В ЗАПОРІЗЬКІЙ області 4 страница. Селище Диканькавперше згадується у писемних джерелах у 1658 р

Селище Диканька вперше згадується у писемних джерелах у 1658 р. Протягом тривалого часу вона була власністю Кочубеїв. Палац, побудований наприкінці XVIII ст. за проектом архітектора Д. Кваренги, мав понад 100 кімнат, картинну галерею, музей, бібліотеку (був знищений у 1917 р.). В селищі є чудовий парк, який називають Бузковим гаєм.

У 1709 р. в Диканьці перед Полтавською битвою був штаб І. Мазепи, а у сусідньому селі Великі Будища розташовувався штаб шведського короля Карла XII.

В селищі збереглася Миколаївська церква (1794), яка, за легендами, побудована на землі, що має силу зціляти людей. А в Троїцькій церкві (1780), за переказами, коваль Вакула малював в притворі чорта, що возив його до Петербургу в повісті М. Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Збереглася також Тріумфальна арка, що була споруджена 1820 р. за проектом Л. Руска на честь приїзду імператора Олександра II до В.П. Кочубея, міністра внутрішніх справ. Садиба Кочубея оголошена заповідником.

В селі Хомутець збереглася садиба Муравйових-Апостолів, один з не багатьох комплексів садибної забудови кінця XVIII ст., що дійшли до нашого часу. За однією з версій автором міг бути Б. Растреллі.

Цікавими туристсько-екскурсійними об'єктами є також садиба і парк (ХУІН-ХІХ ст.) в селі Березова Рудка, де у 1843 і 1846 рр. перебував Т. Шевченко і де він написав портрети господарів маєтку - Платона та Ганни Закревських.

Садиба (1805) і Троїцька церква (1799) збереглися в с. Вишняки.

До стародавніх міста РІВНЕНСЬКОЇ області належать Дубно (1100), Острог (1100), Корець (1150).

З 1498 р. Дубно мало Магдебурзьке право і дозвіл на щотижневі базари і щорічний ярмарок. Історія та слава багатого волинського міста, його зовнішні прикмети здалися М.В. Гоголю настільки характерними, що він для опису походів запорізьких козаків вибрав основним місцем дії свого відомого твору «Тарас Бульба» саме Дубно.

Під Дубно у с. Знесіння був знаменитий сад «Палестина», який ство­рив у 1792 р. англійський садівник Миклер.

Дубно має комплекс архітектурних споруд, які складають історико-культур-ний заповідник, до якого входять: Замок (ХУІ-ХУІІ ст., перебудований у XVIII ст.) на мису р. Ікви, на місці давньоруського городища. Луцькі ворота (залишки укріплень ХУ-ХУІ ст.), Спасо-Преображенська (XVII ст.), Георгієвська дерев'яна (1709) церкви, комплекс споруд бернардинсько­го монастиря (XVII ст.), до якого належать костел (1620) і корпус келій, комплекс монастиря кармеліток (1630-1686) в стилі раннього бароко, палац (кінець XVIII ст.). Тут також розташовані Хрестовоздвиженський оборонний монастир та Преображенський, або Спаський чоловічий оборонний монастир.

Дооборонних споруд належить також двір князя Заславського (1631), синагога (XVI ст.), монастир кармеліток (1630-1686) з келіями і костьолом. Бернардинський монастир (XVII ст.).

Новою Дубнівською фортецею називають фортТараканів (від назви села, де він розташований), збудований напередодні першої світової війни. Фортеця з численними тунелями, переходами, сховищами, казармами, церквою, конюшнями розташована над р. Іквою в мальовничій місцевості біля міжнародної автотраси Львів-Київ.

У селі Пересопниця було створене Пересопницьке євангеліє -визначна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва. У 1556-1561 рр. М. Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій переклали євангеліє так званою простою мовою, близь­кою до народної. Рукопис орнаментований, прикрашений художніми заставками, мініатюрами, ініціалами в стилі Відродження (зберігається в Інституті рукописів Наукової бібліотеки ім. Вернадського). Саме на ньому присягав на вірність України її вперше обраний президент Л.Кравчук.

