Демографічні процеси у світі та в Україні. Екологічні проблеми

Демогра́фія (др.-грец. δήμος — народ, др.-грец. γράφω — пишу) — наука, яка вивчає чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їхні зміни, причини і наслідки цих змін і дає рекомендації щодо їхнього поліпшення. Основне завдання демографії як науки – це дослідження закономірностей відтворення населення, залежності його характеру від соціально-економічних, природних умов, міграції. Демографічні дослідження потрібні для розроблення демографічної політики, планування трудових ресурсів тощо.

Історія розвитку демографії сягає періоду античного світу, Стародавнього Китаю, Середньовіччя. Емпірична форма пізнання обмежувалася реєстрацією кількості населення відповідно до практичних потреб. Термін «демографія» з’явився в 1855 р. у назві книги французького вченого А. Гійярда «Елементи статистики людини або порівняльна демографія» (A. Guillard, Eléments de statistique humaine ou Démographie comparée, 1855 р.). Він розглядав демографію у широкому сенсі як «природну і соціальну історію людського роду», або більш вузько, як «математичне пізнання населення, його загального руху, фізичного, громадянського, інтелектуального і морального стану». Офіційне поняття «демографія» визнано на Міжнародному конгресі гігієни і демографії (Женева, 1882 р.).

Початок формування демографії як науки відноситься до половини XVIІ ст., коли історично першим об'єктом наукового вивчення в демографії була смертність. У період XVI – початок XIX століття визначалася динаміка чисельності населення, її залежність від народжуваності, смертності, структурних і територіальних переміщень. З середини XIX століття виділяються демографічна статистика і демографічна динаміка (рух населення). Центральним об'єктом вивчення в демографії наприкінці XIX і в першій половині XX століття стає відтворення населення, у зв'язку з чим у багатьох країнах приймаються різні закони, що стосуються народонаселення. Демографія стверджується у ролі суспільної науки.

За останні півстоліття зосереджується увага до демографії з погляду економічних і соціальних факторів загального розвитку. Вивчення закономірностей відтворення населення, а також взаємозв'язку між зростанням населення і соціально-економічним розвитком, дозволило демографії сформуватися у самостійну суспільну науку. Демографія має свій чітко окреслений об'єкт дослідження – населення. Населення – сукупність людей, котрі проживають на певній адміністративній території (село, район, місто, країна, декілька країн, увесь світ).

Демографія має два напрямки вивчення населення – статистика і динаміка. Статистика – показники населення на певний момент часу – чисельність населення, склад за віком і статтю, соціальне положення, професія, сімейний стан, місце проживання, освіта тощо. Ці показники вивчаються за переписом населення, що проводиться один раз у 5 - 10 років, а також на основі реєстрації народжуваності, смертності, міграції на певній території за даними міграційної служби та Держкомстату. Одиницею сукупності в демографії є людина, яка має багато ознак – стать, вік, сімейний стан, освіта, рід занять, національність тощо. Більшість з них змінюються упродовж життя кожної людини, що, своєю чергою, призводить до змін у населенні. Ці зміни у сукупності складають рух населення. Отже, показником процесів зміни чисельності населення у просторі і часі є динаміка або рух населення. Рух населення поділяють на три групи: природний, міграційний, соціальний.

Природний рух – це зміни, що відбуваються унаслідок народжуваності і смертності та характеризуються процесом відтворення населення. Міграційний рух – сукупність всіх територіальних переміщень населення, які визначають характер переселення, щільність, сезонні переміщення і «маятниковий» рух населення. Соціальний рух – характеризує переміщення людей з одних соціальних груп до інших. Він визначає відтворення соціальних структур населення. Відтворенням населення називається безперервний процес постійного самовідновлення народонаселення у процесі зміни поколінь унаслідок народжуваності та смертності. Різниця між показниками народжуваності і смертності називається природним приростом. Інформація про населення отримується унаслідок перепису населення, поточного обліку природного руху і міграції населення. Розрізняють загальні та спеціальні демографічні показники. До загальних демографічних показників належать показники народжуваності, смертності, природного приросту, середньої тривалості життя, до спеціальних – показники загальної та шлюбної плодючості, спеціальні показники смертності (за статтю, віком, причиною смерті). Народжуваність – процес дітонародження сукупності людей, що складають покоління чи сукупність поколінь, тобто населення будь-якої територіальної одиниці. Загальний показник народжуваності визначається кількістю живонароджених дітей на одну тисячу населення за рік. Смертність – протилежний народжуваності масовий процес, що складається з різних вікових смертей. Вони визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Смертність вимірюється числом смертей на одну тисячу населення за рік.

