Історичні типи світогляду. Виокремлюють три основні типи світог­ляду — послідовно — міфологічний, релігійний, філософський

Виокремлюють три основні типи світог­ляду — послідовно — міфологічний, релігійний, філософський.

Міфи — історично перша форма світовідчуття епохи. Міфи по­стають як чуттєве ставлення людини до світу, зокрема — історичного світу, який виокремлюється в цей час з природного універсуму. Але воно особ­ливе, світоглядне. Тому міф — це не просто чуттєве відношення, відчуття, а світовідчуття. Тобто це таке відчуття історичної реальності, коли щось конкретно-чуттєве сприймається як узагальнене, чуттєве охоплення світу як цілого. Адже з трьох основних рівнів відношення людини до світу — світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння — в міфологічному баченні історії в найрозвинутішому вигляді постає саме світовідчуття. А світосприй­няття та світорозуміння перебувають тут ще в латентному (прихованому й зародковому) стані. Тому міфологічне світовідчуття виконує не тільки свої власні функції, а, значною мірою, — й функції уявлення та узагальнення, властиві в розвинутих формах світогляду відповідно світосприйняттю й світорозумінню.

Міфологічне осягнення історії — ще не цілеспрямоване, спеціальне й послідовне, а синкретичне, нерозчленоване, що поєднує не тільки мовний вираз певного сюжету з його ритуальним, обрядовим і жестовим зобра­женням, а й низки по суті всіх основних наступних різновидів і жанрів духовної творчості — від казки, байки, епосу, пісні й танцю до спеціалізо­ваного філософського осмислення історії, яке виокремиться в автономну галузь пізнання значно пізніше.

Лише з розкладом міфологічного світогляду, по-перше, час зрушує з мертвої точки; по-друге, суб'єктом і носієм філософських та й, загалом, релігійних уявлень про історію стає вже не тільки, а поступово і не стільки народ у цілому, але й окрема особа. Звичайно, останньою обставиною чималою мірою зумовлено те, що рух історичного часу тлумачиться нео­днозначно: як вияв промислу Божого чи природних закономірностей, як вічне повернення чи як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як нисхідна лінія змін регресивних.

Релігійний світогляд постає другою, наступною після міфології ста­дією в осягненні історичним суб'єктом в усіх його масштабах і різновидах, — від окремого людського індивіда до людства загалом, своєрідності історичного процесу, його генези, сутності, єдності й розмаїття виявів. Величезною заслугою релігії є передусім те, що вона прагне збагнути всесвітню історію не як просто дедалі обширнішу у просторі й тривалішу в часі низку нескінченних обернень і перетворень, а виявити та зрозуміти внутрішній смисл історичного процесу. У цьому, зокрема, полягає її відмінність від множини інших форм і галузей людського пізнання, що розбруньковуються й автономізуються в процесі поступового розкладу пер­вісної міфології.

Релігійне осягнення історичної реальності, на відміну від міфологіч­ного, вже не є суто нерефлексивним, лише стихійним. Воно реалізується вже через єдність стихійної й свідомої складових.

За своїм етимологічним значенням термін "релігія" бере коріння з латини. Він означає "набожність", "благочестя", "святиня", "зв'язок", "пред­мет культу". Цей термін філософи, соціологи, психологи, богослови, істо­рики, письменники, діячі культури тощо тлумачать по-різному. І це цілком природно, оскільки релігія становить собою вельми складне, багатомірне явище. Тому неоднозначність її трактовок зумовлена передусім об'єктивно, особливостями, сутністю, структурою та функціями в пізнанні суспільно-історичних явищ та їх зміні. Але чималою мірою ставлення до релігії визначається у її дослідників і їх власним світорозумінням та життєвою позицією, що неминуче мають певний відтінок суб'єктивності.

При всьому багатстві змісту й різноманітності форм вияву релігію не можна ототожнювати повністю з релігійним світоглядом, в тому числі — історичним релігійним світоглядом. Співвідношення релігії та релігійного історичного світогляду може бути різним; воно залежить від того, в якому ракурсі поставатиме таке непросте явище як релігія.