Пересопниця на правому березі р. Стубли вперше згадується під 1149 р. У ХІІ-ХІІІ ст. місто було резиденцією удільних князів (тепер горо­дище у селі Пересопниця).

Про місто Острог літопис вперше згадує під 1100 роком, проте чимало вчених вважають, що місто виникло раніше: у XI чи навіть IX ст. Існує припущення, що назва походить від місця розташування - Острог знаходиться на високому березі річки Вілії- де пагорби утворюють гострий ріг - звідси і місцева народна назва «Остріг». Ймовірно, що назва походить від слова «острог», яке у слов'ян означало укріплен­ня, місце, огороджене частоколом.

В місті у 1570-і роки діяла Греко-слов'янська академія, першим ректором якої був Герасим Смотрицький. Серед її вихованців - Мелетій Смо-трицький і П. Конашевич-Сагайдачний.

У 1577 р. Іван Федоров (Федорович) на кошти князя К. Острозького заснував друкарню (свою четверту друкарню після Москви, Заблудова та Львова), в якій було видано староукраїнською мовою «Острозьку біблію» (1581) з передмовами Г. Смотрицького і К. Острозького й післямовою І. Федорова. Тут також був виданий «Буквар». Сьогодні один його примірник зберігається в Коро­лівській бібліотеці в Копенгагені, другий - в крайовій бібліотеці міста Готи в Німеччині. Після від'їзду І. Федорова до Львова книгодрукуванням в Острозі займався Дем'ян Наливайко. У 1603 р. в Острозі працювали три друкарі: Іван, Тишко, Федір, які видали понад 20 книг. В місті працювала мануфактура, що виробляла папір (приблизно у 1580-1630-х роках).

В Острозі створений історико-куль-турний заповідник, до складу якого вхо­дить територія Замкової гори з відрестав-рованими залишками княжого замку, до ансамблю якого входять чотири основні споруди: житлово-оборонна башта так звана «Вежа мурована» (XV ст.), башта Нова чи Кругла (XVI ст.), Богоявленська церква (XV ст.) та надбрамна дзвіниця.

Неподалік від Острога розташована старовинна мальовнича Дер-мань, яку називали «королевою волинських сіл» і яка вперше згадується в документах під 1497 р. у зв'язку із спорудженням К.Острозьким кам'яного замку. У 1499 р. вперше згадується Дерманський Свято-Троїцький

монастир, в якому у 1575-1576 рр. управителем маєтками був І. Федоров. У 1627-1633 рр. архімандритом монастиря був Мелетій Смотрицький. У монастирі збереглися Троїцька церква, надвірна вежа-дзвіниця, корпус келій. Про оборонний характер монастиря нагадують фрагменти обо­ронного муру.

Одним із старовинних міст України є Корець, який вперше згаду­ється як Корчеськ в Іпатіївському літописі під 1150 р. З 1380 р. містом володів князь Ф. Острозький, який 1386 р. побудував великий замок, який неодноразово пере­будовувався у ХУ-ХУІІІ ст. Руїни цього замку вважають головною архітектурно-істо­ричною пам'яткою містечка. До наших днів дійшли залишки зовнішніх цегляних стін, арочний кам'яний міст, який з'єднував замок-палац з містечком. За кам'яним мостом, перекинутим через майже засипаний рів, підні­мається трьох'ярусна надвратна башта з в'їзною брамою.

Близько 1571 р. заснований (чи поновлений існуючий з XII ст.) жіночий монастир Воскресіння Господня. У 1620 р. тут засновується ще й Троїцький жіночий монастир (нині Свято-Воскресенський Троїцький), комплекс якого частково зберігся. На подвір'ї' монастиря можна побачити гранітну плиту з написом «Анна Алексеевна Андро, рожденная Оленина» Це та сама Аннет, якій О. Пушкін присвятив «оленінський цикл» віршів. Останні роки свого життя вона разом з дітьми та онуками провела у Корці.

