Клінічна симптоматика пульпіту тимчасових зубів 5 страница

Під дією кальційвмісної пасти відбувається формування остеоцементної або остеодентинної тканини в ділянці верхівки кореня, за рахунок якої і відбувається закриття отвору верхівки кореня. Це яви­ще називається апексифікація.

Використання кальційвмісної пасти потребує ретельного дис­пансерного нагляду, під час якого оцінюють стан самої пасти в коре­невому каналі та динаміку рентгенологічних показників. Розсмоктування кальційвмісної пасти потребує повторних заповнень каналу такою пастою. Перше повторне заповнення проводять через 1 міс, потім — кожних 2-3 міс. Тривалість лікування становить у середньо­му 12-18 міс.

З метою стимуляції апексифікації може бути використана і цинкевгенолова паста.

Формування апікального бар'єру визначається рентгенологіч­не та клінічно.

Другий етап пломбування кореневого каналу виконується після закриття апікального отвору. Для цього використовують твердіючі пасти або гутаперчеві штифти в поєднанні із силерами.

Незважаючи на досягнення науки і техніки в пошуках нових за­собів і методів лікування пульпіту, основним методом залишаєть­ся девітальний. Для некротизації пульпи миш'яковиста кислота була вперше за­пропонована Спунером в 1836 році. Миш'яковиста кислота є про­топлазматичною отрутою, що діє на судини пульпи, викликаючи в них тромбоз, крововиливання, а також на нервову і сполучну тка­нину і її клітинні елементи. Для девіталізації пульпи необхідна до­за 0,0006-0,0008 гр. Час дії цієї дози в однокореневих зубах 24 го­дини, а в багатокореневих — 48 годин. Після дії миш'яку в пуль­пі під мікроскопом спостерігаються: порушення цілосності судин­ної стінки, дифузна геморагія, варікозне переродження нервових волокон, загибель клітинних елементів, що проявляється кариорексисом. Миш'як дифундує (адсорбується) тканинами пульпи і фіксується цими тканинами. Фіксація залежить від терміну пере­бування препарату в порожнині зуба: через 3-4 години в корені фіксується в середньому 1/30 дози, через добу — 1/16 дози. Че­рез добу, коли клінічна встановлюється девіталізація пульпи, в тканинах зуба дифундує 1/10 накладеної дози миш'яку, і від 1/50 до 1/20 початкової дози дифундує за верхівку кореня. При залишенні пасти на більший строк відбувається зростання дифузії в районі, що оточує верхівку кореня, а при насиченні періапікальних тканин миш'яком в них виникають зміни, аналогічні змінам в пульпі. Тому, для уповільнення дифузії миш'яку за верхівку, Гофунгом Є.М. було запропоновано в склад пасти для девіталізації включати в'яжучі препарати. Але дослідження Робеля вказують на те, що дифузія миш'яку періапікальної тканини залежить від бу­дови періодонту. Щільний, фіброзний періодонт більш стійкий, а рихлий, васкуляризований, більш сприйнятливий.

Екстирпаційна рана після дії миш'яку швидко загоюється, тому що ця рана є модифікацією різаної, і в апікальній частині утворю­ється некротична зона, скопичення лейкоцитів, а це основа для швидкого загоєння. Після вітальної екстерпації рана має вигляд рваної, кровотеча утруднює загоєння.

І.Г.Лукомський вважає, що при дії миш'яку можливо виділити 2 фази:

1) деструкція пульпи;

2) стимуляція культі пульпи і періодонта до відновлення (регенерації), тому, що невеликі дози миш'яку, проникаючи в періодонт, мають стимулюючу дію, тоді як довгочасна і тривала за часом дія приводить до деструкції.

Девітальні методи лікування передбачають девіталізацію пуль­пи з наступним її видаленням частково (ампутація) чи повністю (ек­стирпація). Для лікування постійних зубів у дітей девітальні методи використовуються в тому разі, коли з тієї чи тієї причини неможливо виконати анестезію і безболісно видалити пульпу. Девітальна екстир­пація, як правило, проводиться в зубах зі сформованими коренями. Девітальна ампутація, на думку більшості дослідників, неефективна і призводить до розвитку хронічного періодонтиту. Тому в постійних зубах девітальна ампутація може застосовуватись лише в разі ліку­вання пульпіту в зубах із несформованим коренем з обов'язковим ендодонтичним лікуванням після завершення його формування.

