Висновки. Економічне зростання – основний показник розвитку і добробуту кожної країни

Економічне зростання – основний показник розвитку і добробуту кожної країни. Основними показниками економічного зростання є абсолютне збільшення продукту або його збільшення на душу населення. Обсяг продукту (Y) залежить від кількості виробничих факторів (або ресурсів) та рівня технічного прогресу. До основних виробничих факторів належать капітал (К) та праця (L). Залежність між затратами виробничих факторів і продуктом описується з допомогою виробничої функції: Y = f(K,L).

Фактори економічного зростання поділяють на три групи:

• фактори попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;
• фактори пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру:
• фактори розподілу. Вони стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на фактори пропозиції, так і розподілу національного продукту і

доходу, що впливає на сукупний попит.

Також до основних факторів економічного зростання належать: запас капіталу, приріст населення, технічний прогрес.

Залежно від того, які джерела і фактори є визначальними у забезпеченні економічного зростання, розрізняють три його типи:

• екстенсивне, яке здійснюється шляхом збільшення використання ресурсів;
• інтенсивне, здійснюється шляхом кращого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;
• змішане, котре поєднує інтенсивні та екстенсивні фактори

Модель економічного зростання Євсія Домара (1947 р.) є однією з перших спроб обґрунтувати довгострокове економічне зростання на основі кейнсіанської макроекономічної теорії.

Модель Домара ґрунтується на таких засадах:

• на ринку праці існує надлишкова пропозиція, що зумовлює постійний рівень цін, тобто ціни не гнучкі;
• очікування суб'єктів є статичним;
• вибуття капіталу відсутнє;
• інвестиційний лаг відсутній;
• гранична продуктивність капіталу

• гранична норма заощаджень s' = const.

Модель Р.Харрода була запропонована ним у 1939 р. Вона ґрунтується на таких самих передумовах, що й модель Є.Домара.

Особливості моделі Р.Харрода:

• на відміну від моделі Домара, яка базується на інвестиційній функції, заданій екзогенно, ця модель використовує ендогенну інвестиційну функцію;
• попередня модель ґрунтувалась на принципі мультиплікатора, ця ж – на принципі акселератора;
• модель Домара виходила із незмінності очікувань підприємців, а модель Харрода – із змін, що відбуваються в їхніх очікуваннях.

Обмеженість кейнсіанських моделей макроекономічного зростання намагаються подолати неокласичні моделі.

Однією з неокласичних моделей економічного зростання є модель Роберта Солоу, яка була розроблена ним у 1956 р., а у 1987 р. отримав за цю роботу Нобелівську премію з економіки.

Перевагами неокласичної моделі Солоу є, по-перше, те, що в ній описується механізм довгострокового рівноважного економічного зростання та повного використання усіх видів ресурсів.

По-друге, до цієї моделі вводиться чинник технологічного прогресу, який забезпечує постійне економічне зростання, що являє собою надійну основу зростання добробуту.

По-третє, вона дає відповідь щодо критерію оптимальності економічного зростання – максимізації споживання.