Тема №16

КЛІМАТ, ПОРИ РОКУ В УКРАЇНІ

План лекції:

1. Основні кліматоутворюючі чинники.

2. Загальні риси клімату у різні пори року.

3. Несприятливі погодні явища.

4. Календар природи.

5.Пори року на Волині.

6. Типовий перелік весняно-літніх спостережень за природними явищами у тваринному світі.

7. Спостереження за земноводними Спостереження за птахами.

8. Спостереження за звірами (що впадають в зимову сплячку).

9. Народний календар українців.

Основні поняття: помірно-континентальний клімат, синоптичні карти, метеорологія, коротко- та довготривалий прогноз погоди.

Основні кліматоутворюючі чинники

Головним із чинників, що обумовлює особливості розвитку кліматоутворюючих процесів, є географічна широта. Географічною широтою зумовлене існування в Україні помірного клімату з переважаючими західними вітрами і чітко вираженими змінами кліматичних явищ за сезонами.

Особливості помірно-континентального типу клімату в різних частинах України зумовлені значною мірою розміщенням її території саме в західній частині найбільшого на Землі материка. Також вони визначаються віддаленістю просторів держави від океану, відсутністю гірських систем на північному заході України, а також у північному і східному напрямках. Це робить її простори відкритими для проникнення повітряних мас з Атлантичного океану, Арктики та центральної частини Євроазіатського материка.

Наявність снігового покриву у зимовий період, характер рослинного покриву зумовлюють те, що середні величини альбедо за рік на територіях України змінюються від 24 % на півночі до 17 % на півдні (за зимовий період від 60 % до 25 % відповідно).

Оскільки Україна розміщена у помірних широтах, то для всієї її території річний радіаційний баланс має додатні значення. На північному заході у межах Поліської низовини середня величина його становить близько 1200 МДж/м2, у центральній частині країни — 1850 МДж/м2, а на півдні у прибережній частині Азовського моря та на всьому Кримському півострові — понад 2100 МДж/м2.

Загальні риси клімату у різні пори року

Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу.

Зима в Україні характеризується морозною погодою з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Триває вона 3—4 місяці, а починається у кінці листопада — на початку грудня, коли утворюється сталий сніговий покрив. Сніг протягом зими декілька разів сходить і випадає знов. Зима приходить з північного сходу і найпізніше досягає Кримського півострова. Для неї характерною є значна мінливість погодних процесів: сильні похолодання часто змінюються різкими потепліннями з відлигами; періоди хмарної й теплої погоди з опадами у вигляді мокрого снігу і дощу змінюються безхмарною погодою. Відлиги (8—10 днів протягом зими) охоплюють більшу частину території, іноді і всю країну, що спричиняється перенесенням теплих повітряних мас з Атлантики.

Весна на території України найраніше настає на південному заході і широко просувається на північний схід. Бувають заморозки, викликані вторгненням холодного арктичного повітря з півночі.

Літо тепле, на півдні — спекотне. Максимальні температури повітря спостерігаються в липні. Цей місяць характеризується часто безхмарною посушливою погодою. По всій території України влітку проходять грози та зливові дощі. На літо припадає близько 40 % річної норми опадів. Тільки в південних районах літо посушливе.

Осінь в Україні порівняно тепла й тривала, з ясними сонячними днями та прохолодними ночами, нерідко із заморозками. Негода із затяжними дощами, низькими температурами повітря настає наприкінці осені (жовтень— листопад). Найбільш характерна вона для заходу та півночі країни.

На Південному березі Криму погода взимку визначається впливом помірних повітряних мас, а влітку — тропічних. Тому опади тут бувають в основному взимку, і у вигляді снігу, але сніговий покрив не утворюється. Літо сонячне, сухе і спекотне. Такий тип клімату називається середземноморським і він характерний для субтропічного поясу.

Клімат України сприятливий для життя і діяльності людини.

Несприятливі погодні явища

Для клімату нашої держави характерні й деякі несприятливі погодні явища. За літній період на території України часто спостерігаються грози — 25—ЗО днів (у Карпатах — до 40), які супроводжуються зливами, інколи градом. Град випадає на рівнинах 2—3 рази на рік, а в Карпатах — 4— 6 разів.

15—30 днів на рік з туманами (в горах до 130 днів). Значної шкоди сільському господарству завдають заморозки, восени (з другої половини вересня) і навесні (квітень і навіть травень).

Узимку для всієї території України характерні ожеледі, тривалість яких коливається від декількох годин до 10 днів і більше. Ожеледдю називають суцільний шар льоду, що утворюється на гілках дерев, телефонних та електропроводах, а також на поверхні землі при температурі від 0 °С до -З °С унаслідок замерзання крапель дощу, мряки або туману. Ожеледь, яка покриває дороги, називають ожеледицею. Хуртовини найчастіше бувають у січні—лютому.

У літній період (інколи навесні та восени) виникають посухи, котрі повторюються, як правило, через 2—3 роки і завдають чималих збитків сільському господарству, особливо на півдні та південному сході країни. У весняно-осінній період спостерігаються пилові бурі, тривалість яких коливається від декількох хвилин до декількох діб. їх спричиняють суховії, що дмуть із пустельних, напівпустельних просторів Середньої Азії.

Календар природи: осінь

Перший місяць осені за календарем – вересень. Тихі вересневі дні ще теплі. Та подих осені вже відчутний у вечірній і нічній прохолоді. День народжується в осінньому серпанку, але поступово туман зникає розсіюється. Нерідко початок вересня дивує своїм теплом, яскравістю, здається, літо повернулося. Сонце ще довго сяє на ясному небосхилі, то воно вже не таке гаряче, як влітку, а ніжно-ласкаве, лагідне. Повітря прозоре й легке в ньому далеко чути кожен звук. Проте зменшення світла і зміна кольорів у природі вказують на осінь.

Вітер підхоплює крилаті насінини берези й липи, клена і сосни й переносять їх на парашутиках з легких пушинок подорожують з місця на місце й насінини кульбаби та осоту.

Помітно скорочується день. 23 вересня по всій земній кулі день дорівнює ночі – рівно по 12 годин. Тому й звуть його днем осіннього рівнодення. Після нього ніч стає довшою, а день зменшується. Настають короткі осінні дні.