Показання до методу девітальної ампутації є такі самі форми пульпіту постійних зубів із незавершеним формуванням ко­реня, як і до методу вітальної ампутації. Відповідно показаннями до методу девітальної екстирпації є такі самі форми пульпіту, що й до методу вітальної екстирпації.

Для девіталізації пульпи в постійних зубах із несформованим коренем використовують пасти, що містять параформальдегід і не справляють токсичного впливу на періодонт. У зубах із сформова­ним коренем може застосовуватись миш'яковиста паста. Техніка де­вітальної ампутації в постійних зубах така сама, як і в тимчасових.

Метод девітальной ампутації найчастіше застосовується в дитячій стоматологічній практиці при лікуванні гострого загального і хронічного фіброзного пульпіту молочних моляров, а також при лікуванні постійних несформованих моляров. Метод не показаний при хронічному гангренозному пульпіті, загостренні хронічного пульпіту. Якщо порожнина зуба не розкрита, то її доцільно розкрити кулястим бором № 1 після попереднього застосування аплікаційного знеболення.

Як девіталізуючий засіб використовують миш'яковисту пасту, яка надає некротизуючу дію на пульпу. Використання миш'яковистої пасти пов'язане з її здатністю швидко дифундувати в тканини.У разі знаходження цієї пасти в зубі більше 24—48 ч миш'яковистий ангідрид досягає періодонта і викликає в ньому вогнища деструкції.

При хронічному гіпертрофічному пульпіті миш'яковисту пасту накладають після видалення під аплікаційною анестезією частини грануляційної тканини, що розрослася, і пульпи. Для аплікаційного знеболення пульпи застосовують 3 % розчин дикаїну, порошок анестезину, «Pulperyl», «Anesthopulpe» (Франція), що складається з декількох компонентів (випускається у вигляді волокнистої пасти).

Миш'яковисту пасту в дозі, рівній величині головки кулястого бору № 1, накладають на розкриту пульпу в однокореневих зубах на 24 ч, в багатокореневих — на 48 ч під дентинну пов'язку, поставлену без тиску. Є пасти і пролонгованої дії. Їх накладають на 7—14 днів.

Для некротизації пульпи застосовують також параформальдегідні пасти.

Rp.: Paraformaldegidi 9,0

Anaesthesini 1,0

Eugenoli q.s.

M.f. pasta

D.S. Для некротизації пульпи.

Некротизація пульпи миш'яковистою пастою все ще залишається основним методом лікування пульпіту у дітей, оскільки цей метод дозволяє максимально щадити психіку дитини і в друге відвідування проводити лікування безболісно. При цьому методі немає необхідності в проведенні місцевого знеболення, чого так бояться діти. Миш'яковисту пасту застосовують в тих же дозах, як у дорослих. В друге відвідування видаляють коронкову пульпу, ретельно розкриваючи порожнину зуба, враховуючи топографію устя кореневих каналів. В порожнині зуба залишають тампон з резорцинформалінової сумішшю (рідиною), яка володіє здатністю дифундувати по дентинних канальцях.В третє відвідування видаляють тимчасову пов'язку, тампон і на дно порожнини зуба накладають резорцинформалінову пасту, яка за рахунок дифузії продовжує закінчувати муміфікацію пульпи.

Муміфікуючі речовини не порушують процес формування кореня і резорбцію коренів молочних зубів.

У нашій країні протягом багатьох десятиліть для лікування «непрохідних» каналів застосовувався резорцинформаліновий метод. Його ефективність була задовільною (практично 50—70 %).В даний час застосовуються готові препарати з чіткими інструкціями: резодент («Веселка»), трайтемент («Spad»), форфенан («Septodont»).

Місцевий і загальний токсичний ефект формальдегіду залежить від способу його застосування. Тоді як його введення в кореневі канали після депульпування слід визнати небажаним, використання хімічної пульпотомії доцільно у певних категорій хворих за наявності значно звужених, нерівномірних, сильно викривлених кореневих каналів при дентиклях, а також при ампутації пульпи молочних зубів [Барер г.М., 1997].

