Здоров’я людини – інтегральний показник стану навколишнього середовища

Проблема здоров’я є предметом дослідження філософії, профілактичної і клінічної медицини, соціології, демографії, медичної статистики, медичної географії. Феномен здоров’я цікавить людину упродовж всієї її історії. У різні часи вчені пропонували свої дефініції здоров’я. Лікар Гален з Пергами (129 – 199 р.р.) вважав, що здоров’я – це стан, за якого люди не страждають від болю і не обмежені у своїй діяльності. Існує близько 200 визначень поняття здоров’я, зміст яких не завжди однозначний і не містить показників для його кількісного вимірювання. Настанови, правила, уявлення про здоров’я формувалися у людей з потреб практичного життя та властивого інстинкту до самозбереження і ґрунтувалися на їхньому життєвому досвіді. Тому на різних етапах розвитку людства зміст поняття здоров’я залежав від особливостей політико-економічної системи, соціального рівня і традицій суспільства, розвитку культури, національних і моральних цінностей, народних звичаїв тощо.

У Статуті ВООЗ (1949 р.) офіційне визначення здоров’я сформульовано так: «Здоров’я – стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». У 1978 р. експерти ВООЗ запропонували наступне визначення “ Здоров’я – стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, яке дає можливість людям проводити соціально та економічно продуктивне життя”. З погляду рівноваги організму з навколишнім середовищем у виданні Великої медичної енциклопедії зазначено, що “здоров’я – це природний стан організму, який характеризується врівноваженістю з біосферою і відсутністю будь-яких хворобливих змін”.

У науковій літературі наводяться визначення понять окремих видів здоров’я. Фізичне здоров'я – це фізіологічний стан функціональних можливостей органів і систем організму. Соціальне здоров'я – це система цінностей, уявлень і мотивів поведінки в соціальному середовищі, функціонування особистості як рівноправного члена суспільства. Психічне здоров'я – сукупність психічного, соціального, психологічного благополуччя і стану рівноваги індивідуума з навколишнім середовищем. Соціальний і психологічний аспекти здоров'я визначають гармонійний процес розвитку внутрішнього світу людини і стосунки між людьми, тобто адаптацію в соціумі.

Розрізняють індивідуальне здоров’я (теоретичне і фактичне), популяційне здоров’я, здоров’я населення (громадське здоров’я). Індивідуальне теоретичне здоров’я – стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Індивідуальне фактичне здоров’я – це стан організму, при якому він здатний повноцінно виконувати свої соціальні та біологічні функції. Популяційне здоров’я – типова характеристика стану здоров’я обстеженої групи населення, інтегральний стан здоров’я всіх індивідуумів популяції, що відображає фізичне, психічне і соціальне благополуччя людей, які здійснюють свою життєдіяльність у межах будь-якої спільноти. Популяція – це частина населення у межах конкретної території, виділена за найбільш характерними для її життєдіяльності соціально-економічними, екологічними чинниками, демографічними та етнічними характеристиками, способом життя, ціннісними орієнтаціями, традиціями та іншими ознаками, що об’єднують її як єдине ціле з властивими їй загальногруповими процесами формування рівня здоров’я. Здоров’я населення (громадське здоров’я) – сукупність статистичних показників, що описують демографічний стан популяції, фізичний розвиток, захворюваність, розповсюдженість хвороб, передпатологічних донозологічних станів, інвалідність певних груп населення.

Здоров’я населення – інтегральний показник медико-екологічного благополуччя, один з основних критеріїв якості навколишнього середовища, а екологічні процеси є провідними детермінантами здоров’я і добробуту людей. Здоров’я людини розглядається як оптимальний рівень досягнутого розвитку (фізичного, нервово-психічного та інтелектуального), його відповідність хронологічному віку, достатня функціональна та соціальна адаптація людини, широкий діапазон реакцій пристосування, адекватна поведінка у сім`ї та суспільстві, високий ступінь опірності до несприятливого впливу довкілля, передусім оптимальна імунобіологічна реактивність та швидке подолання стресових реакцій.

