Тема 1. Економіка освіти: предмет, об’єкт і методи дисципліни

Об’єкт, предмет, методи економіки освіти. Визначення основних понять дисципліни. Навчальний заклад, як суб’єкт господарювання. Сегментація ринку освітніх послуг. Фактори бізнес-середовища, що впливають на діяльність навчальних закладів.

Глибинні соціокультурні трансформації сучасного етапу розвитку людства та науково-технічний прогрес викликають до життя принципово нові форми організації соціальної життєдіяльності, пов’язані з її переорієнтацією на глобалізацію та інформатизацію гуманістичних цінностей і вирішення екологічних проблем сучасної цивілізації. Ці зміни суспільного розвитку людства передбачають перебудову діяльності освітньої галузі, оскільки саме вона є гарантом розвитку інтелектуального потенціалу суспільства. Інтеграційні процеси у суспільстві ініціювали впровадження Болонської угоди, яка передбачає створення європейського простору вищої освіти, та закликають до розв’язання проблем, що виникають на її шляху, а саме зближення систем освіти різних європейських країн, забезпечення мобільності студентів та викладачів, сприяння європейській співпраці у галузі освіти.

Освіта сьогодні розглядається як одна з основних цінностей, без яких неможливий подальший розвиток суспільства. Освіта – це цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення громадянином установлених державою освітніх рівнів.

Відповідно до освітніх програм в Україні виділяються такі освітні рівні:

- початкова загальна освіта;

- базова загальна освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

У системі професійно-технічної і вищої освіти підготовка кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями за відповідними освітньо-професійними програмами. В Україні встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст;

- магістр.

Приведемо класифікацію вищих навчальних закладів (ВНЗ) відповідно до Закону України „Про вищу освіту”:

1) університет – багато профільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність;

2) академія – вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково – методичним центром у сфері діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально – технічного забезпечення;

3) інститут – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріального забезпечення;

5) коледж – вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) – вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.[1закон]

На сьогодні галузь вищої освіти в Україні представлена майже тисячею ВНЗ. Найбільш щільно вони розташовані в Східній частині країни - в Донецькій (109 ВНЗ), Харківській (75 ВНЗ), Дніпропетровській (84 ВНЗ) областях і столиці (98 ВНЗ). Тобто, в цих трьох областях і в Києві міститься 36% всіх ВНЗ України. Цьому сприяли висока концентрація населення й розвинута виробнича інфраструктура. Цей факт підтверджується спеціалізацією ВНЗ. Якщо в Києві більшість закладів економічного й юридичного профілю, то в Донецькій і Дніпропетровській областях - це переважно технічні учбові заклади.

Розглянемо етапи трансформації потенціалу вітчизняної вищої школи, тобто охарактеризуємо зміни в тенденціях його формування та реалізації.

Перший етап – дореволюційний період, характеризується зародженням та формуванням вітчизняної системи вищої освіти. Починаючи з 1580 р., коли було засновано Острозьку академію, в Україні починає відбуватися відокремлення вищої школи від існуючої системи освіти. У 1701 р. Києво-Могилянська академія отримала статус вищої освітньої установи. Поява вищих навчальних закладів зв’язана безпосередньо з відокремленістю системи ресурсів і факторів, які відображали, в деякій мірі, наявний потенціал цих закладів. Недостатність матеріально – технічної бази та відсутність професури, не дали можливості стрімко розвивати вищу освіту в Україні, а саме, відкрити університет в Батурині, що планувався згідно указу К.Г. Разумовського в 1761 р. За тими ж причинами не здійснилося відкриття університету в Єкатеринославлі, що планувалося згідно указу царської влади в 1784 р.; та університету в Чернігові, що намічалося згідно планів 1787 р. комісії по заснуванню народних училищ [2]. Царська влада, формально підтримуючи ідею розвитку вищої освіти, і зокрема університетської, фактично не сприяла її здійсненню.

Другий етап – дореволюційний період. Характеризується зміцненням потенціалу вищої школи. Достатньо широку матеріальну базу (обладнані лабораторії, музеї, навчальні аудиторії) і кадровий потенціал наростили Харківський, Київський, Новоросійський університети. Всього на Україні в 1917 р. діяло 27 ВНЗ, в яких навчалося більше 35 тис. студентів.

Третій етап – дорадянський період. Характеризується значними реформами у вищій школі. Елітарна модель вищої освіти змінилася на загальнодоступну. Керівництво країни в особі Наркомпросу відмовилося від такого типу ВНЗ як університети. Спрощуються вимоги до ресурсного забезпечення ВНЗ. У 1920 р. в Україні діяло 38 інститутів, в яких навчалося 57 тис. студентів.