Важливо проводити рентгенологічний контроль через рік після лікування (ендодонтична диспансеризація).

Як некротизуючий засіб можна використовувати фенол з анестезином або з формаліном (тампон залишають на 4—5 днів).Оскільки миш'яковиста паста володіє великою токсичністю, для некротизації пульпи рекомендують використовувати пасти, до складу яких входить параформальдегід.В пульпі параформальдегід розширює судини з подальшим стазом і некрозом, він не викликає патологічних змін в періодонті навіть при тривалому знаходженні. Лікування проводять методом ампутації в 3 відвідування.Доза параформальдегідної пасти рівна головці кулястого бору № 3.Пасту накладають на 5—26 днів. Існують готові параформальдегідні пасти. Проте приготовлені про запас вони швидко втрачають свою активність, оскільки параформальдегід на повітрі під дією температури і води деполімеризується.

Якщо гострий пульпіт у дітей супроводжується різко вираженою запальною реакцією періодонта, навколишніх м'яких тканин, лімфаденітом, то в перше відвідування не слід накладати миш'яковисту пасту.Потрібно обережно розкрити порожнину зуба, створити відток ексудату і призначити протизапальне лікування (всередину — ацетилсаліцилову кислоту з урахуванням віку; після їжі — сульфаніламідні препарати, глюконат кальцію, рясне пиття).Миш'яковисту пасту накладають після того, як стихнуть запальні явища.

Метод девітальної екстирпації показаний при всіх видах пульпіту однокореневих молочних і постійних зубів, постійних сформованих молярів з добре прохідними каналами.Етапи лікування при девітальній екстирпації такі ж, як у дорослих.

Метод повного видалення пульпи — найнадійніший відносно ліквідації одонтогенної інфекції і профілактики періодонтиту, якщо пульпа видалена повністю, а канали запломбовані на всьому протязі.Медикаментозну обробку каналів після екстирпації проводять антисептиками з широким спектром дії,які не подразнюють періодонт.При добре прохідних каналах для пломбування використовують неподразливі пасти на основі евгенолу (евгенолова,евгедент), на основі епоксидних смол — АН-26, ендодонт, інтрадонтд (РФ) і ін., пасти з гідроксидом кальцію — біокалекс (Франція), «Apexit».Якщо канал погано прохідний, застосовують пасту «Forfenan» (Франція) або резорцинформалінову.

Девітальна екстирпація виконується у два відвідування. Під час першого відвідування після часткової некротомії накладають девіталізувальну пасту на термін, обумовлений дією пасти, і закривають порожнину герметичною пов'язкою. За наявності каріозної порож­нини, розташованої на апроксимальній поверхні нижче від екватора зуба, потрібно вивести її на жувальну поверхню і накласти девіталізуючу пасту на ріг пульпи ближче до оклюзійної поверхні, щоб уникнути некрозу ясен (мал.7).

Мал.7. Схематичне зображення кореневих каналів постійних зубів

Під час другого відвідування проводять препарування каріозної порожнини, розкриття порожнини зуба, ампутацію пульпи круглим або фісурним бором чи екскаватором, екстирпацію пульпи, видален­ня предентину зі стінок кореневого каналу, антисептичну обробку, а якщо потрібно, — розширення каналу і пломбування у межах верхів­кового отвору зуба. Інколи виникає потреба розширення кореневого каналу хімічним шляхом. Для цьо­го використовують етилдіамінтетраоцтову кислоту (ЕДТА), що діє як хелятор, має дентинорозм'якшувальні властивості. Препарат не по­шкоджує навколоверхівкові ткани­ни, тому в дитячій терапевтичній стоматології йому віддають перева­гу, якщо виникає потреба розшири­ти кореневий канал.

Пломбувальні матеріали для кореневих каналів постійних зубів мають відповідати таким вимогам:

1) легко уводитись;

2) перед уведенням бути рідкими чи пастопо дібними і тверднути в каналі;

3) мати добрі адгезивні властивості;

4) не розмиватись тканинною рідиною;

5) не зменшуватись в об'ємі після уведення в канал;

6) справляти бактеріостатичну дію;

7) бути рентге­ноконтрастними;

8) не забарвлювати тканини зуба;

9) не пошкоджу­вати навколоверхівкові тканини;

10) якщо потрібно, легко виводитися;

11) не справляти алергічного чи токсичного впливу на організм.

