V. Доказу божественного керування світом

- У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль – Бог.

У 1323 р. Тома Аквінський був канонізованим. В енцикліці «Вічні отці» папи римського Пія ХІІІ від 1879 р. філософську систему Томи Аквінського було визнано єдино істинною в християнстві. На сьогодні в християнстві домінує рух за відродження філософського вчення томи – неотомізм. Неотомізм – це єдино допустима та єдино правильна в християнстві філософська система на сьогодні.

5. Пізня схоластика. Середньовічні філософи в епоху пізньої схоластики (ХІІІ–XIV ст.) розвивали головним чином розширені варіанти і модифікації логіки Аристотеля, а також почасти критикували вчення Томи Аквінського. Особливу увагу вони приділяли проблемам вчення про знаки – семіотики.

Найбільшу заслугу в розвитку середньовічної філософії в період пізньої схоластики мають, безперечно, двоє мислителів – Йоан Дунс Скот (1265–1308) та Вільям Оккам (1285–1349).

Й. Д. Скот виступив із критикою Томи Аквінського; балансував між томізмом і августинізмом і зробив їх невиразний синтез. Й. Д. Скот критикував Св. Тому найбільше за те, що той вірив у надто велику силу людського розуму. Скот казав, що як би ми не старались, розумом доказати віри не вийде. Він заперечував здатність розуму доказувати можливості віри. Розум є не над вірою, а під вірою. Скот важливе місце в пізнанні надавав інтуїції – безпосередньому сприйняттю рече, які існують незалежно від нас.

Головна ідея середньовічного поміркованого номіналіста Йоана Дунса Скота в логіці полягала в тому, що «... мислення розвивається в мові. Мова являє собою знакову систему. Вона вказує на річ подібно до того, як виноградна лоза на вивісці трактиру, вказує на вино, яке тут можна випити». Аналогія між мисленням і сущим подібна до тієї, яка існує між Богом і світом. Між усіма елементами буття є аналогічні відношення.

Окрім розрізнення мислення і мови, Й. Д. Скот підходив до дослідження різноманітних розрізнень між термінами і поняттями в межах логіки.

Для нього логіка була виключно споглядальною дисципліною. Й. Д. Скот був проти того, щоб вважати її реальною наукою, чи наукою про словесні вирази і способи мови. Логіка – наука, предметом якої є поняття – щось середнє між речами і словами.

Внесок Й. Д. Скота в філософсько-логічну термінологію, можна репрезентувати наступним чином:

1. Введення термінів formalitas (той, що відноситься до форми) та materialitas (матеріальність).

2. В теорії тотожності Й. Д. Скот вживав терміни identitas formalis (формальна тотожність) і identitas adaequata (співрозмірна тотожність);

3. Розрізнення конкретних і абстрактних понять. Термін «конкретний» походить від латинського дієслова – concernere («споглядати разом»). Прикладом конкретного терміну є «людина». Термін «абстрактний» походить від латинського дієслова abstrahere («відволікати»). Прикладом абстрактного терміну є «людськість»;

4. Розрізнення двох видів інтенцій: первинної інтенції (intentio prima) та вторинної інтенції (intentio secunda). Первинна інтенція – це спрямованість на об’єкти конкретної дійсності. Вторинна інтенція – спрямованість на ментальні (інтелігібельні – species intellegibilis) об’єкти. Саме intentio secunda охоплює логічну сферу;

5. На думку Й. Д. Скота, супозиція – це підстановка постійного терміну на місце змінної.

Загалом вчення про супозиції є чи не найбільшою логічною знахідкою епохи Середньовіччя, яке найкраще розробив Вільям Оккам.

Суппозиція (від латин. «suppositio» – підкладання, підміна) – це позначення різних випадків вживання термінів, адже один і той же термін може відноситися до предметів різних типів.

Вільям Оккам – найбільший середньовічний критик схоластики. Він антисистематик. Він каже, що єдине, що ми можемо визнати – це те, що реально існують речі, які створені Богом. В. Оккам каже, що треба скептично ставитись до того, що писали. Його скепсис небезпідставний. Адже теологічні і філософські вчення створені розумом людини, а не волею Бога, тому їх слід добряче критикувати.

На відміну від Й. Д. Скотта, який часто вводив нові терміни в філософію, застосування яких було не завжди виправданим, В. Оккам завжди виступав проти введення нових термінів в філософію без необхідності. Позиція Оккама стосовно зайвої філософської термінології зафіксована у знаменитій формулі, відомій під назвою «бритви Оккама»: