Світоглядні функції філософії. Гуманістична функція

М.О. Бердяєв писав: «Философия всегда была прорывом из бессмысленного, эмпирического, принуждающего и насилующего нас со всех сторон мира к миру смысла»[3]. Філософія, звичайно, не дає нам вічності, але вона допомагає осмислити це життя, допомагає знайти її сенс і укріпити свій дух. Втрата вищих світоглядних орієнтирів в житті, того, ради чого варто що-небудь робити, може вести до різних форм соціального варварства (суїцид, наркоманія, алкоголізм, злочини).

Так, В.С. Соловйов підкреслював, що скарби безпосереднього життя мають ціну лише тоді, коли над ними стоїть безумовна ціль. Так, він пише: «Безусловно необходимы для жизни человеческой убеждения и воззрения высшего порядка, т.е. такие, что разрешали бы существенные вопросы ума, вопросы об истине сущего, о смысле или разуме явлений, и вместе с тем удовлетворяли бы требованиям воли, ставя безусловную цель для хотения, определяя верховную норму деятельности, давая внутреннее содержание всей жизни. Такие общие воззрения существовали и существуют, и притом в двух формах: религии и философии»[4]. І сторичне життя народів, - підкреслював В.С. Соловйов, - визначається насамперед їх основними переконаннями, їх загальним світоглядом [5].

На думку В.С. Соловйова філософія звільнює особистість, дає їй внутрішній зміст, скеровує в напрямку до істинного Божества, вона робить людину в повній мірі людиною[6].

До проблеми ролі філософії в реаліях сучасності звертався і А. Швейцер. Він вважає, що сучасна людина деградує. У числі чинників, які ведуть до духовного зубожіння особи виділяє: зростання спеціалізації у всіх сферах людської діяльності (у виробництві, науці, управлінні), посилення технізації суспільства, швидке зростання безликого природничо-наукового знання, зростаючий вплив цієї безликості на особу людини, політизація суспільного життя.

Однією з найважливіших противаг негативним тенденціям в суспільстві, які ведуть до його дегуманізації, є, по А. Швейцеру, філософія, причому не всяка, а та, яка наповнена глибоким етичним вмістом, та, яка шукає відповідь на питання: «Що повинна робити людина?». Так в роботі «Культура і етика» він зазначає: «Мировоззренческие (в подлинном смысле слова) идеи заключают в себе все, что мы можем думать и предполагать о смысле нашего существования и назначении человечества; они дают нашему бытию направление и сообщают ему ценность»[7]. Виходячи з уроків минулого, А. Швейцер наголошує: «Для общества, как и для индивида, жизнь без мировоззрения представляет собой патологическое нарушение высшего чувства ориентирования» [8].