Європейські види

Груша звичайна, лісова (P. communis L., 2n=34). Найбільш поширений вид. Дико росте в Європі. Дерево велике, з високим штамбом, утворює глибоку кореневу систему. До ґрунту невимогливе. Гілки з колючками. Листя велике, еліптичне. Плоди кулясті, або груше-подібні, розмаїтого забарвлення, різних строків достигання.

Груша звичайна – поліморфний вид, вважають, що ряд інших видів виділилися з груші звичайної і адаптувалися до певних регіонів (груша австрійська, груша кавказька та інші).

Груша австрійська ( P. austriaca A.Kerner., 2n=34) – росте дико в Швейцарії, Австрії, Чехії і Словаччині, Угорщині та Румунії. За морфологічними ознаками подібна до груші звичайної. Різниться масою та формою плодів, опушенням пагонів і листя.

Груша шавлійолиста (P. salviofolia D.C.) – зустрічається в західній і південній Європі від Франції і Белігії до Криму. Виділяється слабшим ростом, будовою листя, посухостійкістю.

Рис.19. Дерево лісової груші в полі

Рис. 20. Гілка з плодом груші лісової

Груша снігова (P. nivalis Jaeg., 2n=34) – росте і Південно-східній Європі, зокрема на Балканах, а також зустрічається в Малій Азії, часто створюючи цілі зарослі. Вважають, що цей вид сформувався на Європейському континенті і став одним з родоначальників європейських сортів.

Рис. 21. Груша снігова

Груша снігова менш зимостійка, ніж груша лісова, але посухостійка. Дерево з широкою кроною, гілки короткі, товсті, без колючок. Пагони і листя густо вкриті сріблясто-білим опушенням. Плоди великі, 5 см в діаметрі, жовто-зелені з яскравим рум’янцем, кисло-терпкуваті. М’якоть тверда і в’яжуча, придатна для споживання лише після морозів і першого снігу. Звідси і назва виду.