Жовтень – другий місяць осені. Назва його пов’язана з кольором, що переважає в цей час у природі. Листя на більшості дерев, трави та багато інших рослин розфарбував жовтень в усі відтінки жовтого й червоного кольорів.

Пагорби й схили відсвічують багряно-жовто-золотистими барвами. Вітер починає зривати яскраве листя з каштанів і кленів, осик і берізок. Відцвіло на озерах латаття. На осінніх полях і луках стало зовсім порожньо. Більшість квітів уже відцвіла і розсіяла своє насіння. Лише подекуди ніжне синювато-лілове суцвіття свербіжниці прикрашає луки. ЇЇ маленьке суцвіття нагадує айстри. Зустрічаються ще зрідка і яскраво-жовті блискучі квітки золотавих калюжниць. Неподалік од них розкидані купками братки їхні біло-жовто-фіолетові малесенькі пелюстки виглядають поміж травою. Це вони вдруге зацвіли серед осені. А на газонах та в садках ще милують око різнокольорові хризантеми: білі, рожеві, блідо-фіолетові, золотисто-червоні.

Короткі дні у листопаді. Вранці стеляться над землею білі тумани. Пізньої осені на болоті достигає журавлина. Її красиві червоні ягідки видно здаля – лежать собі зверху на купині. Журавлина зовсім не боїться морозів, тому збирають її пізно восени чи навіть узимку.

Листопад – ворота зими. Нерідко буває, що й сніжок випаде. Дивні перетворення відбуваються у лісі. На кущах крушини глянцеві чорні ягоди. Поряд з достиглими є немало напівстиглих – червоних і зовсім зелених, а на окремих гілочках подекуди ще білесенькі квіточки. На ліщині де-не-де помітні останні горішки. Часом на лісових галявинках вогником спалахнуть квітки льону.

У кінці вересня–жовтня завершуються чарівні дні бабиного літа. Готується до відльоту птаство, бо вже зникли комахи, отже для пернатих стало значно менше їжі, а незабаром, ще одне лихо – холоди. Наближається час відльоту в теплі краї.

Птахи восени відлітають по-різному: дрібні – великими зграями, качки – прямою шеренгою, гуси – вервечкою, а журавлі – довжелезним кутом, або "ключем", як це часто називають у народі.

А до наших країв прилетять красуні омелюшки. Вони холоду не бояться, харчуватимуться улюбленою стравою – горобиною. З’являться і гарненькі маленькі чечітки з далекої Півночі. З лісу ближче до людей наблизяться червоногруді снігурі і чубата синиця, яку прозвали гренадеркою. В ялинниках з’являться шишкарі.

Готуються до зими й трударі-бобри. Звалить дерево, перегризуть своїми міцними зубами на шматки, сплавлять їх, річкою у свої хатки. Нерідко трапляється, що їхні сусіди – лосі й зайці – об’їдають кору підготовлених до зими дерев. Тоді бобрам знову доводиться братися до роботи.

У букових і дубових лісах стадами збираються кабани, щоб перед зимою нагуляти собі для тепла трохи жиру. У жовтні-листопаді линяють куниці, лисиці, тхори, змінюючи своє хутро на зимове – пухнастіше й тепліше.

Борсук восени теж запасається жиром, споживаючи для цього жуків, ящірок, ягоди й плоди. Потім згребе до себе в нору опале листя, зробить теплу постіль і ляже на зиму спати.

Жовтогруді лісові миші наповнюють свої нірки насінням кленів, бруслини, жолудями, горіхами. Підземний звірок – сліпак заносить у спеціальні комори цибулини трав, корінці дерев. А якщо поблизу є город то поспішає поповнити свої запаси картоплею. Немало її наховає у своєму кублі і водяний щур. Безперестанку з поля до нірки бігає з роздутими щоками хом’як. Зернини він носить в особливих защічних мішках. Цей гризун глибоко під землею, зберігає іноді близько півпуда добірного зерна.

Чималі запаси жолудів заготовляють сойки – адже у вирій вони не відлітають. Про чорний день їжу іноді ховають також і хижі звірі та птахи. Сорокопуд, скажімо, наколює на голки чагарників комах, мишенят, ящірок. Сови, коли випаде вдале полювання, ховають у дуплах пійманих мишей, полівок. Горностаї витягують на берег про всяк випадок жаб. Напіввисохлі жаби, буває, лежать під снігом усю зиму. А в голодний передвесняний день горностай розшукує і ласує ними.

Білки, сойки, горіховки заносять жолуді, горіхи далеко від плодоносних дерев. Частину своїх запасів вони не знаходять. А наступної весни за сотні метрів, а той за кілька кілометрів, на місцях забутих “комор” виростуть молоденькі дубки. Так мимоволі тварини розводять на нових землях ліси.

Зима

За календарем зима починається з грудня. Астрономічним по­чатком зими вважається 21 або 22 грудня — день зимового сон­цестояння. У цей час внаслідок відхилення осі землі від площини орбіти на північну півкулю потрапляє менше сонячної радіації. Приблизно 22—23 грудня встановлюється найдовша ніч і найкоротший день. Кінцем зими вважається день весняного рівноден­ня — 22 березня.

Фенологи вважають що зима настає із замерзанням водойм і встановленням міцного снігового покриву, а кінець її — з по­явою таловин. Зиму умовно поділяють на два періоди:

Перший період — м'яка зима — характеризується тим, що мо­рози й снігопади чергуються з відлигами (особливо наприкінці грудня і в першій половині січня).

Другий період — холодна зима — починається із середини січ­ня. В цей час помітно збільшуються дні, яскраво світить, але мало гріє сонце, стоять сильні морози.

Найхарактерніша ознака зими — випадання снігу. Сніжинки — шестикутні кристали льоду з променями, які утворилися з во­дяної пари. Величина й форма сніжинок залежить від вологості й температури повітря, через яке вони проходять. Якщо в нижніх шарах атмосфери повітря тепле, вони підтають, злипаються й утворюють пластівці (лапатий сніг).

За умов високої вологості повітря випадає сніжна крупа. В сильний мороз при ясному небі випадають кристали у вигляді голок.

