Одиниця перекладу

Лекція 1. ОСНОВНІ ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ПОНЯТТЯ

1.1 Одиниця перекладу.

1.2 Три ступені наближення перекладу до першотвору.

1.3 Головні протиріччя процесу перекладу.

1.4 Адекватність і еквівалентність перекладу.

1.5. Типи відповідників при перекладі.

1.6 Види перекладу.

1.7 Дослівний і буквальний переклад.

1.8 Усний переклад. Специфіка усних жанрів.

ОДИНИЦЯ ПЕРЕКЛАДУ.

Переклад є різновидом мовного посередництва, за якого зміст іншомовного тексту відтворюється шляхом складання комунікативно рівноцінного еквівалента до нього.

Переклад це

1) вид людської діяльності, спрямований на відтворення одиниць МО в МП з метою забезпечення комунікації та інформаційного обміну;

2) процес діяльності перекладача по забезпеченню комунікації між носіями різних мов та обміну інформацією між ними;

3) результат перекладацької творчості, тобто текст перекладу в його усній або письмовій формі;

4) умовна назва перекладознавчих дисциплін.

Головна ціль і сутність перекладу це донесення до адресата змісту оригіналу за допомогою нового мовного коду. При цьому «перекладність» здебільшого розуміють як механічне перетягання кожної деталі, найменшої дрібнички з тексту оригіналу до тексту перекладу. Щоб зарадити біді, часом пропонують зруйнувати художню форму ориґіналу в перекладі (найчастіше поетичну), бо це ж саме вона й заважала згаданому перетяганню. Прихильники буквального перекладу обстоюють тезу, що якщо перекладач створює текст з наявними відмінними словами від оригіналу, тобто „підганяє” переклад під систему мови, на яку він перекладає, то це не можна назвати перекладом взагалі.

Дійсно, кожна мова має свою особливу неповторну для других мов систему і структуру, яка не дублюється іншими мовами. При перекладі можна лише в тій чи іншій мірі наближатися до оригіналу, що дає право на існування афоризму Traduttore, tradittore – Перекладач – зрадник. Та багатовікове практичне застосування перекладів довело, що міжнаціональна комунікація можлива, навіть за наявності деяких втрат інформації при недбалому чи невмілому перекладі.

Маючи теоретичну семіотичну платформу, слушність засад якої було неодноразово підтверджено практикою, українські перекладачі виходять з можливості перекладу з будь-якої мови на будь-яку іншу. Як зауважив М. Рильський, «різні мови - різне вираження думок, але мислення єдине, закони мислення однакові. Це ще раз стверджує перекладність з мови на мову».

Абсолютного» перекладу без будь-яких втрат не буває через істотні відмінності між системами та мовленнєвою практикою різних мов, між історичним досвідом двох літератур, які вступають у взаємодію та ін., отже, завданням перекладача є зведення цих втрат до мінімуму.

Основною ознакою літературно-художнього стилю є підпорядкованість усіх його мовних засобів завданню створення художнього образу. Образність є основою художнього тексту, а конкретний спосіб її вияву відрізняє один текст від іншого. У зв’язку з тим постає питання: що саме є одиницею перекладу: слово, словосполучення, речення чи, можливо, художній образ?

Однозначної відповіді на це питання нема і не може бути: надто велика різноманітність відзначає тексти художньої літератури. Залежно від багатьох обставин конкретний зміст одиниці перекладу може мати різноманітне наповнення. Назвемо одиницю перекладу «транслятемою». Отже, у реалістичній драмі чи комедії транслятема включатиме в себе обмін репліками між персонажами, у ліричному вірші вона дорівнюватиме порівнянню чи метафорі, а в тексті повісті чи оповідання розтягнеться від речення до абзацу. Транслятема щоразу виступає як певний «атом змісту», який не можна поділити без руйнування цього змісту. Перекладач щоразу ставить перед собою питання: чому транслятема охоплює саме такі слова, саме такі типи речень, і саме таку ритміку для побудови художнього образу. Давши відповідь на це питання, він прагне віднайти у своїй мові відповідні засоби, які допомогли б йому з найбільшою повнотою, правдивістю, природністю й переконливістю виразити художній задум автора оригіналу.