1) трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів та послуг, а також витрат на утримання персоналу;

2) маніпулювання міжнародними угодами;

3) використання ротаційних компаній.

Одним з найпоширеніших способів використання офшор­них центрів є трансферт прибутку за допомогою заниження або завищення цін. Механізм його переведення полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Так само можна маніпулювати витратами на утримання персоналу, фіктивно занижуючи або підви­щуючи їх. Іншими словами, витрати в процесі обігу товарів і по­слуг, а також витрати на утримання персоналу можуть бути дифе­ренційовані для певних контрактів, об'єднаних міжнародними діловими зв'язками. Ступінь взаємозв'язку суб'єктів, що перебу­вають в офшорних центрах, залежить від організаційно-юридич­ної форми таких суб'єктів. Основними з них є такі:

Торговельна компанія. Сама її назва не повинна заводити в оману. В дійсності ця фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, займатися фотознімками для реклами, про­водити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, бра­ти участь у продажу страхових полісів, виготовляти автомобілі чи імпортувати банани - все це можна робити за посередництвом торговельної компанії. Цілі мережі компаній такого типу за­реєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, в Гонконзі або в інших офшорних центрах. Всі вони користуються привілеями, які нада­ються там торговельним компаніям. Проте ці компанії не лише виступають як посередники, й займаються виробництвом товарів і послуг.

Холдингова компанія. Ці компанії пов'язані з володінням акціями, цінними паперами або нерухомістю. Вони також викорис­товуються для ведення торговельної діяльності або пасивного уп­равління грошовими вкладами. В офшорних центрах органи вла­ди не звертають уваги на те, чи відповідає діяльність або ор­ганізаційна форма компанії її назві. Як уже зазначалось раніше, холдингові компанії користуються в офшорних центрах, особливо в нетипових, значно більшими привілеями, ніж торговельні фірми.

Довірчий фонд. Ці фонди створюються з метою отримання прибутку шляхом скуповування і розпорядження цінними папе­рами, торгівлі нерухомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. Враховуючи гіркий досвід минулого, ряд європейських країн, а також США запровадили спеціальні правила і застереження, які захищають своїх громадян від потенційних втрат, що виникають внаслідок вкладання грошей в сумнівні довірчі фонди.

Дочірня страхова компанія. Нерідко фірми, що мають бага­то страхових зобов'язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони пробують зекономити на страхових внесках, створюючи власні резерви на покриття витрат, то такі резерви обкладають­ся великими податками. Якщо ж вони застраховують себе на 100% можливого ризику в інших страхових компаніях, то витрати на ці цілі будуть величезними. Крім того, ризик буває такого розміру, що важко взагалі знайти страхову контору, яка б його застрахува­ла, наприклад, відповідальність видавців газет за розміщувані в них тексти. В той же час вирішення даної проблеми зазвичай вба­чають у тому, що замість пошуку стороннього страхувальника створюють свою власну компанію в офшорному центрі, в якій страхова діяльність обкладається низькими податками.

Суднохідна компанія. Власники суден були першими серед тих, хто поклав початок офшорному бізнесу. Це сталося ще тоді, коли британські моряки для прориву морських блокад, ембарго і заборон піднімали на своїх кораблях прапори інших країн, щоб безперешкодно увійти в порти призначення. Тим самим вони пе­реставали бути підданими британській короні. Вигоди зміни пра­пора були успішно використані в часи «сухого закону» в США і численних обмежень у мореплавстві в період між Першою і Дру­гою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапора ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрахто­вих операцій Панама (1925 р.). Нині загальновизнаними гаваня­ми зручного прапора є Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Антигуа, Багами, Бермуди, Каймани, Мальта, Нідерландські Антили, Шрі-Ланка та інші держави й території. Елементи режиму зручного прапора за­стосовуються у відкритих суднових реєстрах Норвегії, Данії, Німеччини, острова Мен, Люксембургу, Канарських островів (Іспанія), Мадейри (Португалія), Кергелену (Франція), Гонкон­гу, Сінгапура та Філіппін. Більшість країн зручного прапора є та­кож офшорними центрами.

