Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації....... 198 5 страница

Августин (Блаженний) Аврелій (354-430) є автором 97 праць, які складаються з багатьох томів (наприклад, тільки одна його робота «Про град Божий» складається з 22 книг). У своїх працях він відображав основні проблеми того часу – часу розпаду рабоволодіння і переходу до феодалізму.

Августин Блаженний вважав, що необхідно розвивати господарську діяльність з метою задоволення потреб людей, а розумову і фізичну працю рівними між собою. У своїй роботі «Про працю монахів» він об’явив, що розвиток тільки духовної діяльності, без заняття ручною працею – це ознака лінності. Августин посилається на Священне писання, де сказано, що «обов’язок кормитися ручною працею – нерушима заповідь»і на апостола Павла, який вчив: «Хто не працює – той не їсть». Тому він закликав всіх працювати і це відрізняє його від мислителів Стародавнього Світу. [6, 208] Понад усе Августин Блаженний поважав землеробську працю, називаючи землеробство «найчистішим серед усіх мистецтв». Але разом з цим признавав правомірність і ремісничої праці, називаючи ремесло чистим і чесним.

Августин Блаженний вважав, що вид праці не повинен впливати на положення людини в суспільстві і взагалі був прибічником рівності між людьми. Так отримавши у 395 році сан єпископа в місті Гіппоне (Італія), заснував общину, в якій була відсутня приватна власність.

Особливе місце в економічних поглядах Августина Блаженного займає теорія багатства, згідно з якою багатство у вигляді матеріальних благ, у тому числі золото і срібло, створюється працею людей, а нетрудове накопичення дорогоцінних металів, так званого штучного багатства вважав гріхом. Він виступав проти накопичення грошей або земельних володінь. «Він вважав, що багатство - це грабіж бідних і що накопичувати - значить красти в інших.» (Конотопов 208) Якщо торговий прибуток і лихварський процент перетворюються у самоціль, вони також є гріховними. На його думку, лихвар отримує дохід «ні за що, за час, а час – дар Божий, а це несправедливо». Тому Аврелій Августин крупну торгівлю і лихварство називав «несправедливим ділом». [6, 208]

Обмін на думку Августина Блаженного повинен здійснюватися по принципу пропорціональності і є актом вільного волевиявлення людей. А пропорціональний і еквівалентний обмін вважався можливим тільки за умов встановлення так званих «справедливих цін». Основою «справедливої ціни», яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»), «ринкова ціна», є трудові і матеріальні витрати, які здійснювалися в процесі виробництва даного товару.

Ще однією важливою категорією, яку досліджував святий Августин, були гроші. Як і представники Давнього Світу, гроші (монети) вважав штучним винаходом людей, які необхідні для полегшення та прискорення мінових операцій на ринку завдяки «внутрішній цінності» монети.

Якщо найбільш значним представником раннього канонізму був Августин Блаженний, то найбільш яскравою фігурою пізнього канонізму був його продовжувач і опонент Фома Аквінський (Аквінат) (1225/26 – 1274), основними творами якого є «Сума проти язичників» та «Сума теології».

Не оспорюючи свого попередника, Фома Аквінський за допомогою двояких характеристик і схоластичних суджень з метою компромісу і примирення з ранньою школою канонізму, зумів змінити сутність первинних трактовок економічних явищ та категорій Августина Блаженого. Так, наприклад, розділення людей на класи і професії обумовлено не тільки божественним провидінням, але і схильностями людей, а золото і срібло є джерелом примноження приватної власності і «помірного» багатства. Слід також зазначити, що саму приватну власність він розглядав як необхідний інститут людського життя.

На думку Фоми Аквінського, обмін не завжди є еквівалентним і пропорціональним, тому що не завжди забезпечує рівність отримуваної користі. Він звертає увагу на багаточисельні приклади, коли в результаті цього акту трапляється, що «річ приносить користь одному та збиток іншому». Тому обмін носить іноді суб’єктивний характер.

Розглядаючи сутність «справедливої ціни», він вважав що витратний принцип не є достатньою її характеристикою, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». [5, 36].

Розглядаючи сутність грошей, Аквінат, як і його попередники, вважав їх штучним винаходом людей. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети і з, одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — вважав, що «номінальну цінність» монети повинна визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності».