Відповідно до цих вимог вибір пломбувального матеріалу здійснюється індивідуально з урахуванням групової належності зуба та ступеня сформованості кореня.

При пломбуванні кореневих каналів у постійних зубах із сфор­мованим коренем перевагу слід віддавати гутаперчевим штифтам у поєднані з гверднучими силерами (Apexit, Seal Apex, Tubbi Seal, Can-a-Seal та in.). Пломбування кореневого каналу здійснюється за мето­дикою латеральної конденсації гутаперчі.

Уведення штифтів у канал забезпечує щільніше прилягання пломбувальної маси до стінок каналу, сприяє просуванню її до отвору верхівки кореня, полегшує та прискорює пломбування.

Для пломбування постійних сформованих молярів ще досить широко використовується резорцин-формалінова паста та матеріа­ли на основі резорцин-формальдегідної смоли.

Резорцин-формалінову пасту готують ex tempore з водного на­сиченого розчину резорцину, 40% розчину формаліну, які змішують у рівних пропорціях (наприклад, по 2 краплі); до цієї суміші як ката­лізатор додають 10% розчин їдкого натру (1 крапля) та як наповню­вач - оксид цинку; субнітрат вісмуту або сульфат барію надають масі рентгеноконтрастності.

На основі резорцин-формальдегідної смоли є такі пломбувальні матеріали, як "Resoplast", "Foredent" (Spofa Dental), " Endoform" (Chema Polfa) та ін.

Останнім часом запропоновано новий пломбувальний матеріал для кореневих каналів - склоіономерний цемент - "Kefac Endo Aplicap" (ESPE), "Endion" (VOCO).

Пломбування кореневих каналів у зубах із несформованим ко­ренем після девітальної екстирпації проводиться так само у 2 етапи, як і при проведенні вітальної екстирпації. Перший етап передбачає пломбування кореневого каналу кальційвмісними або цинкевгеноловою пастами. Другий етап - після закриття апікальної частини кореня — пломбування гутаперчевими штифтами або тверднучими пастами.

Особливості пломбування кореневих каналів постійних зубів у дітей з незавершеним формуванням кореня

Зважаючи на анатомо-фізіологічні особливості зубo-щелепного апарату у дітей і підлітків (широкий просвіт кореневого каналу, воронкоподібне розширення у верхівки кореня в зубах з несформованими коренями, відсутність вторинного дентину і стоншеність кореня у верхівки) нові технології ендодонтичного лікування, не можна повністю перенести на дитячу практику.

У постійних зубах з несформованими коренями неможливо провести якісне очищення і розширення кореневого каналу з утворенням апікального упору, знешкоджувати мікрофлору концентрованими розчинами гіпохлорита натрію, оскільки їх застосування приводить до розчинення не тільки некротизованих тканин, а також загибелі паросткової зони. Не можна також якісно тривимірно обтурувати кореневий канал під тиском з використанням силлерів і гутаперчевих штифтів у зв'язку з анатомічними особливостями будови кореня. Тому в дитячій ендодонтичній практиці в зубах з несформованими коренями застосовується щадний метод, направлений на збереження паросткової зони при живій пульпі (апексогенез) і відмежування інфікованого кореневого каналу від періодонта шляхом створення природного (або штучного) мінералізованого бар'єру (апексифікація).

Утворення природного щільного, мінералізованого бар'єру досягається шляхом застосування добре відомого в стоматології препарату — гідроокису кальцію, що володіє унікальними властивостями:

бактерицидним ефектом відносно всіх видів збудників за рахунок високої лужності препарату (рн = 12,4);

протеолітичною дією відносно білкових структур тканинного розпаду кореневого каналу, що практично не відрізняється від такої дії гіпохлорита натрію;

здатністю формування щільного мінералізованого бар’єру між кореневим каналом і періодонтом (грануляцією при періодонтиті).