Судноплавна компанія, яка зареєстрована в офшорному центрі або в країні зручного прапора, отримує численні й досить істотні пільги. Судновласникам гарантується швидка і спрощена реєстрація іноземних суден як у самій країні зручного прапора, так і в її зарубіжних консульствах на тимчасовій та постійній ос­нові. Судновласникам-нерезидентам надається, до того ж, мож­ливість швидкої та безперешкодної перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації суден. Судноплавній компанії дозволено тут вільне наймання членів екіпажу з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддаються громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотримання всіх норм міжнародного регулювання мореплавства. Місцеві органи влади зазвичай охороняють анонімність дирек­торів та інших посадових осіб судноплавних компаній і гаранту­ють охорону конфіденційності їхніх комерційних операцій. Голо­вною є перевага зареєстрованих тут судноплавних компаній - во­ни звільняються від усіх місцевих податків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони сплачують до­сить помірний реєстраційний та річний збори залежно від водо­тоннажності і призначення суден.

Авіалінії. Такий самий порядок, як і у випадку з морськими суднами, діє в офшорних центрах реєстрації авіаліній. Інколи під назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках така авіалінія взагалі не має жодного літального апара­та, а фіктивна авіалінія реєструється лише для того, щоб її влас­ник через зобов'язуючі міжнародні розпорядження міг користува­тися скидками для себе та своєї родини у придбанні квитків для польотів літаками інших авіаліній.

Офшорний банк. На міжнародному рівні існує правило, у відповідності з яким отримання згоди на заснування банку обу­мовлене дотриманням таких вимог:

1) володіння капіталом;

2) підтвердження законним шляхом наявності необхідної професіональної кваліфікації;

3) бездоганна репутація.

Офшорні центри в таких випадках не докучають засновни­кам банків такими скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності бездо­ганної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах майбут­нього банку. Тут спостерігались і такі випадки, на щастя нечисленні, коли надавалась можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Іншими словами, тут ми маємо справу з торжеством принципу, який сформулював персонаж Бертольда Брехта в «Тригрошовій опері»: «...пограбування банків слід зали­шити любителям, професіонали ж повинні засновувати банки і керувати ними». До офшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого роду «банків», належать Гренада, Монтсеррат і Сен-Вінсент.

Траст. Це - правовідносини, через які одна особа (заснов­ник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно або право з покладанням на нього зобов'язань по управлінню такою власністю від свого власного імені незалеж­ного власника для отримання вигоди на користь третіх осіб (вигодоотримувачів, бенефіціарів).

Якщо з певних причин одна особа отримує майно або права будь-якого роду для отримання вигоди на користь власника або тре­тьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим власником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.

Характерною ситуацією, яка ілюструє механізм заснування трасту, може бути така. Хитромудрий мільярдер приймає рішен­ня про те, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, оскільки це призвело б до необхідності сплати податку на спад­щину, який у багатьох країнах досить високий. Замість цього мільярдер створює в офшорному центрі фонд, в куди переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонду. Інститут трасту сформувався в Англії і набув широкого розпов­сюдження в США. Меншою мірою ідея створення таких трастів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінились побоювання відносно того, що не­можливо повністю виключити труднощі повернення коштів, пе­реказаних в офшорні центри.

Офшорний університет. Все, що було сказане стосовно пе­релічених форм підприємницької діяльності в офшорних цент­рах, можна також віднести й до офшорного університету. Його можна створити тут без дотримання обов'язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придат­ний для таких починань. Водночас немає і застережень, які забо­роняли б створення в офшорних центрах компаній, що мають на­зву «університет». Проте навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, в кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень, що стосуються вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.

Розмаїття форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їх взаємне поєднання і цілеспрямо­вану взаємозалежність. Все це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись отри­мання вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденції в країні з прогресивним оподатку­ванням, своїй філії, що знаходиться в офшорному центрі, за ціна­ми, нижчими від фактичної вартості. Філії здійснюють подаль­ший перепродаж цих товарів за вищими цінами. Механізм дії та­кого трансферту ілюструє наведена нижче схема:

Для ілюстрації наведеної на схемі ситуації може слугувати такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі Б за заниженою ціною - всього за 500 дол. Робить це вона тому, що її філія - фірма Б зареєстрована в офшорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. У подальшому фірма Б перепродає цей товар за його реальною ціною - 1000 дол. Яка вигода від такої махінації? Припустимо, що компанія А, яка розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна сплатити податок у розмірі в 50%. Продаж товару фірмі Б і його подальший перепродаж дозволяє отримати сукупний ви­граш, що дорівнює 750 дол. «Економія» внаслідок втечі від подат­ку за допомогою використання офшорного центру дала 250 дол., отриманих дочірньою фірмою Б. Якби така махінація проводи­лась, минаючи офшорний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% становив би лише 500 дол.

Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватися шляхом переказу до філії, розташованої в офшорному центрі, скла­дових певного продукту (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізму) за ціною, нижчою від ціни складеного з них това­ру, після чого філія компанії продає цей товар за вищу ціну. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного зниження або підвищення витрат на утримання самої компанії. Основними витратами на її утримання є: витрати обслуговування підприємств, відсотки по позиках, інші платежі – заробітна плата, допомоги, відшкодування збитків, оплата приміщень, витрати на дослідження, всякого роду винагороди, витрати на транспорт і рекламу.

Переказ прибутку до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється в такий спосіб, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає своїй філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. Так само придбання патентів, ліцензій, товарних знаків тощо відбувається за цінами, які перевищують загальновизнані ціни. Так здійснюється переказ при­бутку до компанії з резиденцією в офшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для підвищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик, здійсненому в загальновиз­наних нормах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше виступає та, яка бере в позику капітал у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу мо­же бути зручним приводом для переказу прибутку від мате­ринської компанії її філіям залежно від того, чи сплачує борж­ник відсотки по позиках у порівнянні з ринковими високі чи низькі.

Трансфер прибутку відбувається тоді, коли компанія з рези­денцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція приводить не лише до трансферу відсотків по позиках в офшорні центри, й до зменшення прибутку материнської компанії, що підлягає оподаткуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії до філії, розташованої в офшор­ному центрі, здійснюється таким чином, що перша оплачує товари і послуги, закуплені другою. Нарешті, трансфер прибутку здійснюється і в такий спосіб, коли материнська компанія оплачує послуги, які взагалі не надавались її філією з резиденцією в офшор­ному центрі, а були лише сфабриковані документи, що підтверджу­ють роботу з надання цих послуг.

11.4. Податкове планування як засіб використання офшорних центрів

Податкове планування або мінімізація податкових відраху­вань давно вже стало істотною складовою міжнародного бізнесу. Його метою є насамперед уникнення так званого подвійного опо­даткування. Воно виникає з причини збирання податків з того ж самого об'єкта в один і той же самий час як у своїй країні, так і за її межами. Тим часом більшість держав підписала двосторонні і багатосторонні договори про скасування подвійного оподатку­вання.

В основу їх покладено «Модель договору про уникнення подвійного оподаткування доходів від праці і капіталів», яка ухва­лена Фінансовим Комітетом ОЕСР у 1977 р. В ній проголошено принцип резидентства, у відповідності з яким країна походження доходу поступається значною частиною податку з цього доходу на користь країни-резидента компанії, що отримує дохід.

Для повернення (репатріації) прибутку у вигляді відсотка, дивідендів і роялті ця модель передбачає низькі ставки податку або його повне скасування в країні такого прибутку, і дохід, в ос­новному підлягає оподаткуванню в країні резидентства податку.

Міжнародні договори про усунення подвійного оподатку­вання є елементами міжнародного права й тому (що дуже важли­во) мають пріоритет над національним законодавством. А це озна­чає, що якщо стосовно доходу від зовнішньоекономічної діяль­ності прийняті відповідні пункти чи положення міжнародного по­даткового договору, в яких передбачені більш високі або більш низькі податкові ставки, ніж прийняті в даній країні, то перевагу слід віддати ставці податкової угоди.

Договори про уникнення подвійного оподаткування постійно вдосконалюються і доповнюються новими пунктами і положеннями, спрямованими, з одного боку, на те, щоб виключи­ти будь-яку можливість повторного обкладання податком, а з іншого – створити перешкоди на шляху бажаючих приховати від податкових служб свої доходи і ухилитись від плати податків. Проте корпорації докладають усіх зусиль до того, щоб використа­ти переваги податкових угод у своїх маніпуляціях з метою уник­нення податків.

