Список використаних джерел 1 страница

ВСТУП

Проходження переддипломної практики своєю метою має закріплення та подальше поглиблення теоретичних знань шляхом їх співставлення та порівняння з практичною діяльністю підприємства, набуття спеціальних практичних навичок роботи у сфері організації та ведення бухгалтерського обліку, використання засобів обчислювальної техніки, методів та засобів контролю і аналізу діяльності суб’єктів господарювання.

Основними завданнями практики є:

- систематизація, закріплення і розширення теоретичних і практичних знань, щодо питань обліку та контролю витрат банківських установ;

- поглиблення навичок самостійної роботи зі спеціальною літературою, нормативними документами, фактичними статистич­ними, бухгалтерськими й економічними даними;

- удосконалення навичок щодо розроблення техніко-економічних показників, пов'язаних з аналізом і обґрунтуванням раціона­льної роботи ПАТ КБ «Приватбанк»;

- набуття навичок прийняття управлінських рішень;

- дослідити банківську систему Польщі та ознайомитися з основами функціонування банківських установ;

- збір матеріалів для написання випускної роботи;

- упорядкування та обробка зібраних матеріалів;

- написання звіту з переддипломної практики.

Базою практики було обрано філію ПАТ КБ «Приватбанк», яка знаходиться в м. Суми.

Публічне акціонернерне товариство комерційний банк «Приватбанк» заснований у 1992 році і є лідером банківського ринку країни. Вважається, що проходження переддипломної практики у ПАТ КБ «Приватбанк» допоможе систематизувати отримані в процесі навчання теоретичні знання з бухгалтерського обліку та аналізу, через ознайомлення з первинними документами, з регістрами аналітичного та синтетичного обліку, з фінансовою звітністю банку.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ВИТРАТ БАНКУ

1.1. Економічна сутність витрат та їх класифікація

В умовах динамічних змін економічної ситуації в країні, функціонування банків залежить, у першу чергу, від використання в управлінні банківським бізнесом прогресивних підходів. Насамперед, такими підходами можуть бути заходи з фінансового менеджменту, що втілюються для аналізу, планування та контролю процесів з надання банківських послуг. Витрати банків є одним із об’єктів фінансового менеджменту, а також основою в формуванні собівартості банківських операцій. Загальна сума прибутку банківських установ, розраховується як різниця між сумою доходів вказаного періоду та загальною сумою банківських витрат, у зв’язку з цим виникає потреба у постійному їх дослідженні.

Науковці та вчені трактують поняття витрат по різному, адже витрати вважаються однією з найбільш невизначених категорій у бухгалтерському обліку та фінансах, а смислове значення дефініції «банківські витрати» часто немає однозначного розуміння у науковій літературі вітчизняних та іноземних практиків.

Інтерес до даної категорії сформувався ще на початку XIX століття, що пов’язано розвитком промисловості. Найбільш значимий вклад у розвиток теорії управління витратами вніс Карл Маркс, чітко деталізувавши поняття витрат капіталістичного виробництва і обігу, визначивши їх види, джерела та фактори формування. В числі науковців, які досліджували поняття витрат банківських установ, можна назвати Бланка І., Базилевича В., Друрі К., Грещака М., Шмаленбах О., Керімова В., Хорнгрена Ч., Фостера Дж., Шима Дж., Сігела Дж., Апчерна А. та багатьох інших [1].

Значення «витрат банку» випливає із розуміння загального терміну «витрати», що найчастіше розуміють як «спожиті ресурси або гроші, які потрібно заплатити за товари або послуги» [2]. Вивчення економічної літератури виявило неоднозначність щодо тлумачення сутності витрат, тому, на нашу думку, доцільно розглянути їх з позицій основних підходів. Детальна етимологія поняття наведена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Підходи до визначення терміну «витрати банку»

Різновид підходу	Сутність поняття	Змістовий акцент
Економічний [4]	Витрати банку – сума із залучення коштів клієнтів, оплата послуг, витрати на утримання апарату управління банку та інші витрати.	Витрати визначаються з позиції їх використання за основними напрямками діяльності і втілюють у собі зменшення економічної вигоди (активів), та збільшення заборгованості.
Вартісний [5]	Витрати – це виражена в грошовому еквіваленті величина ресурсів, що використовуються для визначених цілей.	Витрати розглядаються як сукупність грошових коштів, що витрачаються на здійснення банком певних фінансових чи господарських операцій.
Цільовий [6]	Витрати – це вартість ресурсів, що використовуються в подальшому для отримання прибутку або досягнення інших цілей.	Витрати визначаються як засіб досягнення поставлених цілей.
Бухгалтерський [7.8]	Витрати – зменшення економічних вигод у звітному періоді внаслідок проведення банком фінансово-господарських операцій у формі відтоку чи зменшення активів або збільшення заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов’язаного з виплатами акціонерам та вилученням власниками.	Основи формування інформації про витрати базуються на Правилах бухгалтерського обліку доходів і витрат банку та Концептуальній основі складання та подання фінансових активів.
Управлінський [9]	Управління витратами банку – динамічний процес управлінських дій, направлених на оптимізацію затрат із ціллю підвищення ефективності роботи.	Витрати виступають як засіб отримання переваг над конкурентами.

