Енеїда”: Зміст

Задумана як римська паралель до “Іліади” й “Одіссеї”, епічна поема “Енеїда” складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на дві частини, кожна з яких уміщує по шість книг.1 - 6 книги – це розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Гомерового Одіссея); 7 – 12 книги – опис боїв у Італії, це наче римська “Іліада”.

Як і у Гомеровій “Іліаді”, в “Енеїді” Вергілія тема її закладена вже в перших рядках заспіву: “Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, / Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські…”

У першій книзі йдеться про те, що Енеєві у мандрах заважала Юнона (як Одіссеєві Посейдон), яка дуже не любила троянців, бо, по-перше, пам’ятала принизливий для неї присуд троянця Паріса, по-друге – дуже любила Карфаген і знала, що його зруйнують нащадки троянців: “ ... За все це горіла / Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило, / Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний / Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі / Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали. / Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити…”

Флот Енея буря прибила до берегів Карфагена. У ньому тоді володарювала вдовиця Дідона, якій Еней розповів про загибель Трої (кн. II), а також про свої мандри (кн. III). В цей час Дідона палко закохалася в Енея. Любов у її серці запалив брат Енея – бог кохання Амур (вони були синами Венери, правда, від різних батьків), він, на прохання матері, перевтілився в уже згадуваного Юла (Асканія), сина Енея, і в той час, коли розчулена Дідона пригорнула його до свого серця, перелив до її грудей отруту кохання. Таким чином Дідона була приречена жорстокою Венерою, зате її син Еней – убезпечений: адже хто знав, яке почуття до троянців могла закласти в душу володарки Карфагена зла Юнона, якби ця душа не була вже охоплена полум’ям кохання. І хоча Еней також кохав Дідону, доля, фатум звелів йому покинути нещасну, щоб виконати свою історичну місію – досягти берегів Італії, заснувати Римську державу, яка колись “відплатить” карфагенянам за гостинність, зробивши з Карфагеном те саме, що греки зробили із Троєю. Невтішна, покинута коханим Дідона кинулася в полум’я (кн. IV). На Сицилії Еней вшанував пам’ять свого батька Анхіза поминальними іграми (кн. V). Потрапивши нарешті до Італії, він за допомогою Сивілли спустився до Аїду, де зустрівся з тінню свого батька.

Сцена зустрічі описана дуже зворушливо, тут Вергілієві особливо став у пригоді досвід створення “Буколік” з описами душевних почуттів пастухів і пастушок. Але тенденційність поеми відчувається навіть у такій деталі: коли батько й син після тривалої розлуки зустрілися на тому світі, Анхіз називає Енея не синочком, дитинкою тощо, а – “громадянином римським”.

Тінь Анхіза віщує Енеєві славну долю його нащадків (кн. VI). У цих рядках втілена авторська концепція (ідея “Енеїди”). Анхіз “передбачив”, що римляни не досягнуть висот еллінів у скульптурі, ораторському мистецтві, поступатимуться іншим народам у астрономії: “ ...Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді, / З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії, / Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе / Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання…”

Але хай Еней і всі його численні нащадки цим не переймаються, адже їхнім мистецтвом буде “правити світом”, “у мирі тримати народи”, “милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих”.

У Лації цар Латин гостинно зустрів Енея й пообіцяв віддати за нього свою доньку Лавінію. Але у неї вже був жених – Турн, головний герой рутулів, який пішов на Енея війною (кн. VII). За підтримкою Еней поїхав до сусіднього володаря Евандра (туди, де згодом постав Рим). Там він отримав дарунок Венери й Вулкана – бойовий обладунок, зокрема щит, на якому було зображено майбутню історію Риму (кн. VIII).

І вже за першими рядками опису можна простежити “єдність протилежностей”: з одного боку, тут відчувається неприхований вплив Гомера (див. вище “Щит Ахілла”), з другого – абсолютно протилежний підхід до зображення. Якщо на щиті Гомера зображено всесвіт, то на щиті Енея – Рим як центр всесвіту: “Там-бо, на тому щиті, прозираючи роки майбутні, / Вирізьбив владар огню італійців майбутні пригоди, / Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий / І незчисленні усі, послідовно проваджені війни…” Вергілій описує міфічну й реальну історію Риму, вовчицю, що вигодувала своїм молоком Ромула і Рема, викрадення сабінянок, перемога над галами, злочинець Катіліна і герой Катон, перемога Октавіана над Клеопатрою і Антонієм. Остання подія була сучасною першим читачам Енеїди, але Вергілій зобразив її як “передбачену” Анхізом.

У відсутність ватажка Турн почав перемагати троянців (кн. IX). І хоча Еней, повернувшись, відбив рутулів, Турн убив його друга Палланта, сина того самого Евандра, до якого герой звертався за допомогою (кн. X). Наступило перемир’я, описані подвиги амазонки Камілли (кн. XI). І, нарешті, в кінці поеми відбувся двобій ватажків, у якому Еней помстився за Палланта і вбив Турна (кн. XII).