на показники смертності та народжуваності впливає віковий склад населення тієї чи іншої території. Старіння населення зумовлює збільшення смертей, а висока питома вага молодих людей збільшує народжуваність. При аналізі статистичних показників для виключення впливу віку на показники смертності і народжуваності, розраховуються стандартизовані коефіцієнти, що враховують вікову структуру населення. Зіставлення народжуваності та смертності визначає процес відтворення населення, який забезпечує безперервне відновлення поколінь людей. Найбільш суттєвими факторами, що впливають на рівень народжуваності, є рівень освіченості населення та забезпеченості, рівень виховання і освіти дітей, можливість для жінки отримати освіту і роботу, урбанізація, дитяча смертність, середній вік шлюбу, доступність систем пенсійного забезпечення, доступність протизаплідних засобів, культурні та релігійні традиції. Поряд з цим до зниження рівня смертності призводить покращення харчування більшості груп населення, скорочення епідемій та інфекційних захворювань, удосконалення медичного обслуговування, формування здорового способу життя тощо.

Одним із показників життєздатності людської популяції і якості її здоров'я є тривалість життя (інтервал між народженням і смертю). Людина може прожити до 120 років. Реально середня тривалість життя складає, до прикладу, для жителів Японії – близько 79 - 80 років, Швеції, Канади – 78 років, Туреччини – 76 років, України і Росії – близько 65 - 67 років. Середня тривалість життя у різних країнах відрізняється, а саме для Франції, Австралії, Швейцарії, Швеції, Ісландії, Канади, Італії цей показник становить 78-81 роки, а для Лесото, Зімбабве, Замбії, Анголи – 37 - 39 років. В африканській країні Свазіленд середня тривалість життя всього 31 - 32 роки. Ймовірна тривалість життя в деяких країнах наведена у таблиці (додаток 12).

Демографічні процеси, що відбуваються у кожній спільноті людей, складаються з демографічної поведінки кожного її члена. У дослідженнях з екології питання демографічної поведінки, яке можна трактувати як систему взаємопов’язаних дій чи вчинків, спрямованих на зміну або збереження демографічного стану спільноти людей, займають чільне місце. Демографічна поведінка визначається діями, пов'язаними з природним відтворенням населення (народжуваність і смертність) і міграцією (міграційна поведінка), ставленням до свого здоров'я (поведінка самозбереження). Демографічна поведінка ураховується при проведенні регіональних досліджень з проблем екології людини.

Найважливішою складовою частиною демографічної поведінки є репродуктивна поведінка. Це система дій і відносин, опосередкованих народженням чи відмовою від народження дитини у шлюбі або поза шлюбом. Репродуктивна поведінка кожного члена спільноти людей визначає можливість реалізації репродуктивних подій – зачаття, вагітність, народження живої дитини, які складають повний репродуктивний цикл. До механізмів регулювання народжуваності належать складові репродуктивної поведінки – контроль над народжуваністю в сім’ї, планування сім'ї. Якщо репродуктивний цикл на якомусь етапі переривається (використання контрацептивів, штучний аборт, спонтанний аборт, мертвонародження), то такий цикл називають неповним. Розрізняють три основних типи репродуктивної поведінки: багатодітна - потреба у 5 і більше дітях, середньодітна - потреба у 3 - 4 дітях і малодітна - потреба в 1 - 2 дітях. Середнє число дітей у сім’ї, як показник інтенсивності дітонародження, дозволяє оцінювати рівень народжуваності у кожному регіоні, області тощо. На формування репродуктивної поведінки особистості і сім’ї впливають національні, родові традиції суспільства, рівень соціально-економічного розвитку. Репродуктивна поведінка і відтворення населення тісно пов'язані з процесом утворення шлюбних (подружніх) пар, тобто шлюбністю. Шлюбність зумовлюється і регулюється соціально-культурними нормами, має юридичні, соціальні та економічні механізми регулювання. У законодавствах різних країн шлюбний вік коливається від 12 -14 років до 21 - 22 років. Процес шлюбності залежить від юридичного і релігійного визнання розлучень та їхньої процесуальної складності.