Досить часто можна спостерігати взимку іній і рідше паморозь. Чим вони відрізняються? Іній — це твердий білий шар, що утворюється з водяної пари при температурі нижче О °С. Па­морозь — це льодяні кристали, що наростають з навітряного боку предметів: на гілках дерев, проводах. Паморозь осідає з повітря, насиченого вологою, при температурі нижче —15 °С. Кристалічна паморозь надзвичайно гарна, але легко осипається. Дивовижні візерунки на склі — це також льодяні кристали, які утворюються з водяної пари.

Часто в сильний мороз ми чуємо, як під ногами рипить сніг. Це ламаються сніжинки. Взимку небо найчастіше вкрите низьки­ми шаруватими хмарами. Ніколи не можна побачити легких куп­частих хмарок. Сильні вітри спричиняють завірюхи, утворюють намети. Тимчасові зниження температури, які спостерігаються в другій половині лютого — на початку березня, призводять до утво­рення ожеледі, снігової кори, або насту.

Зимові явища в житті рослин. Рослини взимку перебувають у стані глибокого спокою. Сніговий покрив має для них важливе значення. Сніг — поганий провідник тепла. Вкриваючи землю, мов килимом, він захищає рослини від переохолодження.

Насіння однорічних рослин, яке залишилося зимувати, має чудову здатність не замерзати навіть під час найбільшого морозу. Досліди, проведені із сухим насінням гарбузів, пшениці та інши­ми рослинами, показали, що вони переносять температуру рідкого кисню і навіть гелію (—263°С).

У багаторічних рослин гинуть надземні частини, а живими ли­шаються кореневища, бульби, цибулини — підземні. Коріння де­яких рослин (кульбаби, цикорію) перед зимівлею скорочується, втягуючи під землю на 1—3 см кореневу шийку з бруньками від­новлення.

Інакше можуть боротися з холодом соковиті рослини, які не можуть сховатися від морозу, наприклад озимі культури. Готую­чись до зими, вони проходять так зване загартування. Насамперед у них відбувається складна фізіологічна перебудова клітини, нагромаджуєтьоя багато цукру. Соки клітин густішають і не замер­зають при досить низьких температурах. Рослина припиняє ріст, ніби впадаючи у глибокий сон. Озимі культури добре загарто­вуються, якщо восени вдень стоять погожі сонячні дні, а вночі — невеликий морозець. Загартовані рослини нормально переносять найлютіші морози.

У наших лісах взимку можна побачити багато зелених рос­лин. Це — численні трав'янисті і напівкущові (чагарничкові) рослини: брусниця, грушанка, верес та інші, які зеленіють під снігом. В од­них з них листя живе протягом року, в інших змінюється через кілька місяців, як у суниці, але всі вони зеленіють як влітку, так і взимку.

Стовбури й гілки дерев і кущів укриті корою. Протягом жит­тя дерева відкладається особлива коркова тканина, клітини якої досить швидко відмирають і наповнюються повітрям, а їх стінки просочуються речовиною — суберином. Коркова тканина майже в 20 разів гірше проводить тепло, ніж інші тканини рослин. Ось чо­му старі дерева з товстою корою, як у доброму кожусі, витримують без усякої шкоди для себе найлютіші морози. Найстійкішими органами, які формує рослина для перенесення морозу, е бруньки. Всі зимуючі бруньки з осені перебувають у стані спо­кою. Від холоду вони захищені товстими, водонепроникними лус­ками, восковим нальотом, кількість вологи в них зменшується. В бруньках нагромаджується багато інгібіторів — спеціальних консервуючих речовин, які гальмують проростання, частина крох­малю перетворюється на цукор. З настанням морозів стан гли­бокого внутрішнього спокою зникає, і бруньки можуть пророста­ти, якщо їх перенести у сприятливі умови.

Відповідаючи на питання допитливих школяриків, чому не замерзають рослини взимку, вчитель, крім доступної розповіді, може використати і деякі досліди. Розчинивши цукор у склянці з водою, можна поставити його на мороз поруч з склянкою чис­тої води і спостерігати, де вода швидше замерзатиме. Щоб довести значення снігового покриву для зимуючих рослин, склянки з во­дою ставлять під снігом і на поверхні.

У другій половині зими збільшується сонячне випромінювання і у багатьох дерев з'являється передвесняний «загар». Буруватий колір їх кори набуває червонуватого відтінку (верба, липа). За­кінчується період спокою у багатьох рослин.

Уже в січні біля верб можна побачити коричневі лусочки, а на гілках — сірі "котики". Поява їх у середині зими — одне з найці­кавіших явищ у житті нашої природи. Період спокою у верби триває до середини січня, після чого квіткові бруньки починають виявляти всі ознаки росту. Ковпачки їх тріскаються, розсувають­ся, а потім і зовсім опадають. Цей процес відбувається повільно й завершується повністю лише в березні.

"Котики" верби складені з квіток, щільно стиснутих одна з одною, їх лусочки одягнені волохатими білими війками, які роб­лять "котики" пухнастими. Ці війки, неначе шуба, вкривають пу­п'янки, даючи їм можливість без усякої шкоди переносити низькі температури. Якщо гілки з котиками верби взимку занести в кім­нату і поставити у воду, котики набухнуть і з-під лусочки витяг­нуться жовті тичинки — верба зацвіла.

Зимові явища в тваринному світі. Більшість безхребетних тва­рин зимують у стані анабіозу, тобто перебувають на межі між життям і смертю. Часом між віконними рамами можна показати дітям заціпенілих мух, комарів, золотоочок. Більшість метеликів зимує у стадії гусені, бо гусінь найбільш пристосована до пере­несення несприятливих умов. Під час прогулянок у зимовому саду можна побачити на гілках зимові кубла білана жилкуватого, золо­тогузки.

Під час відлиги в лісі можна побачити багато цікавого. Біля дерев і пеньків на снігу інколи трапляються маленькі чорні личинки невеличкого жука з родини м'якотілих. Це так звані снігові черви. Вони проводять зиму під корінням дерев і камінням. Коли вода починає затоплювати їх схованки, вони вилазять наверх. У відлигу на снігу часто з'являються маленькі безкрилі комахи, які не повзають, а стрибають, їх називають сніговими блохами. Живуть вони під снігом і живляться перегнилими частинами рос­лин.