Процес зміни популяційного здоров’я тісно пов’язаний з історією розвитку людства. В історичному масштабі зміна типів здоров’я відбулася, за висловлюванням американського дослідника М. Терріса, унаслідок «епідеміологічних революцій». Перша епідеміологічна революція пов’язана з ліквідацією інфекційних та паразитарних хвороб, які були причиною високого рівня смертності населення різних вікових груп. Друга епідеміологічна революція визначається успіхами медицини в лікуванні, запобіганні хвороб за допомогою імунотерапії, хіміотерапії, хірургічного втручання. Поряд з цим з’явилися нові хвороби, до прикладу, синдром набутого імунодефіциту (СНІД), SARS (Severe acute respiratory syndrome, атипова пневмонія), нові штами вірусів (збудник грипу А(Н₁N₁) Каліфорнія), нові хвороби хімічної етіології тощо.

Виділяють п’ять типів здоров’я популяції:

1. Просте виживання популяції у випадку існування постійної загрози насильницької смерті. Такий тип здоров’я характерний для цивілізацій за умов примітивного ведення господарства.

2. Коротка середня тривалість життя більшості населення з високою вірогідністю передчасної смерті від інфекційних і соматичних захворювань. Такий постпримітивний тип здоров'я характерний для цивілізації за умов аграрної економіки.

3. Збільшення середньої тривалості життя більшості населення при підвищеній передчасній смертності частини людей молодого і передпенсійного віку від серцево-судинних і онкологічних захворювань, нещасних випадків, отруєнь і травм. Такий тип, названий квазімодернізованим, близький до сучасного типу здоров’я сучасних розвинених країн.

4. Тривале життя більшості населення з надійною і ефективною працездатністю і здоровою старістю – модернізований тип.Такий тип здоров'я спостерігається у найрозвиненіших країнах, що живуть у постіндустріальних економічних умовах.

5. Повноцінне радісне життя всієї популяції з середньою тривалістю життя, близькою до біологічних меж – постмодернізований тип, який можна чекати в майбутньому в найрозвиненіших країнах.

Існує багато моделей здоров’я, однак однієї загальноприйнятої немає. Одна з моделей здоров’я наведена на схемі (рис.23).

Рис. 23. Модель здоров’я (Varkevisser C., 1995)

Здоров'я популяції формується унаслідок взаємодії екзогенних (природних і соціальних) та ендогенних (стать, вік, спадковість) чинників. Формування здоров'я людини відбувається у процесі активної взаємодії організму і довкілля. За даними ВООЗ, внесок окремих чинників, які впливають на здоров’я, є наступним: здоров’я залежить на 50 % від способу життя, на 20 % від спадкових хвороб, на 20 % – від стану довкілля та природно-кліматичних умов, на 10 % – від рівня медичного обслуговування (табл. 15).

Таблиця 15

Групування факторів (за Ю.П. Лисицыным и Ю.М. Комаровым (1987 р.))

Сфера	Наближене значення для здоров’я (%)	Групи факторів
Спосіб життя	49…53	Куріння, вживання тютюну Незбалансоване, неправильне харчування Вживання алкоголю Шкідливі умови праці Стресові ситуації (дистреси) Адинамія, гіподинамія Незадовільні матеріально-побутові умови Споживання наркотиків, зловживання ліками Несталість сімей, самотність Низький загальноосвітній і культурний рівні Надмірно високий рівень урбанізації
Генетика, біологія людини	18…22	Схильність до спадкових хвороб Схильність до дегенеративних хвороб
Навколишнє середовище, природно-кліматичні умови	17…20	Забруднення повітря канцерогенами Забруднення води канцерогенами Інші забруднення повітря Інші забруднення води Забруднення грунту Різкі зміни атмосферних явищ Підвищені геліокосмічні, магнітні та інші випромінення
Охорона здоров’я	8…10	Неефективність профілактичних заходів Низька якість медичної допомоги Несвоєчасність медичної допомоги

Автор концепції «поля здоров’я» канадський учений Лафрамбозе (1971 р.) (аналогічну модель «поля здоров’я» запропонував Лалонд у 1974 р.) визначив основні фактори, що формують здоров'я: 1) біологія людини, 2) середовище її існування, 3) спосіб життя, 4) медична охорона здоров’я. Інститут медицини Американської академії наук (1996 р.) розподілив детермінанти здоров’я наступним чином: спосіб життя – 53 %, середовище – 21 %, спадковість – 16 %, медицина – 10 %. Інші автори, до прикладу В.П. Петленко (1996) групує фактори, що впливають на здоров’я наступним чином: генетичні – 20 %, екологічні – 25 %, соціальні – 25 %, психологічні – 15 %, медичні – 10 %, культурні – 5 %.

