Особиста гігієна медичного персоналу лікувально-профілактичних закладів

В наш час особиста гігієна і, насамперед, гігієна рук медичного персоналу розглядається як один із найважливіших заходів інфекційного контролю, який дозволяє перервати розвиток внутрішноьлікарняних інфекцій. Лікарі, медичні сестри та акушерки перед оглядом кожного хворого (породіллі), перед виконанням процедур, а також після виконання таких видів діяльності, як прибирання приміщень, заміна білизни хворим та відвідування туалету повинні обов’язково мити руки. Іще у 1199 р. лікар та філософ Моісей Маймонід писав про необхідність вимити руки після контакту з інфекційним хворим. У 1843 р. Олівер Уендел Холмс вперше дійшов висновку, що лікарі та середній медперсонал заражають своїх пацієнтів «післяродовою лихоманкою» через немиті руки, а в 1847 р. Ігнац Земмельвейс провів одне з перших в історії епідеміології аналітичне епідеміологічне дослідження й довів, що деконтамінація рук медичного персоналу є найважливішою процедурою, яка дозволяє попередити виникнення внутрішньолікарняних інфекцій. Завдяки впровадженню гігієнічної антисептики, в акушерському стаціонарі, де працював Земмельвейс, рівень смертності від ВЛІ вдалося знизити у 10 разів. Однак, практичний досвід й величезна кількість публікацій, присвячених проблемі обробки рук медперсонала, показують, що ця проблема й через півтори сотні років після Земмельвейса не може вважатися вирішеною. Гігієнічна обробка рук є основним заходом з обмеження ВЛІ, але за статистикою її регулярно застосовують менше ніж 50 % персоналу, навіть в економічно розвинених країнах. Основними причинами незадовільних показників обробки рук є низький рівень освіти, поінформованості, відсутність необхідних умов для дотримання гігієни рук, брак часу, велике навантаження на персонал при догляді за пацієнтами та ряд інших факторів.

Багато років руки вважали фактором переносу збудників інфекційних хвороб лише в області хірургії. Але після того, як мікроорганізми шкіри були розділені на транзиторні і резидентні стала зрозумілою роль рук в передачі ВЛІ не тільки при хірургічних втручаннях, але і при виконанні багатьох медичних процедур і навіть при догляді за хворими.

Нагадаємо, що до резидентної мікрофлори відносять Staphylococcus epidermidis, Micrococcus luteus, Propionibacterium та Corinebacterium spp. Чисельність резидентної (нормальної, постійної, колонізуючої) мікрофлори складає 10²-10³ на 1 см², найбільша їх кількість на руках виявляється навкруги та під нігтями, найменша – поміж пальцями. Ці види мікроорганізмів не спричиняють патологічний процес на неушкодженій шкірі, однак можуть зашкодити при потраплянні в стерильні порожнини організму або на пошкоджену шкіру.

Однак, найбільше епідеміологічне значення має транзиторна (неколонізуюча) мікрофлора, яку медичний персонал набуває в процесі роботи в результаті контакту з інфікованими (колонізірованими) пацієнтами або контамінованими об’єктами навколишнього середовища. Транзиторна мікрофлора може складатися з різних мікроорганізмів, які тимчасово знаходяться на руках; до неї може відноситися патогенна та умовно патогенна мікрофлора. Транзиторні мікроорганізми зберігаються на шкірі рук короткий час (рідко більше 24 годин), вони легко можуть бути видалені за допомогою звичайного миття рук або знешкоджені через використання антисептичних засобів. Якщо шкіра рук пошкоджена (в тому числі, в результаті використання неадекватних методів миття та антисептики рук), транзиторна мікрофлора здатна викликати інфекційне захворювання шкіри (панариції, абсцеси, екземи). В такому разі руки медичних робітників можуть бути не тільки фактором передачі інфекційних агентів, а й їх резервуаром.

На сьогодні при проведені комплексу заходів з боротьби з ВЛІ надзвичайно важливим є виховання у медичного персоналу внутрішньої потреби в обробці рук. Традиційно розрізняють три рівні обробки (деконтамінації) рук (таблиця 5.1):

Таблиця 5.1

Способи обробки рук медичного персоналу