У підводному царстві взимку тихо. Риби живуть біля дна, де завжди зберігається стала температура — не нижча від +4 °С. Маса води найбільша при цій же температурі. Більш холодна або тепла вода має меншу масу і спливає над шаром, температура якого +4 °С. У такій воді риби звичайно зимують, але при цьому часом виникає загроза їх життю від нестачі кисню. Крига, що вкриває товстим шаром поверхню ставків і річок, заважає при­пливу й розчиненню вільного кисню у воді, внаслідок чого трап­ляється замор риби. Рятуючи риб від замору, у льоду прорубують ополонки, вставляють у них снопи з очерету, соломи, щоб сприя­ти поповненню кисню. В Україні є риби, що у люті морози почу­вають себе чудово. Так, минь взимку відкладає ікру.

Земноводні і плазуни взимку перебувають у стані заціпеніння. У земляних нірках, де вони ховаються, температура не зазнає різ­ких коливань і не буває набагато нижча від О °С.

Зимівля птахів пов'язана з труднощами добування необхідної і більшої проти літа кількості поживи. Це зумовлюється як змен­шенням кількості їжі (зникнення багатьох комах, обсипання на­сіння, ягід), так і меншою можливістю добути її у зв'язку із змен­шенням світлової частини доби, наявністю снігового покриву, за­мерзанням більшості водойм.

Деякі з наших зимуючих птахів (горобці, галки, ворони, граки) тримаються поблизу житла людей і живляться різними відходами. У холодні дні вони сидять, настовбурчивши пір'я, а у відлигу ку­паються, влаштовують бійки.

Зерноїдні лісові птахи (снігурі, омелюхи) взимку блукають у пошуках корму. Омелюхи взимку живляться виключно ягодами, які ковтають цілими. М'якуш ягід перетравлюється в шлунку, а кісточки птах викидає. Заносячи на значну відстань насіння, омелюхи сприяють поширенню багатьох порід ягідних дерев і кущів.

Зовсім інакше їдять ягоди горобини снігурі. Вони викидають м'якуш, а споживають кісточки. За залишками ягід можна впізна­ти, хто гостював на горобині.

Озброєні міцним дзьобом дятли добувають комах з-під кори або довбають ялинові чи соснові шишки. На пеньку або в розга­луженні гілок дятел влаштовує "кузню". Роздовбуючи шишки, він виймає насіння, яким живиться. Часто біля "кузні" дятла підгодовуються дрібні пташки — синиці, чечітки.

Осілі птахи — тетеруки, глухарі, куріпки — взимку переміщу­ються по угіддях.

Шишкарі взимку виводять пташенят. Така особливість пов'я­зана з тим, що у зимовий час вони не мають нестачі в кормі — насінні хвойних дерев. А навесні, коли вилітають молоді пташеня­та, насіння легко добувати з шишок, які розкриваються.

Взимку під час ожеледі маленьким пташкам важко добути корм і вони часто гинуть від голоду і холоду. Великі птахи — тетеруки, куріпки інколи стають жертвами сніжного полону. Хо­ваючись від холоду, вони зариваються на ніч у сніг. Якщо утво­рюється міцний наст, вони не можуть вибратися з-під нього й знесилені гинуть.

Багато звірів узимку ведуть діяльний спосіб життя. У сніговій товщі роблять численні галереї миші. Тут вони ховаються від морозу й пернатих хижаків. До молодих сходів озимини добираю­ться полівки. Ці гризуни так добре почувають себе взимку, що у товщі снігу споруджують теплі гнізда.

Хоч як затишно у снігових нірках, однак і тут гризунам за­грожують вороги. У сніжних галереях переслідує мишей, полівок хижа ласка. Вздовж річок і річечок полює на гризунів горностай. Маленькі землерийки забираються у підсніжні кубла полівок, у стіжки сіна й нападають на мишей, які часом у 2—3 рази більші за них. Гризуни, що мешкають у товщі снігу, дуже бояться холоду. Коли їм доводиться, рятуючись від переслідування, морозного дня вибігти на відкрите повітря, вони швидко гинуть.

Білки у великий мороз майже не залишають своїх гнізд, коли ж морози невеликі — вони активно рухаються, відшукують свої запаси — горіхи, жолуді, насіння хвойних.

Лисиця, вбравшись узимку в пухнасте руде хутро, виходить ввечері на полювання, добуваючи найчастіше дрібних гризунів — мишей і полівок, але при нагоді не обминає птахів і зайців. Свої­ми досконалими органами чуття лисиця добре відчуває під снігом мишу і, миттю зарившись у сніг, добуває собі поживу.

Голодні вовчі зграї блукають полями, заходять у села, щоб поживитися худобою або свійською птицею. Наприкінці січня у вовків починаються шлюбні ігри. У ведмедиці у барлозі наро­джуються малята.

У листяних лісах взимку трапляються лосі, козулі, дикі каба­ни. Від морозів їх захищає густе хутро і запас жиру. Живляться вони здебільшого гілками дерев — осик, травою. Дикі кабани до­бувають з-під снігу бульби, кореневища, жолуді.

Весна

Початком весни астрономи вважають 21—22 березня — день весняного рівнодення, коли на всій земній кулі тривалість дня до­рівнює ночі, а кінцем — 21—22 червня, коли на нашій північній півкулі наступає самий довгий день і найкоротша ніч.

Фенологи початком весни вважають початок руху соків у клена гостролистого, що спостерігається в кінці березня, а іноді й ра­ніше. Весну вони поділяють на три періоди: рання весна — до кін­ця сніготанення, середня весна — до зацвітання черемхи; пізня весна — від відцвітання яблунь і бузку до початку червня.

У неживій природі початок весни характеризується тим, що в другій половині березня значно підвищується температура повіт­ря, сонце все вище піднімається в полудень над горизонтом, про­мені його пряміше падають на землю і краще її прогрівають. Сніг стає важким, пористим, він розсипається на окремі крупинки, особ­ливо вражає його брудна поверхня. Звідки береться цей бруд, чому його не було видно зимою? Протягом усього сезону падали на поверхню снігу або грунту різні частинки з дерев, налітала кіпоть від заводських труб, від машин. Навесні під час танення сніг осідає і все, що нагромадило­ся за зиму, залишається на поверхні. Сміття, що нагромаджується на поверхні снігу, навесні має велике значення. В ясні сонячні дні воно значно прискорює про­цес сніготанення, оскільки темні предмети краще вбирають тепло­ві промені, тоді як білі, навпаки, їх відбивають.

