Здобутки і перспективи

1.3.1. Когнітивна лінгвістика як наука. На сучасному етапі лінгвістичних пошуків вирішення різноманітних проблем теорії і практики пов’язується з вивченням особливостей представлення знань у мові, тобто співвідношенням когнітивних і мовних структур (див., напр., роботи М.М. Болдирєва, А. Вежбицької, О.С. Кубрякової та ін.). Важливе місце при цьому займає категоризація, під якою розуміють одну з пізнавальних форм мислення людини, що дозволяє узагальнювати її знання та досвід і здійснювати класифікацію. Категоризація та концептуалізація світу стоїть у центрі уваги когнітивної лінгвістики, у центрі уваги якої перебувають проблеми мови як загального пізнавального механізму репрезентації та трансформування найрізноманітнішої інформації з використанням специфічних (мовних) зна­ків. Функціонування мови також розглядається як різно­вид когнітивної діяльності..

Результатом виникнення когнітивної лінгвістики стало введення у науковий обіг термінів "концепт", "концептуальний аналіз", "концептульна семантика", "концептуальна картина світу" тощо.

Сучасна когнітивна лінгвістика є антропоцентричною, її наукова парадигма окреслюється за такими аспектами: 1) вихідними принципами парадигми; 2) предметом розгляду; 3) процедурами, методиками і методами аналізу. До вихідних принципів вказаної парадигми належать [67]:

– антропоцентризм – дослідження ментальної й духовної сфери людини в їхньому зв'язку з мовою;

– когнітивізм – сфокусованість досліджень на реальні мовно-мисленнєві одиниці й процеси в мозку людини;

– експансіонізм – внутрішня спеціалізація науки і водночас тісніша інтеграція з іншими науками, в мовознавчих дослідженнях зокрема врахування культурного контексту;

– експланаторність – настанова радше на пояснення мовних явищ, аніж на їх констатацію.

Концептуальна картина світу визначається як інформаційна система, що складається зі знань, уявлень, вірувань, та є результатом пізнання людиною оточуючого світу, інтерпретації, позначення й утримання в свідомості його властивостей у вигляді певної сітки понять, структурованої як концептуальні сфери-локуси [17; 42; 43]. Національна концептуальна картина світу відбивається у відповідній мовній картині світу. Мовна картина світу, в свою чергу, створюється в процесі номінації, а ії ключовим елементом є слово. Саме мовний образ світу виступає як засіб експлікації знань, що створюють концептуальну картину світу. У мовній картині світу знаходять відображення наукові, до-наукові і примітивні знання, вона є важливою складовою національної культури.

Отже, згідно з когнітивною лінгвістикою, знання представлено у формі концептів, що розуміються як дискретні одиниці колективної свідомості, які відображають предмети реального або ідеального світу та зберігаються в пам’яті носіїв мови у вигляді вербального субстрату [22; 23]. Концепти, матеріалізовані у вигляді номінативних одиниць, включаються в комунікацію та відбиваються в національній мовній картині світу. Номінативний акт виявляється результатом поетапного переходу від сенсорної перцепції до закріплення значення за знаком за такою схемою: дійсність (ситуація) → інваріантні образи → більш абстрактні поняття (концепти) → словесно-знакова символізація.

Когнітивна лінгвістики, як і усі науки, має свої методи наукового дослідження. Основним методом когнітивної лінгвістики є метод концептуального аналізу. У науковій літературі немає єдності й щодо терміна "концептуальний аналіз". За С.Е. Нікітіною, концептуальний аналіз можна трактувати і як аналіз концепту, і як спосіб аналізу за допомогою концептів, або такий, що має концепти як свої обмежені ознаки. Концептуальний аналіз може розглядатися як аналіз концептів (тобто абстрактних назв), на яких грунтуються найуживаніші контексти слова, що лежать в основі організації її когнітивної карти. Мовознавці Т. Космеда та І. Гажева, напр., вважають, що доцільно і перспективно в ономасіологічному та семасіологічному функціонально-комунікативному аналізі поєднувати структурний і концептуальний підходи. Структурний аналіз повинен гармонійно переходити в аналіз концептуальний, що дасть змогу за деякої суб'єктивності методів прийти до об'єктивніших висновків [39]. Семантичний аналіз виявляє семантичні компоненти, які сприяють адекватному тлумаченню знака, кінцевою метою концептуального аналізу стає побудова концептуальної моделі того інформаційного фрагмента, який фіксується знаком. Для цього елементи значення мають бути особливим чином угруповані, впорядковані та взаємопов’язані [21; 42]. Інструментами такого впорядкування є концептуальні структури: пропозиції, фрейми, сітки, прототипні моделі тощо. При цьому базовими структурами вважаються фрейми та прототипні моделі.

