Підбір джерел, літератури та їх вивчення

Вибравши тему, слід перейти до виявлення і збору наявної літератури і джерел, прагнучи до найбільшої повноти. На сьогодні, у розпорядженні дослідників є чимало біобібліографічних довідників і покажчиків, які нададуть серйозну допомогу при складанні списку літератури і джерел. Це і окремі тематичні покажчики, і загальні, які охоплюють проблеми історії України, історії Поділля, біографічні (просопографічні), а також ресурси Інтернет, де містяться каталоги авторефератів дисертаційних досліджень і багато іншого. Слід використовувати наукові журнали «Український історик», «Український історичний журнал», «Київська старовина», «Сучасність», «Народна творчість та етнографія», «Релігійна панорама» тощо, які постійно поміщають повідомлення про новинки історичної, етнографічної та релігієзнавчої літератури.

Рекомендуємо розпочати із ознайомлення з відповідними розділами систематичних та предметних каталогів обласних, міських і районних бібліотек, найкраще обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Островського. Черговий бібліограф надасть Вам необхідну допомогу.

Всі виявлені праці та опубліковані джерела заносьте на бібліографічні картки, як це зроблено в бібліотечному каталозі. Можна складати весь список літератури на одному аркуші, але з окремими картками працювати зручніше.

Складання бібліографічних списків вимагає уважного ставлення, бо часом необхідний історіографічний та джерельний матеріал може міститися в таких розділах каталогів або довідників, які, здавалося б, не відносяться прямо до обраної проблеми. Скажімо, теми, пов'язані з історією культури і суспільної думки різних періодів, зажадають перегляду не лише суто історичних розділів, але й розділів з літературознавства, філософії, економіки, права.

Особливо ретельно слід віднестися до якнайповнішого обліку новітніх публікацій, оскільки вони містять також оцінку того, що зроблене на наш час у тій або іншій галузі історичної науки або з певного питання, подаються нові рішення, нові погляди до вивчення наукових проблем. Нарешті, не можна відмовлятися від рецензій на ті монографії, книги, брошури, які будуть використані в науковій роботі. Учню часто важко оцінити в належній мірі ступінь новизни і аргументації ідей, що містяться в книзі, тому залучення рецензій може виявитися значною допомогою. Зрозуміло, при цьому аж ніяк не потрібно усуватися від самостійного підходу до аналізу вмісту і висновків роботи, що вивчається.

Повний бібліографічний список потребує класифікації: одні роботи необхідно вивчити найретельнішим чином, в інших – лиш деякі розділи, треті, – взагалі лише переглянути. На цій стадії потрібна допомога наукового керівника, який вкаже юному науковцю, які роботи слід прочитати і законспектувати спочатку, які – в другу чергу і так далі.

На основі виявленої літератури складається бібліографічний список наявних видань, або, що краще, формується тематична картотека каталожних карток, в які вписуються прізвище автора, ініціали, назва книги, статті, місце видання, назву видавництва і рік її виходу, номер тому, випуску (якщо вони є), кількість сторінок. Для статті через дві косих лінії вказується назва наукового збірника, журналу, газети, для збірника - ті ж дані, що й для книги, для журналів, газет-рік видання, номер, дата, у багатосторінкових часописах - сторінки. Картки зберігають у каталожних ящиках. Дослідники, як правило, систематизують картки за розділами - збірники документів, літописи, мемуари, монографії, статті. На зворот ному боці картки роблять помітки, в якому розділі може бути використаний матеріал. Картотека поповнюється по мірі виявлення нових джерел. Розподіл карток за видами видань, публікацій допоможе розкрити питання історіографії, аналізу використаних джерел.

Вивчення наукової літератури з вибраної теми - відповідальний етап роботи над науковим дослідженням. До того ж - один з творчих етапів. Невірно думати, що література - це «криниця» цитат, які потім будуть розкидані по розділах. Захоплення цитатами, перенасичення ними тексту доводить лише той безперечний факт, що учень формально віднісся до роботи, вирішив не витрачати своїх розумових зусиль. Як правило, наукова робота, переобтяжена цитатами, де вони буквально наступають один одному «на п'яти», містить мало самостійних спостережень і висновків.