Ранньою весною в парках, лісах можна спостерігати ще одне характерне явище — воронки біля дерев, які розстають до землі. Утворення їх пов'язано також з сонячними променями. У ясні со­нячні дні темна поверхня стовбурів значно нагрівається, тому сніг навколо них тане більш інтенсивно, причому з південного боку стовбура. Тут найраніше з'являється з-під снігу грунт, покритий листям і рослинами, що зимували зеленими.

Таловини найраніше утворюються на підвищених відкритих міс­цях. Навесні звільнена від снігу земля має своєрідний дуже при­ємний запах. Він зумовлений активним розвитком грибів аскоміцетів.

У березні на небі з'являються купчасті хмари — гарні білосніж­ні нагромадження куполоподібних мас.

У кінці березня — на початку квітня повністю сходить із землі сніг і струмки, що утворюються під час його танення, збігають до водойм, допомагаючи їм скресати. Ріки звільняються від сніго­вого покриву, виходять з берегів і розливаються. Починається повінь.

У травні починаються перші грозові дощі. Інколи повертається холод, який завдає шкоди квітучим садам і молодим сходам рос­лин.

Весняні явища в житті рослин. Збільшення сонячної радіації викликає весняне пробудження в природі. У дерев починається рух соків, що легко виявити на пораненому стовбурі: з рани капає прозора солодка рідина. Помічено, що найраніше рух соків почи­нається у клена гостролистого і берези. Аналіз весняного соку по­казує, що головною його частиною є фруктовий цукор. Звідки він береться?

Навесні у зв'язку з відновленням життєдіяльності дерев усі тканини наповнюються водою: коріння починає подавати воду. Во­да, що надходить у рослину, випаровується дуже повільно. У рос­лині, що прокинулася, починають розчинятися зимові запаси по­живних речовин. Розчини, що утворюються, разом з водою пере­суваються вгору, до бруньок.

Через 10—12 днів після початку руху соків починають бубня­віти бруньки. Дерева й кущі, що запилюються вітром, зацвітають раніше, ніж з'являється листя. Першою в нас зацвітає вільха, це зумовлено тим, що суцвіття вільхи утворюються у самий розпал літа, хоч серед листя його не видно. Протягом літа сережки ро­стуть і до жовтня досягають нормального розміру. В такому ви­гляді вони всю зиму висять на оголених гілках з тим, щоб у перші теплі весняні дні зразу почати свій розвиток. Досить одного тиж­ня, щоб вони помітно збільшилися і розкрили свої тичинки.

Майже одночасно з вільхою, коли ще в глибині лісу лежать замети снігу, зацвітає ліщина. Раннє зацвітання ліщини, як і віль­хи, можливе завдяки попередній підготовці її суцвіття. Протягом усієї зими на гілках можна побачити чоловічі сережки, в яких є цілком сформовані квітки. Вони стійко переносять тридцятигра­дусні морози.

Вільха і ліщина — вітрозапильні рослини. В період цвітіння вони не мають листя, їхні листкові бруньки починають розгортатися тоді, коли рослини відцвітають. Це важливе пристосування до віт­рового запилення, бо якби дерева в момент цвітіння були у своєму літньому вбранні, пилок, осідаючи на листі, не виконував би свого призначення.

Ранньою весною привертає увагу цвітіння верби — однієї з пер­ших медоносів, що запилюються бджолами.

Наприкінці квітня починає розгортатися листя в більшості де­рев і кущів. Молоде листя одних дерев вкрите клейкою пахучою речовиною, інших — пушком; це пристосування до перенесення приморозків.

У травні, одночасно з розгортанням листя, цвіте більшість де­рев і кущів.

Надзвичайно яскравим явищем є цвітіння трав'янистих рослин,особливо рослин-ефемероїдів. Ще взимку, розчистивши в лісі не­велику ділянку від снігу, можна побачити великі дугоподібні па­ростки з пуп'янками багаторічних пролісків, молоді стебла медун­ки, анемони. Зачатки суцвіть і квіток в їх бруньках закладаються значно раніше — влітку або восени. Протягом літа закладаються квіти майбутнього року в пшінки весняної, анемони, рясту та ін­ших рослин. У лісі під час танення снігу молоді рослини нерідко пробиваються через сніг. У широколистяних лісах, де грунт не про­мерзає, ці рослини розвиваються за рахунок підземних органів — кореневищ, цибулин або бульб, в яких відкладаються поживні ре­човини. За умов перебування рослин під снігом можлива міні­мальна асиміляція, оскільки через сніг до зелених рослин прони­кає певний процент світла.

Ранньовесняні рослини мають цілий ряд пристосувань до несприятливих умов життя, з якими цікаво познайомити дітей під час спостережень. Так, густе опушення у сон-трави запобігає переохолодженню. Пшінка весняна, мати-й-мачуха закривають на ніч квіти, що також захищає їх від пошкодження приморозками. Ранньовесняні рослини пристосовані до запилення комахами, во­ни порівняно великі, яскраві, що робить їх помітними для небага­тьох у цей час комах. У травні ріст більшості ранньовесняних рос­лин припиняється, надземна частина в багатьох з них пропадає, залишається лише підземна.

Травень — час цвітіння більшості дерев і кущів, а у тих, що відцвіли раніше, визріває і починає розповсюджуватися насіння. Серед них тополі, осики, верби.

У лісі в цей час цвітуть конвалії, купина, зірочник. На луках в кінці травня починається цвітіння злаків. На подвір'ях пишно розцвітають кульбаби. Вдень, коли світить сонце, кульбаба широ­ко розкриває свої кошики, а ввечері закриває їх. Це запобігає на­моканню пилку.

Парки і сквери в травні чарують ароматом квітучих дерев, ку­щів, декоративних квітникових рослин.

Весняні явища в житті тварин. Потепління, розвиток рослин­ності сприяє пробудженню тварин, які перебували взимку у заці­пенінні. Як свято весни сприймаються в березні польоти метеликів - кропи­в'янок, денного павичевого ока, лимонниць, які живляться на пер­ших весняних квітках.

