Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації....... 198 2 страница

3) стадія зрушення, або промислового перевороту, із швидким розвитком окремих галузей промисловості та заміною ручної праці машинною;

4) стадія зрілості, коли був досягнутий швидкий і сталий прогрес всіх галузей господарства;

5) стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання.

У 1970-ті рр. Ростоу доповнив свою схему шостою стадією, на якій суспільство займається пошуком шляхів якісного покращення умов життя людини.

Теорія постіндустріального суспільства (Д. Белл, А. Турен та ін.) за критерієм рівня розвитку виробництва, галузевого і професійного розподілу праці виділяє три стадії суспільного розвитку: доіндустріальне суспільство, де переважає «первинна» стадія економічної діяльності (сільське господарство), індустріальне із «вторинною» стадією (промисловість) і постіндустріальне, що характеризується розвитком «третинної» стадії (сфери послуг і інформатики) та провідною роллю науки й освіти. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (для першої – церков і армія, для другої – корпорація, для третьої – університети).

За історико-хронологічним підходом в історії народів Середземномор’я виділяють сім періодів:

- Давній – до ХІІІ ст. до н.е. – відбувся розподіл праці і сформувалися основні соціальні інститути – сім’я, община, власність, право, держава, релігія;

- Античний (ХІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.) – з’явилися ремесла, торгівля, приватна власність на землю та рабів;

- Середньовіччя (VІ – середина ХV ст.) – сформувалися основні європейські нації, з’явилися самостійні міста;

- Відродження (середина ХV – середина ХVІІ ст.) – епоха великих географічних відкриттів і накопичення капіталу;

- Просвітництва (середина ХVІІ – остання чверть ХVІІІ ст.) – відбувся територіальний розподіл світу;

- Вільної конкуренції (остання чверть ХVІІІ – остання чверть ХІХ ст.) – промислова революція;

- Монополістичної конкуренції (остання чверть ХІХ – середина ХХ ст.) – концентрація капіталів і боротьба за економічний переділ світу призвели до низки криз і воєн;

- Соціального ринкового господарства (з середини ХХ ст.) – найбільш розвинені країни досягли стабільності, сформувався середній клас і суспільство споживання.

Другий підхід – цивілізаційний – базується на аналізі внутрішніх особливостей певної цивілізації, тобто передбачається, що цивілізація характеризується певною економічною системою, етнічними коріннями, релігією, філософією, стилем творчого мислення, узагальненою картиною світу, особливим принципом життя цивілізації. Цей принцип поєднує народ даної цивілізації, забезпечує його єдність і збереження протягом всієї його історії.

На думку англійського вченого А. Тойнбі, світова історія є низкою глибоко специфічних, не пов’язаних одна з одною цивілізацій, кожна з яких проходить одні й ті ж самі стадії у своєму розвитку – зароджується, розквітає, занепадає і гине. Він виділив тринадцять основних цивілізацій, п’ять з яких – великі: західна, далекосхідна (Китай), індуська (Індія), близькосхідна (ісламська), східнослав’янська (православна). Тойнбі вважав, що життєздатність цивілізації визначається, насамперед, прогресом у продуктивних силах і зростанням продуктивності праці, оволодінням життєвим середовищем, здатністю уникати ситуацій, вирішення яких не залежить від даного суспільства, і наявністю інтелектуальної еліти – творчої меншості: якщо її немає, то немає і цивілізації.

У теперішній час намагання вчених уникнути крайнощів і суперечливостей формаційного та цивілізаційного підходів привело до оформлення нового циклічного напрямку в аналізі проблеми періодизації. За цим підходом історія економіки включає сім цивілізацій і три суперцикла (табл. 2).

Таблиця 2. Циклічна періодизація історії економіки

Суперцикл	Цивілізації	Часові межі
Давній світ	1. Неолітична	VІІ-IV тис. до н.е.
2. Східно-рабовласницька	III – перша половина I тис. до н.е.
3. Антична	VII ст. до н.е. – V ст. н.е.
Індустріальний	1. Ранньофеодальна	VI-XIII ст.
2. Передіндустріальна	XVIII ст.
3. Індустріальна	1780-ті – 1970-ті рр.
Постіндустріальний	1. Постіндустріальна	з 1980-тих рр.

