Трансформації бібліотечного обслуговування для потреб дистанційної освіти: досвід США

Під дистанційним навчанням розуміють освітній процес, у якому значна частина викладання здійснюється викладачем (викладачами), віддаленим у просторі та (або) часі від учня (студента) або їх групи. Це — методологія, в основі якої лежить індивідуальна робота учнів (студентів) з добре структурованим навчальним матеріалом. Дистанційна освіта передбачає різний ступінь спілкування з експертами, викладачами та студентами (інтерактивність занять). Важливим для організації дистанційної освіти є застосування чітко розроблених засобів тестування знань. Суттєвим для цього є застосування нових інформаційних техно­логій (супутникового радіомовлення та телебачення, мультимедійних комп'ютерних навчальних систем тощо), використання комбінації технологій, засобів комунікації (Інтернет — електронної пошти, компакт-дисків, відео-аудіокурсів, поштової розсилки та ін.).

До дистанційної освіти вдаються студенти заочних відділень, ті, хто навчається за декількома програмами для здобуття додаткової спеціаль­ності, хто часто змінює місце проживання, учасники системи перепідго­товки й підвищення кваліфікації, керівні працівники, які потребують оновлених чи додаткових знань, але не можуть відриватися від роботи. Необхідність підготовки та перепідготовки фахівців, «доставки знань» безпосередньо на робоче місце привела до активізації процесу впро­вадження дистанційної освіти у різних країнах, зокрема в Україні. У США 60% коледжів 2000 р. пропонували дистанційні курси. Дистанційна освіта дає можливість охопити більшу кількість слухачів, а для тих, хто хоче вчитися, — вибрати навчальні курси, зекономити час і кошти; полегшує доступ до світових культурно-історичних надбань, що є особливо важливим за умов глобалізації.

Дистанційне навчання передбачає власну креативну діяльність студентів, що вимагає забезпечення їх інформаційними ресурсами. Тому в процесі його запровадження зростає та трансформується роль бібліотек, приналежних до вищої школи та публічних, а також функції бібліотекарів. Проте роль бібліотек в організації та забезпеченні дистанційної, освіти майже недосліджена. Раніше всі освітні ресурси, у тому числі бібліотечні, надавалися студентові в університеті за місцем навчання. Головна ідея трансформації бібліотечного обслуговування для потреб дистанційної освіти по­лягає в тому, що інформаційні ресурси мають бути доступними студентові та викладачеві на відстані, незалежно від місцезнаходження останніх.

Наприкінці минулого століття 57,3% опитаних американських студентів, які навчалися на відстані, зазначили, що успішне засвоєння курсу вимагає використання бібліотечних ресурсів.

Розробляючи систему бібліотечного обслуговування дистанційної освіти наприкінці 1990-х років, бібліотекарі замислювалися над шляхами інтегрування традиційних бібліотечних послуг із електронними засобами подання й доставки документів і проведення бібліотечно-інфор­маційного навчання. У 2005 році вже йдеться про нове «мережеве» покоління студентів і нові завдання бібліотек.

Студенти, які навчаються на відстані, мають право на весь спектр бібліотечних послуг — від довідково-бібліографічного обслуговування, бібліотечно-бібліографічного, інформаційного навчання та використання баз даних до міжбібліотечного абонементу. Міжбібліотечному абонементу та розвиткові служби доставки документів приділяється особлива увага.

Упродовж останнього десятиліття бібліотекарі в Сполучених Штатах Америки беруть активну участь в організації дистанційної освіти, вони накопичили певний досвід. Його було узагальнено Асоціацією бібліотек коледжів і дослідницьких установ США, яка в 1990-х роках почала досліджувати проблеми бібліотечного забезпечення дистанційної освіти. Зокрема, Асоціація розробила (1998 року), регулярно переглядає та допрацьовує (наприклад, у 2000 році) рекомендації щодо бібліотечного забезпечення дистанційного навчання. Останній варіант таких рекомендацій було прийнято в червні 2004 року. У них підкреслено важ­ливість дотримання принципів, доступності інформації та рівноправності в одержанні бібліотечно-інформаційного обслуговування, право кожного студента на повноцінне бібліотечне обслуговування. Навчальний заклад повинен нести відповідальність за якість бібліотечного забезпечення дистанційного навчання, а бібліотека — за якість інфор­маційних ресурсів і доступу до них.

