Позакласна робота з хімії 5 страница

Хімічна мова належить до формально-логічних засобів навчання. За її допомогою узагальнюються чуттєві дані, добуті в результаті спостережень і хімічних експериментів. Адже під час вивчення властивостей речовин, ознак реакцій та умов їх перебігу вона використовується у поєднанні з хімічним експериментом. Дослід дає зовнішнє уявлення про явище, що спостерігається, а хімічна мова розкриває його внутрішню сутність. На підставі цього вчитель навчає учнів виражати реакції, які вони спостерігають хімічними рівняннями і пояснювати їх. Хімічна мова разом з моделями і площинними зображеннями речовин використовується під час вивчення будови речовин. Оскільки об’єкти і явища мікросвіту недоступні безпосередньому пізнанню, модельні і знакові уявлення полегшують сприймання і розуміння цих питань школярами. Наочно-образні уявлення, які створюються в учнів на підставі взаємозв’язку різних засобів навчання, узагальнюються за допомогою хімічної мови. Ці узагальнення забезпечують формування хімічних понять про речовини і явища, що виражаються термінами Г умовними знаками науки. Так здійснюється важлива функція хімічної мови — функція відображення дійсності. Хімічна мова робить суттєвий внесок у реалізацію розвиваючої функції навчання, особливо у розвиток мислення учнів і формування їх творчої діяльності. Адже всі операції з хімічною мовою, що здійснюються мислено або практично, є розумовими, вони вимагають аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, моделювання тощо. Хімічне мислення розвивається на базі хімічної мови, оскільки саме мислення відрізняється від усіх інших видів психічної діяльності абстрактністю. Хімічна мова сприяє й реалізації виховної функції навчання. Символічно зображена періодична система хімічних елементів Д. І. Менделєєва чітко показує, що хімічні елементи становлять струнку систему, в основі якої лежить фундаментальний закон природи. В цьому відображується положення матеріалістичної діалектики про взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ природи. Розкриваючи залежність між властивостями хімічних елементів і кількістю речовини в їхніх атомах, періодичний закон став блискучим підтвердженням одного із загальних законів розвитку природи — закону переходу кількісних змін в якісні. Хімічна мова образно розкриває теоретичні 233. знання, допомагаючи учням усвідомлювати прогностичні можливості теорії та її роль для розвитку науки й виробництва. Політехнічний аспект основ хімії також значною мірою розкривається за допомогою мови науки. Вона дає змогу зрозуміти життєву необхідність хімічних знань для практики, для синтезу нових речовин і матеріалів, які не існують у природі. Отже, хімічна мова дає можливість пояснити багато які світоглядні питання і створити основу для ідейно-політичного виховання учнів засобами хімії як навчального предмета. У комплексі з іншими засобами навчання вона забезпечує цілісність хімічних знань. Теоретичні основи формування хімічної мови. Сучасна хімічна мова виникла в процесі становлення атомно-молекулярного вчення. Методичні основи формування її в школі започаткували великі російські вчені Г. І. Гесс, Д. І. Менделєєв, О. М. Бутлеров. В радянський період розробкою методичних питань навчання учнів хімічній мові займалися хіміки-методисти В. Н. Верховський, С. О. Балезін, Л. М. Сморгонський, І. М. Борисов, Л. О. Дубінін, К. Я. Парменов, С. Г. Шаповаленко, Д. М. Кирюшкін. У розробці теоретичних основ формування хімічної мови вони зробили суттєвий крок уперед тим, що піднесли значення атомістики й обгрунтували необхідність ознайомлення з основними поняттями, теоріями і законами хімії. Хімічна мова як засіб наукового пізнання і шкільного навчання генетично пов’язана- з природною, розмовною мовою, але підпорядкована останній. Обидві являють собою системи знаків і служать засобами комунікативної взаємодії, мислення і відображення у пізнанні навколишнього світу. Ця гносеологічна спільність зумовлює їхнє формування на єдиних методологічних засадах — ленінської теорії