Отже, масштабність, суперечливість, багатогранність світового історико-економічного розвитку суттєво ускладнює формування загальної теорії періодизації. Слід зазначити, що у більшості наведених варіантів періодизації спостерігається розмитість хронологічних меж, а критерії періодизації у багатьох випадках стосуються лише окремих частин об’єкта дослідження, тому абсолютизувати їх не можна. Тому для впорядкування і презентації історико-економічного матеріалу найчастіше використовується загальноісторична періодизація: Давній світ, Середньовіччя, Новий час та Новітній час.

Питання для самодіагностики:

1. Що вивчає історія економіки та економічної думки?

2. Проаналізуйте взаємозв’язок ІЕЕД з іншими гуманітарними науками та її місце у системі економічних наук.

3. Поясність функції ІЕЕД.

4. На які універсальні методи дослідження спирається ІЕЕД?

5. Які спеціальні методологічні підходи застосовуються ІЕЕД?

6. Охарактеризуйте основні джерела ІЕЕД.

7. Розкрийте основні підходи до періодизації економічної історії.

8. Назвіть хронологічні межі епохи Давнього світу, Середньовіччя, Нового та Новітнього часу.

Проблемні питання:

1. Наведіть приклади практичного застосування знань з економічної історії у повсякденній діяльності людини, фахівця з економіки.

2. Які існують переваги та обмеження використання кількісних методів у історико-економічних дослідженнях?

3. Порівняйте формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації історії господарства. Чи є вони взаємовиключними або взаємодоповнюючими?

4. Визначте авторів періодизації економічної історії за певними критеріями:

Критерії періодизації	Автори
1) водні шляхи сполучення	Ф. Лист
2) власність на засоби виробництва	К. Маркс
3) торгівля та обмін	Б. Гільдебранд
4) грошовий обіг	Л. Мечніков
5) рівень розвитку продуктивних сил	У. Ростоу
6) культура	А. Тойнбі
7) домінуючі види господарської діяльності	К. Бюхер

Теми рефератів:

1. Становлення ІЕЕД як самостійної науки.

2. Суспільні функції ІЕЕД.

3. Основні підходи до періодизації економічної історії.

Тести:

1. Визначте з якими природничо-науковими та загально економічними дисциплінами має безпосередній зв’язок ІЕЕД:

а) історія України;

б) система технологій;

в) політекономія;

г) культура України;

д) мікроекономіка;

є) організація виробництва;

е) соціологія;

ж) історія економічних вчень;

з) гроші та кредит;

і) політологія.

2. Предметом ІЕЕД не є вивчення:

а) проблем економічного зростання;

б) проблем економічної кон’юнктури;

в) еволюції форм господарювання і структури економіки;

г) проблем господарської культури.

3. За яким критерієм Ф.Лист поділяв історію економічного розвитку на п’ять стадій?

а) домінуюча форма господарської діяльності;

б) інтенсивність обміну;

в) тип власності;

г) рівень розвитку виробництва, галузевий і професійний розподіл праці.

4. Які словосполучення є зайвими?

а) річна цивілізація – середньоземноморська цивілізація – східна цивілізація – океанська цивілізація;

б) первіснообщинне суспільство – рабовласницьке суспільство – феодальне суспільство – капіталістичне суспільство – постіндустріальне суспільство;

в) натуральне господарство – грошове господарство - народне господарство – кредитне господарство.

5. Хто обґрунтував історичний метод у дослідженні історії економіки?

а) Ф. Лист;

б) К. Бюхер;

в) К. Маркс;

г) В. Ленін.

6. Хто заклав основи формаційного підходу до періодизації історії?

а) Ф. Лист;

б) К. Бюхер;

в) К. Маркс;

г) В. Ленін.

