Та культура міст-полісів північного Причорномор’я

Починаючи з VII ст. до н. є., водночас зі скіфською експансією в Північному Причорномор'ї відбувається також грецька колонізація. Її причинами були:

Ø пе­ренаселення грецького культурно-історичного простору,

Ø нестача придатної для обро­бітку землі, продуктів харчування,

Ø соціальна й політич­на боротьба,

Ø посилення торгового обміну.

На відміну від скіфів, елліни-колоністи приходили невеликими загонами, відтворюючи на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання. Такою господарчою і водночас політичною системою був поліс – своєрідна форма соціально-економічної та політичної організації суспільства у вигляді міста-держави.

Греки заснували міста Ольвію (поблизу теперішньо­го с. Парутино на Очаківщииі), Пантікапей (на місці сучасної Керчі), Феодосію, Тіру (Білгород-Дністровський), Керкінітід (Євпаторія), Херсонес Таврійський (поблизу нинішнього Севастополя) та ін., перетворив­ши їх на центри торгівлі та ремесел. З V ст. до н. є. з об'єднаних грецьких міст на Таманському і Керчинському півостровах створено Боспорське царство з цен­тром у Пантікапеї.

Грецька колонія складалася із центру – поліса – та сільськогосподарських округів – хорів, а також роз­ташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих са­диб. Місто мало чітко сплановану забудову. У центрі міста знаходилася головна площа – агора. Навколо неї розташовувалися адміністративні споруди, гімнасії, крам­ниці. До агори примикала культова ділянка – теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли свя­щенні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар – не­крополь. Міста оточувалися міцними оборонними стіна­ми з баштами, були розбиті на квартали і мали досить впорядкований вигляд, зокрема, тут існували спеціальні гідросистеми, якими вода подавалася керамічним водо­гоном, широкі вулиці завжди були чистими. В архітектуру, що мала античні особливості з деякими місцевими відхиленнями, міцно ввійшла ордерна система[4]. У містах впроваджувалося прямолінійне планування за так званою гіпподамовою системою.[5] Вулиці перетиналися під прямим кутом.

У V–IV ст. до н. е. набуває поширення будівництво культових споруд: храмів та вівтарів. В античних містах-державах та найвизначніших святилищах цього регіону існувало не менше як півтора-два десятки храмів. До наших днів дійшли залишки храму в Пантікапеї (друга половина V–IV ст. до н. е.) та Аполлона Дельфінія в Ольвії (V ст. до н. е.). Храм у Пантікапеї мав шість колон, довжина головного фасаду становила 20 м, площа – 800–1000 м². Храм, з двоскатним дахом з черепиці, був збудований на пагорбі (тепер – гора Мітрідат). Отож він височів над навколишньою місцевістю.

Будівельним матеріалом був місцевий камінь вапняк, не дуже пластичний, але гарний для скульптури. Райони причорноморських міст не мали мармуру чи інших кращих порід каменю. Готову скульптуру, а згодом мармур, довозили з Греції й островів Егейського моря. Привозили також чорнофігурні та червонофігурні вази, теракотові статуетки, бронзові вироби.

Пізніше в цьому регіоні, внаслідок так званої внутрішньої колонізації, утворилися нові міста. Тобто причорноморські міста без участі материкової Греції заснували власні факторії. У III ст. до н. е. біля устя Дону з ініціативи боспорців утворився Танаіс, згодом – боспорські міста Патрасій, Китей, Синдська Гавань, Калос-Лимен у Західній Тавриді.

Біля кожного поселення знаходилися кладовище-некрополь. До наших днів збереглися величні поховальні споруди грецької знаті – кургани, склепи. В одному із дворів Пантікапею розташований знаменитий склеп грецької богині землеробства, природи та шлюбу – Деметри.

Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійної пластики, авторами якої були приїжджі майстри або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі за своїм рівнем не були гіршими від приїжджих; твори самодіяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стильові прикмети, оригінальні ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становлять привезені скульптури.

Найбагатші на твори пластики Ольвія, Пантікапей, Херсонес. Чимало пам’яток скульптури знайдено під час розкопок у містах Мірмекій, Тіра, Ніконій, Керкінітіда.

Численні твори збереглись із класичного періоду мистецтва Греції. З цього погляду цікава двофігурна стела з Ольвії, виявлена 1895 р. (висота – 0,65 м, товщина блока – 0,12 м). Можна припустити, що в причорноморських містах, організованих на зразок міст центральної Греції, скульптори і суспільство були поінформованими щодо культурних досягнень митрополії. Згідно з історичними відомостями, у V ст. до н. н. Пантікапей відвідав особисто Перікл (близько 495–429 р. до н. е.) – видатний афінський державний діяч.

У причорноморських містах численні пам’ятки елліністичної скульптури розташовувались на вулицях, у храмах та громадських спорудах. До них варто зарахувати мармуровий торс Діоніса (III ст. до н. е., зберігається в музеї м. Керч) та мармурову статую Аф-родіти із Пантікапею.