Розрізняють комплекс несприятливих (факторів ризику) та сприятливих (або оздоровчих) чинників здоров’я. Передусім такі чинники найбільш впливають на процес розвитку і формування здоров’я дітей. До несприятливих чинників належать: 1) несприятливий психологічний клімат у сім’ї та трудовому колективі; 2) недотримання здорового способу життя; 3) порушення раціонального добового режиму і режиму праці; 4) недостатня або надлишкова рухова активність; 5) недоліки в організації харчування; 6) порушення нормативних вимог до навколишнього середовища і умов життєдіяльності; 7) відсутність гігієнічних навичок, наявність шкідливих звичок.

До сприятливих (оздоровчих) чинників належать, насамперед: 1) здоровий спосіб життя; 2) раціональний режим добової діяльності; 3) адекватне та збалансоване харчування; 4) дотримання нормативних вимог до навколишнього середовища; 5) дотримання оптимального рухового режиму; 6) загартовування організму.

Для характеристики здоров’я використовують три основні групи показників здоров’я: перша група – медичні показники, друга група – показники соціального благополуччя, третя група – показники психічного благополуччя. До першої групи – медичних показників – відносять: 1) захворюваність і частота преморбідних станів; 2) смертність (загальна та немовлят); 3) фізичний розвиток; 4) інвалідність. До другої групи – показників соціального благополуччя – входить: 1) демографічна ситуація; 2) стан навколишнього середовища; 3) спосіб життя; 4) рівень медичної допомоги; 5) соціально-гігієнічні показники. До третьої групи – показників психічного благополуччя – відносять: 1) захворюваність на психічні хвороби; 2) частота виникнення невротичних станів і психопатій; 3) психологічний мікроклімат.

Показники здоров'я поділяють на прямі і морбідні.

Прямі показники – визначають величину здоров’я за морфологічними і функціональними резервами конкретної людини. До прямих показників належать – фізичний розвиток, функціональний стан, біохімічний та імунний статус організму. Вони визначаються при проведенні скринінгових досліджень, медичних оглядів.

Морбідні показники – характеризують негативні аспекти здоров’я. Це захворюваність (загальна, окремих вікових груп, інфекційна, неінфекційна, хронічні неспецифічні захворювання, окремі види захворювань), захворювання з тимчасовою втратою працездатності, первинна захворюваність, поширеність захворювання, смертність (загальна, вікова).

Початок ХХІ століття характеризується зростанням дії антропогенних чинників на людину. Антропогенне навантаження на довкілля у багатьох регіонах світу є небезпечним для здоров’я. У залежності від інтенсивності факторів дії довкілля на здоров’я розмежовують зони надзвичайної екологічної ситуації і зони екологічного лиха. Екологічний стан таких зон оцінюється за комплексом показників, зокрема, за структурою захворюваності дорослого і дитячого населення, малюковою і дитячою смертністю, частотою вроджених вад, генетичних порушень, порушень імунної системи, концентрацією токсичних речовин у різних біологічних середовищах людини тощо.

Взаємодія організму людини з навколишнім середовищем відбувається за умов глобального забруднення довкілля, порушення рівноваги у біосфері. Високі концентрації хімічних речовин призводять до зниження імунного захисту та адаптивних можливостей людини, чимало ксенобіотиків володіють реакційною здатністю, що призводить до зміни властивостей клітинних мембран, порушення метаболічних і нейрогуморальних реакцій. Зростання кількості ксенобіотиків, їхня комбінована дія та поєднана дія з фізичними факторами призводить до ефектів потенціювання, сенсибілізації, що сприяє ускладненню перебігу адаптаційних процесів та розвитку дезадаптивних станів, виникненню екологічної патології.