Алгоритм застосування гідроокису кальцію з метою утворення природного мінералізованого щільного бар'єру, за даними А.М.Соловйової, наступний:

· діагностика захворювання;

· накладення коффердама;

· формування доступу до кореневого каналу;

· визначення робочої довжини (у дітей принцип апекслокації як спосіб визначення рабочої довжини в зубах з несформованими коренями непридатний);

· щадне очищення і розширення кореневого каналу із застосуванням нейтральних хімічних речовин, що володіють бактерицидними властивостями (0,5%-1% р-н гіпохлориту натрія,0,05% р-н хлоргексидину, йодинол);

· безпосередньо перед внесенням гідроокису кальцію кореневий канал потрібно промити дистильованою водою;

· тимчасове пломбування кореневого каналу гідроокисом кальцію;

· накладення тимчасової пломби.

За наявності живої пульпи в кореневому каналі гідроокис кальцію замінюється через 3-4 тижні. У гангренозних зубах з деструктивними формами періодонтиту гідроокис кальцію міняють через 5-7 днів, 1 місяць, 3 місяці, 6 місяців і 1 рік.

Перші ознаки мінералізованого апікального бар'єру зазвичай з'являються через 3 місяці. Його можна побачити на рентгенограмі. Проте він ще не щільний, не повністю сформувався, тому для його остаточного формування необхідна зміна гідроокису кальцію в кореневому каналі через 6 міс, 1 рік і навіть через 1,5 роки. Критерієм для утворення щільного мінералізованого апікального бар'єру є легке зондування К-файлом 30-40 розміру ISO і рентгенологічне дослідження.

Багатократне введення гідроокису кальцію в кореневий канал продиктоване вимогами до матеріалу для апексогенезу і апексифікаціі: він повинен мати активну форму в пастоподібній консистенції, не застигати і легко видалятися з кореневого каналу. При використанні гідроокису кальцію залежно від клінічної ситуації через 1-1,5 роки утворюється щільний апікальний мінералізований бар'єр в 70-100% випадків (А.М.Соловйова).

Проте, природний апікальний бар'єр, який сформувався після багатократного введення гідроокису кальцію, має порозную структурою. Тому він не гарантує повне ендодонтичне лікування, а створює тільки сприятливі умови для завершення ендодонтичиого лікування зубів з несформованими коренями. Іншими словами, формування апікального, бар'єру при використанні гідроокису кальцію є передбаченою дією, що дозволяє в подальшому закінчити ендодонтичне лікування з відновленням анатомічної форми зуба.

Це порівняльно проста і недорога методика, проте основним недоліком формування природного мінералізованого бар'єру між просвітом кореневого каналу і періодонтом є тривалість лікування і пористість структури, що утворилася.

Після формування природного мінералізованого бар'єру проводиться традиційне пломбування кореневого каналу із застосуванням нових технологій (тривимірне пломбування каналу з використанням силлерів і гутаперчевих штифтів або термопластичної гутаперчі). У реставрації зруйнованої коронки зуба також застосовуються нові технології (застосування традиційних і гібридних склоїономерних цементов, компомерів, композитних матеріалів хімічного і світлового затвердіння, а також гнучких армуючих конструкцій за показами). Металеві анкерні і фарфорові штифти для зміцнення зруйнованої коронки в дитячій практиці не показані.

Для усунення основних недоліків утворення щільного природного мінералізованого бар'єру між коренем і періодонтом з використанням гідроокису кальцію (його пористість і тривалість лікування) була запропонована нова альтернативна методика.

Для швидкого штучного формування мінералізованого бар'єру між кореневим каналом і періодонтом, фірма Dentsply запропонувала новий унікальний препарат МТА (Мінерал Триоксид Агрегат) - ProRoot.

Методика застосування ProRoot для проведення прискореного (штучного) методу апексифікації.

Після завершення хіміко-механічної обробки каналу при лікуванні деструктивних форм періодонтиту в постійних зубах з несформованою верхівкою кореня в кореневий канал на 5-7 днів вводять гідроокис кальцію (для досягнення стерильності кореневого каналу). В друге відвідування повністю видаляють гідроокис кальцію, промивають дистильованою водою і верхівкову частину кореневого каналу заповнюють замішаним на дистильованій воді МТА ProRoot. Вичікують 5-10 хв. В те ж відвідування після твердіння цементу пломбують кореневий канал, використовуючи нові технології тривимірного заповнення каналу.