У дослідженнях з екології людини, важливе значення має механічний рух населення – міграція населення. Міграція – це переміщення людей (мігрантів) за межі тих або інших територій із зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час. Розрізняють такі типи механічного руху населення: 1) внутрішня міграція – це переміщення груп населення у середині країни, області, району; 2) зовнішня міграція – виїзд за межі держави; 3) еміграція – виїзд за межі країни на постійне проживання; 4) іміграція – в’їзд у країну на постійне проживання. Міграції впливають на структуру населення. Найбільш часто переселяються молоді люди у віці до 30 років, самотні або сімейні, але без дітей. Тому міграція деформує вікові структури у місцях прибування і вибування населення у протилежних напрямках. У місцях прибування населення «омолоджується», у місцях вибування, навпаки, населення старіє. Зрозуміло, що це впливає на рівень народжуваності, смертності та природного приросту в розрахунку на 1000 жителів. Міграція населення у мирний час зумовлена умовами життя, безробіттям, територіальним розміщенням виробництва. Цей процес активізується у періоди, коли приріст трудових ресурсів збільшується, а вибір місць роботи скорочується, робочі місця набувають більш високої цінності серед працездатного населення.

Існують три типи відтворення населення. Перший тип відтворення населення називається архетип. Для цього типу відтворення характерні високий рівень народжуваності та смертності з незначним приростом населення. Виникнення і розвиток сільського господарства, економіки та форм суспільного життя, значно змінили тип відтворення населення. Різко збільшувалася народжуваність і знижувалася смертність, зростала чисельність населення, що відповідало потребам суспільства. Такий тип відтворення населення називається традиційним. Для нього характерні шлюб у ранньому віці і висока народжуваність. Сучасний, або раціональний тип відтворення з'явився з переходом аграрної економіки в індустріальну. Для даного типу відтворення характерні низька народжуваність, низька смертність, невисокі темпи приросту населення за низької малюкової смертності, значне збільшення середньої тривалості життя. Тепер у світі спостерігається присутність всіх типів відтворення населення. Для економічно розвинених країн характерний раціональний тип відтворення населення, для країн, що розвиваються – традиційний тип відтворення.

Значно впливає на демографічні процеси вікова структура населення, яка характеризує відсоток населення обох статей, що знаходяться у певному віковому діапазоні. Демографи складають діаграми вікової структури населення, розподіляючи загальне число чоловіків і жінок за кожні 5 або 10 років. Іноді використовується розподіл усього населення на три великі групи: 0 - 14 років – допродуктивний вік, 15 - 44 роки – продуктивний вік, 45 - 85 років і старші – постпродуктивний вік.

На початку ХХ століття шведський демограф Г. Сундберг виділив три основних типи вікової структури населення:

– прогресивний – з великою часткою дітей у загальній чисельності населення, якій відповідає високий показник природного приросту;

– стаціонарний – з майже врівноваженою часткою дитячих та старших вікових груп. Показник природного приросту при такому типі вікової структури знаходиться на постійному рівні;

– регресивний – з порівняно великою часткою людей похилого віку. При такому типі вікової структури спостерігається низький рівень відтворення населення.

Аналіз вікової структури населення дозволяє прогнозувати хід демографічних процесів. Зростання чисельності населення залежить передусім від кількості осіб у віці від 16 до 45 років, які можуть мати дітей. Вікова група 0 - 15 років, особи, у яких надалі можуть бути діти, також становить істотну вікову групу для зростання населення. Особи, які старші 45 років, не збільшують чисельності популяції. Навіть, якщо кожна подружня пара буде мати двох дітей, то при високій питомій вазі людей фертильного віку, спостерігатиметься зростання їхньої чисельності. Таке явище називається інертністю популяції.