На лівому березі р. Корчика розташований костьол св. Антонія (1533, перебудований у 1706, 1916) з розписами XVIII ст., Миколаївська церква (1834).

До найдавніших міст відноситься Рівне, яке вперше згадується під 1282 р. у зв'язку збитвою, що сталась тут між краківським князем Лешком Чорним і литовським князем Вітенєм. Збереглися два храми: Успенська дерев'яна церква (1756) і Воскресенський собор (1895), цікава архітектура властива будинку органної музики.

Назву селища Гоща пов'язують з давньослов'янськими слова «гостити», «гощу», «погост», що означає поселення. Наприкінці XIV ст. в Гощі був побудований замок., у 1638 р. заснувано православний монастир та школу при ньому. Від того часу в монастирі збереглася Михайлівська церква. У 1994 р. тут відкрилась жіноча обитель. Гощу сьогодні прикрашає чудовий англійський парк початку XVIII ст.

На значні туристичні центри Рівненщини мають можливості перетво­ритися селища Клевань, де збереглися: Благовіщенський костел (1630), синагога (XVII ст.), церква Різдва (1777), залиш­ки замку XV-XVIII ст.; Млинів, археологічна пам'ятка - поселення ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е., а також палац (1780); с. Межиріч з поселенням та могильником кінця III - початку II тисячоліття до н.е. давньоруським городищем Х-ХІІІ ст., замком-фортецею, костьолом св. Антонія (1725), палацом (1789).

Збереглися замки-фортеці ХІУ-ХУМ ст., на жаль, більшість переважно в руїнах чи у вигляді замчищ із залишками зем­ляних укріплень у селах Губків, Новомалин, Тай-кури.

Цікаву спадщину мають Дубровиця, Березне, Радивилів, Мізоч, Степань, Пляшева. СУМСЬКА область на державному обліку має 7885 пам'яток історії, культури, містобудування та архітектури.

Місто Суми засноване 1655 р. на місці поселення часів Київської Русі, яке дослідники вважають літописним Липецьком. Фортеця при впадінні р. Сумки у Псел була споруджена українськими переселенцями з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кон-дратьєвим. Назву пов'язують із сумкою тільки точно невідомо якою (за однією з версій на цьому місці загубив сумку гетьман П. Дорошенко, за іншою - у давнину тут знайшли три мисливські сумки). З 1658 р. фортеця була центром Сумського полку (1658-1765). Наприкінці XVIII ст. фортеця втратила своє значення і припинила існування як військовий об'єкт.

В місті збереглися архітектурні пам'ятки XVIII ст. - Воскресенська церква в стилі українського бароко (1702), де розміщується відділ декоративно-прикладногомистецтва художнього музею, і Спасо-Преображенський собор (1788). XIX ст. представлено Іллінською церквою і Петро-павлівським храмом.

Місто Охтирка (назву Ахтирка пов'язують з тюркськими словами «Ак» - білий, «тура» - фортеця) засноване 1641 р. на правому березі р. Ворскли як прикордонна фортеця Речі Посполитої, 1647 р. польський уряд відповідно до межового акту передав її Московській державі. Згодом на лівому березі р. Охтирка була побудована українськими переселенцями нова фортеця на південь від старої, що стала центром Охтирського полку (1655-1765). Наприкінці XVIII ст. фортеця також втрачає своє значення.

Дзвіницю XVII ст., єдину споруду Троїцького монастиря, що збере­глася, вважають унікальною пам'яткою архітектури оборонного типу.

В місті збереглися храми XVIII ст. - Покровський собор (проект якого, як вважають, розробив Б. Растреллі), Воздвиженська і Введенська церкви. У XIX ст. споруджена Михайлівська, а на початку XX ст. - Георгіївська церкви.

Перша літописна згадка про Глухів (історична Чернігівщина) -1152 р. Назву пов'язують із старослов'янським «глоухь» - оточене ліса­ми і водами «глухе», важкодоступне місце. Місто розташоване на берегах р. Есмань (в перекладе з Іран, «прекрасний шлях»). Місто було у ХІІІ-ХМ ст. центром удільного князівства.

