Тема 2. 2. Й. Гутенберг і початок друкарства в Європі

1. І. Гуттенберг: життя та діяльність. Суть винаходу.

2. Початок книгодрукуванна в Німеччині: діяльність німецьких першодрукарів – Фуста і Шоффера, І.Ментеліна, Альбрехта Пфістера, Антона Кобергера.

3. Початок книгодрукування в Італії:

3.1.«Прогностична оцінка поточного 1483 р»- перша надрукована книга українського автора Ю. Дрогобича.

3.2.Ніколя Жансон – венеціанський першодрукар.

4.Почато друкарства у Франції, Англії, Польші та Чехії.

5. Характерні особливості Інкунабул

Слід ввважати що винахід друку на Сході та Європі були зроблені незалежно одне від одного. Відомий цілий ряд особистостей, з іменеми яких повя'зають винахід книгодрукування у Європі. Відомості про них носять полулегендарний характер в містах Європи. Честь цього винаходу виборювали різні держави і міста –Франція, Італія, деякі історики вважають винахідником книгодрукування жителя Голландії Лауренса Костера, Він багато часу проводив з дітьми своєї сестри і вирізав з буку набір букв та випадково побачив ії відпечатки на піску. Зацікававшись результатом, Костер відлив у піску олов'яні літери та почав друкувати книги; йому приписують «Дзеркало людського спасіння» (цікаво, що книга дійсно існує,але достовірних данних на сьогодні немає, коли і ким вона надрукована). У Костера був слуга, Иоганн Фауст. У різдвяну ніч у 1440 р. він викрав шрифти и і втік до Амстердаму, а потім – в Майнц, де і заснував типографію. У Бельгії м. Брюгге Жан Бріто надрукував «Правила та доктрини для всех христіан». Книга зберігається у Парижі, у Національній бібліотеці, але на ній нема вихідних данних. У бібліотечному реестрі вона зареєстрована 1480 р. І талия. Памфіліо Кастальді – поету, лікару, доктору права. приписують винахід книгодруку, і знову вважається, що його слуга, Фауст Комесбург, вкрав устаткування і втік до м. Майнц і заснував там першу типографію. Кастальді дійсно друкував книги, але в кінці 60-х гг. XV ст. у Милані. Франція. Авіньон. Прокоп Вальдфогель переселился у 1444–гг з Праги. до Авіньону, Зберіглись документи, де згадуються 2 шрифти, які йому належали та 48 олов'яних форм. У 1446 р. він виготовив з заліза 27 букв та зайнявся друком.

Проте всесвітньо визнаним європейським першодрукарем вважається німець Йоганн Ґутенберг (бл. 1399–1468). Про його пріоритет у цій галузі йдеться в кількох різних документах ХV ст.

Іоган Гуттенберг народився у м. Майнц у кінці 14 століття десь у 1394-1399 роках і точні дати його народження не відомі.

В деяких документах призвіще майбутнього винахідника звучить так -Генсфлейш фон Зульгелох. Це було прізвище його батька пізніше він прийняв прізвище матері Гуттенберг. так какім.'я Ґутенберг пішло від назви родового дому «Zum Gutenberg», котрим здавна володіли предки його матері. Відомо що Гуттенберг користовувася гербом Генсфлейшей на якому зображено жебрака який тримає палицю та чашу. Не зберіглося жодного портрету І. Гуттенберга зробленого при житті, відомий його потрет зроблено на гравюрі не відомим художником. Нещодавно підтверджено гіпотезу про те, що Й. Ґутенберг закінчив Ерфуртський університет, тобто був високоосвіченою на той час людиною.

У 1419 році після смерті батька Гуттенберга було вигнано за межі м. Майнц. Зберіглися документи які засвідчують що він жив у Стразбургзі. У 1436 донька стразбургзького бюргера Єнелін Удер Ізерин звинуватила його у порушенні подружньої угоди. Відомо що Стазбургзі він займався ювелірною справою а також створив «Товаривство по виробництву дзеркал» мета створення якого і досі невідома, так як на сьогодні не залишилось здобутків діяльності даного товариства. На сьогоднішній день зберіглись документи які засвідчують що І.Г. в цей час тобто у 30- х роках почав займатись друкарством.