відображення і основних положень семіотики. Семіотика (від грецьк. Sēmēiotikē — вчення про знаки) вивчає різні властивості знакових систем, в тому числі розмовної мови, хімічної символіки тощо. Вона доводить, що найбільш важлива гносеологічна і водночас психологічна функція знака полягає в тому, що під час його сприймання в свідомості виникає уявлення про об’єкт, який цей знак репрезентує. Таке уявлення дає можливість оперувати у «внутрішньому плані дій» не з реальними предметами, а з певною системою знаків, опрацьовуючи при цьому нові поняття та позначаючи їх новими знаками. Дії з умовними знаками особливо характерні для хімії. У сукупності всіх своїх компонентів хімічна мова акумулює знання про склад, будову, властивості речовин та реакції, що лежать в основі їх перетворень. Вона стисло виражає теоретичні знання про них. У зв’язку з цим хімічна мова стає формою понять. Водночас вона забезпечує зв’язок реальних речовин і явищ з теоріями, які їх пояснюють. Оскільки кожна хімічна теорія має свої поняття, які відображаються в термінах і знаках науки, то цим теоріям властива своя хімічна мова; стереохімічна номенклатура й термінологія, наприклад, не подібні на номенклатуру і термінологію теорії розчинів тощо. Знаковий спосіб відображення знань спрямовується на узагальнення і згортання інформації, на виділення серед різноманітності 234. емпіричного матеріалу загальної сутності і внутрішніх закономірностей, на відтворення структурних особливостей хімічних об’єктів. Він означає перехід від емпіричного рівня пізнання до теоретичного. Так хімічна мова реєструє і закріплює в термінах, назвах, символічних засобах результати роботи мислення, успіхи пізнавальної діяльності учнів. Їхнє хімічне мислення розвивається у нерозривній єдності з розвитком хімічної мови. Але думки можуть виникати й існувати лише на базі мовного матеріалу. Цим, власне, зумовлюється необхідність спеціального навчання хімічній мові. Засвоєна хімічна мова стає знаряддям логічних дій учнів, вона бере безпосередню участь у розвитку всієї пізнавальної діяльності — сприймання, запам’ятовування, відтворення, мислення та інших процесів. Така діяльнісна функція умовних знаків широко висвітлена у працях психологів Л. С. Виготського та О. М. Леонтьева. Вона грунтується на марксистсько-ленінській теорії пізнання і стверджує нерозривну єдність мови і мислення. З цього випливає важливий методичний висновок: успішне засвоєння мови науки у навчанні предмету сприяє розумовому розвитку учнів, а погане її засвоєння гальмує навчання і розвиток учнів. Отже, вчителю необхідно усвідомити наукові основи формування в учнів хімічної мови, щоб правильно використовувати їх у своїй практичній роботі. Сучасна методика формування хімічної мови увібрала в себе багату методичну спадщину й останні досягнення теорії і практики навчання. Значний внесок в її розробку зробила Н. Є. Кузнецова. На підставі марксистсько-ленінської теорії вона обгрунтувала принципові питання, які лежать в основі формування хімічної мови школярів: а) про необхідність поєднання знака з об’єктами і явищами навколишнього світу; б) про необхідність взаємозв’язаного вивчення всіх компонентів мови хімічної науки. Н. Є. Кузнецова виділила й обгрунтувала різні методичні підходи до організації пізнавальної діяльності учнів з вивчення й застосування хімічної мови. Так, історичний підхід до вивчення хімічної мови виявляється у послідовному розкритті теорій і пов’язаного з ним змісту хімічної мови за етапами, що співпадають з історичним процесом його розвитку, в активному залученні історичного матеріалу. Найбільш наочно це виявляється під час вивчення хімічної символіки. Після того як хімічна мова засвоєна учнями, вона використовується ними як важливий засіб формування хімічних понять і стає їх формою. Взаємозв’язок мови і понять в хімії зумовлений принципом єдності форми і змісту. Це визначає у навчанні хімічній мові понятійний підхід. Для того щоб учні мали змогу брати активну участь в пізнавальній діяльності, необхідно також застосовувати семантичний і синтаксичний