В екосистемі людини загальною чисельністю населення керують два процеси – народжуваність і смертність. Упродовж розвитку людства відбувалося невпинне зростання чисельності населення нашої планети. На початку неоліту, за 8 тис. років до Різдва Христового проживало близько 5 млн. чоловік, за 500 років – 100 млн. чоловік, у V столітті нашої ери було 200 млн. чоловік. За даними Д. Медоуза у 1750 році чисельність нашої земної кулі складала 0,5 млрд. і надалі темпи приросту зростали так, що у 1804 р. налічувалося 1 млрд., 1900 р. – 1,6 млрд., 1923 р. – 2 млрд., 1959 р. – 3 млрд., 1974 р. – 4 млрд., 1987 р. – 5 млрд., 1998 р. – 6 млрд., 2011 р. – 7 млрд., за прогнозуваннями до 2020 - 2025 рр. буде вже 8 млрд. чоловік, а до 2050 р. населення зросте до 10 - 12 млрд. чоловік. Збільшення чисельності населення називається демографічним вибухом. Сучасна демографія визначає початок цього процесу з середини ХХ століття. «Демографічний вибух» мав різну інтенсивність у різних країнах та регіонах. Тепер зростання чисельності населення є однією з найскладніших проблем, що мають глобальний характер. Основний приріст населення припадає на країни, що розвиваються. Висока чисельність населення уже призвела до антропогенних змін біосфери. Існує думка, що планета перенаселена і подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Прогнозується, що збільшення населення Землі відбуватиметься до 2050 р. і надалі процес стабілізується. Нині країни, які розвиваються, визнають необхідність зниження темпів приросту населення задля зменшення навантаження на довкілля. Значний приріст населення призвів до високої чисельності населення і зростання щільності населення. Вважається, що на суходолі, придатному для проживання, можуть мешкати 5,7 млрд. жителів Землі (А. Єлисеев, 1991 р.). Наслідком збільшення населення у 2 рази буде висока щільність населення, яка призведе до руйнування навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів. Швидкі темпи зростання населення вимагають стрімкого зростання матеріального виробництва, збільшення виробництва продуктів харчування, пошуку нових джерел водопостачання, енергії, забезпечення житлом, вирішення проблем знешкодження відходів тощо. Зростає антропологічне забруднення довкілля, упродовж останнього століття споживання енергії зросло більше, ніж у 10 разів, викиди окису вуглецю – у 12 разів.

Непомірне використання природних ресурсів, корисних копалин призводить до неконтрольованого порушення екологічної рівноваги, інтенсивного забруднення виробничими відходами, кризи в енергетиці. Екологічний тиск енергетики на стан довкілля залежить від споживання всіх видів енергії на душу населення і підвищується у процесі росту рівня соціального і економічного розвитку держави. З екологічних позицій слід прагнути до зменшення споживання енергії. З добутих природних ресурсів використовується лише 3 % - 4 %, решта потрапляє у відходи. Нераціональне природокористування руйнує всі компоненти біосфери, порушує стійкість довкілля, рівновагу природних процесів в екосистемах, спричиняє незадовільний екологічний стан, що впливає на підвищення захворюваності населення і ризику передчасної смерті.

Демографічні процеси тісно пов’язані з урбанізацією, міграцією сільського населення до міста. Збільшення міграції населення в міста сприяло швидкому темпу зростання міського населення. Темпи урбанізації, розвиток промисловості, транспорту порушують умови проживання населення. Урбанізація – один з основних факторів забруднення довкілля. Великі міста змінюють і витісняють природні системи, забруднюють довкілля, що сприяє зростанню захворюваності. Перенаселення у містахі їхнє забруднення призводить до порушення екологічної рівноваги і надмірного нервово-емоційного навантаження. Це, своєю чергою, є причиною широкого вживання мешканцями міст транквілізаторів, снодійних, а відтак і додаткового забруднення довкілля лікарськими препаратами.