У квітні прокидаються у своїх гніздах мурашки. Проте ще до їх появи з мурашників починають виповзати туруни, жуки стафіліни, які зимували у гніздах мурашника.

У другій половині квітня бджолярі виставляють на пасіку ву­лики і бджоли вилітають на перші збори нектару. Разом з бджо­лами на перших медоносних рослинах можна побачити самок джмелів.

Із настанням тепла і появою молодої рослинності виповзає із своїх зимових сховищ гусінь багатьох метеликів. Гусінь білана жилкуватого й золотогузки спочатку об'їдає бруньки, а потім молоді листочки.

У травні збільшується кількість метеликів. Тепер літають не тільки ті метелики, що перезимували, а й ті, що встигли вийти з лялечок. Найчастіше можна побачити білана капустяного, рійни­цю, вилітає білан жилкуватий.

У всіх мілких водоймах, що добре прогріваються сонцем, у кін­ці квітня вирує життя. Можна побачити вертлявих личинок кома­рів. Вони вилупилися з яєць, які самки комарів відклали по краях берегів ставків і канав. Личинки швидко ростуть і в середині травня перетворюються на лялечок, з яких виходять крилаті ко­марі. Разом з личинками комарів у калюжах можна побачити багатьох інших водяних комах — жуків-плавунців, личинок бабок тощо.

Ще до початку льодоходу припиняється зимове заціпеніння риб. Бурхливі весняні струмки, впадаючи в річку з берегів, приносять під лід не тільки скаламучену глину, а й кисень. Сила течії зростає, у риб пробуджується інстинкт рухатися проти течії. Весняний хід риби пов'язаний з наближенням нересту і має глибо­кий біологічний сенс. Риба викидає ікру якнайближче до верхів'я річки, адже слабкі мальки зноситимуться вниз швидкою весняною течією. Якби не було цього попереднього підйому, їх усіх винес­ло б у море.

Під час нересту в деяких риб виявляється інстинкт піклування про потомство. Цікава в цьому відношенні риба колючка, яка трапляється в деяких наших річках і ставках. Самець будує з тра­ви й водоростей справжнє гніздо, склеюючи його за допомогою слизу, а потім заганяє в нього готову до викидання ікри самку. Кожна самка відкладає в гніздо лише по кілька ікринок. Дбай­ливий батько не тільки стереже гніздо з ікринками, але й освіжає у ньому воду, проганяючи її в гніздо швидкими рухами плавців, а потім кілька днів захищає мальків, поки вони не почнуть са­мостійно плавати.

Прокидаються земноводні, і у першій половині травня розпо­чинаються "концерти" ставкових жаб. Мовчазні тритони відкла­дають ікру. В цю пору можна легко пізнати самця за високим гребенем, який прикрашає всю його спину.

Наприкінці квітня виповзають із зимових сховищ черепахи, через якийсь час вони починають паруватися.

У середині квітня прокидаються гадюки, вужі, ящірки. Всі во­ни люблять лежати на теплому весняному сонці. Через якийсь час після пробудження самки ящірок запліднюються самцями і почи­нають виношувати яйця, які відкладають уже влітку.

Строки прильоту птахів пов'язані з умовами їхнього існування. Раніше за всіх повертаються птахи, які можуть живитися на тало­винах. Водоплавні птахи прилітають тоді, коли водойми очища­ються від криги, комахоїдні — коли з'являються саме ті комахи, якими вони живляться.

Першими з'являються шпаки. Майже одночасно з ними прилі­тають жайворонки. Через кілька днів після них повертаються сам­ці зябликів. Співати вони починають після прильоту самок.

Приліт ластівок і серпокрильців збігається з появою літаючих двокрилих — мух і комарів, що є основною їх поживою.

Весняний переліт дуже відрізняється від осіннього. Навесні птахи поспішають, вони летять з великою швидкістю, щоб зайняти гніздову ділянку. У деяких горобиних ділянки для гнізду­вання займають спочатку самці, до яких потім приєднуються сам­ки. У гусеподібних і хижих птахів гніздову ділянку займають са­мець і самка разом. Пари у них, як правило, формуються ще під час зимівлі.

Одне з цікавих явищ у житті птахів навесні — шлюбні ігри, які особливо цікаво відбуваються у кур, журавлеподібних та інших птахів. Після парування птахи починають будувати гнізда. Різно­манітність гнізд залежить від способу життя птахів. Більшість го­робиних будують досить досконалі гнізда з глибоким лотком. Як будівельний матеріал використовують суху траву, лишайники, мох, волосся, пір'я. Гніздо розміщують у розвилці гілок і майстерно маскують. Щоб захистити свій дім від небезпеки, деякі птахи, бу­дують закриті гнізда-будиночки (довгохвоста синиця, ремез). Є птахи, що полюбляють гніздитися в дуплах (дятли, шпаки, си­ниці, крутиголовки, деякі сови). Деякі птахи риють у землі нори, в кінці яких і роблять гнізда. Нора споруджується за допомогою дзьоба і лап. У норах гніздяться берегові ластівки, риба­лочки. Жайворонки, дрімлюги розміщують гнізда на землі.

Кількість яєць у яйцекладці у вивідкових птахів, як правило, більша, ніж у гніздових. Наприклад, у куріпки буває 12—26 яєць. Яйця насиджує або один з батьків, або поперемінно самка і са­мець. Самі тільки самки насиджують у більшості куриних, горо­биних, сов. Для вигодовування пташенят потрібно багато корму. В цей час птахи винищують багато шкідливих комах.

У звірів навесні починається линяння. Лисиці, зайці, лосі, оле­ні й інші тварини міняють густий і теплий покрив на легкий, літ­ній. Весна у житті тварин — період розмноження. В березні у мо­лодих ведмедиць ще народжуються ведмежата. З барлогу ведме­диці виходять у середині квітня. Тала вода підмочує ведмедю бік, і звір залишає своє зимове сховище. Насамперед він вирушає шу­кати мурашники. Цілі дні ходить від однієї купи до іншої, розво­рушує їх своїми пазурами. Ведмедиці розламують гнилі пні і відшукують в них личинок жуків, викопують цибулини й бульби рослин, ловлять жаб тощо.

