Енеїда”: Творча історія

Окрилений новою перемогою, Вергілій вирішив стати… римським Гомером. Скільки письменників до і після нього мріяли про це! Але час безжально стирав їхні імена, мов хвиля сліди на піску. І лише Вергілієві поталанило. Він задумав грандіозне епічне національне полотно і геніально здійснив свій задум – світ побачив “Енеїду”.

Ще у передмові до третьої книги “Георгік” (47– 46 pp. до н.е.) поет обіцяв написати героїчну поему, в якій збирався прославити “Цезаря битви”. Але первісний задум змінився, й ось чому.

Справа в тому, що здавна існував переказ про те, що після падіння Трої хтось із її захисників уцілів і заснував нову могутню державу. Згодом ще грецькі історики та літератори (Стесіхор, Телланік, Діонісій Галікарнаський) визначили цю людину – це був один із другорядних героїв “Іліади” – Еней, який дуже сумнівним чином урятувався у Трої.

Римлянам дуже подобався цей сюжет: Троя загинула від греків, але врятувався Еней і заснував Рим (Нову Трою), який підкорив Елладу, тобто взяв реванш за колишню поразку троянців. Отже, нащадки троянців (східного народу) стали римлянами (західним народом), тим самим позначивши магістральний напрям римської політики – володарювати як на Заході, так і на Сході, тобто скрізь, в усьому світі.

Ця легенда стала надзвичайно популярною також у вищих колах римського суспільства. Патриції полюбляли хизуватися своїми вигаданими родинними зв’язками з троянцями, які прибули до Італії разом із Енеєм. Але вершиною прагнень було довести походження свого роду від самого Енея, який був сином смертного Анхіза й самої Венери, тому в його жилах текла божественна кров. Звичайно, на визнання такої генеалогії претендувало багато аристократичних родів, серед них і рід Юліїв, до якого належав Гай Юлій Цезар, а відтак – і усиновлений ним Октавіан, для якого ця легенда була справжньою знахідкою, і ось чому.

Здобути владу важко, та значно важче її втримати. Ось Октавіан, який мав нечувану до того у Римі одноосібну владу (таку владу мав лише Цезар, але він рано і погано закінчив), і шукав собі найрізноманітнішої підтримки: і філософської, і ідеологічної, і навіть генеалогічної. До того ж, йому неважко було довести своє “походження” від Енея, сказати б, “філологічно”, завдяки так званій “народній етимології”: якщо сина Енея звали Юлом, то саме від нього походять Юлії. Немає необхідності казати, що в написанні героїчного літературного твору про Енея Октавіан був зацікавле­ний особисто. Він навіть віддав наказ першою поміж статуй богів у Римському форумі поставити фігуру Енея. Інтерес римських владик до доведення реальності існування своїх троянських коренів був до такої міри великим, що Гай Юлій Цезар навіть хотів відбудувати Трою і перенести туди столицю Римської імперії.

У появі римського національного епосу й “свого, римського Гомера” було зацікавлене також римське суспільство, особливо негрекофільська його частина. Тому Вергілій змінив свій первісний задум і став писати героїчну поему про подвиги не Цезаря або Октавіана, а його міфічного предка – Енея.

Робота над “Енеїдою” зайняла цілих десять років (з 29 по 19 р. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно: спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім став надавати віршованої форми тим частинам, які йому найбільш припадали до душі. Можливо, саме через цю ретельність він і не завершив “Енеїду” повністю.

Не задовольнившись почутим і побаченим про місця Троянської війни, він поїхав до Афін, аби звідти потрапити до Малої Азії, щоб побачити ті краї на власні очі. Але грецька спека викликала фатальний спалах туберкульозу в ослабленому морською хворобою організмові. Август, який одночасно з Вергілієм прибув до Афін, порадив йому повернутися додому і навіть узяв його на свій корабель. Але ніщо вже не могло відвернути сумної розв’язки: після висадки в порту Брундізій 21 вересня 19 р. до н.е. Вергілій помер. Потім його прах було перенесено до Неаполя, де біля Путеоланського шляху й поховано. На могильній плиті викарбувано двовірш: “В Мантуї народився, умер у калабрів, Неаполь / Прах береже. Оспівав череди, ниви, вождів”.