Щільність сільського населення продовжує збільшуватися у країнах, що розвиваються. У розвинених країнах воно поступово скорочується. За прогнозами чисельність сільського населення може зменшитися до 2025 р. до 200 млн. (у 1950 р. налічувалося 366 млн.). Для сучасної урбанізації характерно зростання не лише мегаполісів, а міських агломерацій (угруповання міських і сільських поселень). Міська агломерація – сукупність міст навколо великого міста-центру. Вони особливо швидко ростуть у країнах Азії, Африки, Латинської Америки. В Україні найбільш густа мережа міських населених пунктів у Донецькій, Луганській, Львівській, Дніпропетровській, Харківській областях і АР Крим. Найменш заселена територія Волинської, Рівненської, Чернігівської, Чернівецької, Миколаївської областей. Міське населення у промислово розвинених країнах зараз практично не росте – міське мігрує у передмістя, менші міста і навіть сільську місцевість – в екологічно чистіші райони. Населення нині росте швидше у малих містах, ніж у центрі агломерацій. Міграційні процеси впливають не лише на структуру населення. З екологічного погляду унаслідок зовнішньої міграції можливе активніше розповсюдження інфекційних і паразитологічних захворювань. У період переїзду організм людини повинен адаптуватися до кліматичних умов, способу життя, харчування тощо. Зростання чисельності населення може провокувати виникнення й поширення епідемій, загострення соціальних проблем, міжетнічних релігійних конфліктів, конкуренції за території і ресурси.

Високі рівні народжуваності та дитячої смертності на сьогодні залишаються у бідних країнах Африки і Азії. Чисельність населення у більшості розвинених країн зростає унаслідок міграції.

У розвинених країнах почав швидко розгортатися протилежний до «демографічного вибуху» процес різкого уповільнення темпів зростання чисельності населення, пов'язаний з переходом до характерного для цих країн типу відтворення (низька народжуваність – низька смертність). Цей процес отримав виразну назву «демографічної зими». В окремих регіонах і країнах світу природний приріст чисельності населення в останні роки характеризувався значною різноманітністю. У країнах Європейського континенту природний приріст населення у складає 0,1 % - 0 %. У всіх Європейських країнах та у розвинених країнах інших регіонів світу скорочується населення внаслідок депопуляції та прискорення приросту старіння. ХХІ століття буде “століттям старіння”.

Депопуляцією називається процес зменшення абсолютної чисельності населення будь-якої країни або території, або звуження відтворення, при якому чисельність наступних поколінь менша, ніж попередніх. Депопуляція розглядається як одна з форм демографічної кризи, що може бути викликана війною, голодом, епідемією, стихійним лихом, інтенсивними міграційними процесами. Однією з причин депопуляції є незадовільна екологічна ситуація, яка призводить до антропогенних змін довкілля. Самоочисна функція біосфери є перевантаженою і недостатньою, що становить загрозу для здоров’я, а хімічне забруднення біосфери збільшує число мутацій, зростають спадкові порушення розвитку і функціонування організму.

Демографічна ситуація в Україні характеризується чіткими ознаками депопуляції. Ознаки демографічної кризи в Україні такі:

– стрімке скорочення чисельності населення і, зокрема, у сільській місцевості;

– середня тривалість життя населення найнижча в Європі (за винятком Росії), надзвичайно високі рівні смертності чоловіків, особливо працездатного віку і в сільській місцевості;

– рівень народжуваності є одним з найнижчих у світі;

– систематично спостерігається масштабне переміщення економічно активного населення, передусім молоді, за межі країни;

– високий рівень і темпи старіння;

– виснаження потенціалу демографічного зростання, що унеможливлює навіть просте відтворення населення.

Причинами несприятливої демографічної ситуації в Україні є: депопуляція населення, екологічна криза, катастрофічне погіршення стану довкілля, криза стану здоров’я населення, у тому числі дітей, економічна дестабілізація, низька духовність громадянського суспільства, зниження життєвого рівня більшості населення, міграційні процеси.