У 1442 році він займає значну суму у монастиря св. Фоми цей борг так і не залишився не виплаченим. У 1444 році в останній раз Гуттенберг згадується у Стразбургзьких документах. Вважається що 1 між 1445-1447 рр. Г приступає до регулярного випуску друкованих книг. Відомо що до цього часу відноситься завершення роботи Гуттенберга над виготовленням літер для друку. Існують різні точки зору щодо хронологічної послідовності видань, які відносяться до І. Гуттенберга. Згідно однієї з них найраніший друкований документ датується 1445 роком і має назву «Фрагмент про страшний суд» який являв собою частину «Сивіліної книги». Друк у технічному плані не досконалий літери не однакові по товщині. Невдовзі Ґутенберг переїжджає до Майнцу, архівні документи реєструють його перебування тут з 1448 року.

Спочатку він друкує невеликі видання. До 50-х рр.. XV століття відносяться такі видання: «Граматика Елія Доната», користувалась великою популярністю і називались просто «донати», також листівки та невеличкі календарі, серед них: «Асторономічний календар на 1448», «Турецький календар на 1455 рік», шрифт який використовувався при їх друку низивають донато календарним. Друкував Ґуттенберг також індульгенції – свідоцтва, котрі церковники видавали на знак відпущення гріхів. Найвідоміше видання І. Гуттенберга «42 рядкова біблія». У травні 1450 року Гуттенберг зайняв у майнського бюргера І. Фуста 800 гюльденів і почав виготовляти нове устаткування. У 1452 році була заключна 2 угода. Пізніше партнери посварилися і Фуст почав вимагати повернення грошей. Так як у Гутенберга не було грошей для повернення боргу він віддав Фусту своє устаткування. Тираж Біблії почали друкувати у 1452 році закінчили у 1458, вихід у світ 42-рядкової біблії відбувся у 1454-1455рр.. Набор тексту зроблений у 2 колонки по 40-42 рядків на аркуші, звідси і назва видання. Як йдеться в тогочасному листі, Ґутенберг прагнув до того, аби в цьому виданні була відтворена вся краса рукописної книги – не лише складні ініціали, рубрики, але й багатство шрифту. Саме з цією метою для 42- р Б було виготовлено 290 літер, включаючи характерні для манускриптів лігатури (ЛІГАТУРА (лат. ligatura – зв’язок) – 1) злите написання двох або декількох літер; 2) у давній в’язі поєднання в один основний штрих суміжних частин двох сусідніх літер; 3) у друкарському наборі подвійна літера, відлита в одну.) та скорочення. Це готична текстура, якою користувалися при друкуванні донатів, але значно стрункіша й елегантніша Кожна сторінка й кожна колонка вражають чудовими пропорціями. Проміжки між словами однакові. Пагінації (нумерації сторінок), сигнатури (нумерації зшитків) немає. Титульний аркуш відсутній. Типограф не намагався зберегти у виданні характер рукописного письма. Це досконале видання у технічному плані. Хоча поліграфічним способом відтворений лише текст, а всі елементи художнього вбрання – кіноварна (червоною фарбою) рубрикація, ініціали, орнаментика на полях – відтворені вручну талановитими художниками, хоча на кількох сторінках є двоколірний друк, але, мабуть, час не дозволив першодрукареві перейти повністю на двоколірний друк, це значно уповільнило б справу. Примірник включав 2 томи обсяг томів складав 317-324 арк. В повному примірнику цього видання Біблії 1282 сторінки, її звичайно оправляли в два томи досить значних розмірів. Всього було надруковано 35 примірників на пергаменті і 150 на папері. Вихідних даних у виданні немає. На сьогодні відомо 60 повних примірників. і близько 150 невеликих фрагментів цієї визначної книги. На поч. 21 століття у Польші було відтворено єдиний 42-Б що зберігається вона на території цієї країни. Повністю було відтворено шрифт, палітурку. У проекті приймали участь спеціалісти з Польщі, Німеччини, Японії. Видання було випущене тиражом 100 примірників, вартість 1 примірника склала 12 тисяч євро. Б-42 рядкова Біблія сама найдорожча книга у світі, у 1926 р повний пергаментний примірник було продано за 800 тисяч марок.