Особливо активно Фомою Аквінським розроблялася тема лихварства та торгового прибутку. Він вважав, що ці види доходу мають право на існування тільки тоді, коли досягаються за допомогою праці і пов’язані з транспортними та інших матеріальними витратами, або навіть з ризиком. Але, на його думку, такого роду прибутки не повинні бути самоціллю, інакше вони є гріховними.

Узагальнення літературних джерел, які надійшли до нас з того часу, свідчать про те, що економічні погляди, особливо в період раннього середньовіччя, просякнуті духом практицизму. Середньовічні трактати містять конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислити сутність економічних процесів та явищ. Тобто, як і в період рабовласництва економічна думка лише відображала економічну дійсність, що не дозволяло їй відокремитися у самостійну галузь науки. Цей процес розпочався лише в період пізнього середньовіччя.

Авторами середньовічних трактатів, в яких відображалися ті чи інші економічні погляди, були в більшості своїй церковні служителі, тому що в цей час саме вони були одними з освіченіших людей. Економічна думка носила яскраво виражений богословський характер. Спадок духовних ідеологів цієї епохи переповнюють схоластика, для якої характерно звернення до Біблії, як основного джерела знань; софістичні судження, згідно яких істина має відносний характер; та релігіозно-етичні норми, за допомогою яких обґрунтовувалися ієрархічна структура суспільства і розподілення на класи, зростання політичної влади і економічної могутності світських і церковних феодалів. Середньовічним доктринам також властиве двозначне тлумачення необхідності розширення масштабів товарності економіки, осудження або неявне схвалення лихварства та інші ознаки неприйняття основних принципів ринкових відносин.

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя пов'язана з добою Київської Русі. Основними джерелами економічної думки цього періоду є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського та церковного права тощо. Найвідомішими з цих пам'яток є «Руська правда» (зведення законів давньоруського права XI—XII ст.), «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Питання для самодіагностики:

1. Назвіть загальні риси феодального господарства.

2. Дайте характеристику етапам феодального господарства у країнах Західної Європи.

3.Назвіть основні види феодальної ренти та розкрийте їх зміст.

4. У чому полягає сутність процесу комутації?

5. Охарактеризуйте цеховий лад середньовічного ремесла.

6. Чим відрізнявся феод від бенефіція?

7.Основні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів?

8. Назвіть загальні риси економічної думки Середньовіччя.

9. Які особливості має економічна думка в період раннього канонізму?

10. Які особливості має економічна думка в період пізнього канонізму?

Проблемні питання:

1. Проаналізуйте форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху Середньовіччя у країнах Західної Європи.

2. Які чинники вплинули на утворення і розвиток міст Західної Європи XI – XII ст. В чому полягає сутність, так званих, «комунальних революцій»?

3. Як вплинули Великі географічні відкриття на розвиток капіталістичного виробництва в окремих країнах Західної Європи?

Теми рефератів:

1. Розвиток феодальної економіки Західної Європи в XI – XV ст.

2. Економічний розвиток міст в період розквіту Середньовіччя. Магдебурзьке право.

3. Внутрішня і зовнішня торгівля. Купецькі гільдії. Гроші. Кредит.

4. Криза натуральної системи господарювання як початок становлення ринкового господарства.

5. Релігійна спрямованість економічної думки західноєвропейського Середньовіччя. Ранній та пізній канонізм.

6. Охарактеризуйте цеховий лад середньовічного ремесла і характер європейської торгівлі та її вплив на розвиток міст.

7. Назвіть основні фактори, які сприяли Великим географічним відкриттям. Охарактеризуйте їх економічні наслідки.

Тести:

1. Назвіть головні риси феодалізму:

а) натуральне господарство;

б) два класи: феодали та залежні селяни;

в) цехова система ремесла;

г) товарно – грошові відносини.

2. До основних характеристик феодальної економіки належать:

а) позаекономічний примус до праці;

б) хрестові походи;

в) холопство.

3. Цехова регламентація середньовічного ремесла була зумовлена:

а) потребами виживання в міських умовах дрібних виробників, які успадкували сільський общинний менталітет;

б) релігійними канонами;

в) іміджевими професійними міркуваннями.

4. Провідну роль в Ганзейському союзі відігравали:

а) Гамбург, Бремен, Любек;

б) Париж, Рига, Гданськ;

в) Ліон, Версаль, Мілан.