Наприкінці березня або на початку квітня народжуються зай­ченята. Вони відразу зазнають чимало труднощів і, якщо вижива­ють, швидко ростуть. Зайці здатні до розмноження вже на першо­му році життя.

Майже в цей же час з'являється потомство у білки. Чотири тижні очі білченят закриті, але у півторамісячному віці вони вже швидко бігають, добре тримаються на гілках.

Вовки влаштовують нори найчастіше у глухих, зарослих ярах, обов'язково недалеко від води. В березні у старих вовчиць з'яв­ляються ранні виводки: 8—10 сліпих вовченят. Мати годує їх мо­локом, піклується про них, хоробро захищає. У вихованні дитин­чат допомагає і батько-вовк, який приносить здобич, навчає вов­ченят.

На початку травня щеняться лисиці. Малята живуть у глибокій норі, виритій у глухих місцях.

Навесні у лосів, козуль замість скинутих рогів з'являються но­ві. Потомство у них народжується в травні. Лосиха енергійно за­хищає своє дитинча, б'ючи ворога гострими копитами.

Літо

Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня — день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кін­цем літа астрономи вважають 22 вересня — день осіннього рівно­дення.

Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем — відліт перших зграй журавлів (кі­нець серпня).

Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне промін­ня, у зв'язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни від­буваються в неживій природі.

Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні пред­мети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати теп­ло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серп­ня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на рослинах, навколишніх предметах з'яв­ляється роса — продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження.

Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі. Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хма­рах збільшуються, аж поки не подолають опору.

Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертика­льного розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів пе­реміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодя­ним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря.

Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явищ в атмосфері. Чи не найцікавішими з них є зорі, веселка.

З'являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сон­ця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи. В жарку погоду, коли в по­вітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного повітря.

Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворює­ться також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води.

В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари — від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих — купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари.

Літні явища в рослинному світі.

Наявність достатньої кількос­ті тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин. На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсю­джується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких то­полиних пушинок з маленьким насінням. Одне дерево тополі дає 20—30 млн. насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчи­ком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. На­решті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В кри­хітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок но­вій повноцінній рослині. Ось чому ці дерева змушені давати міль­йони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений.

Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня до­цвітає робінія (народна назва акація біла). В середині червня починає цвісти липа, катальпа.

Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики — шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння. Друга половина червня і липень — пора дозрівання бага­тьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові кві­тучі трав'янисті рослини. Саме в цей час виділяється серед трав світло-пурпуровим суцвіттям буквиця лікар­ська, сама назва якої свідчить про її викорис­тання.

У червні в лісах починається збір їстівних грибів — лисичок, сироїжок. Поруч з ними можна знайти і отруйні — бліду поганку, не­справжні опеньки, мухомор червоний.

Червень — період масового цвітіння луч­них рослин. Саме в цей час луки перетворюю­ться у багатокольорові килими. Трави в цей період найбільш поживні, тому їх і скошують, запасаючи на зиму сіно.

У другій половині червня — в липні цвіте більшість рослин водойм. Особливо вражає цвітіння латаття білого. Вдень на блакитному дзеркалі води розкриваються чудові білосніж­ні квітки. З 17 год і до 10 ранку квітки їхні закриті. Відкриваються вони лише в ясну, со­нячну погоду. Це пристосування для збере­ження пилку, яким може зашкодити роса або дощ.

Рослинність степів улітку не така вже багата, і все ж у червні степи уквітчані шавліями, залізняком, місцями квітучим катраном, волошками степовими. Пізніше степ вигорає, залишаються рослини, добре пристосовані до недостат­ньої кількості вологи.

На болотах у червні закінчується цвітіння журавлини. Висти­гають ягоди в кінці літа на початку осені.

Літо — пора масового цвітіння декоративних однорічних, дво­річних і багаторічних рослин у наших парках і скверах, їх кра­са — вишуканість форм, кольорова гама не залишають нікого байдужим.

Літні явища у житті тварин. У житті тварин літо — період роз­множення, вигодовування і виховання потомства.

Цікаві спостереження за дощовими червами, багатьма видами комах можна провести в квітнику, саду, на городі. Різні види джмелів, бджіл, метеликів (адмірали, біла­ни, бражники тощо) кружляють над квітами, ласуючи нектаром. На листках дерев, кущів можна побачити гусінь метеликів, личи­нок жуків-листоїдів, попелиць та інших комах.

Бурхливе життя спостерігається влітку на водоймах. Повільно пересуваються по дну перлівниці, на поверхні води зависають ставковики, котушки, на дні неглибоких прозорих ручаїв повзають личинки ручайників, поверхнею води швидко мчать водомірки.

Під час прогулянок у ліс цікаво показати дітям жука-оленя, великого дубового вусача, жуків-короїдів, поспостерігати за му­рашниками, за пурхаючими на узліссях та лісових галявинах мете­ликами.

У риб влітку майже закінчується нерест. Мальки риб виводять­ся у мілких місцях, що утворюються під час розливу річок. Часом трапляється так, що рівень води в річці швидко знижується і ри­б'яча молодь залишається у відрізаних від річки мілких місцях, які швидко пересихають. У таких випадках треба прокопати до річки рівчачок або виловити мальків з невеликих калюж і пере­нести в річку або ставок.

Плазуни влітку відкладають яйця.

У житті птахів літо — напружена пора виведення й вигодову­вання пташенят. У червні у багатьох горобиних пташенята вже залишають гнізда й розпочинається друга яйцекладка. Горобці, синиці за літо виводять потомство 2—3 рази. Вигодовуючи пта­шенят комахами, вони їх знищують у величезній кількості.

Гніздові птахи дуже самовіддано захищають пташенят. Є ба­гато таких, які переключають увагу переслідувачів на себе, при­кидаючись пораненими, щоб відвести небезпеку від пташенят.

У більшості ссавців літом підростають малята, переходять до самостійного способу життя. В середині літа народжуються малята у їжаків. Їжачиха влаш­товує гніздо серед густих заростей кущів, піклується про дитин­чат. Народжують 1—2 дитинчати кажани.

За літо двічі виводять потомство зайці і білки. У ведмедів влітку відбувається парування. Ведмедиця на цей час залишає сво­їх підрослих ведмежат, а потім знову повертається до них.