До таких дій належить так званий «шопінг податкових угод». Зміст цього терміна дослівно перекла­дається з англійської як «отримання вигоди від податкових дого­ворів».

Одна з цілей договору уникнення подвійного оподатку­вання полягає в тому, щоб позбавити резидентів третіх країн мож­ливості отримати вигоди, що випливають із змісту договору. Па­радоксом, однак, є те, що саме ці договори дозволяють бізнесме­нам з третіх країн обминати податкове законодавство, приховую­чи від оподаткування величезні суми грошей за допомогою систе­ми фінансових махінацій. Сенс цієї системи полягає в тому, що інвестори з інших країн, котрі зали­шились за рамками укладеного договору, створюють у цих країнах посередницькі компанії і з їх допомогою направляють інвестиції в одну з держав, що стала учасником двостороннього договору про подвійне оподаткування. Завдяки вмілому викорис­танню переваг цього договору бізнесмени отримують такі вигоди:

• зниження податків у країні, що підписала договір;

• низьку або нульову ставку оподаткування в країні отри­мання прибутку;

• низьку або нульову ставку оподаткування в країні перебу­вання особи, яка фактично отримує доход.

Перша з перелічених ситуацій виникає тоді, коли зміст до­говору про уникнення подвійного оподаткування передбачає низькі податки або повну відсутність податків з певного виду до­ходів (наприклад, дивіденди) в країні їх походження.

Друга ситуація створюється в юрисдикції офшорного цен­тру, де всі доходи обкладаються низькими податками або пропо­нуються вигідні умови оподаткування окремих видів діяльності, зокрема холдингових компаній. Нарешті, третя пов'язана з тим фактом, що офшорні центри не збирають податку з доходу у дже­рела його отримання, тобто на місці створення прибутку.

Механізм дії махінацій виглядає таким чином. Країна А підписала податкові угоди з офшорним центром Б. Платник податку з третьої країни - В зможе скоротити свої податкові ви­плати завдяки «шопінгу податкових угод», не отримуючи своїх доходів безпо­середньо з країни А, а використовуючи податкову угоду між А і Б, а якщо існує, то угоду між Б і В.

Формула «шопінг податкових угод» може бути використана також і у випадку іноземної позики, коли позичальник з країни з високим рівнем оподаткування і іноземний позикодавець створю­ють компанію в офшорному центрі, в якому ставка оподаткуван­ня відсотків з позики дуже низька. Наведемо такий приклад.

Припустимо, що бізнесмен А, який мешкає на Багамських ос­тровах, отримує відсоток на капітал, вкладений в США. Сума таких відсоткових відрахувань, яка дорівнює в нашому прикладі 1000 дол., за американським законодавством обкладається подат­ком у 30%, тобто в розмірі 300 доларів. Таким чином, бізнесмен А після сплати податку повинен отримати дохід у сумі 700 дол. Од­нак, використовуючи договір про уникнення подвійного оподат­кування між США і Гондурасом, бізнесмен успішно ухиляється від сплати податку. Оскільки Гондурас, як і Багами, є офшорним центром, то для процедури «шопінгу податкових угод» в Гондурасі створюється посередницька компанія В. На рахунок цієї ком­панії зі США переказуються відрахування, котрі у відповідності з договором про уникнення подвійного оподаткування перераху­ються в Гондурас повністю, без податкових вирахувань, тобто в сумі 1000 дол. Компанія В переказує ту ж суму 1000 дол. знов-та­ки без будь-яких вирахувань хитромудрому бізнесмену, який пе­ребуває на Багамських островах.

Щоб постійно (або багаторазово) уникати від податку у джерела доходу, як це було у випадку з американськими пози­чальниками, створюються фінансові компанії. Творцями їх най­частіше виступають багатонаціональні корпорації. Створені ними фінансові компанії відкривають свої філії в офшорних центрах, улюбленим місцем для чого є Нідерландські Антили. Філії фінан­сових компаній залучають у вигляді позик величезні грошові су­ми в третіх країнах (часто вони це роблять на ринках євродо­ларів), а позичені гроші переказують у вигляді позик своїм ма­теринським компаніям у США.