Бібліотека має налагодити взаємодію з різними структурними підрозділами навчальних закладів — адміністрацією, викладачами, технічними спеціалістами. Це зумовлено вимогами навчальних програм, потребами навчальної та науково-дослідницької діяльності викладачів і студентів, важливістю поглиблення їхньої інформаційної грамотності. Ефективне викладання передбачає співпрацю викладачів, бібліотекарів та медіатехнічних спеціалістів як у розробленні, так і в реалізації освітніх програм», — стверджують американські фахівці.

Для забезпечення доступності інформаційних ресурсів для тих, хто навчається дистанційно, університет укладає угоди з іншими бібліотеками. Американські фахівці рекомендують ввести до штатного розкладу університетської бібліотеки посади бібліотекаря-адміністратора, професійного бібліотекаря та їх помічника з відповідною заробітною платнею, надавати їм можливості професійного вдосконалення. У деяких університетах США за кожним дистанційним курсом закріплений бібліотекар, який зобов'язаний вивчати й забезпечувати інформаційні потреби студентів і викладачів. У функції бібліотекаря-адміністратора дистанційного навчання входить:

• Визначення інформаційних потреб викладачів і студентів, кола необхідних їм ресурсів і послуг.

• Формулювання на підставі мети своєї діяльності конкретних завдань і методів їх виконання.

• Залучення до співпраці адміністрації, викладачів, студентів, комп'ютерників, бібліотекарів.

• Розроблення політики комплектування фондів відповідно до потреб дистанційної освіти.

• Участь у розробленні програм навчальних курсів.

• Популяризація можливостей бібліотеки в організації дистанційної освіти.

• Вивчення ефективності цієї діяльності.

У бібліотеці навчального закладу виокремлюється місце для консультацій, довідкових фондів, точок доступу до електронних ресурсів, міжбібліотечного абонементу, бібліотечних працівників, задіяних в організації дистанційної освіти.

Особливу увагу належить приділяти віртуальним засобам — розробленню спеціальних Веб-сторінок, можливостям доступу до інформації в Інтернеті тощо. З прикладами Веб-сторінок бібліотек деяких університетів США, що пропонують дистанційні курси, можна ознайомитися в Інтернеті (наприклад, сайт Університету штату Кентуккі). Як пра­вило, на цих сторінках розміщено інформацію про он-лайновий каталог, можна отримати доступ до нього, до повнотекстових баз даних, до Інтернет-ресурсів тощо. Часто можна знайти он-лайнові навчальні ма­теріали про те, як користуватися бібліотекою, он-лайновим каталогом, шукати інформацію в базах даних, робити посилання на статтю, книгу чи електронну публікацію. Через Веб-сайт можна зв'язатися з бібліогра­фом, надіслати йому запит та отримати відповідь електронною поштою. Бібліотека повинна опікуватися придбанням необхідних ліцензій, щоби відповідно до закону про авторські права надава­ти доступ до електронної інформації своїм користувачам, у тому числі тим, хто навчається дистанційно.

Організовуючи бібліотечне обслуговування тих, хто навчається дистанційно, бібліотека має забезпечити наявність ресурсів для фізичного та електронного доступу. Це необхідно для виконання студентами навчальних і науково-дослідницьких завдань; викладання та науко­во-дослідницької роботи; сприяння безперервній освіті; задоволення інших інформаційних потреб усіх залучених до дистанційної освіти.

Для дистанційного навчання особливе значення мають такі форми бібліотечно-інформаційного обслуговування:

• Довідково-бібліографічне.

• Електронний бібліографічний та інформаційний пошук.

• Доступ до Інтранету та Інтернету.

• Консультативні послуги.

• Бібліотечно-інформаційне навчання.

• Допомога у використанні обладнання.

• Міжбібліотечний абонемент та доставка документів (з урахуванням вимог копірайту).

• Інформування про можливості бібліотеки.

Бібліотекарі повинні забезпечити опанування студентами навичок пошуку, оцінки та використання інформації, тому підвищується значення бібліотечно-інформаційного навчання тих, хто збирається чи вже навчається дистанційно.