5.Ганзейський союз об’єднував:

а) мореплавців;

б) купців;

в) суднобудівників.

6. Основними економічними наслідками великих географічних відкриттів постали:

а) складання передумов для розв’язання світових війн за джерела сировини і ринки збуту;

б) прискорення економічного розвитку країн Старого Світу за рахунок колоній;

в) посилення конкурентної боротьби за переділ територій.

7. Економічні наслідки великих географічних відкриттів мали антифеодальний характер, адже:

а) великі географічні відкриття створювали передумови для первісного накопичення капіталу;

б) великі географічні відкриття сприяли створенню колоніальної системи капіталізму;

в) завдяки великим географічним відкриттям відбулася “революція цін ”, зріс і розширився світовий товарообіг.

8. Розклад феодалізму був неминучим, адже:

а) наступила епоха первісного накопичення капіталізму;

б) феодалізм вичерпав свої можливості в підвищенні продуктивності праці;

в) відбулися великі географічні відкриття.

9 Відповідно до економічних переконань Аристотеля і Ф.Аквінського, гроші – це:

а) зовсім не корисний товар;

б) результат (наслідок) угоди між людьми;

в) товар, який виник стихійно.

10. Хто першим в історії економічної думки ввів поняття про прибуток як винагороду за ризик підприємця?

а) Аристотель;

б) Августи Блаженний;

в) Фома Аквінський;

г) Ярослав Мудрий.

Література:

1. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2004. – 486 с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней. / Пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2001

3. Курс економічної історії: Навч. Посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н.Б. Решетняк. – Харків: ТОВ «Прометей-Прес», 2005. – 272 с.

4. Юхименко П.I. Економiчна iсторiя: пiдручник – К.: Знання-Прес, 2008. - 567 с.

5. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов: 4-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2000. – «Серия «Высшее образование» – 480 с.

6. Экономическая история мира. Том 1 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.

Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації

5.1. Меркантилізм як основа економічної політики держави в період становлення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації.

5.2. Первісне нагромадження капіталу та розвиток мануфактурного виробництва в Європі.

5.3. Мануфактурний період в Україні.

Ключові поняття: меркантилізм, політика активного торгового балансу, протекціонізм, первісне нагромадження капіталу, мануфактура, мануфактурне виробництво, буржуазні революції, «прусський» та «американський» шляхи розвитку сільського господарства, мануфактурне виробництво в Україні.

5.1. Меркантилізм як основа економічної політики держави в період становлення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації.

Від кінця XIV ст. в економіці багатьох країн Західної Європи відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошової організації суспільного виробництва. Загальним еквівалентом товарної економіки стали гроші. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

Розвиток національних торговельних і купецьких капіталів було прискорено великими відкриттями XIV-XV ст. і розвитком зовнішньої торгівлі, в результаті помітно змінилися економічні ситуації Європейських країн, а саме:

- значно збільшилися обсяги зовнішньої торгівлі;

- результатом виникнення у колоніях промислових та сільськогосподарських мануфактур у великій кількості на європейських ринках з`явилися дешеві товари та сировина;

- значно розширилися ринки збуту продукції, тощо.

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється інша система економічних поглядів, – меркантилізм, який став першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства.

У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези­су меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталіз­му. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбе­режжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин.

Меркантилізм (від італ. mercante — купець, торговець) — напрям економічної думки, що наголошував значення торговельного капіталу і сфери обігу у процесі нагромадження приватного й суспільного багатства; економічна політика держави в період становлення капіталізму. Основні постулати меркантилізму є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. [11]

Об'єктом вивчення меркантилізму є сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.