підходи і правильно поєднувати їх у навчанні хімічній мові. Важливо під час розкриття значеннєвої сторони символічних позначень демонструвати речовини і процеси, які вони відображують. Водночас слід підкреслювати різницю між мовним виразом (символічні засоби), за допомогою якого позначається об’єкт, і самим об’єктом, 235. що позначається (явище, речовина). Використання етимологічного аналізу термінів дає можливість забезпечити усвідомлене засвоєння понять, які ними виражаються. Отже, семантичний і синтакстичний підходи розглядаються як складові ширшого поняття «понятійний підхід» до навчання хімічній мові. Логіка хімічного пізнання та об’єктивні закономірності навчання хімії в школі дали змогу розкрити принципи вивчення і застосування хімічної мови (Н. Є. Кузнецова): 1) історизм у вивченні хімічної мови; 2) взаємозв’язок усіх її компонентів у відображенні дійсності; 3) поетапний розвиток з урахуванням різних теоретичних рівнів і послідовної зміни цілей вивчення; 4) єдність загального й індивідуального, якісного й кількісного в описі реальності хімічною мовою; 5) взаємозв’язок змістовного й формального (понять і знакової форми їхнього зображення) у застосуванні хімічної мови; 6) оптимізація розвитку учнів у процесі оперування знаками. Врахування названих принципів дає можливість вчителю правильно формувати в учнів хімічну мову. § 52. ОБСЯГ І ЗМІСТ МОВНИХ ЗНАНЬ І УМІНЬ У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ХІМІЇ ТА IX ЗВ’ЯЗОК З ПОНЯТТЯМИ¹ Зміст знань про хімічну мову відображає три її сторони: 1) семантичну, спрямовану на розкриття значення і функцій мови; 2) граматичну, яка дає знання правил, способів написання і вимови знаків, формул, рівнянь, термінів, назв; 3) практичну, яка озброює способами вираження засвоєних знань на мові хімії і забезпечує комунікацію на ній з урахуванням усіх видів спілкування (читання, писання, слухання тощо). У процесі навчання хімічній мові всі сторони її змісту розкриваються у єдності. Оскільки хімічна мова лише один із засобів навчання, які беруть активну участь в освіті, вихованні і розвитку учнів, то її зміст в шкільному курсі представлений у мінімальному обсязі, але достатньому для свідомого оволодіння хімічною мовою. Зміст знань і умінь з хімічної символіки: а) знати символи хімічних елементів, їх назви, значення, якісне і кількісне передавання їхнього змісту; вміти вимовляти, записувати і тлумачити символи, здійснювати переходи від знака до назви і навпаки; б) знати види хімічних формул (емпіричні, молекулярні, електронні, графічні, структурні, проекційні, комбіновані, загальні тощо), їх значення, якісне і кількісне передавання змісту, зв’язок з положенням про сталість складу, правила складання і методи виведення; вміти читати, складати, виводити, аналізувати формули, визначати ¹ Для підготовки даного параграфа використано матеріали, розроблені Н. Є. Кузнецовою: Методика преподавания химии. — М.: Просвещение, 1984. — С. 87-90. 236. валентність і ступінь окислення елементів, зображувати зміщення електронної густини і її розподіл в молекулах, робити розрахунки за формулами, використовувати загальні формули водневих і кисневих сполук, їхніх класів і гомологічних рядів; в) знати види хімічних рівнянь (молекулярні, іонні, електронні, термохімічні тощо), їх значення, відображення в них якісної і кількісної сторін реакцій, зв’язок з законом збереження маси, способи складання різних рівнянь і розрахунків за ними; вміти складати й аналізувати рівняння, розкривати смисл коефіцієнтів, визначати за рівнянням тип реакції, описувати ЇЇ і робити розрахунки, користуватися скороченими і схематичними рівняннями, конкретизувати їх повнішими записами, здійснювати переходи від одного виду рівнянь до іншого. Зміст знань і умінь з термінології: знати смисл і значення загальнонаукових і хімічних термінів, їхній зв’язок з поняттями; вміти вимовляти і записувати терміни, встановлювати зв’язок з поняттями і діставати зміст терміна з означення поняття, замінювати один термін іншим, близьким за змістом і значенням, робити