Після знищення Батурина у 1708 р. Глухів стає столицею Гетьманщи­ни, резиденцією І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського. Архітектурний ансамбль міста у XVIII ст. створювався зусиллями Н. Мергасова, Д. Кваренги, А. Рінальді. В місті зберегли­ся: Миколаївська церква (1693), Спасо-Преображенська (1765) і Вознесенська (1772) церкви. До найцікавіших екскурсійних об'єктів належить Тріумфальна брама, спо­руджена на честь проїзду імпера­триці Єлизавети (1744).

Був споруджений будинок Малоросійської колегії (1768), що став найбільшою спорудою в Укра­їні, де розміщувалися: службова

резиденція правителя П. Румянцева, Генеральний суд. Генеральна мало­російська рахункова палата, канцелярія малоросійського скарбу. Зем­ський суд, Глухівське комісарство й архів. На жаль, цю споруду спіткала така ж сама доля, як і більшість споруд гетьманського Глухова: вона була пошкоджена під час великої пожежі 1784 р.

Наприкінці XVIII ст. тут відкрили єдину на Лівобережжі книгарню, де продавали книжкові видання Академії наук та Московського університету.

В літературі є повідомлення про те, що саме глухівське вельможне панство у 1766 р. вперше покуштувало картоплю, яка відтоді і поширилася по всій Україні.

Деяке пожвавлення міського життя і відповідно будівництва спосте­рігаються після реформи 1861 р. Глухів перетворився на один з центрів хліботоргівлі, з'являються купці, що будують свої садиби, деякі з них збереглися.

З 1880-х років внаслідок розвитку навколо Глухова цукроварень і завдяки меценатству родини Терещенків Глухів забудовується великими капітальними спорудами громадського призначення. Це Учительський інститут (в якому навчався О. Довженко), жіноча і чоловіча гімназії, чотири корпуси двох ремісничих училищ, притулок для дітей, банк, комплекс міської безплатної лікарні (за проектом київського архітектора В. Ніко-лаєва). Споруджений за кошти Терещенків був і храм Трьох Анастасій (1886). Загалом вони пожертвували на забудову Глухова півтора міль­йона карбованців.

В Глухові на початку XX ст. було 11 храмів, до нас дійшло лише 4. Нині у місті під охороною держави перебуває близько двох десятків пам'яток архітектури, історії і монументального мистецтва. 1976 р. він увійшов до списку 39 найважливіших історичних міст України. У 1994 році тут створено історико-культурний заповідник.

Пам'ятки архітектури минулих століть збереглися в місті Лебедин, що заснований українськими переселенцями в 1658 р. на місці трьох слобод - Лебяж-городище, Кобища і Довгалівка. Лебедин колись був могутньою фортецею, що мала 20 башт, проте після Північної війни (1700-1721) поступово занепала.

В місті вціліла Михайлівська церква (1748), дерев'яна Воскресенська церква (1789). Збереглися храми XIX ст. - Вознесенська, Покровська і Миколаївська церкви, а також Гостинний двір (Торгові ряди) - однопо­верхові крамниці з відкритою галереєю, що були споруджені у 1847 р.

На правому березі р. Сейм знаходиться одне з найдавніших українських міст Путивль (історична Чернігівщина), що вперше згадується у літописі під 1146 р. Назву пов'язують з розташуванням міста на перехресті, розпутті доріг (що вели на північний схід у Володимиро-Суздальську землю, на схід - у половецькі степи, на південний схід - у Тмуторокань і на Кавказ.

Археологи стверджують, що місцевість заселена була ще у четверто-му-тисячолітті до н.е. З Путивлем пов'язана сторінка літературної пам'ятки «Слово о полку Ігоревім» - саме тут плакала Ярославна.

