Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Побудова коробових кривих



Коробовими називаються опуклі криві, утворені спряженням дуг кола.

До коробових кривих належать овали, овоїди, завитки тощо.

Овал – це замкнена крива, яка має дві осі симетрії. Його можна будувати за однією великою віссю або за двома осями – великою і малою.

Побудова овала діленням великої осі на чотири частини (рис. 139)

Поділивши велику вісь АВ на чотири рівні частини, дістаємо цент­ри спряження О1 і О2. З центра О радіусом ОА проводять дугу до перетину з вертикальною віссю в точках О3 і О4 – другій парі центрів спряження. Точки спряження С, D, Е, F розташовані на прямих О1О4; О2О4; О1О3; О2О3; які отримують провівши з центрів О3 і О4 дуги радіусом R = O4С, а з центрів О1 і О2 – радіусом R1 = O1D, дістають контур овала.

       
 
Рис. 139
 
Рис. 140


Побудова овала за двома осями АВ і СD (рис. 140)

З центра О проводять дугу радіусом ОА до перетину з малою віссю в точці К. Радіусом СК проводимо дугу з точки К до перетину з допоміжною прямою АС в точці М. Через середину відрізка AM проводимо перпендикуляр, який перетинає осі овала в точках О1О4. Знаходять симетричні їм точки О2О3 проводять лінії центрів О1О4; О2О4; О1О3; О2О3. З точки О4 як з центра ра­діусом R = О4С проводять дугу до перетину з прямими О1О4 і О2О4 в точках 1 і 2, які будуть точками спряження овала. Виконавши аналогічну побудову з центра О3, дістають точки спряження 3 і 4. Закінчують побудову проведенням дуг з центрів О1 і О2 радіусом R1 = O1А та R1 = O2В.

Побудова овала діленням великої осі на три рівні частини

Уважно розглянувши (рис. 141) стає зрозуміло як побудувати овал діленням великої осі на три рівні частини.

Побудова овоїда

Овоїд – це замкнена коробова крива, що має тільки одну вісь симетрії. Побудова овоїда є зрозуміла з (рис. 142).

       
 
Рис. 141
 
Рис. 142


Виконання креслень технічних деталей

Починати виконувати креслення технічної деталі треба з аналізу геометричних елементів, з яких вона складається, і з визначення її габаритних розмірів. Потім слід продумати, які геометричні побудови і спряження треба виконати під час креслення. Виконувати побудову треба в такій послідовності:

а) нанести осьові і центрові лінії;

б) провести кола, центрами яких є перетин центрових ліній;

в) провести прямі лінії;

г) виконати спряження, які є на деталі, причому обов’язково робити допоміжні побудови для знаходження центрів і точок спряження;

д) нанести розмірні лінії і проставити розмірні числа.

Допоміжні побудови треба залишити для перевірки їх виклада­чем.

Після перевірки креслення наводять олівцем або тушшю. Робити це треба в певній послідовності, а саме:

а) осьові і центрові лінії;

б) кола та їх дуги, в тому числі дуги спряжень (починати треба з дуг і кіл більших радіусів);

в) горизонтальні суцільні основні лінії;

г) вертикальні суцільні основні лінії;

д) похилі суцільні основні лінії;

е) суцільні тонкі лінії;

є) стрілки, розмірні числа, написи тощо.

Після цього заштриховують перерізи і розрізи.

5. Лекальні криві

Загальні положення

Лекальними називаються криві, які креслять за допомогою лекал за попередньо знайденими окремими точками. Лекала – це спеціальні лінійки з криволінійними обрисами. До лекальних кривих належать еліпс, парабола, гіпербола, синусоїда, евольвента та ін. Лекальні криві широко застосовуються в обри­сах різних технічних деталей: профілях зубчастих коліс, кулачків, кронштейнів, підвісок, фасонного інструменту та ін.

Послідовність побудови лекальної кривої

Спочатку за певним законом будують ряд точок, які належать кривій. Бажано, щоб відстань між точками не перевищувала 15 мм. Потім від руки олівцем сполучають ці точки плавною кривою і по­чинають обводити її по лекалу. Лекало прикладають щонай­менше до 4–5 точок кривої одночасно і обводять не всі точки, які збігаються з його обрисом, а залишають деяку частину кривої не обведеною. Наступна ділянка лекала повинна перекривати частину рані­ше наведеної кривої і т. д. Це забезпечує плавність кривої і відсутність переломів. Обведення рекомендується починати з місця найкрутішого згину кривої. Майже завжди доводиться користуватися не одним, а кількома лекалами, вибираючи на них ділянки, обриси яких найкраще відповідають потрібній кривій.

Еліпс

Еліпсом називається замкнена плоска крива, що являє собою геометричне місце точок М, для яких сума відстаней R1 і R2 до двох заданих точок F1 і F2 (фокусів) є величина стала, що дорівнює вели­кій осі еліпса, тобто R1 + R2 = АВ. Еліпс має дві осі симетрії: велику вісь АВ = і малу CD = 2b. Точки А, В, С, Dвершини еліпса. Відстань F1F2 = 2с називається фокусною. Точка 0 – центр еліпса.