Четвертий етап – радянський період. Значна частина матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу практично всіх сучасних державних ВНЗ успадкована саме від СРСР. За радянських часів вища школа активно наростила свій потенціал, оскільки вона функціонувала на підставі визначених “згори” нормативів, які підкріплювались необхідним ресурсним забезпеченням в умовах централізованого планового господарства.

П’ятий етап – перехідний період. Створення нової держави на початку 90х р. ХХ ст. поступово призвело до скорочення можливостей бюджетного фінансування, що відобразилося на суттєвому зменшенні ресурсного супроводу діяльності ВНЗ. Державні ВНЗ вимушені були розпочати підготовку студентів на контрактній основі, щоб підтримувати свій соціально-економічний потенціал. В 90-ті роки було відкрито чимало невеликих нових не бюджетних закладів вищої освіти різних форм власності, яки почали активно нарощувати свої ресурси.

У період реформи вищої освіти до вищих навчальних закладів почали відносити й середні спеціальні навчальні заклади, що до того не вважалися такими. Середні спеціальні навчальні заклади трансформувалися у ВНЗ першого і другого рівнів акредитації, а вищі навчальні заклади – у ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації. Потенціали відповідних двох груп ВНЗ дуже суттєво різняться.

Крім того, на ринку послуг вищої освіти потенційні споживачі одержали можливість вибору між вітчизняними і зарубіжними ВНЗ, посилилася конкуренція й в середині країни. Характерним є те що, за часів існування самостійної України, з 1991р. до початку ХХІ ст. нарощування потенціалу ВНЗ відбувалося екстенсивним шляхом (збільшення аудиторних площ, кількості персоналу та ін.), що зв’язано з безперервним розширенням мережі ВНЗ та збільшенням чисельності студентів.

Шостий етап – сучасний період. Система вищої освіти сьогодні налічує приблизно 900 ВНЗ (іх кількість поступово зменшується) усіх рівнів акредитації та форм власності. Дотепер в Україні зростала кількість університетів і академій (від 156 у 1992 р. до 351 у 2008 р.) та університетів приватної форми власності (від 25 у 1992 р. до 202 – у 2008 р.). Українські ВНЗ почали удосконалювати свою продукцію до рівня вимог світових стандартів. Продукція кожного ВНЗ тепер повинна відповідати не тільки державним стандартам, а й мати свої конкурентні переваги. В таких умовах ВНЗ вимушені нарощувати свій потенціал, як економічний (розширення додаткового сервісу, впровадження сучасних технологій навчання та ін.), так і соціальний (створення відповідного іміджу, удосконалення корпоративної культури та ін.). Нарощування потенціалу сучасних вітчизняних ВНЗ відбувається інтенсивним шляхом (підвищується якісний склад персоналу, оновлюється технологічна база та ін), що зв’язане з підвищенням конкурентної цінності освітньої послуги.

Таким чинам, визначені історичні етапи формування потенціалу вищої школи. Кожний етап характеризується особливими вимогами з боку суспільства та держави до ресурсного супроводу діяльності ВНЗ. При цьому спостерігається тенденція – чим більші наявні можливості фінансування та розвитку вищої школи – тим вищі вимоги до її ресурсного забезпечення (радянський період) і чим менші можливості розвитку (наприклад, у дорадянський чи перехідний періоди) - тим скромніші вимоги до складу її ресурсів.

Розглянемо зовнішнє середовище навчальних закладів на прикладі ВНЗ. Дослідники схильні поділяти зовнішнє оточення організації на дві групи факторів: прямого і непрямого впливу, але до сьогодні не існує однозначного підходу щодо складу цих груп.

Робити висновок про приналежність кожного зовнішнього фактор до групи впливу можливо, якщо застосувати системний підхід. Будучи елементом системи більш високого порядку, ВШ (та ВНЗ зокрема) має визначені зв’язки з іншими елементами системи, а саме, з системами споживачів, постачальників, державного регулювання та іншими. Кожний зв’язок відрізняється від інших силою або потужністю, які можна оцінити за інтенсивністю потоку речовини (матеріалів, коштів) або інформації. Якщо поділити всі фактори середовища організації на дві групи за критерієм потужності зв’язків, то можна отримати групу факторів суттєвого впливу (де потужність зв’язків організації з даними факторами значна) і групу факторів незначного впливу (де потужність зв’язків організації з даними факторами не така сильна). Таким чином, можна зробити висновок, що, по-перше, для кожної системи існує свій оригінальний набір прямих і непрямих факторів оточення; по-друге, цей набір є динамічним, тобто змінюється з часом. Несуттєві, на даний момент, фактори з часом можуть стати факторами сильної дії і навпаки.

У табл. 1 наведено фактори зовнішнього середовища і їх характеристика, що суттєво впливають на формування ВНЗ.

Таблиця 1

Фактории бізнес-середовища ВНЗ