Виходячи із опрацьованих позицій з визначення поняття «витрати», ми можемо узагальнити дану інформацію так: витрати – це виражена у грошовому еквіваленті величина, що використовується банківськими установами в процесі здійснення фінансових та господарських операцій для досягнення певної мети, що призводить до зменшення активів чи збільшення зобов’язань банку. Дана категорія також має свої основні ознаки:

- витрати є необхідною умовою отримання доходу;

- витрати утворюють вартість;

- витрати мають вираження у грошовому еквіваленті;

- витрати мають поставлені цілі та мету;

- витрати завжди несуть у собі зменшення економічної вигоди.

Витрати

Затрати

- Затрати, пов’язані з залученням ресурсів, операційними витратами, створенням і утриманням банківських приміщень і майна, оплатою праці робітників банку, виконанням різних фінансових зобов’язань, що виникають в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та призводять до зменшення величини власного капіталу.

- Витрати матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних і інших видів ресурсів у вартісному вираженні для забезпечення процесу розширеного відтворення. У німецькій літературі затрати розглядаються як спожиті ресурси на виготовлення продукції або надання послуг з метою отримання прибутку.

Витрати відносяться до реальної продукції і товарів та віднімаються з одержаного доходу.

Затрати мають місце до реальної продукції, товарів, послуг.

Відносно проведеної і реалізованої продукції витрати можливі тільки тоді, коли мають місце доходи від продажів.

Відмінності понять «витрати» і «затрати»

Якщо матеріальні засоби, що поступили і одному періоді, повністю або частково витрачаються в іншому періоді.

Рисунок 1.1. – Визначення сутності і відмінностей понять «витрати» та «затрати» банківських установ [9]

Також, за роки становлення бухгалтерського обліку в Україні, негативною тенденцією стало запозичення іноземних термінів. При перекладі з російськомовної економічної літератури термінів «издержки», «затраты», «расходы» виникли в українській банківській теорії непорозуміння та невідповідності з тлумаченням «витрат». Нерідко зустрічається та практиці ототожнення їх з поняттям «затрат». Кожне з дефініцій має свою економічну сутність, проте за своєю природою вони єдині. Зміст і різниця основоположних понять витрат і затрат зображена на рисунку 1.1.

Отже, можна зробити висновок, що термін «затрати» трактується як витрати, що пов’язані з використання ресурсів, включаючи також і на придбання активів, витрати, у свою чергу пов’язані з використанням тільки тих ресурсів, які ставляться при визначенні прибутку у відповідність доходам.

Оскільки діяльність банків відрізняється від діяльності виробничих підприємств, то доцільно відмітити, що витрати банку – це сукупність виплат у готівковій та безготівковій формах для розробки банківських продуктів, надання послуг, виконання робіт з їх реалізації [10].

Важливим питанням при формуванні витрат банків є поведінка витрат, а саме їх реакція на зміни в діяльності банку. Події, які впливають на витрати є факторами. Під їх впливом витрати діляться на ті, які важливо враховувати при оцінці та прогнозуванні, а саме на внутрішні та зовнішні. Більш детально фактори впливу зображені на рисунку 1.2.

Група факторів впливу на витрати банку

Зовнішні

Внутрішні

Фактори впливу на витрати банку

- Ризик менеджмент; - Персонал; - Маркетинг; - Управління формування ресурсів банку; - Розвиток та навчання.

- Економічний розвиток країни; - Попит і пропозиція на кредит; - Рівень конкуренції; - Рівень інфляції; - Грошово-кредитна політика НБУ; - Державне регулювання;

Рисунок 1.2 – Фактори впливу на витрати банку [11].

Важливо відмітити, що наведені фактори мають значний вплив на витрати і відповідно на досягнення ефективного успіху у діяльності банків, тому їх розгляд і аналіз потребує неабиякої уваги.

