Феокріт (Теокріт) Ідилії Переклад Ф.Самоненка

© Феокріт

© Ф.Самоненко (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 337-349.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

Зміст

Про Фекріта

I. Тірсіс, або Пісня

II. Чарівниця

VII. Фалісії [уривок]

XV. Сіракузянки, або свято Адоніса [уривок]

XXI. Рибалки (авторство під сумнівом)

Теокріт, один з найвидатніших грецьких поетів елліністичної епохи, який уславився як представник жанру ідилії, народився в останні роки IV і помер у першій половині НІ ст. до н. є. З його творів ми знаємо, що він народився в Сіракузах від батька Праксагора й матері Філіни: частину своєї молодості він провів на острові Косі (в Егейському морі), де мав близькі стосунки із славетним елегійним поетом Філетом, епіграматистом Асклепіадом і лікарем-поетом Нікієм з Мілета. Спробувавши «лаштуватись при дворі Гіерона II,. тирана Сіракузького (270-216 рр.) і зазнавши в цьому невдачі, Теокріт оселився в Александрії, перебуваючи в колі поетів і вчених двора єгипетського царя Птолемея II Філадельфа (285-247 рр.)! якого він уславив в одному з своїх віршів.

З творів їеокріта, які збереглися до нашого часу, найбільш варті уваги тридцять ліро-епічних творів, званих ідиліями. З них автентичними вважаються двадцять три. Проте змістом вони виходять за межі звичайного поняття про ідилічний жанр. Лише десять з них є діалогічними сценами з життя сіцілійських пастухів; три (2, 14, 15) - сцени з міського життя на зразок тих, які від часів Софрона, сіракузького поета середини V ст., називалися мімами; останні - невеликі героїчно-міфологічні поеми (про подвиги Геракла - 25 і 26), хвальні гімни (17), гімни релігійно-міфологічні (21), любовні пісні (12) і подібні до цього. Оригінальність Теокріта полягає не в них, а в поемах першої та другої групи.

Пастуші поеми (буколіки - від грецького слова буколос - пастух) -поетичний жанр, що особливо уславив Теокріта серед нащадків. У цій галузі в Теокріта знайшлись учні й наслідувачі ще в елліністичну епоху (Біон і Мосх); у римській літературі його послідовником був Вергілій; у пізніших європейських літературах від Теокріта й Вергілія йде вся пасторальна поезія часів класицизму й рококо (XVII-XVIII ст.ст.). Проте від своїх послідовників Теокріт різко відрізняється, по-перше, своїм зв'язком з народною поезією - пастушою піснею, яку він наслідує іі за способами якої часто йде (див. ід. 1); по-друге, реалістичним методом у зображенні пастушого побуту і, по-третє, живим чуттям природи, яке взагалі відокремлює його від інших античних поетів (див. ід. 7). Елементи ідеалізації позначаються «а пастуших поемах Теокріта тільки в переважанні любовної тематики, проте й вона розробляється поетом у тонах звичайно чужих вишуканості й сентиментальності, таких характерних для пізніших його наслідувачів у цій галузі.

Ті ж самі і ще гостріш виявлені риси реалізму властиві мімам Теокріта, найяскравішими зразками яких є «Чарівниця» і «Сіракузянки». В першій привертає до себе увагу психологічний аналіз; у другій - майстерність передачі побутових деталей, підхоплених спостережливістю поета.

Для розвитку позитииних сторін і рис поезії Теокріта - її реалістичних прагнень [337] - у грецькій літературі елліністичного періоду не було перспектив. Тому Його пастуша поезія була сприйнята як протиставлення «безтурботного» і «блаженного» життя пастухів метушливому, сповненому всяких турбот життю багатих городян. У продовжувачів Теокріта переривається також зв'язок з фольклором, висувається на перший план значення любовної тематики, і мініатюра з сільського життя стає модним пасторальним жанром салонно-аристократичної поезії.