В Україні упродовж останніх 30-ти років спостерігалися тенденції зниження народжуваності, зростання смертності і, відповідно, зниження природного приросту населення (рис. 24).

Рис. 24. Природний рух населення України за 1980-2009 роки

(на 1000 чоловік)

За даними Держкомстату України чисельність населення складала у 1989 році – 51,45 млн., на 1 січня 2000 року – 49,291 млн. чоловік, на 1 січня 2006 року – 46,93 млн. чоловік, на 1 січня 2008 р. – 46,37 млн. чоловік. Рівень народжуваності в Україні упродовж останніх десяти років є найнижчим в її демографічній історії. Смертність почала зростати в Україні з кінця 60-х років ХХ століття. Тепер в Україні 60-ти річні та старші люди складають 21 %, це демографічно старе суспільства. У наступні 10 - 20 років кількість населення працездатного віку буде меншою, ніж кількість пенсіонерів, що може стати причиною цілої низки соціально-економічних проблем. Депопуляційні процеси в Україні мають стійкий характер, щорічно чисельність населення скорочується на 0,8 %. За прогнозуванням Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України чисельність населення України постійно зменшуватиметься і до 2050 р. становитеме 36 млн. осіб віком за 60 років, а згідно з прогнозуванням ООН до 2025 р. втрати населення будуть становити до 20 млн. чоловік. Демографічна ситуація характеризується низькими показниками народжуваності, наприклад, у 2010 р. – 10,8 на 1000 осіб і високими показниками смертності – 15,2 на 1000 осіб. Для простого відтворення населення середнє число дітей, народжених однією жінкою повинно бути 2,2 -2,4. В Україні цей показник коливається від 1,2 - 1,3 у промислових регіонах та 1,9 - 2,0 у Західних областях. На демографічний розвиток в Україні впливають міграційні процеси (мігрують з України молоді люди, працездатного репродуктивного віку жінки). Зниження репродуктивного здоров’я, захворюваність жінок дітородного віку, материнська і дитяча смертність, безпліддя тощо, також є причиною низької народжуваності.

Очікувана тривалість життя в Україні за останні півстоліття скоротилася на 4,2 % (для жінок – на 1,2 %, для чоловіків – на 5,3 %) і становить 69,3 років (2008 - 2009 рр.). За цим показником наша країна відстає на 11 років від країн Євросоюзу. Середня очікувана тривалість життя при народженні у жінок природно на 4-5 років більша, ніж у чоловіків. В Україні ця різниця досягає 10, а в окремих областях до 12 років. Причинами скорочення тривалості життя у чоловіків є зловживання алкоголем, тютюнопалінням та наркотиками. Важкі умови сільськогосподарської праці та сільського побуту, недоступність здебільшого своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги зумовлюють підвищений рівень смертності сільських жителів (в 1,4 рази) порівняно з міськими.

За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8.10.06 №724-р схвалена концепція демографічного розвитку на 2005-2015 роки. Згідно з концепцією основною причиною загострення демографічної кризи в Україні є зниження народжуваності до критичного рівня, що викликане змінами у соціальному статусі жінки. Відбулося розширення сфери її позасімейних інтересів, підвищення рівня освіти. У Концепції визнається, що «досягнення сталого демографічного розвитку, створення належних умов для відтворення населення є тривалим і складним процесом. При цьому завдання полягає не стільки у подоланні депопуляції, скільки у підвищенні якості та рівня життя населення, збереження його життєвого і трудового потенціалу». Позитивні тенденції спостерігаються завдяки значній матеріальній допомозі, яка надається матерям при народженні дитини. Утім демографи закликають до стриманості у прогнозах, оскільки ніякі окремі заходи не здатні суттєво змінити демографічну ситуацію, оскільки вона є еволюційним процесом.

Серед факторів, які можуть позитивно вплинути на демографічну ситуацію в Україні, науковці називають, зокрема, створення соціально-економічних умов, організаційних і правових умов для відтворення розвитку і використання науково-технічного потенціалу, вихід з екологічної кризи, здоровий спосіб життя, удосконалення соціоекологічного мислення, пріоритет родинних цінностей тощо.