Зразок розмовного (розмовно-побутового) стилю

– Здорові! – промовив пан, наближаючись до них. Федір і Марина нічого не одказали на те вітання; у Федора тільки мишка забігала на спідній губі та од ляку перекосилися очі.

– Куди се вас Бог несе? – питає Олексій Іванович.

– Пшениці жати, паночку! – обізвався Федір, низько вклонившись, і зразу засипав: – Винуваті, паночку, опізнилися... Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося. Любісінька-милісінька була вчора, а вночі... твоя, Господи, воля!.. Винуваті, паночку, запізнилися. Простіть на сей раз – і пожалуйте, і помилуйте... Не самохітно то, случай такий випав, не доводь його, Господи, нікому! – одно плескав Федір, збираючись кинутись перед паном навколішки.

– Та годі тобі! – каже Олексій Іванович. – Не об тім тепер річ. Я сам до тебе з просьбою. Будь ласка, не одкажи... Бог послав мені сина, йди його охрести.

– Паночку! – скрикнув Федір, повалившись Олексію Івановичу в ноги.

– От Бог свідок – жінка занедужала!..

А Марина, мов голодна чайка, на все поле заскиглила (Панас Мирний).

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера його використання – насамперед засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою, а отже, метою, яку ставить перед собою автор публіцистичної статті чи промови, є не стільки інформування громадськості з приводу тієї чи іншої проблеми, а передусім формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача, слухача або глядача діяти так, а не інакше.

Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова на відміну від розмовного стилю має бути максимально нормативною. Інтонаційні засоби надають тексту урочистого, гумористичного, сатиричного, іронічного або нейтрального звучання.

Синтаксис характеризується постановкою риторичних питань, гасел, закликів або імперативів з окличною інтонацією (Ти записався добровольцем? Перемога або смерть!), а також наявністю різних типів складних речень, вставних і вставлених конструкцій, звертань, однорідних членів, інверсій, цитувань, на авторитет яких можна спиратися.

Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів, загальновживаної наукової та громадсько-політичної термінології, мовних кліше типу бесіда пройшла в теплій і дружній обстановці, які легко «вживлюються» у свідомість громадян.

Публіцистичний стиль існує в різних формах, поділяючись на підстилі.

З інформативним підстилем пов‘язані жанри випуску новин, інтерв’ю, репортажу. Дієва впливовість реалізується тут у суб’єктивному доборі інформації та способах її мовної подачі.

Аналітичний підстиль відрізняється від інформативного тим, що в ньому обов’язково присутні елементи прогнозного аналізу й суб’єктивного передбачення наступних подій або явищ. Як правило, він реалізується в аналітичній статті або аналітичній передачі.

Урочисто-декларативний підстиль реалізується в привітаннях і побажаннях з приводу ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів. Він насичений загальною піднесеністю й позитивними емоціями, які підкреслюються конструкціями від щирого серця, вітаємо з ювілеєм, бажаємо успіхів тощо.

Агітаційний підстиль характеризується насиченістю спонукальних речень, наказових конструкцій і використовується в оголошеннях і рекламах. У цьому випадку він наближається до ділового стилю.

Художньо-публіцистичний підстиль функціонує в жанрах нарису, фейлетону і, таким чином, використовує образність і зображально-виражальні засоби художнього стилю.

Зразок публіцистичного стилю

Екстремісти також потрібні. Не ті, що стріляють, а ті, що думають. Без екстремальних, крайніх поглядів не може з’явитися середнє, тобто оптимальне рішення, як кажуть математики, або зважений підхід, як кажуть політики. Саме з таких позицій видається можливим у пропонованих читачеві коротких нотатках з натури (а вона така неповторно розмаїта!) пройтись по широкому колу думок, аби ще раз замислитися над причинами феноменальної кризи, в якій ми опинилися.

Але чому криза? 1 чому феномен?..

Аби відповісти на друге запитання, зазирнемо до тлумачного словника. «Феномен – це рідкісне, незвичайне, виняткове явище. Оце саме про нас! Величезна країна, ще донедавна звана країною розвинутого соціалізму, побудована на теорії, котра «всесильна, тому що правильна», опинилася раптом на краю прірви, дивуючи цілий світ (і навіть нас самих, уже звиклих до всього) рідкістю, незвичайністю й винятковістю явища. І не були причиною того ні війна, ні природні катаклізми. Отак, спочатку велика будова, потім велика перебудова і як наслідок – такий феномен... (Володимир Чирков).

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю. Його призначення пов’язане з виконанням естетичної функції мови – різноманітними мовними засобами виразити художнє бачення світу. Цей стиль, таким чином, формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні та психологічні смаки окремої людини й нації в цілому.

Художній стиль – найвище досягнення людської культури, і художнє бачення світу аж ніяк не можна об’єднувати з поточними ситуативними уподобаннями політиків або використовувати в практиці торговельної реклами. Чого варті, наприклад, гасла Відродимо духовність! або Можливість доведена справою!, коли в межах цих закликів ми бачимо рекламу сантехнічних виробів або горілки. Таке об’єднання спотворює національну свідомість людини й перетворює на фарс патріотичне виховання громадянина.

Якщо зважити на те, що цей процес пов’язаний з фольклором і літературною творчістю, то стане зрозумілим, що осягнення глибин національної мови неможливе без розуміння саме художнього стилю. Ось чому характерною його рисою є незамкнутість. Це породжує надзвичайно широку жанрову різноманітність з використанням усього фонетичного, лексичного, граматичного й стилістичного багатства національної мови, її зображально-виражальних засобів. Тут уживаються такі засоби художньої образності, як метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія тощо, експресивна, оцінна й емоційна лексика, використовуються речення усіх типів складності, панує різноманітність інтонаційних відтінків на рівні монологу, діалогу й полілогу.

У межах художнього стилю виділяються епічні жанри (оповідання, повість, роман тощо), ліричні (гімн, елегія, епіталама, ідилія, мадригал, пісня, посланн я та ін.) і драматичні ( драма, комедія, трагедія).