7. Що покладено в основу формаційного підходу до періодизації історії господарства?

а) капітал;

б) торгівлю;

в) кредит;

г) власність на засоби виробництва;

д) гроші;

є) науку і техніку.

8. Хто з німецьких вчених взяв за критерій періодизації історії розвиненість грошового обігу?

а) Ф. Лист;

б) К. Бюхер;

в) К. Маркс;

г) Б. Гільдебранд.

9. Хто був авторами теорії «постіндустріального суспільства»?

а) Д. Белл;

б) Г. Кан;

в) У. Ростоу;

г) А. Турен;

д) Р. Арон;

є) З. Бжезинський.

Література:

1. Економiчна iсторiя України i свiту: пiдручник / Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. – К.: ВIКАР, 2006. - 495 с.

2. Економічна історія: Курс лекцій / За ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 2002. – 469 с.

3. Iсторiя економiки та економiчної думки / Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.I. – К.: Знання, 2008. - 647 с.

4. История экономики: Учебник для вузов / Пермякова Л.И., Лисовская Е.Г., Федулов Ю.К., Григорьев А.В., Кузнецова О.Д., Шапкин И.Н. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 384 с.

5. История мировой экономики: Учебник для вузов / Поляк Г. Б., Адвадзе В.С., Маркова А.Н., Никитич Л. А. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 727 с.

6. Курс економічної історії: Навч. посібник / За ред. С.І. Архієрєєва, Н.Б. Решетняк. – Харків, 2005. – 272 с.

7. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економіка України і світу. Курс лекцій: Навч. посібник. – Суми: Видавництво «Університетська книга», 2000. – 310 с.

8. Юхименко П.I. Економiчна iсторiя: пiдручник – К.: Знання-Прес, 2008. - 567 с.

Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

1.Основні риси господарства первісної доби.

2.Господарство первісних племен на території України.

Ключові поняття: первісне суспільство, привласнююче та відтворююче господарства, неолітична революція, скіфи, громада, сільська община.

2.1. Основні риси господарства первісної доби.

Однією із найтриваліших епох в історії людства є первісна доба, яка тривала з появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н. ери). Історії первісного суспільства притаманно невирішення багатьох питань. Це пояснюється наступним: не існує письмових джерел, що висвітлюють життя первісних людей; знахідки кісткових останків первісних людей одиничні і ідентифікувати їх дуже важко.

Первісне суспільство поділяється умовно на наступні віки:

- кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт);

- мідно-бронзовий;

- залізний.

Кожний з цих етапів людського життя має свої певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Палеоліт поділяють на ранній, середній та пізній. Ранній палеоліт почався 600-700 тисяч років тому і закінчився 100 тисяч років тому. Цей період існував до початку льодовикового періоду. Люди («архантропи», «неандертальці») ще не вміли видобувати вогонь, займались мисливством та збиральництвом як основними видами господарювання, що свідчило про привласнюючий характер раннього палеоліту. В цей час ще не було громади – першої форми організації людського суспільства. Це були зграї, які схожі сучасним людиноподібним мавпам.

Середній палеоліт почався 100 тисяч років тому і закінчився 40 тисяч років тому. Це льодовиковий період. Саме в цей час люди розселились по Європі. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь – одне з найвизначніших її досягнень. З'явилося постійне житло. З’являється зброя.

При переході до пізнього палеоліту виникає родова община. Це був матріархальний рід. Цей період продовжувався 30 тисячоліть, з 40 до 10 тисяч років до нашої ери. На зміну неандертальцю приходить кроманьйонець, який антропогенно зовсім не відрізняється від сучасної людини. Цьому періоду характерно винайдення луку та стріл. Людей вже не просто ховали, а в могилу з людиною клали зброю та прикраси для загробного життя. Це було початком релігійних уявлень.

У мезоліті (середньому кам'яному віці), який продовжувався з ІХ до VI тис. до н. е., вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт – водний (плоти, човни). У результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Відповідно до цього змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі, – що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені інструменти для обробки дерева – долото, сокира, тесло; нові вироби з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами.