Насамперед, треба ознайомитися з енциклопедичними, узагальнюючими працями, щоб осягнути час, мати уявлення про епоху, особливості розвитку подій. Потім переходити до джерел, монографічної літератури, статей. У ході вивчення робити ви писки на так званих робочих картках (половина стандартного аркушу формату А4). Уважно вивчайте анотацію і зміст, джерельну базу видання, примітки, посилання, передмову, особливо - до збірників документів і матеріалів. Наукова стаття починається зі вступу, де аналізується історіографічний доробок, джерела, визначається проблема, що потребує наукового розгляду. У робочій картці фіксуються бібліографічні дані опрацьованого видання, записуються основні думки, факти, дискусійні питання, цитати, вказуються сторінки. У ході роботи з джерела ми, літературою в дослідника виникають власні думки, асоціації, переконання, у тому числі - пов'язані з оцінкою наукових поглядів авторів, пропозиції. Все це слід негайно фіксувати на цій же картці, бажано пастою іншого, червоного, скажімо, кольору, щоб згодом швидко віднайти можливо й призабуту думку.

Написання наукової роботи вимагає передусім чіткого уявлення про рівень розробки досліджуваної теми в науці. Ось чому потрібно ознайомитися з основною літературою, що стосується обраної теми (монографії, статті, публікації). У дослідженні аналіз наукової літератури виконує такі функції:

● виявляє здобутки науки, її досягнення і недоліки, помилки і прогалини;

● сприяє визначенню основних тенденцій у поглядах фахівців на проблему з огляду на те, що вже зроблено в науці;

● дає змогу визначити актуальність, рівень розробленості проблеми, яку вивчає дослідник;

● дає матеріал для вибору аспектів і напрямів дослідження, його мети і завдань, а також теоретичних побудов;

● забезпечує достовірність висновків і результатів пошуків здобувача, зв’язок його концепції із загальним розвитком теорії.

Вивчення праць інших авторів має на меті: ознайомлення зі ступенем вивченості теми, виявлення «білих плям», з’ясування кола розроблених сюжетів, а також дискусійних питань, недостатньо обґрунтованих положень. Тому правильно складений конспект праць попередників повинен містити в лаконічній формі, але точно і правильно викладену концепцію автора, тобто його розуміння події, що вивчається, або питання, систему аргументації, детально описані мета і завдання аналізованої роботи, її висновки, джерела, що ним залучалися. Після того, як будуть зроблені конспекти всіх праць, необхідно виявити точки зіткнення та розбіжності між авторами, наявні дискусійні або маловивчені аспекти проблеми, з тим аби при написанні власної наукової роботи (і перш за все при зверненні до писемних джерел) зосередити свою увагу саме па невирішених належним чином питаннях.

Методика читання наукової літератури суттєво відрізняється від читання художньої літератури. Розрізняють «швидке» і «повільне» читання. Перше дає змогу дослідникові відповісти на питання, чи варто дану книгу або статтю уважно читати. Друге передбачає поглиблене вивчення джерел, переходячи від простого матеріалу до складного, від книг до статей, від вітчизняних джерел до зарубіжних.

Вивчаючи обрану літературу, недостатньо покладатися на пам’ять. Доцільно вести чіткі і лаконічні записи опрацьованих джерел так, щоб можна було без особливих труднощів зрозуміти їх суть і через деякий час. З цією метою виписки краще робити на окремих аркушах чи у спеціальному зошиті, залишаючи широкі поля для висловлення власної оцінки прочитаного. Слід давати повний бібліографічний опис джерел, зазначаючи як загальний обсяг публікації, так і конкретну сторінку, на якій міститься цінний матеріал. Це полегшує написання тексту наукової роботи.

Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції. Працюючи над чужими текстами, слід фіксувати власні думки, ідеї, що виникли під час знайомства з літературою. Кожну статтю чи монографію слід читати з олівцем у руках, робити нотатки. Якщо є власний примірник або ксерокопії статей, то можна робити позначки на полях. Це суттєво полегшить подальший аналіз літератури. Є ще один спосіб вивчення. Сторінку зошита ділять навпіл вертикальною рискою. З лівої сторони роблять виписки з прочитаного, а з правої – свої зауваження, виділяючи слова чи речення, що мають особливе значення. Без ведення записів читання не може бути продуктивним, тим більше у науково-дослідницькій роботі. Величезна (чорнова) підготовча робота – це підвалини істинного майбутнього успіху.

Особлива увага приділяється термінології дослідження. Щоб понятійний апарат був науково обґрунтованим, треба проаналізувати визначення понять різними вченими і порівняти з тими, що сформульовані в державних стандартах, енциклопедіях, словниках, як загальних, так і галузевих. Це важливо зробити тому, що в кожній науці своя наукова мова.

Аналізуючи літературу, слід відбирати лише наукові факти, які мають опертя на вірогідні історичні джерела. При їх відборі треба бути об’єктивним. Не можна відкидати факти лише тому, що їх важко пояснити або практично застосувати. Важливими є ті з них, які підтверджують основну концепцію дослідника, так і ті, що їй суперечать. Слід уважно вивчати наукові факти ще й для того, щоб вчасно внести корективи у свою дослідницьку позицію.

Достовірність наукових фактів значною мірою залежить від достовірності першоджерел. Рівень достовірності наукових публікацій залежить від цільового призначення та характеру інформації. Якщо зіставити між собою різні види публікацій, то за зменшенням рівня достовірності їх можна розмістити в такій послідовності: наукові монографії, збірники наукових статей, наукові збірники матеріалів конференцій; гасла в енциклопедичних і довідкових виданнях та ін.

Про достовірність інформації можуть свідчити дані про те, які результати наведено в публікації – завершеного чи попереднього дослідження, а також науковий, професійний авторитет автора, його належність до тієї чи іншої наукової школи.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, що органічно вписуються

в текст роботи. Їх використовують для того, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при порівнянні різних точок зору та ін. Цитати використовуються і для підтвердження окремих тверджень, які висловлює дослідник.

При цитуванні джерел слід дотримуватися таких правил:

● цитати мають бути точними;

● не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;

● використання цитат має бути оптимальним, тобто визначатися потребами розробки обраної теми;

● необхідно точно зазначити джерело цитування;

● цитати мають органічно вписуватися в контекст роботи.

Поряд із прямим цитуванням часто використовують переказ тексту першоджерела. У такому випадку текст переказу старанно звіряють з першоджерелом.

Одним із основних результатів аналізу є огляд літератури з теми дослідження.

Закінчивши історіографічне опрацювання вибраної теми, беріться до ретельного вивчення джерельної бази. Під час роботи в архівах чи музеях треба записувати повну назву установи, назву фонду, кількість у ньому справ, хронологічні рамки матеріалів, занесених до опрацьовуваного опису, повну назву архівної справи, кількість у ній аркушів. До опису архівного фонду, як правило, дається передмова з відомостями про структуру фонду, історію фондоутворювання, що згодом може знадобитися при характеристиці використаних джерел. На кожну виписку вказується номер аркуша.

Робочі картки з виписками розкладаються по розді лах, підрозділах. Якщо в картці є матеріал до наступно го розділу (підрозділу), то після використання її можна перемістити за потрібний роздільник.

Учнівські науково-дослідницькі роботи з історії, краєзнавства пишуться здебільшого на місцевому матеріалі. Важливе значення можуть мати матеріали обласного, міського, районного архівів, архіви РАГСу, поточні архіви сільрад, господарських організацій, різних установ. А також - спогади учасників і свідків історичних подій, їх збір починається з виявлення носіїв необхідної інформації, складання опитувальників (переліку питань, на які хотіли б отримати відповіді в першу чергу). Найкраще було б отримати власноруч написані спогади, вияснити, поглибити, уточнити питання, які вас особливо зацікавили. У більшості випадків записи доводиться робити самому, за згодою опитуваного - на диктофон чи магнітофон. При цьому запис необхідно робити із максимальним збереженням усіх особливостей мови (діалектизмів) респондента. Щоб надати запису характеру документа, треба за писати текст спогадів, прочитати учасникові чи свідкові події, виправити зауваження, заручитися його підписом, який обов'язково засвідчується печаткою сільради, шко ли чи установи, де можливо працює носій інформації.

Під час роботи з джерелами і літературою у вас фор мується задум щодо порядку висвітлення теми, плану.

При цьому уточнюється і конкретизується план наукової роботи, назви розділів, їх обсяг і зміст. На даному етапі виникає необхідність складання розгорнутого плану, що включає не просто кількість й назви розділів, але і їх розбиття на параграфи. Потрібно уважно стежити за логічністю і послідовністю складових частин плану, їх взаємозв'язком, аби вони випливали одна з іншої, розвиваючи основну думку наукового дослідження.

Лише глибоко вникнувши в джерела і літературу, можна приступати безпосередньо до написання окремих розділів та параграфів роботи. Вступ краще удосконалити в кінці, тоді, коли буде закінчена вся робота. В цьому випадку можна чіткіше сформулювати постановку проблеми, мету і завдання наукового дослідження. Висновок, природно, увінчує всю роботу.