Рис. 143
Побудова еліпса за великою віссю АВ і фокусною відстанню F1F2 (рис. 143). На горизонтальній прямій відкладають велику вісь АВ і фокусну відстань F1F2. Беруть нитку і закріплюють її в точках F1 і F2 кнопками або цвяшками так, щоб довжина нитки між точками закріплення дорівнювала великій осі еліпса АВ. Натягнувши нитку, олівцем креслять на папері еліпс.

Рис. 144
Побудова еліпса за його великою АВ і малою CD осями (рис. 144 ). Зцентра О еліпса проводять два концентричних кола, діаметри яких дорівнюють великій осі АВ еліпса і малій осі CD. Велике коло ділять на певну кількість рівних частин, наприклад на 12, і точки поділу сполучають радіусами з центром 0. Ці радіуси ділять мале коло на таку саму кількість рівних частин. З точок 1, 2,... великого кола прово­дять вертикальні промені, паралельні малій осі еліпса, а з точок 1', 2' ',... малого кола – горизонтальні промені, паралельні великій осі. Перетин променів, проведених з однаково позначених точок поділу, дадуть точки еліпса І, ІІ,... Ці точки послідовно сполучають плавною кривою.

Гіпербола

Гіпербола утворюється при перетині конуса площи­ною паралельною двом його твірним або осі конуса.

Гіперболою називається незамкнена плоска крива, в якої різ­ниця відстаней будь-якої точки М від фокусів F1 і F2 є величина стала, що дорівнює відстані між вершинами гіперболи, тобто R1 – R2 = АВ (рис. 7.4-1). Гіпербола має дві осі симетрії – дійсну АВ і уявну CD. Точки А і В – вершини гіперболи, а – величина дійсної півосі, b – вели­чина уявної півосі. Відстань F1F2 називається фокусною (F1F2 = 2с). Точка О – центр гіперболи. Між величинами a, b і с існує така за­лежність: с2 = a2 + b2. Прямі F1M і F2M, які сполучають довільну точку М гіперболи з фокусами, називаються радіусами-векторами. Прямі l1 і l2, що проходять через центр гіперболи, називаються її асимптотами.

Асимптотице прямі, що необмежено наближаються до гілок гіперболи і стикаються з ними у нескінченності.

Рис. 145
Побудова гіперболи за фокусною відстанню F1F2 = 2с і відстанню між вершинами АВ = 2α (рис. 145). Проводять дві взаємно перпен­дикулярні прямі і відкладають від точки О відрізки ОА = ОВ = а; 0F1 = 0F2 = с. Радіусом 0F1 з центра О будують півколо і з вершин А та В ставлять перпендикуляри АМ1 і ВМ2 до дійсної осі гіперболи. Через центр О і знайдені точки М1 і М2 пройдуть асимптоти l1 і l2. На осі гіперболи позначають кілька довільних точок 1, 2, 3,..., відстань між якими в міру віддалення від фокуса F2 збільшується. З фокусів F1 і F2 як із центрів роблять засічки радіусами, які дорівнюють від­станям від будь-якої з цих точок до вершин гіперболи А і В. Наприклад, щоб знайти точку ІІ, проводять дуги радіусом R2 = В2 з фокуса F2, а потім зустрічну дугу радіусом R1 = А2 з фокуса F1. Ліву гілку гі­перболи будують симетрично відносно уявної осі CD.

Парабола

Парабола утворюється при перетині конуса площиною пара­лельною одній з твірних конуса.

Параболою називається незамкнена плоска крива, кожна точка якої однаково віддалена від напрямної прямої (директриси) KL і від фокуса F (рис. 146).

Точка Авершина параболи, а пряма BС – вісь параболи. Від­стань від фокуса F до директриси KL називається фокальним парамет­ром р. Вершина параболи міститься на відстані р/2 від фокуса і ди­ректриси. Пряма, що сполучає довільну точку параболи з фокусом F, називається радіусом-вектором.

Рис. 146
Побудова параболи за параметром р (рис. 7.5-1 ). Проводять дві взаємно перпендикулярні прямі: директрису KL і вісь ВС. На осі відкладають відрізок BF = р і знаходять фокус параболи F. На осі беруть точки 1, 2, 3,... так, щоб відстань між ними поступово збіль­шувалася, і через ці точки проводять прямі, перпендикулярні до осі. З фокуса F як із центра радіусами, що дорівнюють відповідно відріз­кам В1, В2, В3,... роблять засічки на цих перпендикулярах і мають точки параболи. Наприклад, щоб дістати точку ІІ, вимірюють відрізок В2 = а і із фокуса F радіусом R = а роблять засічки на перпенди­кулярі, проведеному через точку 2. Знайдені точки І, ІІ, III,... сполучають за допомогою лекал.

Питання для самоконтролю.

1. Що називається спряженням і які основні його елементи?

2. Як провести спряження двох прямих, що перетинаються?

3. Як побудувати внутрішнє спряження дуги з прямою?

4. Як побудувати внутрішнє, зовнішнє і мішане спряження двох кіл?





Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 1921 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.011 с)...