етимологічний і значеннєвий аналіз термінів, здійснювати взаємопереходи між термінами і символами, працювати з термінологічними словниками. Зміст знань і умінь з хімічної номенклатури: знати суть поняття "номенклатура" та його значення у пізнанні, види номенклатур та роль номінальних назв у пізнанні хімії, взаємозв’язок номенклатури, термінології й символіки; вміти читати, вимовляти, тлумачити назви речовин і іонів, діставати з назв інформацію про конкретні речовини, їхній якісний склад і характер, належність до певного класу сполук, складати їх назви за правилами міжнародної номенклатури, здійснювати переходи від назви речовини до формули і навпаки, співставляти міжнародні, українські й тривіальні назви речовин, використовувати номенклатуру під час опису і пояснення речовин. У програмі з хімії ці знання і вміння розділені за роками навчання і містяться в розділі «Основні вимоги до знань і умінь...» під рубрикою «Вимоги до засвоєння хімічної мови» яка як самостійний структурний компонент вперше включена до програми одинадцятирічної школи. В узагальненому вигляді знання про хімічну мову поділяються на дві групи: 1) знання пов’язані з вивченням реальних об’єктів і теоретичних понять; вони містять відомості про значення мови та її окремих знаків, про їхній зміст, зв’язок з об’єктами, які вони позначають, і теоріями курсу, які їх пояснюють; включаються, як правило, в основний матеріал уроку і засвоюються разом з поняттями, що формуються; 2) знання про способи дій із знаками; вони меншою мірою пов’язані з теоретичним матеріалом і є орієнтиром для вироблення умінь; як правило, вони засвоюються в процесі демонстрування дій і виконання вправ; знання про мову входять до складу теоретичного й методологічного змісту основ хімії середньої школи. 237. Уміння поділяються на три групи: 1) уміння граматичного характеру (написання й читання хімічних символів та інших знаків науки, дотримання правил складання й перебудови, операцій із знаками), вони виробляються на репродуктивному рівні за допомогою алгоритмів, багато які з них автоматизуються до рівня навичок; 2) уміння семантичного характеру, які забезпечують формування понять; вони засвоюються на продуктивному рівні, алгоритмізуються й автоматизуються лише частково; 3) складні уміння, які включають елементи творчості (самостійне тлумачення знаків, прогнозування й моделювання на основі символіки, складання узагальнюючих таблиць і схем тощо; вони формуються в процесі пізнавальної діяльності і спрямовуються на творче використання знань і умінь. Теорія пізнання і хімічна наука утверджують тісний зв’язок хімічної мови і понять. Через особливість хімічної символіки виділяти головне й суттєве в об’єктах і явищах хімії, узагальнювати й класифікувати її за домінуючими ознаками, закріплювати знання в термінах науки — хімічна мова стала найважливішим засобом формування хімічних понять. § 53. ОСНОВНІ ЕТАПИ І НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ МОВИ В шкільному курсі хімічна мова спочатку сама є предметом вивчення. Але пізніше, як тільки вона засвоюється учнями, хімічна мова стає важливим засобом і методом навчання. Процеси вивчення і застосування хімічної мови здійснюються паралельно. Щоб хімічна символіка, термінологія, номенклатура та інші мовні знання органічно поєднувалися з програмним матеріалом, що вивчається, вчителю потрібно знати основні етапи й напрями розвитку хімічної мови у навчанні. Як правило, вони якнайтісніше пов’язуються з вивченням теоретичних питань курсу. Перший етап — найвідповідальніший. Він припадає на початок VIII класу, коли учні на перших уроках хімії ознайомлюються з речовинами і хімічними реакціями. Нагромадження певної суми конкретних уявлень про речовини та їх перетворення ще до ознайомлення з хімічною символікою необхідно для того, щоб хімічний знак, формула, рівняння містили певний запас наочних уявлень. На цьому етапі вводиться й хімічна номенклатура. Методичні труднощі в її вивченні і використанні виникають через те, що на цій стадії навчання неможливо розкрити номенклатуру