Оформлення джерельної бази та літератури

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні відомості про джерела і розміщується після висновків. Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найзручніший для користування); в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або назв; у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема, потрібну інформацію можна одержати із таких стандартів: ГОСТ 7.1-84 «Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила». Дотримання автором вимог чинних стандартів є обов’язковим.

Бібліографічний опис надає можливість отримати уявлення про автора документа, зміст документа та його читацьке призначення, місце видання, обсяг видання тощо. Кожен бібліографічний опис починається з абзацу, а всі елементи опису подаються у вигляді суцільного тексту.

Схема опису монографічного (однотомного) видання:

Заголовок опису. Основна назва: Відомості, що відносяться до назви / Перші відомості про відповідальність; Наступні відомості про відповідальність. - Відомості про видання. – Місце видання: Назва видавництва, рік видання.- Кількість сторінок.

Знаки, які поділяють елементи опису умовні.

Назви книг, періодичних видань, а також видавництва в лапки не беруться.

Для позначення номерів томів, випусків, частин римські цифри замінюються арабськими.

Форма написання числівників у назвах зберігається. У назві не допускаються будь-які скорочення.

Заголовок опису – це ім’я індивідуального автора. Згідно з міжнародними правилами встановлено, що книги одного-трьох авторів описують під їхніми іменами, а книги більше чотирьох авторів – за назвою.

Прізвище автора вказують у такому порядку: спочатку прізвище, а потім ініціали чи повне ім’ я, наприклад: Горбаченко Т.Г., або, якщо немає двох ініціалів, то – Крип’якевич І. Основну назву твору наводять у тій формі, в якій її подано в книзі на титульній сторінці, а не на обкладинці, бо часто на обкладинці подають скорочену назву.

Відомості, що відносяться до назви, містять слова й фрази, які безпосередньо пов’язані з назвою книги і залежать від неї. Ці відомості пояснюють основну назву, а також ототожнюють зміст, характер і призначення книги. Наприклад: Вчення про історичне джерело: Етюди про наукову творчість М. П. Ковальського (1929-2006). Ці відомості виділяють знаком: (двокрапка).

Відомості про відповідальність. Цей елемент опису містить інформацію про осіб, організації та установи, які зробили внесок у створення твору й підготовку його до публікації. Це можуть бути перекладачі, наукові редактори, рецензенти, їхні прізвища виділяють знаком / (коса риска). Таких відомостей може бути кілька, і вони виділяються знаком; (крапка з комою). Наприклад: / Пер. з нім.І. Я. Ямпольського; за ред. В. М. Петренка.

За відомостями про видання відрізняють це видання від попередніх того ж самого твору. Це порядковий номер видання. Наприклад, на титульній сторінці зазначено: Видання друге, а в описі слід записати так: 2-е вид.

Наступним елементом опису є вихідні дані, до яких відносяться місце видання, назва видавництва, дата видання.

Місце видання наводять у називному відмінку. В Україні прийнятими скороченнями для назв міст є К. (Київ), Х. (Харків), а також М. (Москва), СПб. (Санкт-Петербург), Л. (Львів). Усі інші, в тому числі іноземні, назви місць пишуться повністю.

Назва видавництва подається без лапок. Перед нею ставлять знак : (двокрапка). У назві видавництва можна застосовувати скорочення, наприклад: Наук. думка; Вища шк.

Дата (рік) видання визначається за титульною сторінкою, а коли її неможливо встановити, то пишуть у квадратних дужках [Б.р.].

Обсяг видання – це кількість сторінок у книзі. Якщо є ненумеровані сторінки (вклейки) з ілюстраціями, то їхню кількість зазначають у квадратних дужках через кому. Наприклад, 250., [15] c. іл.