Американська компанія не підлягає оподаткуванню при ви­платі відсотків по позиках своїм філіям, розташованим на Антильських Островах, тому що між США і Нідерландськими Антилами укладено договір про уникнення подвійного оподаткування. Водночас відсотки, що виплачуються тими ж філіями третім країнам, також не підлягають оподаткуванню у джерел доходу, оскільки в офшорному центрі на Антилах такого податку не існує. В результаті учасникам процедури «шопінг податкових угод» до­водиться сплачувати єдиний податок - це податок на суму, що становить різницю відсоткових ставок між позикою, отриманою антильською філією, і наданою в кредит тією ж сумою грошей своїй материнської фірмі. Ставка такого податку, який стягується офшорним центром на Антилах, надзвичайно низька.

Аналогічно ухиляються від податку коло джерела до­ходу фірми, що займаються наданням патентів, ліцензій і товар­них знаків і отримують за це різні види доходів. Ті ж виплати, які перераховуються компаніями безпосередньо мешканцям інших країн (що володіють правами на надані в користування патентами, ліцензіями тощо), підлягають оподаткуванню за до­сить високими податковими ставками (близько 30% прибутку). Сплачування таких податків американські фірми можуть уник­нути шляхом заснування холдингової компанії в Нідерландах. Ця компанія наділяється правами власника патентів, ліцензій, товарних знаків тощо і можливістю надання права користуван­ня ними в США. Доходи, які надходять зі США за це, завдяки укладеному між США і Нідерландами договору про уникнення подвійного оподаткування, підлягають оподаткуванню лише в Нідерландах. Разом з тим у цій країні холдингові компанії спла­чують мінімальні податки.

Крім того, інвестиції в США можуть бути здійснені за посе­редництвом холдингової компанії, створеної в тих же Нідерландах будь-якою неамериканською корпорацією. Така хол­дингова компанія без особливих труднощів може заснувати свою філію в США. На основі договору між США і Нідерландами дивіденди, що виплачуються американською філією на користь материнської холдингової компанії, оподатковуватимуться по­датком кола джерела доходу в розмірі 5% замість 30%, що їх виплачують фірми у відповідності з внутрішнім законодавством США.

У тому випадку, коли нідерландська компанія відкриває свою філію на Антилах, вона отримує можливість виплачувати їй дивіденди без обкладання їх податком у джерела доходу у відповідності з умовами податкової угоди, укладеної між двома державами (Нідерландами та Антильськими островами).

Проблема боротьби зі зловживаннями, пов'язаними з систе­мою «шопінгу податкових угод», набуває неабиякої злободенності. Ця боротьба ускладнюється і тією обставиною, що чимало держав укла­ли договори про подвійне оподаткування з офшорними центрами. Найпростіше було б відмовитись від укладення подібних договорів та інших податкових угод з ними. Але в реальному житті таку заборону в міжнародному масштабі ввести нелегко, оскільки сам факт появи податкових гаваней зумовлений складним переплетінням еко­номічних, геополітичних та історичних умов.

Протягом останніх років проти практики шопінгу податко­вих угод дедалі активніше виступає ряд держав і міжнародних ор­ганізацій. Особливо енергійно протестує проти подібних махінацій і зловживань умовами договорів про подвійне оподат­кування міністерство фінансів США. Воно виступає з вимогою і рекомендаціями не підписувати нових податкових угод, перегля­ду або розриву попередніх договорів, котрі дозволяють третім країнам вилучати з них вигоди у сфері оподаткування.

Використання договорів про уникнення подвійного опо­даткування під час уже згадуваного «шопінгу податкових угод» - це не найгірше явище, що стосується офшорних центрів. Стійкий негативний резонанс відносно цих територій також викликаний тим, що тут постійно виникають скандали, пов'язані з відмиван­ням «брудних» грошей.

Запитання і завдання для контролю знань

1. У чому полягає сутність міжнародного бізнесу.

2. Чому бізнес переходить національні кордони.

3. Визначте основні форми міжнародного бізнесу.

4. Що являє собою міжнародна фірма.

5. Яка існує класифікація фірм залежно від видів та сфер діяльності.

6. Яка існує класифікація фірм залежно від належності капіталу та контролю.

7. Назвіть три рівні регулювання міжнародного бізнесу, розкрийте їх зміст.

8. У чому полягає сутність поняття «офшорний центр».

9. Назвіть та дайте характеристику основних рис офшорних центрів.

10. Які існують типи офшорних центрів.