як доповнення до символіки під час з’ясування характеру сполук і ознайомити учнів з правилами і принципами складання їхніх назв, оскільки у них ще немає необхідних знань. Тому основне навантаження лягає на пам’ять. Якщо ж давати хімічну мову в поєднанні з хімічним експериментом, то учні свідоміше засвоюють її. Ось чому необхідно з перших уроків організовувати роботу з роздавальним матеріалом, проводити демонстраційні та лабораторні досліди, щоб створювати в учнів образи речовин і реакцій і при цьому показувати значення формул, назв, 238. термінів у вивченні хімії. Оскільки хімічна формула — це певна абстракція, яка виражає склад речовини, а не саму речовину, то на це слід звернути увагу учнів, щоб вони не ототожнювали формулу з речовиною. Учні повинні сприймати терміни, назви речовин, їхні формули як відображення реальної дійсності, яка в них закріплена. Щоб цього досягти, потрібно забезпечити міцний взаємозв’язок наочного образу речовини і слова, в якому закріплюється цей образ. Сприятиме встановленню таких зв’язків багаторазове демонстрування речовин і реакцій, що вивчаються, їхніх зображень з наступним написанням і вимовлянням назв, знаків, термінів. Лише в такому разі встановлюється міцний зв’язок між словом і реальністю або її образом, а асоціації, що при цьому виникають, полегшують учням процес засвоєння. З самого початку потрібно потурбуватися, щоб учні правильно сприймали кількісну сторону хімічної символіки. Вона тісно пов’язана з її якісною стороною: певній якості завжди відповідає певна кількість. Так, наприклад, хімічний елемент натрій позначається символом Na, який показує відносну атомну масу натрію, що дорівнює 23. Хімічна формула води Н₂О показує якісний і кількісний склад речовини, співвідношення атомів у молекулі води й відносну молекулярну масу - Мr(Н₂О) = 18. Хімічне рівняння показує, які речовини і в якому масовому (об’ємному) співвідношенні прореагували, а які речовини і в якому масовому (об’ємному) співвідношенні утворилися. Звідси випливає важливий методичний висновок про те, що якісну і кількісну сторони хімічної символіки потрібно вивчати в єдності. На практиці ж буває, що окремі вчителі згадують кількісну сторону лише час від часу, якщо необхідно, наприклад, розв’язати стехіометричне завдання. Засвоєна хімічна мова далі й сама стає засобом пізнання, в процесі якого вона постійно розвивається. Цей процес починається на другому етапі, який пов’язаний з узагальненням відомостей про основні класи неорганічних сполук (VIII клас). Тут паралельно з розвитком понять про речовину, про важливі класи неорганічних сполук особливо широко використовуються хімічна символіка й номенклатура і розвиваються знання про них. З’являється можливість висвітлити хімічну мову як засіб, що розкриває склад і характер сполук. Важливим етапом у розвитку хімічної мови як засобу пізнання є вивчення періодичного закону і періодичної системи елементів Д. І. Менделєєва (VIII клас). Виведення періодичного закону здійснюється за допомогою хімічних символів елементів. Сама періодична система є графічним зображенням періодичного закону. Існує кілька сотень різноманітних варіантів графічного зображення періодичної системи (у вигляді таблиць, геометричних фігур, аналітичних кривих тощо). В умовах школи учні ознайомлюються з так званою короткою формою періодичної таблиці. Спочатку вивчають саму періодичну систему елементів, а далі вона сама стає важливим засобом вивчення типових елементів і на їх основі простих речовин — металів і неметалів. На цьому етапі інформативність хімічного символу значно збільшується. Він стає більш активним знаряддям пізнання. Учні на 239. вчаються давати характеристику речовин на підставі положення елемента в періодичній системі, визначати будову атома, фізичні й хімічні властивості, деякі зовнішні ознаки. Вони оволодівають змістом загальних формул кисневих і водневих сполук елементів як абстрактними поняттями вищого ступеня узагальнення. На рівні вивчення теорії будови й електронних уявлень (VIІІ клас) відбувається дальший розвиток хімічної