До основних рис теорії меркантилізму належать:

- предметом дослідження є виключно сфера обігу;

- багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю;

- держава вважається тим багатшою, чим більше грошей вона має;

- активне державне втручання в економічне життя;

- накопичення багатства здійснюється за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінних металів та каміння;

- негативне ставлення до конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Для подальшого розвитку національної економіки країни на думку меркантилістів доцільним було:

- встановлення високого ввізного мита на промислові товари, підтримку владою імпорту дешевої сировини та заохочення експорту готової продукції;

- монополізація у виробничій і торговельній діяльності; абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі;

- жорсткий контроль за кваліфікацією робітників, якістю продукції, умовами виробництва, та цінами на готову продукту;

- розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- зростання чисельності населення для підтримки низького рівня заробітної плати;

- надання уваги розвитку сільськогосподарських галузей. [3]
В економічній літературі в розвитку меркантилізму як теорії й економічної політики розрізняють два історичних етапи: ранній меркантилізм (XVст.), пов’язаний з утвердженням монетарної системи (монетаризм) та зрілий або пізній меркантилізм, що отримав назву мануфактурної системи (XVІ – XVIIІ ст.). Основним критерієм такого поділу є розходження засобів (шляхів) збільшення приватного і суспільного багатства, під яким ідеологи меркантилізму розуміли гроші (золоті і срібні) та скарби.

Для раннього меркантилізму XІV-XVI століть була характерною теорія активного (позитивного) грошового балансу та утвердження монетарної системи.

Відповідно концепції раннього меркантилізму основними завданнями визначалися:

- накопичення грошових коштів в країні;

- збільшення притоку грошей із-за кордону і зберігання у країні.

Вирішення основних завдань проходило шляхом максимального державного втручання, переважно прямими адміністративними заходами, забезпечуючи жорстоку регламентацію грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Заборонявся вивіз грошей, золота та срібла за кордон. Під суворий контроль підпадали іноземні купці, для яких встановлювалися високі мита та ціни на імпортний товар, чим обмежувався його ввіз. Торгівля валютою була оголошена державною монополією, затвердилася система біметалізму (фіксованого співвідношення золотих і срібних грошей). [11]

В ранньому меркантилізмі поєднуються номіналістичне трактування грошей, коли вони розглядаються як умовні знаки, позбавлені вартості, і металістичне трактування, коли грошовий обіг ототожнюється з товарним обміном, і золото (срібло) за своєю природою визнається грошима.

До найвідоміших представників раннього меркантилізму належать італійські банкіри і торговці Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.), основна праця якого була видана в 1579 р. під назвою "Міркування про монету"; Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.), знаменитий своєю роботою "Читання про монету", виданою в 1582 р.; англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.), який виступив у першій третині XVII ст. із трактатом "Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників"; іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.).

Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Для пізнього меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка базується на тому, що джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі, головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині; та недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів.
Основні завдання, що визначалися концепцією пізнього меркантилізму є:

- скасування заборони щодо вивозу грошей;

- скасування заборони щодо імпортних іноземних товарів;

- експорт національної продукції;

- перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни, тобто досягнення активного торгового сальдо.

За для вирішення цих завдань в країні заохочувався розвиток виробництва товарів на експорт; розширювалося судноплавство та розвивалася зовнішня торгівля. Розвивалася політика протекціонізму, як засіб для забезпечення більшого розвитку експорту. В країнах змінюються деякі митні заходи, серед яких: високе митне оподаткування іноземних товарів,конкурентних вітчизняним та сировини, яка може бути перероблена в середині країни; в той час, як на деякі вітчизняні товари, встановлюються заохочувальні премії за експорт. [8]

Для пізнього або зрілого меркантилізму XVIІ-XVIІІ століть стала характерною теорія активного (позитивного) балансу зовнішньої торгівлі та утвердження мануфактурної системи. Найвідомішими представники пізнього меркантилізму були: англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.) та француз Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.).

В основі концепцій раннього та пізнього меркантилізму є єдиний основний напрямок економічного розвитку країни, який полягає в тому, що єдиним справжнім багатством є гроші, а основним завданням є необхідність їх накопичення за допомогою впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям.

Щодо основної відмінності, то вона полягала у різному трактуванні активного балансу, тобто, представники раннього меркантилізму рахували, що будь-яка купівля зменшує кількість грошей, а будь-який продаж — збільшує, а меркантилісти другого етапу вважали, що гроші постійно повинні заробляти гроші, «породжувати» їх. З цього витікає двобічне трактування загальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантилісти доводили, що потрібно всіляко утримуватися від покупок, пізні - можна купувати багато, але сума продажів повинна завжди перевищувати суму покупок.

Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.

У період розвитку пізнього меркантилізму, як засіб для забезпечення більшого розвитку експорту, активно розвивалася політика протекціонізму. В економіці одним із головних аргументів протекціонізму є критика теорії зовнішньої торгівлі з позицій захисту національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат.