Перевага використання МТА для створення штучного мінералізованого апікального бар'єру між кореневим каналом і періодонтом полягає в скороченні термінів лікування в порівнянні з гідроокисом кальцію. При створенні штучного апікального бар'єру в процесі лікування періодонтиту за рахунок високої біосумісності препарат МТА ProRoot практично включається в щільну структуру кореня і цементобласти завершують створення єдиного комплексу тканин, що виконує свою функцію. Застосування ProRoot показано також при закритті перфорацій, переломах коронки і кореня зуба, для подовження зруйнованої частини кореня під яснами з подальшою реставрацією зуба.

Таким чином, використання гідроокису кальцію і МТА ProRoot при ендодонтичному лікуванні постійних зубів з несформованими коренями дозволяє досягти утворення природного і штучного щільного мінералізованого бар'єру між просвітом кореневого каналу і періодонтом і завершити ендодонтичне лікування, використовуючи сучасні технології, які застосовуються у дорослих.

Помилки і ускладнення при діагностиці і лікуванні пульпіту зубів.

Помилки при діагностиці пульпіту

Помилки при постановці діагнозу пов'язані з неправильною оцінкою ознак і ступеня поширеності запалення пульпи. Тому необхідно ретельно збирати анамнез і проводити дослідження стану пульпи в кожному зубі механічним, термічним, перкуторним, електричним і рентгенологічними методами. При цьому потрібно враховувати, що не всі існуючі класифікації відповідають клінічній картині захворювання, тому без ретельного дослідження важко поставити правильний діагноз. Недооцінка больового симптому при пульпіті може привести до діагностичної помилки, що приводить до незадовільних результатів лікування.

Помилок в діагностиці пульпіту припускаються у разі поганого зібраного анамнезу, неточно з'ясованого характеру болю (мимовільна, від термічних або механічних подразників, нападоподібна або постійна), даних про початок захворювання, локалізації болю, розвитку хвороби, супутніх захворюваннях, лікуванні, що застосовувалося. Упущення хоч би одного чинника в анамнезі може привести до помилкового діагнозу.

Одна з частих помилок в діагностиці пульпітів, яка допускається при обстеженні хворих, — це локалізація хворого зуба. Біль при пульпіті може іррадіювати по ходу нервових волокон трійчастого нерва, у зв'язку з чим важко буває визначити причинний зуб. Біль більшою мірою виявляється не в хворому зубі, а в сусідніх. Тільки ретельне обстеження зубів дозволяє правильно визначити хворий зуб. В окремих випадках може бути вирішене питання за допомогою локальної анестезії або дослідження стану пульпи апаратами для електроодонтодіагностики (апарати ОД-1, ОД-2М, ІВН-1), якими визначається електрозбудливість пульпи при різних її станах. Проте ці тести необхідно враховувати в комплексі з іншими симптомами, інакше дані тільки одонтодіагностики можуть привести до діагностичних помилок.

Помилок в діагностиці пульпіту припускаються і тоді, коли не проводять рентгенологічне дослідження, яке допомагає визначити уражений зуб (особливо при прихованій каріозній порожнині) і встановити ступінь ураження періодонта. Зміни в періодонті при пульпіті свідчать про повну поразку пульпи.

Для правильної постановки діагнозу необхідно диференціювати дані, одержані при зборі анамнезу, скарг, обстеження хворого, від таких при схожих захворюваннях.

Помилки в лікуванні пульпіту.

При лікуванні пульпіту ускладнення виникають на всіх етапах його лікування. Після діагностики пульпіту і вибору методу лікування ускладнення може відбутися на етапі проведення знеболення. Із-за незадовільно зібраного анамнезу може відбутися алергічна реакція негайного і сповільненого типу. Реакція негайного типу розвивається протягом 15-20 хвилин, сповільненого типу — протягом доби. До реакцій негайного типу відносяться: анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк Квінке, кропив'янка. До реакцій сповільненого типу відносяться: катаральні, ерозійні і виразково-некротичні ураження порожнини рота.

Анафілактичний шок — найважчий прояв гіперчутливості негайного типу, що виникає у відповідь на введення вирішуючої дози антигена, до якого організм сенсибілізований. В результаті взаємодії комплексу «антиген-антитіло» з клітинами-еффекторами (огрядними, еозинофілами, нейтрофілами) відбувається масивний викид медіаторів анафілаксії, що різко порушують функціонування серцево-судинної системи, ендокринної, дихальної, що викликає термінальні порушення макро- і мікроциркуляції.