мови. Учні навчаються складати схеми будови атомів, електронні, структурні й графічні формули речовин з різними видами хімічного зв’язку, визначати ступінь окислення елементів за формулами сполук, складати хімічні рівняння електронного балансу на прикладі окислювально-відновних реакцій, що вивчаються, тощо. При цьому важливо забезпечити тісний зв’язок знаків науки з поняттями, які вони репрезентують, щоб уникнути формального засвоєння хімічної мови. Цьому сприятиме поєднання хімічної символіки з моделями будови. Такий прийом дає можливість глибше розкрити внутрішній зміст різноманітних формул та інших знаків науки, показати геометрію молекул (табл. 7). Таблиця 7. Формули речовин та просторові й об’ємні моделі їх молекул

Формула речовини	Модель молекули
молекулярна	електронна	структурна	просторова	об’ємна

240. У IX класі наступає третій етап у розвитку хімічної мови у зв’язку з вивченням електролітичної дисоціації. Учні навчаються ‘записувати, вимовляти й тлумачити назви іонів, визначати їхні заряди, складати рівняння дисоціації електролітів, повні й скорочені іонні рівняння реакцій, що вивчаються, або аналогічних їм. В процесі вивчення типових хімічних елементів та їхніх сполук набуті уміння використовувати хімічну мову закріплюються. Вивчення органічної хімії (X і XI класи) становить четвертий етап, який відіграє особливо важливу роль для дальшого розвитку хімічної мови. Тут широко використовуються перш за все структурні Рис. 12. Формули молочної кислоти: а—молекулярна; б —скорочена і повна структурні, в — електронна; г — розподіл електронної густини; д, е — відповідно проекційні формули (формули Фішера) і моделі молекул оптичних ізомерів формули, за якими учні навчаються характеризувати хімічні властивості органічних сполук. Структурні формули фіксують в собі поняття про склад речовини, типи зв’язків, взаємний вплив атомів у молекулі, функціональні групи тощо. На рівні теорії хімічної будови вони виступають спочатку предметом вивчення, а далі, ставши знаряддям пізнання, структурні формули перетворюються на гіпотетичні моделі речовин: з них учні можуть діставати певну інформацію про речовину. Наведемо приклад з шкільної практики. Десятикласник одержав завдання описати невідому речовину, формула якої СН₂=СН—СН₂—ОН. У відповіді учень зазначив, що дана речовина, очевидно, спирт, оскільки вона містить гідроксильну групу, сполучену з вуглеводневим радикалом. Наявність групи —ОН свідчить також про те, що між молекулами невідомої речовини може виникати водневий зв’язок. Отже, можна гадати, що даний спирт являє собою 241. рідину, яка добре розчиняється у воді. За місцем функціональної групи —ОН може відбуватися реакція, характерна для спиртів, — утворення алкоголятів. Речовина може вступати і в реакцію етерифікації з карбоновими кислотами, утворюючи складні ефіри. Наявність подвійного зв’язку в радикалі свідчить про ненасиченість даної речовини. Отже, вона повинна вступати в реакції приєднання і полімеризації. Відповідь учня ще не можна визнати повною, але вона засвідчує неформальний підхід до вивчення матеріалу, усвідомлене вміння використовувати набуті знання і встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Характерно, що формула речовини виявилася тут єдиним засобом, що викликає здійснення розумових операцій на підставі набутих знань. Рис. 13. Конформації молекули стану: а — перспективні формули; б, в — відповідно загальмована І затінена проекційні формули (формули Ньюмена). У процесі вивчення курсу разом із структурними формулами широко використовуються електронні та інші формули, доповнені допоміжними позначеннями. Завдяки стереохімічним уявленням символіка значно збагачується різноманітними просторовими зображеннями. Застосування просторових і проекційних формул у навчанні предмету разом з моделями будови сприяє дальшому розвитку хімічної мови, просторових уявлень і мислення учнів (див. табл. 7, рис. 12, 13). Широко використовуються й рівняння реакцій, доповнені допоміжними позначеннями. Наприклад, якщо потрібно на підставі знань про розподіл електронної густини в молекулі етану визначити, які атоми водню окислюватимуться в першу чергу, то схему реакції записують такі Хімічні рівняння як універсальна складова частина хімічної мови, що найчастіше застосовується, також служать засобом пізнання. Для їх інтерпретації широко використовуються теоретичні знання курсу. На цьому рівні розвитку хімічної мови пізнавальна діяльність учнів спрямовується, як правило, на творче застосування набутих знань. 