Ґутенбергу приписують друкування і інших видань: 36-рядкову Біблію, Католікон, Трактат Матвія Краківського та ін. Служебник Констанської єпархії –пробне видання яке було видано перед Майнценським псалтирем. Зберіглося 4 примірника які відрізняються один від одного, вихідних даних у виданнях немає. 36-рядкова Біблія друкувалася біля 1457-1458 рр. У виданні було використано донато-календарный шрифт. Книга нараховує 1768 стор. На сьогодні вона відома в 13 прим.

Католікон - словник з латинської грамматики, в якому використано дрібний шрифт, на відміну від видань про які ми говорили раніше. Католікон приписується Гуттенбергу, так як в ньому вказано, що книга надрукована у в 1460 р. в Майнці – вважається у даний період в одному і тому ж місті не могли одночасно працювати друкарі такого рівня, тому що їх просто не було.

У 1462 р. Майнц було захоплено герцогом Адольфом фон Нассау, велика кількість жителів була вигнана за межі Майнцу. Як це вплинуло на Гуттенберга – невідомо. вважається що після цього він нічого не друкував. У 1465 г. Нассау зарахував до своєї світи та призначив пенсію. Існує легенда, згідно з якою Гутенберг у старості осліпнув. Помер 3 лютого 1468 г. в Майнце і був похований у францисканській церкві.

Отже І. Г.

-винайшов засіб виготовленя друкованої форми шляхом набору тексту окремими литими літерами;

– винайшов ручний словолітний прилад, за допомогою якого відливав окремі металеві літери;

– винайшов друкований верстат (пресс), на якому здійснювалось відтискування на папір тексту з набору.

– зробив друковану фарбу.

Таким чином склалися складові частини поліграфічного процессу:

– словолітний процесс – виготовлення однакових літер у великій кількості примірників;

– набірний процесс – виготовлення друкованої форми, що складається з окремих, заздалегідь відлитих літер;

– друкований процес – множине виготовлення барвистих відтисків, що отримуються з набірної форми.

Навіть якщо І Гуттенберг був знайомий зі східною практикою друку рухомими літерами, саме він вперше виконав в Європі та вдосконалив техніку друку рухомими літерами надавши їй закінчену форму.

Таким чином, склалися два основних центра книгодруку східний, що виник у VII–VIII ст., де основною технікою тиражування була ксилографія, та західний, техничною основою тиражування тут був друк рухомими літерами шляхом набору; цей центр сформувався у XV ст. Як ми бачимо, східний центр виник раніше та проіснував довше ніж західний. Різниця базових технік тиражування була пов’язана як з особливостями мов, так і з деякими економічними причинами (в тому ж числі репертуаром друкованих книг).

Тріумфальний хід друкарського верстату по Європі розпочався ще за життя Ґутенберга. Після судового процесу, коли друкарня та частина обладнання Й.Ґутенберга перейшли до Й.Фуста, друкарем тут стає зять Фуста, учень Ґутенберга, Петер Шеффер. Відомо, що Петер Шеффер народився в м. Гернсхейм, працював переписувачем у Паризі, потім переїхав до Майнцу, де, вчився у Гутенберга. У 1465 р. Фуст помер під час ділової поїздки, і Шеффер став єдиним власником типографії. Відомо, що він навчався в Ерфуртському та Паризькому університетах, був чудовим каліграфом, швидко засвоїв у повному обсязі винахід Ґутенберга і вніс, безперечно, деякі вдосконалення.