Пори року на Волині

На Волині виділяють 4 пори року. Вони неоднорідні, тому К.Геренчук поділив їх на періоди, що обумовлюються річним ходом сонячної радіації, температури, умовами атмосферної циркуляції та станом підстилаючої поверхні (фенологічними явищами).

Осінь. Має такі періоди: початок осені (6-10 вересня) – з моменту пожовтіння берези. Золота осінь починається 10-13 жовтня і виділяється масовим пожовтінням листя. Часто виникає повторне цвітіння рослин, "бабине літо". Глибока осінь (27жовтня – 4 листопада) з’являються перші приморозки. Середньодобова температура нижче 5ºС. Приморозки прискорюють масовий листопад берези, клена, липи, осики, вільхи. Відлітають шпаки, жайворонки. Передзима починається 20-23 листопада. Середньодобові температури близько 0ºС. Часті приморозки, тумани, сніг.

Зима. 27 листопада починається початок зими. Це найпохмуріший і найтемніший період року. 13 січня починається справжня зима. Це період стійких морозів, тривалих заметілей, високого снігового покриву і найнижчих температур (нижче 5ºС). Спад зими починається 7 лютого. Починають співати зимуючі птахи, капіж з дахів, танення снігу, утворення лійок навколо стовбурів дерев.

Весна. Спостерігається інтенсивний розвиток фенологічних явищ. Передвесна починається 8-13 березня з дати зникнення снігового покриву. Сніг лежить у затінених місцях, ярах. Починається сокорух у берези, клена.набухають бруньки на кущах, деревах. Приліт жайворонків, шпаків. Початок весни настає 2-4 квітня, що збігається з цвітінням ліщини, осики, вільхи, верби козячої. Перехід середньодобових температур понад 5ºС. Зелена весна починається з 22-24 квітня. Майже всі дерева покриваються листям. Появляються комахи, чути концерти жаб. 4-7 травня зацвітає черемха – сигналізатор приходу справжньої весни. Масове цвітіння дерев, кущів, трав. Середньодобові температури вище 10ºС. Повертаються останні птахи.

Літо. Починається 23-25 травня. Початок літа – перехід середньодобових температур вище 15ºС. Це період гроз. Зацвітає акація біла, бузина, калина, горобина, лучні трави, дозрівають черешні, суниці. Триває сінокіс. Повне літо починається 25червня – 4 липня. Мінімальні температури вищі 10ºС. Найбільші кількості опадів. Дозрівають фрукти. Спад літа – починається з 20 серпня. Цвітуть декоративні квіти. Ночі прохолодні.

Проводячи фенологічні спостереження за сезонним розвитком природи, молодші школярі одержують об'єктивний матеріал для пізнання відмінностей у природних умовах рідного краю. Спостереження за фазам розвитку рослинності дають багатий краєзнавчий матеріал, адже строки періодичних явищ природи добре відображають відмінності в типах місцевості.

Для оцінки природних умов свого краю важливе значення має записаний зі слів місцевих жителів календар природи і сільськогосподарських робіт, який відображає характерні особливості природи та господарську діяльність людини. Ось чому юних дослідників не можуть не цікавити такі факти, як утворення перших проталин, сходження снігового покриву, зникнення останніх снігових заметів, снігопади і приморозки після сходження снігового покриву, осінні приморозки, перші снігопади, встановлення снігового покриву. Учні цікавляться строками сільськогосподарських робіт, оранкою, посівною кампанією, косовицею, доглядом за рослинами в період їх росту, збиранням сільськогосподарських культур, умовами їх збирання та збереження, вигоном худоби на пасовища та ін.

Програма з природознавства передбачає систематичні сезонні спостереження за явищами природи, їх запис і аналіз-порівняння протягом чотирьох років. Спостереження взимку проводяться рідше, хоча й вони мають велике значення. Вони допомагають учням переконатися в тому, що життя органічного світу не припиняється і з настанням зими.

Фенологу перш за все слід пам’ятати, що сезонні зміни в природі настають щороку в різний час, тривалість сезонів року буває різною, відбуваються коливання щодо кількості атмосферних опадів, ясних і хмарних днів, у переважанні низьких і високих температур тощо. В цілому повторюється річний цикл явищ і процесів зумовлений обертальними рухами Землі у Сонячній системі.

Типовий перелік весняно-літніх спостережень за природними явищами у тваринному світі

1. Поява на поверхні мурашників у лісі рудих мурашок, які оновлюють свої житла, а в повітрі – перших комарів-товкунців та мошок.

2. Поява комарів та метеликів: кропив’янок (ванесси), лимонниць. Поява бджіл, джмелів.

3. Перший виліт хрущів.

4. Поява на польових культурах клопа-черепашки.

5. Виставлення з омшаників вуликів медоносних бджіл.

6. Початок весняного нересту у щук, окунів, карасів.

7. Перше гурчання трав’яних жаб.

8. Поява жаб на водоймах.

9. Поява на поверхні грунту після зимової сплячки перших ящірок і змій.

10. Приліт перших шпаків, білих плисок, зябликів, мухоловок, ластівок, шурок, диких качок, білих лелек та серпокрильців.

11. Перша повна пісня великої синиці, вівсянки звичайної, жайворонка, дрозда співучого, солов’я та вивільги.

12. Перше кування зозулі.

13. Початок активного будування гнізд сірими воронами, граками, галками.

14. Перший крик, "бій" перепелів у полі.

15. Поява перших яєць у гніздах та поява першого пташеняти.

16. Поява після зимової сплячки їжаків, кажанів, ховрахів, хом’яків, борсуків. Описати, як вони себе поводять у перші дні після сплячки.

17. Поява перших кротовин.

18. Зміна в окремих видів звірів хутра на літнє (линяння).

19. Чисельність певного виду тварин у даному районі навесні.

20. Початок випасання худоби на пасовищі.

21. Поява гедзів.

22. Виліт першого рою гнізд.

23. Відкладання яєць ящірками та вихід молодих ящірок з яєць (кінець липня).

24. Тривалість робочого дня у батьків-птахів. Скільки разів вони приносять корм своїм пташенятам.

25. Поява другої кладки птахів, які виводять пташенят двічі на літо.