В місті збереглися: собор Різдва Богородиці (1591), Спасо-Преображенський собор (1617-1698), церква Миколи Козацького (1737), Воскресенська церква, Мовчанський монастир. Монастир виник у XVII ст. У 1636 р. був споруджений кам'яний храм. Саме з цього собору походить унікальна скульптура XVII ст. - «Христос у темниці». Навколо монастиря

була кам'яна стіна з баштами на рогах та брамою-дзвіницею, яка являє значний інтерес своєю архітектурою. Споруда прикрашена полив'яною керамікою яскравих синіх, зелених і жовтих кольорів. Під промінням сонця і на тлі білих стін вони іскряться і виграють всіма барвами веселки. Пам'ятки Путивля входять до історико-культурного заповідника. Поселення на березі р. Боромлі на території міста Тростянець вини­кло у 1650-і роки. Тут зберігся частково палац (ХУІІІ-ХІХ ст.), що належав до садиби князів Голіциних. В парку розташовані руїни «Гроту німф» в урочищі Нескучному.

Парк, закладений 1815 р., знаходиться у селі Великий Бобрик, що розташоване на місці слов'янського городища сіверян (УІІІ-Х ст.).

У селі Волокитине в парку, закладеному у 1829 р., збереглися Золоті ворота, споруджені у псевдоготичному стилі, що входили до ансамблю садиби, яка не збереглася.

Двоповерхова споруда у стилі класицизму, що була побудована в кінці XVIII - на початку XIX ст. Джакомо Кваренгі, частково збереглася у селищі Хотінь.

В с. Кулешівка були знайдені кістки мамонта. У 1893 р. поміщик Ю.А. Головкін встановив пам'ятник у вигляді 3-сгупеневої піраміди.

Неповторну спадщину мають також Кролевець, Ромни, Конотоп, Ворожба, Білопілля, Серединне-Буда, Терни тощо.

Архітектурна спадщина ТЕРНОПІЛЬЩИНИ представлена замками ХІ\Л-ХУИ ст., католицькими і православними храмами доби Ренесансу і бароко, унікальними пам'ятками дерев'яного церковного будівництва. На державному обліку перебуває 1178 пам'яток архітектури і містобудування.

Тернопіль заснований коронним гетьманом Яном Тарновським на «сирому корені», тобто на порожньому місці у 1540 р. як місто-фортеця, що мала обороняти Поділля.

Назви вулиць Валова і Замкова свідчать про місце стародавніх укріплень. Старий замок (пл. Свободи, 1) на початку XIX ст. був перебудований на палац і втратив свої оборонні ознаки. На валах збудований колишній костьол єзуїтів (тепер швейна фабрика).

В місті збереглися колишні оборонні церкви - Воздвиженьска (кінця XVI ст.) і Різдва Христового, збудована біля міського валу (1602-1608).

У 1746 р. Великим коронним гетьманом Речі Посполитої Ю. Потоцьким був заснований Домі­ніканський монастир. Монастирський комплекс, збудований протягом 1749-1779 рр., був зруйнований під час Другої світової війни і відреставрований у 1953 р. Монастир розташований в історичному центрі середньовічного міста і є його головною містобудівною домінантою. Комплекс складається з двох мурованих споруд - костелу і корпусу келій.

Перша згадка про Бережани датується 1375 роком. Протягом 20 років (1534-1554) споруджували замок між двома рукавами річки Золота Липа. Раніше традиційним місцем розташування фортець були високі неприступні гори. У бережанському замку відбилися ті зміни, які в середині XVI ст. утверджувалися в замковій архітектурі. Це проявилося, насамперед, в перетворенні замків із воєнно-оборонних споруд на оборонно-житлові. У бережанському замку по периметру двора зведені не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких мають бійниці. Фасади з великими вікнами, двоярусні відкриті аркади-галереї нагадували італійські палаццо. У XVII ст. в східній частині замку вибу­дували прикрашений білокам'яною різьбою палац, який за пишним оздобленням порівнювали з Краківським Вавелем. Замок був значно пошкоджений під час першої світової війни і більше не відновлювався. На території замку - костел св. Трійці.