Всього Шеффер пропрацював у книговидавничій сфері 52 роки, випустив 285 книг и листівок, приймав участь у виданні Майнцинського псалтиря. Випущені Шеффером книги стали своєрідним еталоном поліграфічного мистецтва. Серед його численних видань особливо слід відзначити Майнцський Псалтир 1457 року. Це перша в світі друкована книга, в якій названі імена друкарів та інші вихідні дані, а також представлена друкарська марка Фуста і Шеффера. В Псалтирі вперше була відтворена друкарським способом у дві фарби орнаментика – чудові декоративні ініціали тобто вперше відтворено поліграфічним способом орнамент. Разом з чорною фарбою основного тексту одержуємо триколірний друк. Це перший досвід використання багатоколірної поліграфічної техніки. Орнаментальний візерунок ініціалів, складений з найтонкіших ліній, важко, а то й неможливо відтворити за допомогою розповсюдженої тоді обрізної гравюри на дереві (ксилографії). Тому історики друкарства припустили, що ініціали відтворені не з дерев’яної, а з металевої форми. Таким чином, видання Псалтиря 1457 року – значний крок вперед у становленні й розвитку поліграфічних способів репродукування. в ній вперше зустрічається багато фарбовий друк, і вперше було включено колофон (КОЛОФОН (грец. кolophon – вершина, кінець) – заключні слова тексту (іноді супроводжуються видавничою чи друкарською маркою), що містять всі чи деякі відомості про книгу в рукописах або стародруках. У рукописах, інкунабулах і деяких палеотипах колофон заміняв відсутній титульний аркуш. Він містив імена авторів та інших осіб, відповідальних за зміст (перекладача, коментатора, редактора і т. п.), заголовок, місце і дату видання, ім’я переписувача, видавця чи друкаря тощо.) та ксилографічну видавничу марку, де вказані імена друкарів це перший приклад сумісного використання набору та ксилографії. Існує гіпотеза що можливо Гуттенберг приймав участь у художньому оформленні видання та виготовлені шрифту

Книжки Й.Ґутенберга, Й.Фуста і П.Шеффера рознесли по світу звістку про новий винахід. Після того, як 1462 року був зруйнований Майнц, багато учнів і підмайстрів Ґутенберга розійшлися по різних і країнах і заснували там друкарні.

У Стразбурзі першим серед друкарів був Йоганн Ментелін, у Майнці одночасно з Фустом і Шеффером друкував книжки Ерхард Ройвіг, якого названо у виданнях ілюстратором.

Першим друкарем був Іоганн Ментелін (1410–1478 рр.), який заснував типографію у 1458 р. Відомо що він, працював у Гутенберга, прикрашав рукописи кольоровими ініціалами та орнаментом, а пізніше стал нотаріусом. Перші його видання – латинська та німецька Біблії. Ментелін видавав богословські твори, твори античних авторів. Він вперше надав видавничій справі правильну комерчу організацію та став отримувати добрі прибутки. Всьогого Ментелін випустив 41 видання;