1.3.2. Напрями дослідження когнітивної лінгвістики. У площині когнітивної лінгвістики можна виокремити наступні найбільш важливі вектори наукового дослідження мови:

1. Теорія когнітивних моделей (фреймова семантика). Теорія когнітивних моделей, розроблена Дж. Лакоффом, вивчає ментальні простори та когнітивні моделі, що структурують ці простори [45, с. 46]. Ментальний простір – це певна сфера мислення, концепції, яка може охоплювати наше розуміння реальних і гіпотетичних ситуацій, абстрактних категорій. Ментальні простори мають суто когнітивний статус і не існують поза мисленням. Вони структуруються за допомогою різних когнітивних моделей: образно-схематичних, пропозиційних, метафоричних, метонімічних, символічних. Ч.Філлмор називав ментальні простори фреймами. Фреймова семантика як лінгвістична концепція була вперше запропонована Ч.Філлмором у середині 70-х років і була розвитком його теорії відмінкової граматики. Застосовуючи поняття фрейму, Ч.Філлмор спочатку розумів його суто лінгвістично як систему вибору мовних засобів – слів, граматичних правил і мовних категорій, – які асоціюються з прототипічними сценами або типовими ситуаціями. Пізніше поняття фрейму трактується з когнітивної точки зору як особлива уніфікована конструкція знання чи схематизація досвіду. Ще пізніше, Ч.Філлмор визначає фрейми як когнітивні структури, знання яких передбачається концептами, репрезентованими словами [73, с. 54].

У сучасній лінгвістиці фрейм визначається таким чином: одиниця знань, яка організована навколо концепта і містить у собі дані про суттєве, типове і можливе для цього концепта в рамках певної культури [6, с. 7]. Фрейм – це модель культурнозумовленого, канонізованого знання, яке є загальним хоча б для частини суспільства, він складається з вершини (теми), слотів або терміналів, які заповнюються пропозиціями. Основною одиницею збереження інформації є пропозиція [43, c. 188]. Фреймова семантика – це засіб когнітивного та семантичного моделювання мови. Він дає можливість моделювати принципи структурування і відображення певної частини людського досвіду, знань у значеннях мовних одиниць, способи активації загальних знань, які забезпечують розуміння в процесі мовної комунікації.

2. Концептуальна метафора та концептуальна метонімія, розроблена Дж. Лакофом та М. Джонсом. Дж. Лакофф та М. Джонс, представники концептуальної теорії метафори, вважають, що метафора є невід’ємним складовим компонентом нашого буденного життя. Понятійна система, в рамках якої людина мислить та діє, метафорична за своєю суттю та відіграє головну роль у визначенні реальності, вона керує нашим життям, нашою буденною діяльністю, нашою поведінкою з іншими людьми. Оскільки понятійна система є метафоричною, то наше мислення, буденний досвід та поведінка обумовлюються в значній мірі метафорою. Концептуальна метафора визначається як перенесення інформації з однієї сфери знань (сфери-джерела – source domain – яка містить в собі інформацію про предмет, явище, подію, яка використовується для позначення іншого предмета чи явища) в іншу сферу знань, так звану сферу мети - target domain, що містить в собі інформацію про позначувану сутність [85]. Усі види метафор, якими людина користується протягом життя вони поділяють на структурні, орієнтаційні та онтологічні метафори. Так, до структурних метафор належать ЧАС це ГРОШІ, до орієнтаційних – ЩАСТЯ це ЗВЕРХУ, НЕЩАСТЯ ЗНИЗУ, до онтологічних – ІНФЛЯЦІЯ це СУТНІСТЬ, ПСИХІКА це МАШИНА, МЕХАНІЗМ тощо [44].

Концептуальна метафора та метонімія тісно пов’язані між собою, вони працюють за більш-менш аналогічними механізмами, але багато вчених наполягають на їх розмежуванні. На відміну від концептуальної метафори, в метонімії розуміння одного концепту в термінах іншого відбувається у площині спільної концептуальної сфери, що призводить до висвітлення концептосфери, яка у своєму прямому значенні має другорядний характер у межах матриці source domain, напр., ЧАСТИНА ЗАМІСТЬ ЦІЛОГО, ПРИЧИНА ЗАМІСТЬ НАСЛІДКУ тощо. Вивченням концептуальної метонімії займаються в першу чергу зарубіжні мовознавці (див., напр., праці А. Ваrcelona, R. Dirven), а також наші вітчизняні науковці [70].

3. Теорія семантичних прототипів. Теорія семантичних прототипів (семантика прототипів) існує як галузь когнітивної лінгвістики з 70-их років ХХ ст. завдяки працям Е. Рош та її однодумців. Підґрунтям семантики прототипів є основні досягнення теорії прототипів. У найширшому сенсі, теорією прототипів можна назвати підхід до визначення внутрішньої структури поняття як що містить вказівки на те, що деякі елементи поняття є прототипами. Завдання такої теорії – пояснити віднесення об'єкту до того або іншого прототипу в рамках тієї або іншої конкретної інтерпретації мови [88, S.13].