Для правильного відображення у бухгалтерському обліку витрат банківських установ важливу роль відіграє їх класифікація. Класифікація витрат здійснюється відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 255 «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України» та Постанови Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України» [12].

Більшість зарубіжних і вітчизняних вчених та науковців виокремлюють три групи цілей: оцінка запасів та визначення фінансового результату; прийняття рішень; здійснення процесу контролю за їх виконанням [13]. Також, у фінансовому обліку банківських установ всі витрати класифікуються на принципі «різні витрати для різних цілей», а саме відповідно до: операційної, інвестиційної та фінансової діяльностей [8].

У результаті операційної діяльності банків та відповідно до правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України виникають наступні витрати:

- процентні витрати;

- комісійні витрати;

- загальні адміністративні витрати;

- відрахування в резерви;

- інші операційні витрати [7].

Більш повно витрати від операційної діяльності банків розглянуто на рисунку 1.3.

Витрати від операційної діяльності

Процентні витрати

Комісійні витрати

Загальні адміністративні витрати

Відрахування в резерви

Інші операційні витрати

- За депозитами фізичних та юридичних осіб; - Міжбанківськими кредитами і депозитами; - Залишки на поточних рахунках клієнтів.

Витрати за отримані послуги, а саме: комісії, як невід’ємної частини витрат фінансового інструменту; комісії, що сплачуються під час надання послуг та після виконання певних дій.

- Витрати на утримання персоналу; - Амортизація необоротних активів; - Гонорари та професійні послуги; - Витрати на зв'язок; - Експлуатаційні витрати.

- Витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку; - Списання безнадійної заборгованості.

- Оперативний лізинг; - Інкасація; - Штрафи, пені сплачені за банківськими операціями.

Рисунок 1.3. – Структура операційних витрат банку

Результатами інвестиційної та фінансової діяльності банк визнає витрати, які зображені на рисунку 1.4.

Важливою особливістю витрат є їх зв'язок з конкретним об’єктом: проектом, продуктом, підрозділом, групою тощо. Залежно від цього зв’язку витрати бувають прямими та непрямими. Поділ їх на дані групи залежить безпосередньо від об’єкту витрат і для різних об’єктів вони можуть бути одночасно як прямими, так і непрямими.

Види витрат у залежності від виду діяльності

Фінансова

Інвестиційна

- Витрати за операціями із зменшення (збільшення) інвестицій в асоційовані компанії, дочірні установи; - Витрати з придбання основних засобів та нематеріальних активів.

- Витрати за операціями з цінними паперами власного боргу; - Витрати за субординованим боргом; - Дивіденди, що сплачені протягом звітного періоду.

Рисунок 1.4 – Структура інвестиційних та фінансових витрат банку

Класифікація витрат на змінні та постійні важлива при здійсненні та прийнятті управлінських рішень. Змінними є ті витрати, у яких обсяг змінюється одночасно із зміною кількості наданих послуг чи здійснених операцій банком (наприклад, процентні витрати). Постійними вважаються витрати, обсяги яких змінюються відповідно зі зміною обсягу їх надання, і не залежить від зміни суми залучених (розміщених) коштів (наприклад, витрати на утримання будівель, відрахування в резерви, загальні адміністративні витрати).

Є витрати змішаного характеру, тобто ті, що мають одночасно змінні і постійні компоненти. Їх ще називають напівзмінними або напівпостійними. Прикладом таких витрат є: витрати від продажу іноземної валюти, яка зазвичай продається зі знижкою для оптових покупців; витрати часу на обробку одного платіжного документа, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації операційних працівників.

Одноелементні витрати не підлягають розкладанню. До них належать витрати на заробітну плату, амортизацію основних засобів тощо. Комплексні витрати містять в собі декілька економічних елементів, наприклад, витрати на збут, адміністративні витрати, загальновиробничі витрати тощо [14].

Відповідно до відношення витрат у собівартість продукції вони поділяються на витрати, які включаються, і на ті, які не включаються до собівартості.

За відношенням до звітного періоду витрати бувають поточного, майбутнього і минулого періодів.

Поділ витрат на релевантні та не релевантні залежить від управлінських рішень. Релевантними вважаються ті витрати, величина яких може змінюватись в результаті прийняття певних рішень. Нерелевантні витрати навпаки - не залежать.

Також важливою класифікацією витрат банку є поділ їх на зовнішні і внутрішні. Зовнішні витрати (явні, прямі, грошові) – це ті витрати, які спрямовані на придбання ресурсів, що не належать безпосередньо банку. Внутрішніми витратами (неявними, непрямими, неоплачуваними) є витрати, що є у власності банку і пов’язані з використанням факторів виробник. Для розрахунку внутрішніх витрат знаходять ту вигоду, яку банк міг би мати, продавши власні ресурси на ринку.

