Копію мальовничого, графічного або фотографічного зображення, зроблену друкованим способом, звичайно в іншому, збільшеному або зменшеному розмірі, називають репродукцією

Точно передають вигляд оригіналу зліпки з добутків скульптури і декоративно-прикладного мистецтва. Їх одержують шляхом зняття з оригіналу форми - твердого, гіпсового або виконаної з воску, пластиліну й інших пластичних матеріалів - і заливання в неї гіпсу. Більш точними є зліпки, відлиті в гіпсових формах.

Розмір, форму, колір і фактуру оригіналу в точності відтворюють муляжі. Вони можуть бути виконані з оригіналу по точних його обмірюваннях, але іноді створюються по описах або малюнкам. При втраті пам'ятника матеріальної культури на основі наукової реконструкції по збережених фрагментах або описам створюється так названий новоділ - точна копія, виконана з матеріалу оригіналу й у його ж розмірах.

Відтворення може виконуватися й у відмінних від оригіналу масштабі і техніці, але при цьому дає вірне про нього візуальне представлення. Такими є макети і моделі, що виконуються в умовному масштабі.

Макет являє собою об'ємне відтворення зовнішнього вигляду об'єкта, що створюється у визначеному масштабі і допускає деяку умовність у показі. Звичайно у виді макетів відтворюють виробничі і побутові інтер'єри, зовнішній вигляд окремих будинків і споруджень, ландшафт і рельєф місцевості.

На відміну від макета модель зберігає конструктивні принципи і фактуру оригіналу. Моделі створюються в тих випадках, коли потрібно змінити масштаб предмета, що не може бути представлений в експозиції через свої габарити, коли необхідно показати процес функціонування або роботи предмета або ж виділити спрощену, умовну схему предмета для його наочної демонстрації, коли потрібно представити предмет, що існує тільки в проекті або плані.

В останні десятиліття в музейній сфері усе більше поширення одержує новий спосіб створення оптичного двійника предмета - голографія. Голограма - це об'ємна оптична копія реального об'єкта, що створюється шляхом запису зображення предмета на світлочутливу пластину або на плівку за допомогою лазерної техніки. Під впливом пучка світла це зображення відтворюється в натуральну величину. Техніка голографії дозволяє одержувати також зменшене або збільшене об'ємне зображення реального об'єкта. Голографія дає можливість виготовляти об'ємні копії історичних реліквій. Відомі, наприклад, голограма булави Богдана Хмельницького, голограма «вальтера» легендарного розвідника Миколи Кузнєцова, голограма мумії доісторичної людини, що демонструється в Британському музеї. Можуть створюватися голографічні інтер'єри, портрети сучасників, а також голограми добутків скульптури, живопису, прикладного-декоративно-прикладного мистецтва. Створення голограмної копії з твору мистецтва - робота дуже тонка і творча, і потребує спеціальних пізнань в області мистецтвознавства, тому вона те саме що праця художника-копіїста.

Для наочного встановлення зв'язків між окремими групами предметів в експозицію вводяться карти, схеми, діаграми, таблиці й інші науково-допоміжні матеріали. Проте їхнє неправильне використання може відволікати увагу відвідувача від музейних предметів і тим самим порушувати специфіку експозиції. Тому вони не повинні «забивати» експонати-оригінали своєю зайвою яскравістю або оформлювальними ефектами.

Особливе місце в експозиції належить текстам. За своїм змістом вони повинні бути однозначними, ясними, по можливості лаконічних і доступними для всіх категорій відвідувачів. Тексти звичайно підрозділяються: на заголовні (заглавні), ведучі, пояснювальні, етикетаж і покажчики.

Заголовні тексти допомагають відвідувачеві орієнтуватися в експозиції і містять назви залів, тематичних розділів, експозиційних комплексів.

Ведучий текст те саме що епіграф у літературному творі. Він виражає основну ідею експозиції в цілому або ж якихось її розділів, тим, залів, комплексів.

Пояснювальний текст являє собою анотацію до залу, до теми, до комплексу або ж до окремого експоната. Він містить інформацію, що лежить за межами зорового сприйняття експонатів. Наприклад, в одній з вітрин Державного музею Сходу експонуються крихітні туфельки, незвичайної форми і маленького розміру. Без відповідної анотації відвідувач може вирішити, що вони належали дитині. У дійсності це - туфлі дорослої жінки. Справа в тім, що відповідно до законів, що існували в Китаї - представленням про красу жінка, особливо з заможних кіл суспільства, повинна була мати маленькі дугоподібні ніжки, що нагадують форму молодого місяця або лілію. Для того щоб ступня придбала відповідну форму, дівчинкам із шестирічного віку підгинали всі пальці, крім великого, до підошви і сильно прив'язували їх бинтами. Це продовжувалося доти, поки підошва не приймала дугоподібну форму. Тому за розміром своїх ніг китаянки залишалися у віці дівчаток 6-8 років; при цьому розвивався тільки великий палець ступні.

Неодмінним елементом всякої експозиції є етикетка, сукупність всіх етикеток даної експозиції називається этикетажем.

Етикетка - це текст, що містить назву предмета, його атрибутивні дані, тобто зведення про матеріал, розмір, спосіб виготовлення, авторської приналежності, соціальній і етнічному середовищу побутування, історичному і меморіальному значенні. У нижній частині етикетки необхідні зведення про те, що експонується: оригінал або копія. При цьому існує одне методичне правило. Якщо в експозиції представлені переважно оригінали, то в етикетажі можна відзначати тільки копії, коли ж експонується головним чином копії, у етикетажі необхідно вказувати оригінали.

Той самий предмет, включений у різні експозиції, може мати різні за формою і змістом етикетки. Наприклад, в історичних музеях етикетки до образотворчого матеріалу починаються не з прізвища автора (як у художньому музеї), а з назви витвору мистецтва. Етикетки не повинні бути громіздкими, але і надмірний лаконізм інформації, що утримується в етикетці, не виправданий, оскільки опитування відвідувачів і спостереження за їх реакцією свідчать про те, що музейний глядач має потребу в максимально докладних даних про експонати.

Для того щоб полегшити відвідувачам, що самостійно оглядають експозицію, можливість орієнтуватися в ній, використовується система покажчиків. Це насамперед план експозиційних залів, що містить назва кожного з них. У входу в окремий зал часто міститься його план із указівкою маршруту, назвами і нумерацією експозиційних комплексів. У залах використовують покажчики у вигляді стрілок на стіні або на підлозі.

Треба пам'ятати, що тексти не є специфічно музейним засобом вираження, тому експозиція не повинна бути ними перевантажена. Музейний витвір природних і суспільних явищ повинен створювати насамперед речі, документи, твори образотворчого мистецтва.

В останні роки в експозиціях музеїв усе більш широке застосування знаходять фонокоментарії. Голоси птахів, тварин і різні природні шуми відтворюються в краєзнавчих і природничо-наукових музеях. Музичні, театральні, літературні музеї включають в експозицію як основні експонати документальні звукозаписи кращих музичних колективів і солістів світу, голосу поетів і письменників. В архітектурних музеях-заповідниках часто використовуються записи народної і стародавньої музики.