242. Крім того, хімічна мова учнів поступово розвивається за рахунок того, що на всіх етапах здійснюються різноманітні розрахунки за формулами речовин і рівняннями реакцій, які широко використовуються у навчанні. При цьому застосовуються умовні знаки інших наук: елементи математичної символіки, фізичні величини тощо. Вони сприяють збагаченню хімічної мови. Отже, протягом всього періоду вивчення хімії учні постійно переробляють знакову інформацію (кожен із зазначених етапів робить свій внесок у цей процес), що стимулює розвиток в учнів як мовних умінь, так і хімічного мислення, завдяки чому мова науки стає засобом і методом навчання. Щоб хімічна мова змогла виконувати свої важливі функції у навчанні, вона повинна бути свідомо засвоєна. Без цього неможливе успішне використання її у навчанні. Умови свідомого засвоєння й успішного застосування хімічної мови. Шкільна практика свідчить, що під час формування в учнів умінь і навичок хімічної мови основну увагу вчителі найчастіше звертають на вироблення в них умінь писати хімічні формули й рівняння реакцій. Надмірне захоплення такими діями, особливо без відповідних пояснень, призводить до того, що мовні знання учнів набувають формального характеру. Формалізм проявляється в тому, що учні без особливих утруднень користуються хімічною символікою, але за хімічними символами, формулами, рівняннями не уявляють собі ні конкретних речовин, ні перетворень, що з ними відбуваються; запам’ятовують терміни і назви, а пояснити їх не можуть та ін. Щоб цього уникнути, вчителю потрібно знати умови, за яких в учнів формується правильне поняття про хімічну мову, завдяки чому вони спроможні свідомо засвоювати її й успішно використовувати у навчанні як засіб пізнання. Основні умови такі: 1) попереднє нагромадження певних уявлень про речовини і хімічні реакції; 2) роз’яснення необхідності створення хімічної мови і коротке ознайомлення з її історією; 3) цілеспрямоване формування мовних умінь у поєднанні з матеріалом, що вивчається; 4) органічна єдність хімічної мови з експериментом, створення в свідомості учнів образів речовин і реакцій, організація практичної діяльності учнів з речовинами; 5) забезпечення єдності якісної і кількісної сторін хімічної символіки, використання кількісних експериментів, розв’язування розрахункових задач; 6) систематичне проведення тренувальних вправ з використанням алгоритмічних приписів і поступовим зростанням їх складності, термінологічних та інших хімічних диктантів, програмованих завдань, дидактичних ігор тощо; 7) індивідуальний підхід до учнів, виконання ними диференційованих самостійних робіт; 243. 8) обов’язковий запис кожного нового терміна, нової назви на, дошці з етимологічним аналізом їх і поясненням значення; 9) запис слова у словник хімічних термінів з коротким поясненням; 10) навчання учнів прийомам роботи з словником, енциклопедією, довідником, предметним покажчиком підручників. Запитання і вправи 1. Які завдання стоять перед вчителем щодо навчання учнів хімічній мові? 2. Розкрийте зміст поняття «хімічна мова». 3. Які положення філософії, хімії, дидактики й психології є основою для розробки методики вивчення і застосування хімічної мови в шкільному навчанні? 4. На яких методичних принципах будується ознайомлення учнів з хімічними символами, формулами, рівняннями реакцій? 5. Розробіть алгоритмічні приписи для формування в учнів умінь складати: а) іонні; б) окислювально-відновні рівняння реакцій. Орієнтовні теми рефератів і курсових робіт 1. Роль хімічної мови у розвитку мислення учнів. 2. Система вправ для оволодіння хімічною мовою.