За приналежністю витрат їх поділяють на витрати за клієнтами, інструментами, видами операцій, продуктами, портфелями тощо. Дана класифікація дозволяє визначити економічну ефективність окремих клієнтів, інструментів, видів операцій, портфелів.

Існує класифікація витрат банків, розроблена Москалюком В. В, за якою витрати поділяються на групи [15]:

- витрати банку у вигляді відсотків, які сплачуються клієнту при реалізації певного банківського продукту (наприклад, відсотки за вкладами, проданими векселями або за залишками на поточних рахунках). Оформлення сплачених відсотків відбувається у вигляді проводок у програмі операційного дня банку, також можуть бути оформлені у вигляді виписок із архівів цієї програми;

- комісійні витрати, які спрямовані на користь третіх осіб при реалізації клієнту певного банківського продукту (наприклад, комісія за заявкою клієнта за операціями на валютній біржі);

- операційні витрати, як собівартість реалізованого банківського продукту, що включають в себе прямі витрати на витрачені матеріали, витрати на заробітну плату та інші накладні витрати (наприклад, орендна плата, оплата комунальних послуг);

- витрати із залучення ресурсів, що видаються клієнту (кредитні, враховані векселі).

Також, в економічній банківській літературі виділяють витрати продуктивні та непродуктивні, відповідно за доцільністю витрачання банківських ресурсів. Продуктивними витратами є виправдані для створення банківського продукту витрати. Відповідно, до непродуктивних – ті витрати, що виникають з причин, які свідчать про недоліки у технології та організації роботи банку.

Отже, будь-яка банківська установа прагне здійснювати діяльність з якомога мінімальними витратами, задля підвищення фінансових результатів та отримання прибутку. Віддаючи належне значення науковим доробкам вищезгаданих українських та зарубіжних вчених, слід підсумувати, що у наукових працях відсутнє єдине трактування поняття «витрати банку». Дана проблема обумовлена багатьма факторами: по-перше, різне тлумачення поняття «витрати» в економіці, бухгалтерському, управлінському та податковому обліку; по-друге, некоректний переклад поняття на українську з російської мови; по-третє, часте використання синоніму поняття «витрати» до терміну «затрати». З позицій обліку під дефініцією «витрати» розуміють зменшення активів, або ж економічної вигоди за звітний період, або збільшення заборгованостей. Щодо класифікацій витрат, які пов’язані з банківською діяльністю, то визначена вона згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність». Також, типова класифікація витрат, наводиться у Положенні про облікову політику будь-якого банку. Вона наглядно показує високий рівень нормативно-правового регулювання діяльності банку, що є одною з умов його функціонування.

1.2. Методологічні підходи щодо організації обліку витрат банку

Управління витратами в банку покладено на розроблену фінансову структуру, яка є інструментом для реалізації цілей банку, зокрема, із максимізації прибутку, збільшення ефективності банківської діяльності, удосконалення систем стимулювання роботи працівників тощо.

Фінансова структура, яка управляє витратами банку в цілому, має в основі функцію делегувати відповідальність за фінансові показники (в тому числі витрати) центрам фінансової відповідальності.

За наказом Голови Правління банку і відповідно до письмової згоди НБУ, на посаду голови служба бухгалтерського обліку банку призначається головний бухгалтер, який безпосередньо бере участь у формуванні організаційної структури бухгалтерської служби банку. Головний бухгалтер має право затверджувати посадові обов’язки бухгалтерських працівників, вимагати забезпечення правильної організації бухгалтерського обліку і контролю від структурних підрозділів банку. Також, за потреби, він може безпосередньо втручатись в робочі процедури підрозділів банку, якщо отримані дані є сумнівними та викликають підозри.

Повнота та достовірність операцій у сфері бухгалтерського обліку витрат банку залежить від облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться відповідно до чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України без будь-яких відхилень.

Питання щодо визнання, оцінки та розкриття інформації про витрати банків на міжнародному рівні регламентуються Концептуальною основою складання та подання фінансових звітів, а також значною кількістю Міжнародних стандартів фінансової звітності, а саме [8]: МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 2 «Запаси», МСБО 12 «Податки на прибуток», МСБО 16 «Основні засоби», МСБО 17 «Оренда», МСБО 19 «Виплати працівникам», МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів», МСБО 28 «Інвестиції в асоційовані компанії», МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», МСБО 38 «Нематеріальні активи», МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість», МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність», МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації».