Розробкою та вдосконаленням теорії семантичних прототипів займались лінгвісти А. Вежбицька, Ч. Філлмор тощо. Вона об'єднує пізнання психології і лінгвістика і описує кількісну градацію приналежності певних одиниць до певних категорій. Згідно цієї теорії, в людській свідомості з самого народження існують певні прототипи, центральні нормативні елементи певної категорії, тобто найбільш типові її представники, напр., прототип птахів – горобець.

Класифікація прототипів, за Дж.Лакоффом [45, c.32-36], включає, серед іншого:

1. Типові приклади, як в пропозиції “Вільшанки і горобці – типові птахи”.

2. Соціальні стереотипи: зазвичай усвідомлюються (можуть бути предметом обговорення) в суспільстві, а тому мінливі в часі, в результаті явних угод людей. Використовуються в міркуваннях і особливо в так званих “несподіваних висновках”. Можливі і розбіжності в питанні про доцільність їх вживання в тому або іншому міркуванні. Приклад: “звичайний політик схильний до таємних угод, корисливий і нечесний”.

Першими наробками в семантиці прототипів стали дослідження Б.Берліна та П.Кейя щодо основних кольороназв, в результаті чого було встановлено, що в людській свідомості існують 11 основних колірних концепти: чорний, білий, червоний, зелений, жовтий, синій, коричневий, фіолетовий, рожевий, оранжевий, сірий, та велика кількість неосновних, похідних концептів. Дослідження також показало, що не всі мови мають кольороназви для основних колірних концептів. Але для значної кількості мов існує певна колірна ієрархія [81].

Отже, однією з головних ознак семантичних прототипів є перш за все наявність центрального представника категорії (прототипа). На його основі структурується уся категорія і визначаються її складові елементи.

4. Когнітивна теорія літератури (когнітивна поетика). За останні десятиліття в українському мовознавстві в рамках когнітології стрімко розвивається нова галузь – когнітивна теорія літератури (a cognitive theory of literature [11, с. 379]. Об’єкт дослідження традиційної теорії літератури та її когнітивного напрямку спільний - художній твір. Проте підходи до його вивчення та мета дослідження відрізняються. Мета когнітивної теорії літератури (або когнітивної поетики) - розкрити ті когнітивні процеси, на основі яких відбувається продукування, сприйняття та інтерпретація тексту. Когнітивний напрям не зосереджується лише на самому текстові та на внутрішніх закономірностях його побудови. Він прагне синтезу когнітивних, пізнавальних, комунікативно-діяльнісних сторін буття, вивчення функціонування мови разом з її носієм [27, с. 5].

На теренах України дослідження у цьому напрямку проводять професори Л.І. Бєлєхова, О.П. Воробйова, С.А. Жаботинська та ін. [3; 11; 22]. Характерною рисою когнітивної теорії літератури є відхід від традиційного погляду на тропи як на суто мовне явище. У межах цього підходу тропи розглядаються як спосіб вивчення когніції, проте увага зосереджується, насамперед, на метафорі, вивченню інших тропів, зокрема метафори, метонімії, образного порівняння тощо приділено значно менший інтерес.

В українському мовознавстві дуже актуальним є вивчення текстових концептів у різних текстах та дискурсах. Текстовий концепт представляють, за словами О.М. Кагановської, як двоїсту сутність, що інтегрує мовленнєвий і розумовий плани. Мовленнєвий план текстового концепту є виявом його вербального характеру, й у такому разі концепт постає як реальність, що віддзеркалена у свідомості не безпосередньо, а через мову. У розумовому плані текстовий концепт розглядається як образ, у якому втілено певні культурно-зумовлені уявлення мовців про навколишній світ.

Слід зазначити, що методика концептуального аналізу застосовується насамперед на прикладах поетичних творів. Напр., дослідження Л.І. Бєлєхової присвячене розгляду еволюції словесного поетичного образу та теоретичної думки про нього крізь призму когнітивної моделі поетик. Робота зосереджена на розкритті природи словесного поетичного образу в ракурсі лінгвокогнітивної парадигми та побудові оригінальної типології образів американської поезії. Особлива увага приділяється лінгвокогнітивним механізмам створення нових образів, що здійснюють концептуальний прорив у осмисленні світу людиною. Спроба застосувати методику концептуального аналізу до прозових творів була зроблена у дисертаційних дослідженнях О.М. Кагановської, О.С. Колесник, Д.М. Павкіна тощо [26; 37; 60].

Докладнішу інформацію з когнітивної лінгвістики див. с. 37-51.