Високий мистецький рівень характерний для портрета понтійського царя Мітридата VI Евпатора із Пантікапея II–І ст. до н. е. Стиль скульптури свідчить, що їхній автор походив із місцевих майстрів.

Збереглося багато пам’яток надгробної, меморіальної скульптури – статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи. Деякі мар-мурові надгробки привезені, або виконані на місці. Більшість меморіальних надгробків – роботи місцевих скульпторів. Надгробки V–IV ст. до н. е. нагадують надгробну пластику класичної Греції. Вони суворі та лаконічні, обмежені невеликою кількістю прикрас. Від II–І ст. до н. е. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними зображеннями та сценами із життя покійника – жалобні постаті, подружжя за трапезою тощо.

Велике поширення в Північному Причорномор’ї мала дерев’яна різьба. Різьба по дереву, водночас із іншими видами мистецтва, мала велике економічне значення. Об’єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев’яний посуд. На жаль, до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети.

Паралельно розвивалася мініатюрна різьба на кістках. Пере-важно вона доповнювала дерев’яну різьбу предметів меблювання, туалету тощо. Зазвичай зображувалися мотиви птахів, грифонів. Як матеріал використовувалася кістка місцевих домашніх тварин і привізна слонова кістка.

У VI–V ст. до н. е. значного розвитку в Північному Причорномор’ї досягло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота чи електра. Виробництво почалося з ювелірних прикрас, де згодом застосовуються мініатюрні зображення. Іноді зображення тварин вирішувалося у скіфському звіриному стилі, що засвідчує взаємовпливи антично-грецьких і степово-скіфських мистецьких естетичних смаків.

У причорноморських містах, зокрема Ольвії, Херсонесі, Пантікапею, карбуються власні монети, що як художні твори часто досягають високого рівня. В боспорських майстернях виконуються численні предмети «скіфського золота». Авторами цих шедеврів світового мистецтва могли бути приїжджі греки, але здебільшого, особливо коли йдеться про рельєфні зображення побуту скіфів, – це, напевно, твори митців, вихідців із середовища автохтонних жителів, котрі могли зблизька спостерігати життя степових етносів. Очевидно, ці речі виконували на замовлення скіфської знаті.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного Причорномор’я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їхнього Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Пер-сефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті – з Гестією, бога війни називає Ареєм.

Кожне місто-держава становило окрему рабовлас­ницьку демократичну республіку. Верховна влада на­лежала народним зборам, виконавча – колегіям і ма­гістратам, обраним відкритим голосуванням. За винят­ком рабів, іноземців та жінок, всі жителі мали широкі політичні права. Молодь, перед тим, як одержати гро­мадянство, складала урочисту присягу на вірність ко­лонії та її законам. Одним з найважливіших обов'язків громадянина поліса була оборона його від ворогів.

У VI –III ст. до н. є. грецькі міста-держави бурхли­во розвивалися на засадах рабовласницького, спо­собу виробництва. Греки-колоністи займалися зем­леробством, скотарством, виноградарством, рибним про­мислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво, гончарство, ювелірне виробництво тощо. Досить розви­нутим було суднобудування. Тільки в Пантікапеї дія­ли доки, де одночасно могли будувати або ремонтува­ти до ЗО суден. Чи не перше місце в житті колоній посідала торгівля з метрополією та місцевими племена­ми – скіфами, сарматами, праслов'янами, фракійцями, з якими колоністи мали тісні зв'язки. Основним пред­метом грецького експорту з теренів України була пше­ниця. Очевидно, що значну частину зерна колоністи закуповували у місцевих хліборобів – праслов'ян. Вивозили також рибу, сіль, шкіри, хутра, мед, віск, бу­дівельний ліс, а також рабів. У Причорномор'я з метро­полії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скуль­птури тощо. Всі основні міста Північного Причорномо­р'я мали досить розвинуті монетні системи, що обслу­говували насамперед потреби міської торгівлі.

Мешканці античних міст-держав Північного Причорномор’я зосереджували чималу увагу на вихованні та освіті. Упродовж усієї історії їхнього існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами.

Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки знайдено при розкопках міст і некрополів регіону.

Визначну роль у повсякденному й святковому житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора, що підтверджують любов греків до театральних вистав – це численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій половині V ст. до н. е.

Розкопано частково лише театр Херсонеса, який проіснував з кінця ІІІ ст. до н. е. до VI ст. н. е. Цей театр уміщував близько трьох тисяч глядачів. Напис перших століть, знайдений біля театру, свідчить про проведення в Херсонесі літературно-музичних змагань, до яких входили трагедія, комедія, сатирична драма.

Отже, розвиток культури грецьких міст-держав Північного Причорномор’я проходив із дотриманням основних культурних тенденцій метрополій, але одночасно не був позбавлений місцевих особливостей. З боку формування української культури надмірний інтерес пов’язаний з тим, що грецька колонізація значно вплинула на розвиток культури місцевого населення. Адже тісні взаємини з грецькими містами-державами долучили землеробів і скотарів до цивілізаційних культурно-історичних процесів.