Крім замку в Бережанах зберігся костел св. Миколая (1630-1683 рр.) з келіями (1716-1742 рр.) і костел Різдва Пресвятої Богородиці (1600 р.), православні Миколаївська дерев'яна церква (1691) і Троїцький собор (1768, 1903). Є тут і оборонна синагога.

У селі Буданів зберігся замок (кінця XVI - початку XVII ст.), сильно пошкоджений турками у 1675 р. У 1765 р. коштом Потоцьких частину замкових мурів і дві башти перебудовано на костел. Дві інші башти межують з монастирем сестер Милосердя. Добре зберігся палац. Біля замку сліди валів. Нині тут - психіатрична лікарня.

Місто Бучач вперше згадується у документах 1397 р. Перед міс-том-фортецею у XVI-XVII ст. відступав не один ворог, роблячи спробу його здобути. Воно було захищено озером, рікою і оборонним муром. Оборонна міць підсилювалася замком (XIV-XVII ст.), від якого залишилися тепер руїни. В Бучачі збереглася Хрестовоздвиженська церква 1753-1770 рр. василіанського монастиря Збереглися келії. До давніх споруд відносить­ся і оборонна церква св. Миколая (1610) з високохудожнім різьбленим іконостасом і живописом та Покровська церква середини XVIII ст. з унікальними барельєфами, вирізьбленими на дереві, і Успенський костьол 1761-1763 рр., і руїни монастиря на г. Федор, спаленого у 1672 р., а також руїни оборонної церкви XVI ст. в урочищі «Монастирок» під Бучачем. Окрасою міста є місь­ка ратуша зведена 1751 р. коштом М. Потоцького, яка вважається шедевром барокового будівництва України XVIII ст.

В місті 18 жовтня 1672 р. був підписаний договір між Польщею і Туреччиною, за яким Поділля розподілялося між цими країнами. Кордон проходив по річці Стрипі. Досі збереглися прикордонні камені, які розмежовували турецькі володіння (східна частина) і польські (західна частина).

Неподалік від Бучача розташоване колишнє містечко, а тепер село Яблунівка (з 1947 р.). У минулому знане місто Язловець, зокрема своєю великою вірменською колонією, ремеслами і ярмарками. В середині XV ст. містечко в торговельному відношенні конкурувало навіть із Львовом. На території села збереглися руїни замку, збудованого у XIV ст., який й досі вражає своїми розмірами, товстими мурами і домінує над поселенням. Навкруги чудовий, тепер уже запущений парк. В селі - церква св. Миколая (до 1810 р. - вірменська), збудована 1551 р. в стилі ренесансу. Є тут ще й Успенський костел 1589-1590 рр., оточений оборонним муром з вежею. Збереглася і міська ратуша (тепер дитячий садок), збудована у вигляді мініатюрної фортеці.Селище Вишневець колись було власністю сина литовського князя Ольгерда Дмитра-Корибута (звідси Корибут-Вишневецькі), який розпочав будівництво замку у 1395 р. Воєвода Ієремія Вишневецький у 1640 р. замок перебудував (у 1648 р. замок був зруйнований козаками, а у 1672-1675 рр. - турками). Він першим з роду став католиком і побудував поряд з замком костел св. Михайла (1645 р., зруйнований у 1960-х рр.).

Син Ієремії литовський гетьман, віленський воєвода, а зго­дом польський король Михайло-Корибут Вишневецький побудував палац (1720-1744 р.), що існує і досі. При спорудженні палацу земляні укріплення колишнього замку частково знеслиабо перепланували. У 1960-х роках його знову відновили, проте безурахування архітектурно-художньої цінності.

Збереглася замкова церква Воскресіння 1530 р. (перебудована у ХУІІІ-ХІХ ст.)_; в якій поховані православні предки Корибутів-Вишневецьких. Саме в цій церкві відбулися заручини Марини Мнішек із Лжедмітрієм.

Незважаючи на великі втрати, Вишневецький ансамбль є одним з найцінніших в архітектурній спадщині України.