Здоров’я людини є одним із показників стану навколишнього середовища. Інтегральна оцінка стану здоров’я населення проводиться на основі залежності між чинниками середовища і показниками стану здоров’я. Стан здоров’я характеризують якісні критерії – групи здоров’я населення (додаток 18) та кількісні критерії – індекс здоров’я. Індекс здоров’я (%) – узагальнений кількісний критерій стану здоров’я населення, який ураховує найбільш інформативні показники здоров’я населення у зоні спостереження. При повному благополуччі навколишнього середовища узагальнений індекс здоров’я становить близько 65 - 70 %. Інтегральним показником здоров’я є адаптивні можливості, отже, рівень адаптації до умов довкілля, донозологічні та передпатологічні зміни, екологічна патологія і врешті-решт екологічна нозологія можуть бути показником стану довкілля.

Інтегральна оцінка стану навколишнього середовища проводиться за якісними і кількісними показниками. Стан довкілля оцінюють на основі моніторингу. Отримані результати порівнюють з офіційними ГДК. За кратністю перевищення ГДК можна прогнозувати зміни у рівні здоров’я, і, навпаки, за характером змін стану здоров’я можна прогнозувати перевищення ГДК. До прикладу, така оціночна таблиця наведена у додатку 19.

Кількісні залежності між чинниками навколишнього середовища і станом здоров’я населення – вивчає екологічна епідеміологія (environmental epidemiology). Вона пов’язана з епідеміологією інфекційних хворіб (грип, кір, вірусні гепатити, кишкові інфекційні хвороби тощо) та епідеміологією неінфекційних хворіб (серцево-судинних, онкологічних тощо, гігієною харчування, праці, гігієною навколишнього середовища, екологічною токсикологією тощо). Методологія вивчення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення детально описані у монографіях і підручниках з гігієни (Є.Г. Гончарук і співавт., 1995, В.Г. Бардов і співавт., 2006). Принципові схеми дослідження впливу факторів навколишнього середовища на показники здоров’я наступні: 1) чинник середовища – показник здоров’я; 2) чинник середовища – комплекс показників здоров’я; 3) комплекс чинників – показник здоров’я; 4) комплекс чинників – комплекс показників здоров’я.

Контакт організму людини з чинниками довкілля (хімічними, фізичними, біологічними) має назву експозиція (вплив, дія). Оцінка експозиції на людину передбачає аналіз самого фактору дії і характеру популяції, на яку діє цей фактор, а також шляхи впливу, частоту, тривалість, рівні дії фактора. Оцінка експозиції базується на прямих і непрямих методах дослідження. Прямі методи – це індивідуальний моніторинг (рівні дії фактора на конкретну людину) і застосування біологічних маркерів або індикаторів. До індикаторів експозиції (дії) належать біомаркери дії, біомаркери ефекту, біомаркери чутливості.

Біомаркери дії – це ксенобіотики або їхні метаболіти, що знаходяться у біологічних тканинах – сечі, крові, волоссі, зубах тощо, наприклад, концентрація свинцю, ртуті у крові, волоссі, а також концентрація лікарських препаратів у крові, або їхніх метаболітів у сечі. Маркерами дії в імунній системі є антигенспецифічні антитіла.

Біомаркери ефекту – це кількісні показники біохімічних чи фізіологічних змін в організмі. Вони можуть бути патогномонічними або характеризувати специфічну дію (нефротоксичну, гепатотоксичну, нейротоксичну) чинників довкілля. Наприклад, маркером ефекту при дії свинцю є концентрація дельтаамінолевулінової кислоти в сечі та активність дегідратази дельтаамінолевулінової кислоти у крові, при дії важких металів – концентрація металотіонеїнів у крові, біомаркерами нефротоксичності є концентрація мікроглобуліну і креатиніну в сироватці крові. Біологічними маркерами є показники перекисного окиснення ліпідів і білків біомембран, антиоксидантного захисту, показники, що вказують на порушення у гіпофізарно-наднирковій, симпато-адреналовій системах. На рівні угруповань населення маркерами ефекту можуть бути рівні адаптації організму, частота нападів бронхіальної астми при забрудненні повітря, рівень репродуктивного здоров’я, стан генофонду.

