Урбанізація, її наслідки

Урбанізація ( від лат. urbs – місто) – це процес підвищення ролі міста в розвитку суспільства, який характеризується інтенсивністю зростання міст, чисельності міського населення, масовою міграцією людей із сіл до міст, концентрацією в містах промислових об’єктів, закладів науки і культури. Інтенсивний розвиток промисловості у різних країнах, з концентрацією потужних виробничих об’єктів у великих населених пунктах, зумовив надзвичайно високі темпи будівництва й активізував процеси міграції мешканців сільської місцевості. Унаслідок цього сформувався специфічний спосіб життя населення, відбулись зміни у соціально - професійній та культурній сферах життєдіяльності, демографічній структурі населення, розміщенні виробничих сил і розселенні людей. Спостерігається злиття міст з утворенням гігантського міського комплексу – мегаполісу.

Урбанізація є закономірним історичним процесом, форми і темпи якого зумовлюються суспільно – політичним устроєм країни, типом соціальних відносин, а також природними, географічними, екологічними та іншими чинниками. На початку ХІХ століття у містах світу проживало лише 29,3 млн. осіб, тобто 3 % від усього населення планети. У 1900 р. мешканцями міст стали 224,4 млн. людей, а вже у 1970 р. – 1399 млн., що становило відповідно 13,6 % та 38,6 % населення Землі. За даними ООН, нині у містах розвинених країн мешкає 75 – 80 % від загальної кількості населення планети. У світі налічується 26 міст – гігантів й у кожному з них проживає понад 5 млн. мешканців. Найбільш урбанізованими регіонами світу є Філадельфійсько-Бостонсько-Нью-Йоркський, Токійсько-Йокогамсько-Осакський, Кельнсько-Дюссельдофський, Манчестер-Бірмінгемський, де сконцентровано від 20 млн. до 60 млн. чоловік. Великі мегаполіси виникли у Центральній та Південній Америці (Мехіко, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес), на азіатському континенті (Делі, Момбай, Калькутта, Гонконг), в Африці (Каїр). Найменші показники урбанізації (7 – 10 %) характерні для країн Африки та Південної Азії.

За останні 50 – 60 років в Україні у 7–10 разів зросла кількість населення у Києві, Дніпропетровську, Кривому Розі, у 3–5 разів у Львові, Луцьку, Рівному, Одесі, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Івано-Франківську. Потужним промисловим центром став Донецьк. За прогнозами невдовзі половина населення України проживатиме у містах.

Сучасний мегаполіс являє собою штучне середовище антропогенного походження і є складною екологічною системою. Тут визначаються особливі співвідношення між природними (клімат, рельєф, геологічна будова, флора й фауна), технічними (різновид промисловості, розвиток транспортної мережі) та соціальними чинниками (тип суспільної організації, спосіб життя). Позитивними аспектами процесу урбанізації є комфортні умови проживання населення (централізована водопровідна мережа, газифікація, електрифікація), безпосередній доступ до культурних цінностей та інформаційних ресурсів, близьке розташування провідних навчальних й лікувально – профілактичних закладів. Поряд з тим, у великих містах спостерігається комплексний вплив на організм людини специфічних для цього середовища сенсорних, психоемоційних, хімічних, фізичних та інших чинників, джерелами яких є промислові об’єкти, транспорт, побутова та виробнича техніка, скупчення населення, антропонегативні будівлі й споруди. Адаптація організму до урбанізованого середовища здійснюється за допомогою практично усіх органів та систем, але найбільшого навантаження зазнає серцево – судинна та нервова системи. У процесі життєдіяльності людина все інтенсивніше змінює й перетворює природні компоненти навколишнього середовища, забруднює їх твердими побутово – промисловими відходами, викидами в атмосферу, скидами у водойми. Це, своєю чергою, має негативний вплив на якість життя та здоров’я міського населення.

Створені людиною міські агломерації займають понад 500 млн. гектарів орної землі. Площа землі під забудову міст кожні п’ять років збільшується у середньому на 20 %. У планетарній соціоекосистем і (за В. І. Вернадським - ноосфері) поряд із природною та соціальною підсистемами формується потужна технічна (промисловість, транспорт, механізоване сільське господарство, селітебні й комунальні комплекси тощо). Саме ця структура, не зважаючи на свої позитивні аспекти, за висловлюванням Ю. Одума (1986) є “паразитом біосфери”. Вона щороку поглинає мільйони гектарів орних земель і лісів. Упродовж року промислові підприємства, теплові станції, транспортні засоби спалюють понад 5 млн. тонн вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів природного газу. Установлено, що мільйонне місто потребує 10 тис. тонн, або більше ніж 150 вагонів умовного палива щодня. У річкові системи щороку скидається 450 км³ техногенних брудних стоків. За рік автомобілі викидають в атмосферу близько 400 млн. тонн окислів вуглецю та понад 100 млн. тонн вуглеводів. Усе зазначене зумовлює комплексний шкідливий вплив на здоров’я населення.