Перша згадка про Гусятин відноситься до 1559 р. Колись єдине посе­лення розташовувалося на обох берегах р. Збруч. У 1772 р. після першого поділу Польщі кордон пройшов по річці Збруч і лівобережна, західна частина Гусятина відійшла до Австрії. З того часу існує два населених пункти під одною назвою: селище - в Тернопільській і село в Хмельницькій областях. В Гусятині збереглася синагога, збудована у другій половині XVI ст, яка вважається одним з шедеврів єврейської сакральної архітектури на терен і України.

У Гусятині також збереглися Онуфріївська церква (XVI ст.) і монастир бернардинців (XVI ст., 1610 р.).

Палац, оточений парком, і костел, що були споруджені у XVIII ст., збереглися в м. Заліщики.

Первісні укріплення м. Збаража, що були зруйновані 1589 р., збереглися іа 3 км від міста, поблизу с. Старий Збараж у вигляді замчища.

У 1612-1627 рр. власник земель Христофор Збаразький побудував палац, який пізніше (у 1627-1631 рр.) його брат Юрій Збаразький оточив мурами й ровами. Фіксація замку зроблена

1947 р., його реставрація ведеться з 1965 р. Замок з 1994 р. входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника.

У селі Кривче розташована знаменита Кришталева печера (одна з найбільших в світі гіпсових печер). В центрі села, на пагорбі збереглися рештки замку XVII ст.: дві оборонні вежі. Одна з цих башт до 1939 р. була власністю Подільського туристично-краєзнавчого товариства, яке після ґрунтовного ремонту влаштувало в ній турбазу.

В місті Кременець (історична Волинь), на вершині гори Кременець, яка у XVI ст. дістала назву гори Королеви Бони, розміщуються рештки замку IX-XVI ст. Замок згадується в джерелах під 1064, 1227, 1241, 1255 роками. За літописами замок не був здобутий ані угорським

королевичем Андрієм, ані Бату-ханом, ані ханом Куремсою. В середині XIII ст. він був зруйнований за наказом Бурундая в числі інших тогочасних укріплень Галицьке- Волинського князівства, але відновлений вже наприкінці XIII ст. сином Данила Галицького Мстиславом Даниловичем (або небожем Данила Володимиром Васильковичем). Саме в той час була споруджена й замкова церква св. Михайла.

У 1648 р. козацький загін за допомогою кременецьких міщан захопив замок, спаливши всі дерев'яні будівлі та зруйнувавши частину укріплень. Від цього часу замок не відновлювався. Нині збері­гається частина периметру мурів та дві башти.

У місті також збереглися Францисканський (тепер Миколаївський собор з келіями ХУІ-Х\/ІІ ст.) та Богоявленський монастирі (1760).

Цінною пам'яткою є комплекс колегіуму, до якого входять власне колегіум, монастирські корпуси та двовежовий костел св. Ігнатія Лойоли і св. Станіслава Костки. Комплекс був зведений (1731-1734 рр.) коштом князів Вишневецьких для отців-єзуїтів. Кременецький комплекс є одним з найзначніших барокових ансамблів України. У 1809 р. біля колегіуму закладено парк з ботанічним садом.

Замок 1516 р. є у селмщі Залізці, відоме з 1483 р. Руїни замку (серед­ина XVI ст.) збереглися у Микулинцях, де є також ' ще два цікавих об'єкти ' 1760-х років -Троїцький костел і палацовий комплекс (перебудований в середині І XIX ст.). Нині в палаці -обласна лікарня, а навкруги - парк, щоправда дещо запущений. Рештки замку, відомого в літературі під назвою «Оборонна вежа Володийовського» (напівзруйнова-на вежа, рештки валів і ровів) розташовані у с. Новосілка. У с. Окопи збереглися Львівські і Кам'янецькі ворота та частина височенних валів і глибоких ровів, які нагадують про колись могутню фортецю споруджену при впадінні Збруча в Дністер. Фортеця будувалася (1692 р.) на противагу Кам'янецькій фортеці, зайняту тоді турками, однак після вигнання турків з Поділля втратила своє військове значення.