Біомаркер чутливості – показник вродженої чи набутої здатності реагувати на дію певного фактора довкілля. Застосовується для виявлення потенційно найчутливіших осіб до чинників довкілля.

Непрямі методи оцінки експозиції ґрунтуються на показниках моніторингу якості навколишнього середовища. Європейський центр ВООЗ з навколишнього середовища і здоров’я для оцінки зв’язку між довкіллям і здоров’ям населення та створення відповідних інформаційних систем рекомендують основні групи індикаторів: стан здоров’я (смертність, захворюваність, поширеність хвороб); фізичне середовище (індикатори стану і впливу) – забезпечення житлом, якість питної води і атмосферного повітря, радіація, шум; умови праці (вплив чинників на організм); захист здоров’я (нормативне забезпечення якості продуктів харчування); служби охорони здоров’я (О.І. Тимченко і співавт., 2008).

Для обґрунтування і вибору управлінських рішень зі зменшення наслідків впливу забруднення довкілля на здоров’я, самопочуття і благополуччя людини нині проводиться аналіз ризику негативного впливу довкілля на здоров’я людини. Ризик – це імовірність розвитку небажаних ефектів у людини чи групи людей, які зазнали певної шкідливої дії. Визначення такої імовірності у специфічних умовах експозиції називається оцінкою ризику для здоров’я людини. У дослідженнях здоров’я основними кількісними параметрами є відносний, атрибутивний і популяційний ризик.

Відносний ризик – відношення ризику виникнення хвороби або смерті поміж тих, на кого діяли чинники різного роду, до ризику поміж неекспонованих. Величина відносного ризику дозволяє виміряти патогенну силу умов, з якими асоціюється фактор ризику. Однак, він не дає уявлень про абсолютну величину захворюваності.

Для вимірювання абсолютної величини захворюваності використовується атрибутивний ризик. Атрибутивний ризик – величина, що характеризує кількість додаткових випадків зниження рівня соматичного здоров’я, що виникають за рахунок дії певного чинника. Визначається як різниця між рівнем патологічних станів у групі, яка зазнавала впливу дії чинника і рівнем патологічних станів у групі, що не зазнавала дії чинника.

Популяційний ризик – захворюваність (або інший патологічний стан у популяції), що асоційована з дією фактора ризику. Він розраховується як відношення різниці захворюваності поміж експонованих і неекспонованих людей до загальної захворюваності у популяції, обчислюється у відсотках. Фактори ризику можуть бути пов’язані зі способом життя людини, впливом чинників довкілля, генетичними особливостями, біологічними факторами (вік, стать, хронічні захворювання), місцем проживання і праці тощо (додаток 15).

На сучасному етапі розвиваються морально-етичні та екологічні парадигми здоров’я, згідно з якими здоров’я – це справа особистого і суспільного вибору моральних цінностей, взаємовідношення між людиною і довкіллям, ставлення до свого здоров’я. Свідомість людини має бути скерована на збереження довкілля і свого здоров’я, на контроль і відповідальність за власне здоров’я. «Перший обов’язок людини – збереження здоров’я, і лише другий – лікування» – писав англійський філософ Ф. Бекон у XVI – XVII cт. Людина може бути здоровою лише у здоровому довкіллі. Кожна людина повинна зробити внесок на захист свого здоров’я і збереження довкілля від забруднення, принаймі, дотримуючись простих правил: на підприємствах у сільському господарстві, присадибних ділянках дотримуватися суворого контролю за зберіганням токсичних речовин, їхньою утилізацією, не викидати до смітників токсичних речовин, у т.ч. непридатних лікарських препаратів, проводити техогляд свого автотранспорту як належить, берегти зелені насадження, оберігати природу. Ефективним засобом збереження здоров’я є здоровий спосіб життя, передусім правильне харчування, вживання продуктів, що сприяють підвищенню резистентності організму, виведенню шкідливих речовин з організму.