На дану епоху припадає початок приручення диких тварин, насамперед, собаки, потім – свині.

У зв'язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів. Великі родові об'єднання мисливців на мамонтів та бізонів змінилися порівняно невеликими групами мисливців на дрібнішу дичину. Відбувається масове переселення людей з однієї місцевості в іншу. Водночас поширюється досвід виготовлення нових знарядь праці, мисливства, зачатків тваринництва й рослинництва.

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. В цей час виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається «неолітична революція». Відтворююче господарство стає головним. Основні заняття людей – землеробство, тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт – віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система обміну. Для виготовлення знарядь праці продовжує використовуватися традиційна сировина – камінь, кістка, ріг, дерево. Але з'являються нові методи їх обробки – крім простого оббивання, ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління.

Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла – ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.

У Західній Європі залізний вік поділявся на два періоди: гальштадський (900–500 pp. до н. е.) і латенський (500 p. до н. е. – початок нашої ери).

Для гальштадської культури характерними були співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи та плуга. У латенський період з'явилися залізні серпи, плужні лемеші, розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва їх з металу, поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав. Перші з них утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія) на зламі неоліту і бронзової доби.

Знаряддя праці виготовлялися як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі – бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. Тільки в II–І тис. до н. е. спостерігалося швидке піднесення економіки Індо-Ганзької долини. Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису. Високого рівня розвитку досягли ремесла – ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо.

Таким чином, поділ праці на землеробство та скотарство; перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства; виробництво додаткового продукту призвело до занепаду первісної господарської системи та зародженню рабовласництва.

2.2. Господарство первісних племен на території України.

На території України найдавніші люди з'явилися ще в період стародавнього кам'яного віку (палеоліту) близько 1,5 млн. років тому. Вони жили невеликими групами, що утворювали так зване первісне людське стадо, постійно пересуваючись з місця на місце в пошуках їжі, користувалися вогнем, вміли застосовувати каміння і дерев'яні палиці, а також виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

На сучасній території України виявлено чимало слідів їхньої діяльності: на Закарпатті, Середньому Дністрі, поблизу Житомира, на Донеччині, в Криму.

В цей час виникають давні форми релігійних вірувань:

- анімізм – культ предків і шанування померлих;

- магія – віра в те, що заклинаннями та обрядами можна вплинути на хід подій;

- тотемізм – віра в спільного для конкретного колективу предка зі світу тварин чи рослин;

- фетишизм – поклоніння предметам неживої природи.

Кроманьйонці продовжували споруджувати житла на зразок чуму чи яринги, а також землянки і напівземлянки. В Україні їх залишки виявлені поблизу сіл Мезина на Чернігівщині й Межиріччя на Канівщині.

У межах країни виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ – біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено близько 500 неолітичних поселень.

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам'яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV–III тис. до н. е. У цей час з'являються перші металеві вироби – мідні та золоті. Основним заняттям населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'являється колісний транспорт.

Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура розвивалася протягом IV– III тис. до н. е. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкінці Х–ІХ ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грец. – місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жителів. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть триповерховими. Фактично – це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше – ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно.

Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. Їх запрягали у візки, можливо сани.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд.

Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор'ї. Існує припущення, що трипільці мали свою писемність.

За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

На зміну мідно-кам'яному вікові прийшов бронзовий (II – поч. І тис до н е). У сучасних межах України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських. Це бувперший великий суспільний поділ праці. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзо-плавильного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи.-Обмін набув постійного та регіонального характеру.

Із зростанням продуктивності землеробства і скотарства, розвитком металургії з'являється надлишок продуктів, що зосереджується в руках окремих родових груп або племінної верхівки. Все це спричиняє визрівання як внутрішніх, так і зовнішньоплемінних соціальних суперечностей. Почала швидко вдосконалюватися зброя, зводяться укріплені поселення Очевидно, необхідність захисту окремих груп населення від нападів сусідів спонукала до консолідації племен на рівні союзів.