У межах урбанізованого середовища спостерігається неухильне зростання чисельності населення та нарощування обсягів виробництва, що призводить до забруднення усіх сфер навколишнього середовища, передусім атмосферного повітря. З огляду на те, що протягом року людина вдихає приблизно 7,5× 10⁶ л повітря, у якому може міститись понад 10 тисяч хімічних сполук, існує висока імовірність виникнення патологічних змін в організмі. Згідно з проведеними розрахунками установлено, що місто з населенням у 1 млн чоловік потребує близько 3 млн. тонн кисню на рік. Загальна площа не урбанізованого простору (рослинний покрив, водойми), яка спроможна забезпечити киснем мешканців, повинна перевищувати у 20 – 30 разів територію міста.

В окремих містах планети, зокрема у Нью – Йорку, Лос-Анджелесі, Токіо, ступінь забруднення міського повітря сягає 90 %. Тепер викиди від стаціонарних джерел, передусім енергетики, поступово зменшуються, але й збільшуються шкідливі викиди від автомобільного транспорту. Цьому сприяють швидкі темпи зростання кількості автомобілів, низький рівень їх технічного обслуговування за дотриманням екологічних стандартів тощо. За останні роки у міському повітрі різко зріс вміст вуглеводнів, оксидів нітрогену, сполук свинцю. Збільшення викидів забруднювальних речовин у межах міста пов’язано з тим, що зниження середньої швидкість руху автомобіля призводить до збільшення витрат палива у 3-4 рази. Автотранспорт є основною причиною звукового дискомфорту. Середнє значення рівня шуму на автомагістралях Києва становить 85 дБА (норматив 55 дБА). Міський автомобільний транспорт сприяє зростанню рівня свинцю у навколишньому середовищі. В Україні поки що використовують бензин із вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді як в Англії, Німеччині та США – 0,013- 0,15 г/л.

Найвищий рівень забруднення атмосферного повітря на території України зареєстровано у містах Донецьку, Маріуполі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Кривому Розі, Києві. Одесі, Сєверодонецьку. Забруднення повітряного середовища у великих містах пилом є причиною зменшення прямої сонячної радіації влітку до 20 %, а взимку навіть до 50 %. Паралельно з тим зростає кількість опадів, похмурих днів та туманів. Втрати ультрафіолетової радіації у Києві становлять 17 %, у Москві 25 % - 30 %, у Балтиморі – 50 %. Майже усі міста є джерелом перегрітого повітря, оскільки порушується термічний тепловий режим

У промислових регіонах, де інтенсивно забруднюється повітря, населення часто скаржиться на головний біль, відчуття подразнення верхніх дихальних шляхів, запалення слизової очей, втому, стійке зниження працездатності. Можуть спостерігатись гострі та хронічні отруєння із специфічними симптомами дії відповідного хімічного агента, зростає частка хвороб дихальної й серцево-судинної систем, алергійних захворювань, інфекційної патології, підвищується кількість злоякісних новоутворень, особливо раку легень. Серед дитячого населення визначаються відхилення у фізичному розвитку. Останнім часом у великих українських містах серед дітей 6-7 років спостерігається тенденція до збільшення кількості осіб з дисгармонійним фізичним розвитком, передусім унаслідок зростання контингенту з надлишковою вагою та дефіцитом маси тіла. Вважається, що такі діти мають більшу схильність до порушення стану здоров’я у майбутньому.

В умовах урбанізованого середовища відбувається інтенсивне використання й забруднення води. При централізованому водопостачанні тільки 5 % отриманої води використовується споживачами для пиття, тоді як понад 80 % витрачається на задоволення гігієнічних потреб. За підрахунками американських вчених запасів прісної води вистачить до 2050 р. Потім будуть вичерпані підземні води і наступить «водний голод». Запаси води у Європі є чи не найменшими у світ, а рівень споживання дуже високий, тому їх виснаження очікується раніше ніж на інших континентах.

Однією з нагальних проблем мегаполісу є видалення, перероблення та утилізація відходів, які у великих кількостях утворюються та нагромаджуються внаслідок життєдіяльності людини у великому місті. До негативних чинників розвитку сучасної цивілізації, впливу яких зазнають міські жителі також належать шум, вібрація, електромагнітне та іонізуюче випромінювання.