Залежно від виду клінічного варіанту анафілактичного шоку переважають ті або інші симптоми: у хворого після введення алергену гостро виникає стан дискомфорту, з'являється страх смерті, нудота, блювота, кашель. Хворі скаржаться на різку слабкість, запаморочення, відчуття колення або свербіння шкіри особи, рук, голови, відчуття приливу крові, відчуття тяжкості за грудиною або здавлення грудної клітки, поява хворій у області серця, утруднення дихання або неможливість зробити видих. Розлади свідомості виникають в термінальній фазі шоку і супроводжуються порушеннями мовного контакту з хворим. Скарги виникають безпосередньо після прийому лікарського препарату. Об'єктивно виявляється блідість шкірних покривів або ціаноз, набряк вік або особи, рясна пітливість. Дихання галасливе, реакція на світло зіниць ослаблена, пульс частий, різко ослаблений на периферичних артеріях. Артеріальний тиск знижується швидко. З'являється задишка, утруднене дихання.

Лікування полягає в негайному припиненні проведення анестезії і введенні в місце вколу 0,5 мл 0,1% р-ну адреналіну для зниження надходження анестетика в кров, таку ж кількість анестетика вводять підшкірно. Необхідно негайно викликати бригаду швидкої допомоги. Проводять вимірювання АТ, якщо він не піднімається, то через 10-15 хвилин знов вводять 0,5 мл 0,1% адреналіну. Крім того, необхідно внутрішньовенно ввести гідрокортизон (125 міліграм) або преднізолон (30 міліграм). Для усунення колапсу підшкірно вводять 2 мл 10% р-ну кофеїну, кордіаміну. При бронхоспазмі роблять внутрішньовенну ін'єкцію 10 мл 2,4% р-ну еуфіліну з 10 мл 40% р-ра глюкози. Антигістамінні препарати вводять тільки після нормалізації АТ під його контролем в стаціонарі.

При розтині порожнини зуба немало помилок припускаються із-за незнання топографічної анатомії зуба. Правильний розтин рогу пульпи є мистецтвом. Потрібно добре знати, де, в якому зубі і як розкрити ріг пульпи. Не дотримуючи топографії, грубо оперуючи бором, можна травмувати пульпу, і тоді вже ніякі щадні методи її не врятують. При антисептичній обробці при лікуванні біологічним методом помилкою є використання антисептиків високої концентрації, а також спирту, ефіру, що приводить до загибелі пульпи.

При лікуванні пульпіту ускладнення виникають в найближчі і віддалені терміни. До перших відносять кровоточивість з кореневого каналу, мимовільний біль або біль при перкусії, нападоподібний біль або тривалий біль від температурних подразників, відлом ендодонтичних інструментів в кореневому каналі. У віддалені терміни, особливо за допомогою вітальних методів, найбільш частим ускладненням є періодонтит, основна причина його виникнення (за даними рентгенографії) — недопломбування каналів. Прослідкували віддалені результати лікування пульпіту методом вітальної екстирпації, виявлені рентгенологічні зміни в 22,1% зубів. Рентгенологічні зміни були виявлені в тих зубах, де кореневі канали запломбовані не до верхівки, а також в зубах з непрохідними каналами.

Залежно від форми пульпіту проводиться ампутація або екстирпація пульпи. Головне — застосовувати їх строго за показами. Так, ампутація пульпи може спричинити за собою травму її кукси. Це спостерігається при ампутації пульпи бором, коли виникає розтрощена рана кукси, що є надалі причиною кровотечі. Кровотеча з пульпи є ускладненням, яке приводить до повної її загибелі, оскільки поки немає щадних способів зупинки кровотечі з пульпи. При застосуванні тиснучого тампона, перекису водню, амінокапронової кислоти, препаратів вітаміну К, діатермокоагуляції поверхня кукси або здавлюється, або припікається, що небезпечно для життєдіяльності пульпи. Виникнення гематоми не менш небезпечний, оскільки здавлення пульпи гематомою приводить до її некрозу.