Марксистська філософія

Марксизм виник у Європі в 40-ві роки XIX ст. У вузькому розумінні він уособлювався з марксистською філософією, яка була представлена двома німецькими діячами - Карлом Марксом (1818 – 1883рр.) і Фрідріхом Енгельсом (1820 -1895 рр.). У широкому сенсі слова марксизм поряд з філософією містить політекономію та соціально-політичну проблематику («науковий комунізм»). Марксистська філософія стала логічним завершенням попередньої матеріалістичної філософії (Демокрита, Епікура, ан­глійських матеріалістів XVII ст. - Бекона, Гоббса, Локка, фран­цузьких просвітителів XVIIІ ст. й атеїстично-матеріалістичної філософії Л. Фейєрбаха).

Своєї остаточної форми матеріалізм набув у діалектичному матеріалізмі, поєднавши вчення Гегеля і Фейєрбаха: існуюча об'єк­тивно матерія перебуває в постійному русі й розвитку. Матерія є вічна та незмінна, в процесі розвитку вона отримує нові форми свого існування. Розвиток матерії здійснюється згідно з трьома законами діалектики (законом переходу кількості в якість, зако­ном єдності й боротьби протилежностей, законом заперечення заперечення). Ґрунтуючись на ідеї про те, що вся матерія розвивається за ді­алектичними законами, Маркс і Енгельс стали аналізувати на цій основі й історію. У результаті вони розробили теорію історично­го матеріалізму як додаток до матеріалістичної діалектики. До­поміжним засобом в аналізі історії стала економічна теорія.

Назвемо головні положення марксової економічної теорії.

В основі розвитку економіки лежать засоби виробництва як унікальний товар, функції праці, що дають змогу виробляти новий товар. Для виробництва нового товару, крім засобів вироб­ництва, необхідна допоміжна сила — робоча. У процесі розвитку капіталістичних відносин відбувається відчуження робочої сили від засобів виробництва, а отже, від ре­зультатів праці. Основний товар — засоби виробництва — аку­мулюється в руках незначної групи власників, а переважна кіль­кість працівників, не маючи власних засобів виробництва, повин­на звертатися до власників засобів виробництва й продавати свою робочу силу за заробітну плату.

Отже, наприкінці вивчення теми, потрібно з’ясувати основні риси німецької класичної філософії.

По-перше, ґрунтовна розробка теорії діалектики, її логіки і методології, законів, категорій і принципів; по-друге, змістовна критика традиційної метафізики; по-третє, перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного; по-четверте, теоретичне обґрунтування агностицизму; по-п’яте, змістовна розробка матеріалістичної концепції світорозуміння; по-шосте, постановка питання про розвиток суспільства як закономірний процес.

Термінологічний словник:

Антиномія (від грец. «проти» і «закон») — поєднання суперечливих тверджень про предмет, кожне з яких визнається логічно доведеним у цій системі.

Антропологізм - філософська концепція, згідно з якою поняття людини є основною світоглядною категорією та завдяки якій розробляється система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, доброчинність, обов'язок і свободу.

Апостеріорі (від лат. - «з наступного») — означає знання, що передує досвіду, тобто знання, що є результатом досвіду.

Апріорі (від лат. - «з попереднього») — знання, що передує досвіду, незалежне від нього, із самого початку присутнє у свідомості.

Відчуження - філософсько-соціологічна категорія, що відбиває суспільний процес, у межах якого проходить перетворення результатів продуктів діяльності людей у незалежну від них силу, яка стає над людьми й пригнічує їх.

Діалектика - визнана в сучасній філософії теорія розвитку об'єктивної дійсності та заснований на ній філософський метод. Діалектика як теорія віддзеркалює розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності.

Зняття - одна з центральних категорій філософії Ґ. Геґеля, яка означає одночасне знищення та збереження чогось. Ця категорія слугує поясненню зв'язків між певними рівнями розвитку.

Ірраціоналізм - філософський напрям, який на основі критичного переосмис­лення раціонального способу пізнання протиставляє йому та об­стоює домінуюче значення інтуїції, віри тощо.

Категоричний ім­ператив - основне поняття етики І. Канта для позначення морального на­казу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми.

Ноумен - філософське поняття, яке в давньогрецькій та середньовічній ідеалістичній філософії означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії І. Канта це поняття віддзеркалює недосяжну для людського досвіду об'єк­тивну реальність, синонімом якого є поняття «річ у собі».

Практика - філософська категорія, що використовується для позначення ма­теріальної, чуттєво-предметної цілепокладальної діяльності лю­дини, що має своїм змістом освоєння природних, соціальних об'єктів. У матеріалістичній філософії практика є основою, ру­шійною силою розвитку людського суспільства та пізнання.

Річ у собі - філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом; це те, що існує саме по собі незалежно від людської практики та пізнання.

Річ для нас - філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, як розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності.

Трансценден­тальний - поняття філософії І. Канта, яке означає — той, що зумовлює можливість пізнання.

Трансцендентний - поняття філософії І. Канта, яке означає — той, що лежить за межами свідомості та пізнання.

Феномен - філософське поняття, яке означає явище, що осягається за допомогою чуттєвого досвіду, але не дає істинного знання про дійсність, бо є лише суб'єктивним образом об'єктивного світу.

«Абсолютна ідея» - основна категорія Гегеля, яка позначає універсум в його повноті, безумовну, конкретну та особистісну все загальність, тобто субстанцію та суб’єкт одночасно.

«Абсолютний дух» - у філософські системі Гегеля – ланка розвитку духу, який реалізує самосвідомість абсолютної ідеї.

Питання для самостійного вивчення:

І. Вплив класичної німецької філософії на розвиток вітчизняної фі­лософської думки, українського романтизму.