Під протекціонізмом розуміється - економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі та розвиток власної промисловості та торгівля, яка знижує рівень життя та уповільнює економічне зростання у країні. [11]

Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів.

5.2. Первісне нагромадження капіталу та розвиток мануфактурного виробництва в Європі

Розвиток капіталістичного виробництва в XVI ст. мало великий вплив на господарське життя західноєвропейських країн, проте, давало меншу частину всієї продукції промисловості і сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції продовжували виробляти ті форми господарства, характерні тільки феодальному суспільству. Не дивлячись на порівняно високий рівень розвитку Західної Європи, основою товарного виробництва феодального суспільства, продовжувало залишатися дрібне індивідуально-сімейне господарство селянина в селі і ремісника в місті. Засоби виробництва і вироблений з їх допомогою товар належав самому виробникові. Існувало позаекономічне примушення у формі кріпосного права і цехових обмежень. Розвиток виробничих сил, зростання товарно-грошових відносин і формування достатньо широких національних ринків, а також розширення товарно-грошових відносин стало передумовами первинного накопичення капіталу. Первісне нагромадження капіталу - це історичний процес відокремлення працівника (перш за все селянина) від власності на умови його праці, перетворення безпосередніх виробників на найманих робочих, перетворення засобів виробництва і життєвих засобів в капітал. Основними джерелами первісного нагромадження капіталу були:

- створення колоніальної системи;

- колоніальні війни;

- работоргівля; захоплення золотих і срібних скарбів;

- морське піратство;

- система державних позик;

- податкова система;

- система протекціонізму;

- величезна потреба держави в грошах у зв'язку із захопленням колоній і війнами між Іспанією, Францією, Англією, Португалією, Голландією в 16-18 ст.

До основних складових первинного накопичення капіталу відносяться:

- юридичне звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і цехових обмежень, тобто селянина від кріпосної залежності і ремісника – від обмежень цехових статутів і примусу;

- примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення в неімущих продавців своєї робочої сили за грошову плату;

- процес концентрації великих грошових засобів в руках тих, хто здібний організувати й управляти великомасштабним виробництвом:
цехових майстрів, фермерів, купців і лихварів. Методами первинного накопичення капіталу були:

- нееквівалентна торгівля, колоніальні війни, работоргівля, морські перевезення;

- податки, підряди;

- кредити і позики;

- митні збори і торгові бар'єри;

- зігнання селян із землі; кража общинних земель і ін. У результаті Великих географічних відкриттів окремі країни Західної Європи опинилися у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва, що прискорило процес початкового накопичення капіталу. Первинне накопичення капіталу зайняло в країнах Західної Європи близько 2-2,5 сторіч. Розвиток первинного накопичення капіталу в різних країнах мав свою специфіку.
У Англії цей процес почався в XV cт. і закінчився в другій половині XVIII ст. повним зникненням селянства цієї країни в ході аграрного перевороту. Останній, у свою чергу, став результатом проведення політики огороджування або захоплення громадських земель і секуляризації (звернення державою церковної власності в світську) в період Реформації. При цьому уряд за допомогою "кривавого законодавства" примушував позбавлених землі селян найматися на роботу до капіталістів. Одночасно відбувався процес концентрації крупних грошових коштів переважно шляхом насильства, грабежу і обману. Одним з головних методів накопичення багатства стала участь Англії в работоргівлі і піратстві, яке підтримувалося короною. Окрім цього, накопиченню сприяла і система державної позики, обумовлена частими позиками англійських королів у лихварів і купців, а також так звана політика сприяння розвитку вітчизняної промисловості, що забороняло експорт сировини і продуктів харчування, та накладало високі податки на ввезення готових виробів. [9]

