Тірсіс

Музи, пастушу почніть, знов, любії, пісню пастушу!

Тірсіс я, з Етни-гори, і це - втішная Тірсіса пісня.

Де ж ви були, коли Дафніс конав, де були ви, о німфи?

Понад Пенейськими хвилями або під Піндом високим?

Вас не було понад виром бурхливої хвилі Анапу,

Етна не бачила вас, і ні Акіду*** води священні,

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

[* Асфодель, або асфодил - трав'яниста рослина з родини лілейних, часто згадувана в поезії.]

[** Акант - рослина з родини акантових. її пір'ясто поділене листя було зразком для орнаментів.]

[*** Анап і Акід - ріки в Сіцілії.]

Навіть шакали за ним і вовки за ним навіть тужили.

З лісу великого лев по померлому в тугу вдавався.

Там і корови, й бики біля ніг його, там круторогі,

Там і бички, і телиці мугикали сумно й журливо.

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Першим прибути Гермес поспішив з гори: «Дафнісе! - мовив: -

Хто так тебе виснажа, так, хороший мій, мучить коханням?»

Всі вівчарі, козарі поприходили, чередники всі. [339]

Всі про лихую причину питалися. Був і Пріап там.

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Мовив так: «Гинеш чому це ти, Дафнісе? Дівчина ж біга

Скрізь по криницях усіх, по гаях тебе темних шукає,

Бігає... Ах, бідолашний коханцю, ти розуму збувся.

Був ти воловий пастух,- на козиного враз перевівся».

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Бачить козиний пастух, як козинее грає весілля,

Так вболіває очима: чом цапом я сам не вродився?..

Так ото й ти: аби вздрів - витанцьовують славно дівчата;

Теж вболіваєш очима: мене ж чому з ними немає?

Музи, пастушу почніть, любії, пісню пастушу!

Дафніс мовчав, чередник бідолашний... Мовчки в собі сам

Люту любов відбував, відбував свою долю до смерті.

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Також тоді і Кіпріда з'явилася мила й ласкава,

Мила й ласкава,- та в серці сховалося в неї лихеє.

Мовила: «Ти похвалявся, мій Дафнісе, збити Ерота?

Отже, зараз ти сам поразки зазнав від Ерота».

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Тут уже й Дафніс сказав: Невблаганна, люта Кіпрідо,

Гнівом пройнята Кіпрідо, ненависна людям Кіпрідо.

Ти бо гадаєш, що вся вже снага моя зникла без сліду,

Ні!., і в Аїд на біду лиш Еротові Дафніс одійде!..

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Ой ви, вовки, ой шакали, ведмеді, ви в скелях, печерах!

Дафніс-пастух, я вітаю вас: годі вже вкупі по нетрях,

Темних лісах, по гаях пробувати вам... Будь, Аретусо,

Будь же здорова. Річки, які з Тімбріду*, котите води,

Дафніс я той, чередник, що корів своїх тут випасав був.

Дафніс я той, що бичків та телят малих тут напував був.

Музи, пастушу почніть, знову, любії, пісню пастушу!

Пане, ой Пане! як гори Лікейськії, Менал великий**

Зараз відвідуєш ти,- на Сіцілію острів навідайсь.

Гору високу покинь ти Геліки і дивну могилу

Лікаоніда*** також, що дивуються їй і блаженні.

[* Аретуса - славетне джерело. Тімбрід - гора в Сіцілії.]

[** Лікейські гори і гора Менал - в Аркадії, улюблене місце перебування Пана.]

[*** Геліка (або Каллісто) - дочка аркадського владаря Лікаона, мати міфічного Аркада. Тут згадується про її намогильний курган і про могилу її сина.]

Музи привітні, пастушу доспівуйте пісню, пастушу,

Владарю наш, ти прибудь, принеси її, милоголосу,

Воском міцну, біля губ іще звивану гарну сирингу.

Бо мене тягне Ерот, у Аїдову тягне оселю.

Музи привітні, пастушу доспівуйте пісню, пастушу!

Цвітом фіалки, реп'ях, одягнись тепер, терен - так само.

Цвітом нарцисовим хай ялівцю зарясніє галуззя.

Все бо нехай навпаки відбувається; хвоя уродить

Груші нехай... аджеж Дафніс впокоївся... Олень хай ловить

Пси поміж гір, соловей сперечається хай із собою... [340]

Музи привітні, пастушу доспівуйте, пісню пастушу!

З цим і замовк. Афродіта життя молоде оновити

Сильно бажала, та зовсім у Мойр не лишилося пряжі.

Дафніс спустився у вир Ахеронту, і прірва ковтнула

Хлопця, улюбленця Муз, не ворожого також і Німфам.

Музи привітні, пастушу доспівуйте, пісню пастушу!..

Ну, а тепер ти козу приведи сюди. Дай і дійницю:

Муз молоком ушаную. Навік ви радійте, о Музи,

Вам увесь час я співатиму пісні, і навіть ще краще.

Козар.

Повні хай будуть уста твої, Тірсісе, медом хорошим

Повнії свіжим... І їсти тобі тільки ягід Егільських *,

Винних, солодких. Співав ти уміліше, аніж цикада.

Ось тобі келех, бери! А який запашний він - ти чуєш? -

Здасться тобі, ніби Ори** його в джерелах обмивали.

Ну, ти, Кіссето, підходь подоїтися. Ви ж не стрибайте,

Кізоньки, дуже, щоб той не підвівсь до вас цап бородатий.

[* Мова ііде про фіги. Егіла - назва місцевості в Аттіці.]

[** Ори (чи гори) - дочки Зевса й Феміди, богині пір року.]