Розділ 3. Перспективи економічного зростання України з урахування моделі Р. Солоу

Парадокси моделі Солоу можна пояснити за допомогою VK-моделі. Модель Солоу базується на використанні середніх, а не дійсних середніх макроекономічних параметрів-співвідношень, які використовуються у VK-моделі.

Звернемося до таблиці 3.1 і, використавши основні формули VK-моделі, розрахуємо середньорічні обсяги капіталу Kt*, норми прибутку rt і ставки заробітної плати wt. Оскільки в числовому прикладі моделі Солоу еластичність випуску за капіталом б = 0.5 і вона дорівнює б = K0r/Y0, то можна визначити суму заробітної плати V0 = (1 – 0.5) Y0 = 40, а також її ставку w0 = V0/L0 = 4. Оскільки Kt* = (Kt+1–Kt)/ln(Kt+1/Kt), то при K0 = 640 і K1 = 644 визначаємо K0 = 651.926. Відповідно r0= P0/K0*=(Y0–V0)/K0*= 0.061356622 = 0.0614.

Нерівномірність економічного зростання в аналізованій числовій моделі Солоу штучно зумовлена тим, що в нульовому періоді стаціонарний темп приросту національного доходу помітно перевищує подальший рівноважний темп приросту, обраний на рівні 3%.

Так, обчислення стаціонарного темпу приросту свідчить, що n0 = s60= 0.3 Ч 0.125 = 0.0375, або 3.75%. Якщо в нульовому періоді прийняти зменшену норму заощаджень s = 0.24, то n0 = 0.03. У цьому випадку стаціонарний темп приросту збігатиметься з рівноважним темпом приросту (n0 = n) і ніякого нерівноважного зростання модель Солоу не виявить. Зокрема, на основі (2) і (10) при dk/dt = 0 можна записати s = nkt (1-a). Тому при n = 0.03; kt = 64 і а = 0.5 одержуємо s = 0.24. Із виразу nt = sot при s = 0.3 і n = 0.03 маємо ot= 0.1.

Таким чином, неокласичне обґрунтування можливості рівноважного розвитку економіки за певної зайнятості і за незмінної норми заощаджень за допомогою теоретичної моделі Солоу виявляється суперечливим.

VK-модель дає змогу переходити від однієї стаціонарної траєкторії зростання до іншої при заданому темпі приросту зайнятих, для чого визначається необхідна норма заощаджень s. У таблиці 3 зроблено розрахунок до t = 7, з якого випливає, що за відсутності технічного прогресу в першому періоді при n = 0.03 норма заощадження (накопичення) повинна знизитися з 0.3 до 0.2119, а в наступні періоди має стабілізуватися на рівні 0.2409.

Чи можливе на практиці необхідне зниження норми заощадження? Припустимо, що протягом першого періоду норма заощадження національного доходу залишається на рівні 0.3. У цьому випадку спостерігатиметься відносне надвиробництво капіталу, оскільки ресурси праці обмежені 3-процентним приростом. Унаслідок цього заробітна плата підвищиться, норма прибутку знизиться і, як кінцевий результат, – знизиться реальна норма заощадження і накопичення прибутку. При цьому номінальна норма заощадження прибутку може залишитися на рівні базисного (нульового) періоду.

Так, за умови, що заощаджується лише дохід у формі прибутку, в нульовому періоді норма заощадження (накопичення) прибутку j0 = Іо/Ро = 24/40 = 0.6. Розрахунки за даними таблиці З свідчать, що при збільшенні у першому періоді ставки заробітної плати з 4 до 5.175 маса заробітної плати збільшиться з 41.2 до 53.305, а прибуток зменшиться на таку ж величину, тобто з 41.2 до 29.095. Обсяг чистих інвестицій, необхідний для 3-процентного приросту зайнятості, становить у першому періоді І = 17.457. Тому номінальна норма заощадження (накопичення) прибутку становитиме 17.457/29.095 = 0.6, а реальна норма – 17.457/41.2 = 0.4237. Реальній нормі накопичення прибутку відповідає реальна норма накопичення національного доходу s = 0.2119.

Отже, при потенційному надвиробництві капіталу номінальна норма накопичення прибутку може зберегтися у поточному році на незмінному рівні за рахунок підвищення заробітної плати, тоді як реальна норма накопичення знизиться відповідно до потреб збільшення числа зайнятих.

За таких умов економічного зростання, вірогідно, має дещо знизитися номінальна норма накопичення прибутку, тому що за відсутності технічного прогресу зростання заробітної плати до рівня, за якого ця норма є незмінною, веде до зниження норми прибутку

Встановлена вище закономірність виявлена завдяки застосуванню VK_моделі. У моделі Солоу використовується лише норма накопичення національного доходу (або ВВП), що не дає змоги дослідити механізм впливу зростання заробітної плати на співвідношення реальної та номінальної норм накопичення і виявити цю закономірність. Зазначимо, що в моделі Н.Калдора було започатковано урахування зміни маси прибутку від зміни ставки заробітної плати. Він першим увів нерівність граничних схильностей до заощадження у підприємців і домашніх господарств, однак не провів необхідного розподілу між реальною та номінальною нормами накопичення в економіці.

Найважливішою домінантою класичної теорії економічного зростання є, як відомо, теза про прискорення темпів зростання при збільшенні норми заощадження національного доходу. Одним із перших прихильників цієї ідеї був Артур Льюїс. Він писав, що "країни, котрі тепер відносно розвинуті, у минулому пройшли період швидкого прискорення, у ході якого їх норма чистого інвестування підвищувалася від 5 відсотків [національного доходу] або менше до 12 відсотків або більше". Отже, "центральна проблема в теорії економічного зростання полягає в тому, щоб зрозуміти процес, за допомогою якого суспільство перетворює початкові 5 відсотків у наступні 12 відсотків".

Теоретична залежність темпів економічного зростання від реальної норми накопичення національного доходу або ВВП під впливом комплексу інших факторів установлена за допомогою VK-моделі. Подібна залежність виявляється і на емпіричному рівні, але при цьому вимушено використовується показник номінальної норми накопичення ВВП.

Усвідомлення суперечностей і парадоксів Солоу сприяло появі неокласичних моделей ендогенного зростання, таких як АК-модель, МДЖ-модель, модель Узави – Лукаса, модель Кленова – Родригеса – Клера та інші.

Основні відмінності моделей ендогенного зростання полягають у відмові від передбаченої в моделі Солоу передумови про убування граничної продуктивності капіталу. Така модифікація дає змогу моделювати граничну віддачу в бідній країні з рівнем, що не поступається багатій країні. Однак усі ці моделі, як і їх прототип, базуються на модернізованих варіантах виробничої функції Коба-Дугласа, а також на показниках капіталу, що мають розмірність запасу. Тому їм притаманні генетичні вади, запозичені у вихідної моделі.