У Бамберзі жив і працював учень Ґутенберга Альбрехт Пфістер. Бамберг – перше місто після Майнца, де почалось книгодрукування.Деякі вчені вважають, що саме Пфістер надрукував так звану 36-рядкову Біблію, яку інші дослідники приписують Ґутенбергу, але Пфістер використав шрифт 36-рядкової Біблії. Ніяких підтверджень гіпотез на користь того чи іншого видавця нема. Відомо, що за 6 років самостійної роботи, з 1461 по 1466 р., Пфістер надрукував 9 книжок, на двох з них є його ім’я. Друкував він в основному книги для читання: басні Эзопа, «Біблію бідних»; він вперше започаткував друк ування творів німецької народної літератури. До наших днів видання Пфістера дійшли в малій кількості – так як їх просто зачитували. В історії поліграфічного мистецтва ім’я А. Пфістера відоме тим, що саме він почав вперше робити ілюстрації в книзі, що були надруковані з набірної форми. Це був важливий етап в становленні мистецтва книгодрукування. Книжки його невеликі, призначалися для народного читання й були надруковані не на вченій латині, а німецькою мовою. Для того щоб читачам було легше сприймати зміст книг– бамбергський друкар вміщував у них велику кількість ілюстрацій. Саме звідси і походить назва - від латинського слова «ілюстраціо», що означає пояснення, висвітлення. Першу книга з ілюстраціями, яка називалась «Богемський хлібороб, або розмова вдівця зі смертю» було надруковано у 1461, через 2 роки Альбрехт Пфістер випустив друге видання цієї книжки. Ілюстрації виконані за допомогою техніки гравюри на дереві, розміром у всю сторінку. Друкувалися вони окремо від набору. В наступному виданні – «Дорогоцінне каміння» – на 88 сторінках безпосередньо в тексті вміщено 103 ілюстрації порівняно невеликого розміру. Дослідники встановили, що текст та ілюстрації друкувалися окремо: перший прогін – текст, другий – ілюстраціі. В подальших своїх виданнях Альбрехт Пфістер, вперше в історії друкарства, об’єднав в одній формі текстовий набір та ілюстраційне кліше. Поступово, з часом відтворена поліграфічним способом ілюстрація назавжди входить у друковану книжку. Часто друковані чорно-білі ілюстрації розфарбовували в усіх або в деяких примірниках тиражу.

Найкрупнішою друкарнею ХV ст. була друкарня Антона Кобергера в Нюрнбергзі. Тут одночасно діяло 24 друкарських верстата й працювало близько 100 чоловік. Сучасники називали Кобергера «королем типографів».За 30 років друкарської діяльності Кобергер випустив 220 видань, з них 19 повних Біблій, в основному це великоформатні, добре ілюстровані книги. В їх оформленні брав участь молодий тоді ще, а надалі всесвітньо відомий художник Альбрехт Дюрер. Перша надрукована ним книга – трактат Альбрехта фон Эйба «Книжка про шлюб, чи про те,чи повинен чоловік одружуватись з жінкою чи ні» (1472).Серед найвидатніших видань цієї друкарні – «Книга хронік та історій» Автор даної книги– нюрнбергський фізик Гартман Шедель (1440–1514 (1493 р.), в якій надруковано 1809 графічних ілюстрацій, вона вважається багато іллюстрованною книгою XV ст. Вперше в історії книги у післямові до цього видання були названі імена граверів – Міхаэля Вольгемута та його пасинка Вильгельма Плейденвурфа. Альбрехт Дюрер, в ній виконав гравюру «Танок смерті». Найкращими гравюрами цього видання вважаються зображення німецьких міст, виконані з натури, а також «Апокаліпсис» (1498 р.) з ілюстраціями А. Дюрера. У 1498 р. Кобергер видав «Апокаліпсис» який містив 15 цільногравійованих ксилографій з текстом на звороті. Іллюстрації до видання були виконані Дюрером; саме завдяки цій серії Дюрер став відомим художником. У 1513–1515 гг. А. Дюрер виготовив за наказом імператора Максиміліана I саму велику ксилографію в світі, що являла собою зображення Тріумфальної арки. Розмір гравюри 3х3,5 м, вона була надрукована з 192 дошок. Але робота над нею так і не була закінчена.

З Німеччини друкарство потрапляє у 1465 р. до Італії. В монастирі Субіако поблизу Риму були відлиті шрифти, що одержали назву напівготичних. Саме в Римі відбулося переворибництво книжок. Настоятель даного монастыря, аббат Іоанн Туррекремата, запросив празьких друкарів Конрада Свейнгейма та Арнольда Панкраца (Паннартца) які надрукували – «Грамматику для детей» Елія Доната» але дане видання до наших днів не зберіглось. До нашого часу зберіглись такі видання надруковані Свенгеймом та Панкрацом, надруковані цими друкарями: «Про ораторське мистецтво» Цицерона (без колофону, у примірнику що зберігся є правка, датована 30 вересня 1456 г.), твір Люція Лактанція «Про вчення Бога» (в дане видання вміщено від 29 жовтня 1456 р.). У 1467 р. типографи прийняли запрошення заможних патріціїв Петро та Франческо Массімо і переїхали до Риму. Першим виданням, які вони надрукували у римській типографії були: «Листи друзям» Цицерона; книга вийшла з вказівкою імен типографів. Крім того Свейнгейм та Панкрац видавали багато творів римських классиків, а також підготувили 5-томне видання комментарів до Біблії Николауса де Ліра, але у меценатів закінчилися гроші. і типографи звернулися за підтримкою до папи Сікста IV., але папа їх не підтримав.