Така значна кількість МСФЗ пояснюється тим, що вимоги щодо визнання, оцінки та розкриття інформації про різні види витрат розглядаються в різних стандартах. Наприклад, вимоги щодо обліку витрат, пов’язаних із лізинговими операціями визначені МСБО 17 «Оренда»; вимоги щодо обліку збитків від переоцінки фінансових активів та фінансових зобов’язань до справедливої вартості містяться у МСБО 39«Фінансові інструменти: визнання та оцінка»; облік витрат, пов’язаних з необоротними активами регламентується МСБО 16 «Основні засоби» та МСБО 38 «Нематеріальні активи» і т.д. [8].

Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України містить загальні вимоги з облікової політики банків. В свою чергу, банки завдяки опису принципів обліку статей звітності, фактів щодо змін облікової політики, а також методів оцінки статей звітності, висвітлюють особливості обраної ними облікової політики.

Бухгалтерський облік у банках формується на операційній діяльності. Основні критерії щодо організації такої діяльності регламентує Положення про організацію операційної діяльності в банках України. В свою чергу, організація – це документування операційних процедур (правил всіх операцій, які здійснюються банками відповідно до законодавства України.

За організацію операційної діяльності банків відповідальність несуть їх керівники відповідно до установчих документів та законодавства України.

А всі працівники, які виконують операції з бухгалтерського обліку, з питань ведення бухгалтерського обліку підпорядковуються головному бухгалтеру банку. Операційну діяльність банку безпосередньо забезпечують працівники банку, які виконують функції фронт-офісу та бек-офісу.

Усі банківські операції відображаються в бухгалтерському обліку тільки при наявності документального підтвердження. Документи надходять в банк від підприємств і організацій, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль.

Документи, які фіксують факти здійснення операцій називаються первинними. Саме первинні документи є підставою для відображення банківських операцій за рахунками бухгалтерського обліку. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках з допомогою параметрів аналітичного обліку.

Параметри аналітичного обліку витрат включають параметри контрагентів (клієнтів), документів, договорів та безпосередньо параметри аналітичних рахунків. Усі параметри поділяються на дві групи - обов’язкові і необов’язкові.

Обов’язкові параметри вводяться із врахуванням вимог НБУ щодо звітності банків. Вони є обов’язковими для заповнення при занесенні у комп’ютерну систему нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Серед обов’язкових параметрів розділяють загальні і спеціальні. Загальні параметри застосовуються до всіх аналітичних рахунків. Спеціальні параметри застосовуються до аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту, а також використовуються для автоматизованого ведення окремих операцій банків та для надання звітності Національному банку. Значення обов’язкових параметрів аналітичного обліку в електронному вигляді наведено в класифікаторах, адаптованих до формування економічних показників для подання фінансової та статистичної звітності, що входять до пакета довідників, які Національний банк доводить до відома банків.

Необов’язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть бути використані при організації внутрішнього обліку у банку, а також при наданні звітності іншим органам.

Сукупність усіх аналітичних рахунків банку утворює внутрішній план рахунків. Банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків, що містить опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків,порядок їх відкриття та закриття.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

Первинні документи за кожний робочий день мають бути звірені з оборотно-сальдовим балансом. У разі виявлення розбіжностей здійснюється вивіряння документів та оборотів за кожним балансовим рахунком. Сформовані, зброшуровані та звірені з оборотно-сальдовим балансом меморіальні документи передаються для зберігання.

Основні методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про витрати визначаються Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, які розроблені відповідно до законів України і ґрунтуються на основних принципах міжнародних стандартів фінансової звітності та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відображення в бухгалтерському обліку витрат, пов’язаних зі зменшенням корисності активів, здійснюється в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку з бухгалтерського обліку відповідних активів банків.

Відповідно до Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, доходи і витрати визнаються у разі задоволення умов, що наведені на рисунку 1.5 [7,16]

При відображенні в бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати банки України застосовують таких два основних принципів як [16]:

- нарахування та відповідності доходів і витрат – відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходів і витрат під час їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів та порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів, з метою визначення фінансового результату звітного періоду;

- обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів банку.

Витратами банку

- визнання реальної заборгованості за активами та зобов’язаннями банку; - фінансовий результат операції, пов’язаної з наданням (отримання) послуг, може бути точно визначений.

- платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; - попередня (авансова) оплата товарів, робіт, послуг; - погашення одержаних кредитів, повернення депозитів тощо; - витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до чинного законодавства України

Визнаються за умов

Не визнаються