У стародавньому містечку Підгайці є костел 1634 р., синагога XVI ст. і церква Успіння Пресвятої Богородиці 1650-1653 рр.

У містечку Скала-Подільська (давня назва - Ягельниця, до 1940 р. - |Скала-над-Збручем) височать рештки замку 1538 р. (за іншими даними - 1518 р.), перебудованого з більш давнього (ХМ-ХУ ст.), який, в свою чергу, виник на місці давньоруського городища. Збереглися дві вежі, напівзруйнований палац і рештки оборонних мурів. Неподалік костьол XVIII ст. з товстими мурами, вежею і бійницями. Є тут і парк-дендрарій закладений на початку XIX ст.

Багатим на пам'ятки старовини є м. Теребовля. Тут збереглися на горі вали давньоруського міста (перша згадка з 1097 р.), на місці якого пізніше збудовано замок, від якого залишилися руїни, що й тепер вражають своїми потужними мурами. 1687 р. місто і замок захопили і спалили татари. Після чого замок уже ніколи не піднявся.

У Теребовлі розташовані комплекс будівель монастиря Кармелітів (1635-1639) і церква св. Миколая (XVI ст., 1734).

За містом на високій горі над глибоким проваллям збереглися руїни Василіанського монастиря (XVI ст.), відомого під назвою «Підго-рянський» або «Угорницький».

Потужний замок був споруджений 1610 р. у м. Чортків. Збереглися дві башти і оборонні мури. У XVIII ст. замок втратив оборонне значенняі його башти перетворені на палац. Місце для замку, хоч він і на пагорбі, вибране невдале, оскільки він фактично знаходиться під горою. Це сприяло прямому артилерійському обстрілу під час облоги.

У Чорткові крім замку є дві цікаві пам'ятки дерев'яної архітектури - Воскресенська церква 1738 р. і Успенська церква 1635 р. Варті уваги домініканський костел (1731), монастир кармелітів (1635), ратуша (XIX ст.).

Почаїв (історична Волинь) як село, що належало Кременецькому замку, вперше згадується під 1450 р. Головним об'єктом Почаєва є Свято-Успенська Лавра (заснована 1597 р.) Ансамбль монастиря формувався у ХУІІ-ХХ. Центр ансамблю -Успенський собор має нетрадиційну орієнтацію: головний фасад його звернено на південь, а вівтар - на північ. У товщі гори під Успенським собором міститься триярусний печерний комплекс ХУст. з підземними церквами, а також камінь з відбитком ступні Богородиці.

У 1906-1912 рр. за проектом О. Щусєва збудовано Троїцький собор у модернізованих формах новгородсько-псковської середньовічної архітектури. В інтер'єрі собору знаходяться мозаїки, виконані за ескізами М. Реріха.

1713 р. монастир перетворено з православного на уніатський, і в середині XVIII ст. він набув першорядного значення серед василіанських монастирів України. У 1831 р. після польського повстання російський уряд передав Почаївський монастир Російській православній церкві. У 1838 р. монастиреві надано статусу лаври - четвертої в імперії після Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської.

У Почаєві також є церква Всіх Святих (1773-1775) і Покровська церква 1643 році (перебудована 1746).

Одним з найвідоміших у світі місць вшанування Божої Матері разом з Лурдом (у Франції) і Фатімою (у Португалії) є село Зарвани-ця. За переказами тут у XIII ст. набожному ченцю з'явився образ Божої Матері у дзеркалі джерела. Саме відтоді вода в ньому набула цілющих властивостей. На місці появи образу Богоматері було збудовано церкву.згодом з'явився монастир (з 1922 р. - св. Іоанна Хрестителя). У 1867 р. Папа Пій IX благословив чудотвор­ну ікону Божої Матері Зарваницької.

Прощі розпочина­ються від свята св. Юрія (6 травня) і тривають до свята Покрови Пречистої Діви Марії (14 травня).