Інтенсивне спустошення навколишнього середовища зумовлюється щільним заселенням міських кварталів. Кожний квадратний кілометр у Бордо населяє 8000 чоловік, Ліоні – 9500, Лондоні 10000, Парижі – 25000 (найбільш щільно заселена столиця світу). Проживання за таких умов у поєднанні з конкуренцією на ринку праці є суттєвим стресогенним чинником. Це провокує соціальні негаразди у суспільстві, зумовлює формування алкогольної та наркотичної залежності серед населення. Специфіка виробничої діяльності у мегаполісі часто призводить до гіподинамії, наслідками якої є ожиріння, серцево-судинні хвороби та патологія кістково-м’язової системи. Процес урбанізації загострює питання харчування населення. Місто з чисельністю населення в 1млн щоденно потребує завезення та виробництва близько 2 тис. тонн різноманітних продуктів харчування. Прискорений ритм життя змушує мешканців великих міст відвідувати заклади «швидкого харчування» (фаст-вуди). У харчовому раціоні домінують висококалорійні страви, споживається багато генетично – модифікованих продуктів. У цілому харчування часто є фізіологічно неповноцінним і незбалансованим, що призводить до гіповітамінозного і гіпомікроелементозного стану.

Сучасний мегаполіс потребує організації рекреаційних зон, тобто місць та об’єктів, призначених для відпочинку городян. Фактична площа, відведена у різних містах під зелені зони, сквери, парки, водоймища, коливається у досить широкому діапазоні і становить від 10 – 15 % до 50 – 60 % від загальної території. Необхідна площа рекреаційних зон повинна бути у 5-10 разів більшою за територію міста.

Несприятливі тенденції у стані здоров’я населення великих міст свідчать про те, що умови життя людини в урбанізованому середовищі можна окреслити як екстремальні. Тому неабиякого значення набуває проведення комплексних соціологічних, гігієнічних та клінічних досліджень, спрямованих на вивчення впливу громадської діяльності людини на її здоров’я, а також здійснення низки превентивних заходів для формування здорового способу життя. Ефективні напрямки оптимізації міського середовища повинні передбачати екологічний моніторинг стану довкілля, раціональну просторову організацію й концентрацію виробництва, обґрунтоване розташування житлових та рекреаційних масивів. Потрібно проводити масштабні природоохоронні заходи, спрямовані на забезпечення населення доброякісною питною водою, нормалізацію стану повітряного басейну, вирішення питання очищення населених місць, створення зон відпочинку для занять фізичною культурою та спортом, максимальне збереження існуючих зелених насаджень і додаткове розширення їхніх площ.

Запровадження систем сучасного автоматизованого регулювання руху на перехрестях, оптимальне планування автотрас та спорудження захисних зон уздовж доріг дозволяє вирішити проблему забруднення міст автотранспортом. Практичне значення має використання нових модифікацій двигунів і екологічно чистих видів пального, підземного та наземного електротранспорту, створення шумозахисних бар’єрів між автомагістралями та житловою зоною. Необхідно систематично контролювати стан повітряного та водного середовищ, неухильно зменшувати обсяг надходження у довкілля усіх видів промислових забруднень. Особлива роль належить зеленим зонам за межами міст, що виконують захисну, санітарно-гігієнічну та рекреаційну функції.

Усі непридатні для забудови та інших видів господарської діяльності людини земельні ділянки в містах та на околицях, (заболочені ділянки, яри, невеликі зарослі чагарниками струмки та річечки), є важливим компонентом урбоекосистеми. Вони найбільш стійкі й найдовше протистоять антропогенному впливу, а тому їхнє освоєння є екологічно невигідним. У межах міст доцільно запровадити мозаїчний ландшафт, тобто чергування природних і видозмінених ділянок на території населеного пункту.

Місто є середовищем існування не лише людей, а й багатьох видів тварин. Специфічна за складом фауна міста — «урбанофауна» — є його обов'язковим елементом. Тварини, які адаптувались до життя у межах міста формують «життя серед життя», що розвивається поряд з людиною незалежно від її волі і навіть всупереч її бажанням. Важко уявити сучасне місто без пташиного співу, дзижчання комах, гавкоту собак чи кумкання жаб біля озер — усього того, що створює дружнє людині середовище існування, підвищує його якість й робить місто комфортнішим для проживання.