До числа інкунабул належить і книга нашого співвітчизника Юрія Котермака в перекладі «Прогностична оцінка поточного 1483 р»- це перша друкована книга українського автора. Родом Котермак був з Дрогобича і часто називав себе Юрієм Дрогобичем. Здобував освіту, а згодом і викладав у Краківському та Болонському університетах, а у 1480-1481 навчальному році був ректором Болонського університету. Юрій Дрогобич був українським філософом, астрономом, астрологом, першим українським доктором медицини.. Діячем східноєвропейського Відродження. Прогностична оцінка була надрукована у Римі латинською мовою – міжнародною мовою тогочасної науки. Книга була невелика за обсягом. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну -«Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню. В бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 р., переписаний німецьким гуманістом Гартманом Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною і середньовічною літературою.

Найвідомішім італійським центром книгодрукування стала Венеція. Одиним з перших венеціанських друкарів став Ніколя Жансон – (1420–1480). Ніколя Жансон за своїм походженн ям був французом, і працював гравером монетних штемпелів у Парижі, пізніше він навчався у Гуттенберга, а у 1470 році пребрався до Венеції. У 1474 р. Жансон надрукував «Молитву пресвятої Богородиці», це видання стало попередником інших мініатюрних видань. Всього Жансон випустив біля 150 видань як античнихт авторів, таких як: Вергілія, Цицерона, Плутарха; так і сучасників: Фоми Аквінського, Франческа Петрарки, Джованні Боккаччо. Так, у 1470 р. було видано сонети Ф. Петрарки – перше точно датоване видання на італійській мові. За 10 років діяльності Жансон випустив близько 100 книжок різної тематики. Він першим відійшов від загально прийнятої краси рукописів і створив чудові твори друку, краса яких у малюнку шрифтів, їхньому підборі, розміщенні набору на сторінці.

У Франції книгодрукування розпочалося в 70-х рр. ХV ст., причому перша друкарня Франції не мала приватного характеру, як в інших країнах, а була створена як підсобне підприємство Собрбонського університету. (Паризький університет). До моменту введення книгодрукування Франція стала сильною централізованою державою, яка мала високий рівень економічного розвитку. Як і в Італії, техничними виконавцями першої французької типографії були представники Німеччини, в якості прикладів були використані шрифти німецьких майстрів Свенхейма та Панкраца. Але ініціаторами створення типографії були французи, профессори-гуманісти Гильом Фіше и Жан Гейнлен; останній був ректором Сорбонни. У 1470 р. було видано перше видання типографії – збірник листів італійського гуманіста грамматика, вчителя, автора нового епістолярного стилю, заснованого на листах Цицерона. Гаспарена де Бергамо. Як і ініші ранні гуманісти, Гаспарен де Бергамо викладав риторику, грамматику, етику з метою відродження латинскої літературы.

До 1471 р. були надруковані вже 4 видання: Гаспаріно де Борціци «Про орфографію», Гуарима з Верони «Про дифтонги», Жана де ля Пжрара «при мистецтво діалогу». У 1473 р. типографія відокремилась від університету і стала приватною. За перші три роки її існування було видано 23 книги, в основному твори гуманістів на латинській мові. У 1476–1477 рр. у Парижі син книготоргівельника Паскье Бонхомм випустив першу книгу на французькій мові «Великі французькі хроніки». Це було видання в 3-х томах, а іллюстрації були виконані за допомогою ксилографічного друку. Друге місто Франції, де виник книгодрук – Лион (1473 г.).