З огляду на високий попит на інформацію з питань бібліотечного забезпечення дистанційної освіти проводяться наукові конференції, друкуються статті в періодичних виданнях, укладаються вебліографії (покажчики Інтернет-сайтів). Університет Західної Джорджії зробив навіть спробу 1999 року заснувати електронний журнал із цих питань, але того ж року видання призупинилося.

Система освіти у США надає можливість здобути магістерський і докторський ступінь у галузі бібліотечної справи й інформаційних наук, навчаючись дистанційно. Уже 1999 року в довіднику найкращих університетів, що пропонували дистанційне навчання, наводилася інфор­мація про п'ять університетів, що готують спеціалістів із бібліотекознав­ства та інформаційної науки. Серед них — Школа бібліотекознавства й інформаційних наук Іллінойського університету в м.Урбана-Шампейн (найкраща за рейтингом Американської бібліотечної асоціації). Вона пропонує дистанційне навчання для бібліотекарів з 1996 року.

Привертає увагу проект, для реалізації якого об'єдналися 13 університетів США та Канади. Його мета — організувати якісне й сучасне навчання в галузі бібліотечно-інформаційних наук. Веб-сайт цього проекту пропонує низку документів, які не лише допоможуть сту­дентам обрати курс для дистанційного навчання, яким вони зацікави­лися, а й будуть корисними українським викладачам бібліотечно-інфор­маційних дисциплін, перед якими стоїть завдання покращання бібліотечно-інформаційної освіти.

В Україні реалізується кілька проектів запровадження дистанційної освіти, проводиться щорічна конференція із цих питань. Бібліотекарям дуже важливо чітко зрозуміти і визначити свою роль у бібліотечному забезпеченні дистанційної освіти.

9. Вивчення досвіду зарубіжних університетських бібліотек: питання термінології.

До недавнього часу наші уявлення про зарубіжні бібліотеки здебільшого обмежувалися збірником «Библиотековедение и библиография за рубежом», що видався в Москві й був достатньо інформатив­ним і фаховим, хоча й ґрунтувався майже повністю не на власних спо­стереженнях та дослідженнях авторів, а на друкованих джерелах, що надходили до Союзу. Завдяки можливостям, що відкрилися після здо­буття Україною незалежності — програмам наукових обмінів, що вони з початку 1990-х почали діяти в Україні, спільним проектам, різно­манітним Грантам тощо — українські бібліотекарі загалом і бібліотекарі університетських бібліотек зокрема дістали достатньо широке поле для безпосереднього вивчення зарубіжного досвіду.

Нині важливим джерелом фахової інформації — окрім власних спостережень та друкованих зарубіжних джерел, які хоча й недостатньою мірою, але надходять до України — є Інтернет. Маю на увазі не лише електронні журнали, а й докладно розроблені, наповнені важливою фаховою інформацією сайти бібліотек та бібліотечних асоціацій світу.

Ефективне використання всіх перелічених джерел безпосередні контакти бібліотекарів ґрунтуються на розумінні й адекватному тлумаченні фахової іноземної термінології, передусім англійської. З появою комп'ютерних технологій, на яких базуються нині всі бібліотечні проце­си — від комплектування та каталогізації до пошуку інформації, мовою програмного забезпечення, мовою міжнародних бібліотечних документів та стандартів, у т.ч. ІФЛА, є переважно англійська. МАКС — формат машиночитаної каталогізації вперше був також створений у США, а отже, англійською мовою. Робота з підготовки УКРМАРКу неможлива без грамотного фахового перекладу ШІМАЯС та ОЗМАКС. Тому знання й адекватна інтерпретація англомовної бібліотечної термінології є важ­ливим фактором вивчення зарубіжного досвіду та процесу обміну інформацією.

Це далеко не просте завдання, оскільки впродовж останнього десятиліття в поняттєвому апараті бібліотекознавства відбулися значні зміни. Нам випало жити за часів другої (після винайдення друкарського верстата) революції в бібліотечному світі, а саме за доби впровадження в бібліотечну практику комп'ютерних та телекомунікаційних технологій. У зв'язку з цим виникла ціла нова підсистема термінів. Радикаль­них змін зазнала й термінологія деяких традиційних бібліотечних про­цесів, наприклад, каталогізації. Але якщо раніше новий термін входив у мову роками, то нині цілий пласт нової термінології потребує грамотно­го перекладу, адаптації та засвоєння в дуже короткі терміни. Такі проце­си характерні не лише для українського бібліотекознавства. Їх пережи­вали і Німеччина, і Польща та інші наші далекі й близькі сусіди. Одні — більш успішно, інші — менш.