У Голландії кріпацтво не отримало великого розвитку, і селяни зберегли особисту свободу, тому аграрна революція проходила дуже швидко при використанні в основному заходів позаекономічного примушення (узурпація громадських земель, розповсюдження короткострокової оренди, тощо). Важливим важелем первинного накопичення в цій країні також була податкова система, що характеризується підвищенням частки прямих податків з міського і сільського населення. Позбавлені землі і майна бідняки під дією законів проти бродяг вимушені були створювати резервну армію майбутніх найманих робочих. Разом з тим збереження цехово-сословних привілегій і вільностей дозволяло верхівці цехів накопичувати значні капітали. Великі гроші накопичувалися і у осіб, що займаються лихварством. На відміну від Англії, що робить ставку на розвиток власного виробництва і внутрішнього ринку, в Голландії першорядне значення для економіки мала зовнішня торгівля. У XVI ст. у голландському імпорті 30% належало сировині, 40 % – продовольству, 30 % – готовим виробам; експорті складався на 75 % з готових виробів і лише 25 % належало іншим товарам. Разом з тим роз'єднаність півночі і півдня, збереження багатьох середньовічних пережитків, відсутність єдиної грошової системи привело до того, що елементи меркантилізму в політиці Габсбургов не склалися в загальнонаціональну систему подібно до англійської. Лідерство в світовій торгівлі і морських перевезеннях послужило прикриттям для ведення контрабандних і військово-піратських операцій на океанських комунікаціях, грабежу колоній і работоргівлі. Каталізатором процесу первинного накопичення капіталу стала Нідерландська буржуазна революція. В результаті Голландія вже в XVII ст. була "зразковою капіталістичною країною". [1]

Первинне накопичення капіталу у Франції почалося в XVI ст. Проте віддаленість країни від основних торгових шляхів, конкуренція передових країн раннього капіталізму, відносна перенаселеність, прагнення буржуазії через економічні і політичні умови вкладати капітали в сфери землеволодіння і державного кредиту привели до сповільненого розвитку даного процесу. Для нього не була характерна така масова експропріація селянського населення, як в Англії. Майнове розшарування і обезземелення французького селянства відбувалося під впливом зростання податків і посилення лихварства. Основними податками були грошовий ценз, натуральний шампар (20-25 % урожаю), королівський податок – талья, подушний податок, "двадцатина" (1/20 частина прибули), церковна десятина і натуральні повинності, включаючи панщину. Формування капіталістичного устрою в цій країні відбувалося у формі не перебудови феодального господарства на буржуазний лад, а розвитку капіталістичних відносин серед селян (розшарування селян і виділення селянський буржуазії). Процеси концентрації капіталу також не мали сприятливих умов не тільки унаслідок відсутності єдиної національної економіки, але і із-за загрози конфіскації. В результаті накопичене багатство могло зберегтися не в промисловості або торгівлі, а в придбанні маєтків, титулів або посад. Тільки починаючи в 30-ті роки XVIII ст. відбувається прискорення розвитку капіталістичних відносин у Франції. [9] Німеччина XVI-XVIII ст. не знала політичної єдності, не мала господарського центру, єдиної системи фінансів, податків і грошового звернення. Визначальну роль в її господарському житті грали князі. Могутнім інструментом їх дії на економіку і одним з головних джерел доходу разом з феодальною рентою були різноманітні "монополії" та «регальні права" на ті або інші види діяльності. Тридцятирічна війна 1618-1648 рр. надовго затримала економічний розвиток німецьких князівств і стала для них справжньою катастрофою. Вихід з важкого положення був знайдений в посиленні феодальної експлуатації селян, що отримала назву другого видання кріпацтва. Селяни законодавчим шляхом навіки прикріплялися до поміщицьких маєтків, в яких вони були зобов'язані виконувати нічим не обмежену панщину і інші повинності. У другій половині XVIII ст. стійкий попит на сільськогосподарську продукцію з боку найбільш розвинених держав стимулював пошук нових форм господарювання. На сході Німеччини і Пруссії посилюється зганяння селян із землі, в результаті якого розширювалася панщина і зростало застосування праці кріпаків. Спад виробництва спостерігався і в містах. Тому спроби розв'язання економічної кризи на основі кріпацтва були перенесені з сільського господарства і в промисловість. Збереження феодальних відносин, негативні наслідки численних воїн на території країни, конкуренція з боку Голландії, Англії і Франції уповільнювали і процеси накопичення грошових багатств. Прискорення формування елементів капіталізму почалося з активізації військової діяльності Пруссії в XVIII ст. Класичний шлях розвитку капіталістичного способу виробництва: первинне накопичення капіталу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробництво, капіталістична фабрика - характерний шлях для всіх провідних країн Західної Європи, але в першу чергу для Англії і Голландії.