Фатальним наслідком розростання міст є руйнування натурального природного середовища та скорочення площі території, що є придатною для життя тварин. Унаслідок отруєння численними шкідливими і небезпечними речовинами, що активно циркулюють у міському середовищі, відбувається безпосередня загибель багатьох видів тварин, або ж вони стають нездатними приносити потомство. Вирубування старих дуплистих дерев призводить до втрати місця мешкання більшості дрібних птахів, знищення трав’янистого ярусу стає причиною втрати кормової бази зерноїдних птахів та комах, що харчуються травами. У деяких містах ще можна знайти релікти первинного ландшафту у вигляді парків та садів, які й стають осередками існування тварин. На міські звалища у пошуках їжі навідуються ворони, мартини, щури, лисиці. У Північній Америці на звалища приходять єноти, в Англії - борсуки, а в Австралії - опосуми. Майже в усіх містах на одному кілометрі каналізаційної системи мешкає приблизно 500 щурів.

На території міст можуть зустрічатись види тварин і рослин, які занесені до Червоної книги України або до реєстру міжнародних природоохороннх документів. Це потребує збереження придатних для їх існування зелених зон – останніх залишків природних територій у межах міста й передусім тих, де залишились характерні для регіону рослини. Відповідно до міжнародних угод та ратифікованої «Бернської» Конвенції, Україна взяла на себе зобов’язання охороняти дикі види флори, фауни та середовища їхнього існування.

У нелегкій боротьбі за існування перевагу мають ті види тварин, які здатні пристосуватися до мінливих умов життя серед міської агломерації. У зв'язку із цим виник навіть спеціальний термін: синантропізація – пристосування організмів до проживання поблизу людини. Синантропними називаються ті тварини, які живуть у забудованому ландшафті й безпосередній близькості до людини. Вони освоюють помешкання, інші споруди, їхній ареал розширюється із збільшенням площ забудови. До цієї групи тварин належать види, що супроводжують людину ще з епохи неоліту (деякі види тарганів та хатні миші). Інші зайняли екологічні ніші біля людини у нові часи. Це — горобець хатній, голуб сизий, пацюк сірий. Усі вони обрали міський спосіб життя, а тому у дикій природі природі вже не зустрічається. Процес синантропізації супроводжується адаптацією тварин до умов міста. Вони змінюють притаманні їхньому виду риси поведінки. Міські сороки менш галасливі, ніж їхні лісові родичі, котрі зазвичай попереджають інших мешканців лісу про небезпеку. Ворони восени підкладають на трамвайні колії чи дороги горіхи для розлущування, а взимку із задоволенням ковзають по засніжених дахах, синиці в місті навчилися відкривати молочні паперові пакети.

Найвищим ступенем синантропізації вважається синурбанізація. Це явище є особливе характерним для птахів. Дикі водоплавні птахи давно обрали для зимуванняя морські узбережжя міст. Чорне море є одним з основних місць зимівлі водоплавних птахів, які в гніздовий період живуть на прісних або солонуватих водоймах східної і центральної Європи, а також деяких видів птахів з північно-західної Азії. Мешканці міст часто змушені рятувати птахів у суворий період зими, коли прісні водойми замерзають. За останні 20-30 років багато перелітних птахів перестали мігрувати на південь або захід. Це зумовлено тим, що уздовж шляхів їхнього переміщення залишається усе менше місць для відпочинку. Навіть у традиційних місцях зимівель птахів нерідко чекають лише як бажану здобич. Ці причини, а також мінливий клімат змушують птахів йти на "сезонне перемир'я" з людиною. Цікаво, що птахи довірливо беруть корм із рук людей узимку, а в інші пори року у своїх природних місцях проживання воліють не ризикувати й тримаються від людей подалі.

Тепер сформувався новий напрямок урбоекології – архекологія (екологічна архітектура), що досліджує питання забудови міст з максимальним урахуванням екологічних факторів, збереженням і роширенням зелених зон, створенням сприятливих умов для праці й проживання людей. Провідним практичним завданням цього напрямку є визначення шляхів оптимізації екологічного стану сучасних міст. Передусім, це забезпечується регулюванням росту міст, розробленням проектів перспективного будівництва населеного пункту, відповідно до циркуляції повітряних мас, сучасного екологічного стану й можливостей його поліпшення з максимальним збереженням зелених зон. Обов’язковим елементом планування міста є зонування його території, з розмежуванням промислової, житлової та рекреаційної зон. Потрібно забезпечити зручні короткі зв’язки житлових районів з місцями праці, навчання, культурними та науковими осередками, лікувальними закладами й зоною відпочинку. Вельми актуальним є збільшення площ «зеленої зони» міст, що забезпечується насадженням парків, скверів, бульварів, захисних зон зелених уздовж усіх доріг, настінної будинкової рослинності, облаштуванням локальних садів у кожному районі, кварталі міста, зимових садів усередині закритих приміщень й створенням зелених куточків на дахах будинків.