Швидка асиміляція нової термінології — завдання досить складне навіть за умови високого розвитку бібліотекознавчої науки та активної мовної політики держави. За умов відсутності звичних всесоюзних керівних центрів і надзвичайно занедбаного стану бібліотечної освіти нині воно переживає не найкращі ча­си. Дода­мо до цього ще й відсутність послідовної мовної політики держави.

Як наслідок, спостерігаємо, по-перше, надмірне зловживання англіцизмами. Не будемо спинятися на крайніх випадках, що вони іноді межують з анекдотичними. Але зараз рідко зустрінеш «зміни, перетво­рення» (в бібліотеці), здебільшого — «трансформація»; відтак «бібліотечний сервіс» замість «бібліотечне обслуговування»; «менедж­мент бібліотеки» замість «управління бібліотекою»; «дескриптивні стан­дарти» замість «стандарти опису».

По-друге, залишає бажати кращого якість перекладів. Нефахові переклади, різнобій у вживанні тих самих термінів спостерігаються навіть у нормативній літературі, а про іншу годі й гово­рити. Частково це відбувається через відсутність незалежного фахового рецензування. Прийнята в нас практика, коли рецензії пишуться самими авторами, призводить нерідко до появи неякісних, ба й неприпустимо низькоякісних видань.

Інша суттєва причина термінологічних негараздів — брак двомовних фахових англо-українських словників та довідників бібліотечно-інформаційної термінології. Довгі роки українські бібліотекарі за відсутності власних двомовних фахових словників користувалися «Англо-русским словарем библиотечно-библиографической терминологии» М.Сарингуляна (М., 1958). Але виданий майже півстоліття тому, він, звичайно, не відбиває нових реалій і тих, згадуваних уже коло­сальних змін, що відбулися в поняттєвому апараті бібліотекознавства впродовж останніх десятиліть.

Нині в Національній бібліотеці України ім. Вернадського го­тується до друку словник-довідник. Його обсяг близько 6 тис. термінів із бібліотекознавства, інформацієзнавства, бібліографії, книгознавства, книговидання, друкарства, архівної справи, чимало з яких з'явилися упродовж останнього часу.

При його підготовці, окрім фахових тлумачних словників, виданих в США та Великій Британії, і таких важливих оригінальних джерел, як «Англо-американські правила каталогізації», «Десяткова класифікація Дьюї», «Класифікація Бібліотеки Конгресу», було також широко використано електронні слов­ники бібліотечних термінів, які пропонують на своїх сайтах амери­канські університети для бібліотечно-бібліографічної освіти читачів. Більшість із них — невеличкі за обсягом. Але трапляються справді змістовні й цінні праці.

Уведення іншомовного слова, коли поняття специфічне й не знаходить відповідника чи синоніма в українській мові (Інтернет, сайт). Значна кількість нових для українського читача термінів вимагали введення до словника наукового коментаря та довідок до окремих по­нять, хоча перекладна термінологічна лексикографія і не передбачає широкого ілюстрування.

Цілком зрозуміло, що випрацюванню власної бібліотечно-інфор­маційної термінології сприяла б активна мовна політика нашої держа­ви. Існує «Закон про державну мову», відповідна стаття Конституції, вод­ночас російська мова в її українському варіанті, продовжує, як і за імперських часів, використовуватися в деяких університетах і в багать­ох наукових та урядових установах. Це стає на заваді швидкій асиміляції іноземних термінів та словотворенню. Значно кращі наслідки в країнах, де асе суспільство розмовляє однією мовою і, відповідно, бере участь у процесах еволюції нових термінів.

Для дослідження фахового порозуміння, активного обміну ідеями з колегами із зарубіжних університетських бібліотек погрібна велика роботи з упорядкування термінологічного процесу, пошуку розумного балансу між дедалі більшою інтернаціоналізацією бібліотечної справи і бажанням зберегти культурну спадщину, розвиваючи власну мову