Помітні зрушення відбуваються і у сфері розвитку позитивних знань, образотворчого мистецтва, всієї духовної культури Виникає монументальна кам'яна антропоморфна скульптура, ускладнюється система релігійних вірувань, з'являються зародки майбутнього письма – піктограми.

Освоєння виробництва заліза на поч. І тис до н е. сприяло дальшому розвиткові суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці, ремесло відокремилося від землеробства (третій – пов'язаний з відокремленням торгівлі). Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши необхідні передумови для виникнення станово-класових відносин та держави.

Залізний вік в Україні пов'язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов'янською культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення, що проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти зі стародавніми сусідніми цивілізаціями.

З елліно-римською історією тісно пов'язана доля народів Північного Причорномор'я. Кіммерійців, наприклад, згадує славнозвісний давньогрецький поет Гомер. Він називає їх "кобилодойцями та молокоїдами убогими", з чого видно, що основним заняттям цього великого народу, який жив у південних степах України в IX–VIII ст. до н. е., було кочове тваринництво і насамперед конярство. Скіфи (VII ст. до н.е. – III ст. н.е.) витіснили кіммерійців у Малу Азію, зайнявши степові простори від Кубані, Дону та Дніпра до Дунаю. Про культурне і господарське життя цього племінного союзу відомо набагато більше завдяки археологічним дослідженням та писемним пам'яткам, що збереглися до наших днів. У V ст. до н. е. Скіфію описав батько давньогрецької історії Геродот. Населення він поділяв на скіфів-хліборобів, кочових скіфів і царських скіфів. Перші жили осіло, займалися сільським господарством, вирощували пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Переважна частина їхнього врожаю йшла на продаж. Скіфи-кочівники нічого не сіяли і не орали. Вони випасали незліченні стада худоби. Царські скіфи – панівна верхівка державного об'єднання. Вони збирали данину з підлеглих племен, їхнє основне заняття – військова справа. Хоч скіфів Геродот вважав одним народом, їхній спосіб життя, господарство доводять протилежне.

Імовірно, скіфів-орачів можна назвати прапредками українського народу. Описуючи річки Скіфії, Геродот звернув увагу на те, що в Борисфені (Дніпрі) місцеві жителі ловили, потім "солили велику рибу без хребта, що зветься осетром". У гирлі річки добували сіль, якою солили виловлену рибу. Кочові скіфи жили в чотири - або шестиколісних кибитках, пересуваючись степом разом з чередами худоби. У них запрягали дві або три пари волів. Зверху кибитки накривали шкурами так, що всередину не могли проникнути вітер, дощ чи сніг. Кочівники розводили табуни коней, корів, овець. В осілих скіфів дуже рано з'явилося ремесло. Скіфи оволоділи виплавкою міді та заліза. Зброярі виготовляли невеличкі мечі, дротики, наконечники списів і стріл. Майже одночасно з заселенням Північного Причорномор'я кіммерійцями і скіфами там розпочалася грецька колонізація. Вона мала різні причини: перенаселення містполісів, соціальна і політична боротьба, посилення торгового обміну.

У період розквіту крім еллінських міст у Боспорське царство входили деякі племена Північного Причорномор'я, серед них скіфи. У IV–III ст. до н. е. у степах Північного Причорномор'я відбулися суттєві зрушення. Скіфська держава зазнала в 339 p. нищівної поразки від батька Олександра Македонського Філіпа II. На півдні України з'явилася нова грізна сила – сармати. Вони розбили скіфів, частину асимілювали, а решту відтіснили в Крим. Усі ці події негативно позначилися на економіці грецьких міст Причорномор'я. Знесилені атаками варварів, вони змушені були відкуплятися від них золотом.

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен – дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII–IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення – племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII–IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньо-державного осередку у дніпровських слов'ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами.