Шкільний курс історії

ТА МЕТОДИКА ЙОГО НАВЧАННЯ

Сучасні цілі та завдання шкільної історичної освіти в Україні. Корінні зміни соціально-економічних і політичних реалій у сучасній Україні, переоцінка фундаментальних духовних основ суспільства. Становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий та європейський освітній простір. Зміни в освітній парадигмі, перехід до нового змісту освіти. Державна національна програма «Освіта. Україна ХХІ століття», її стратегічні цілі. Закон України «Про загальну середню освіту», Державний стандарт загальноосвітньої школи, визначення концептуальних основ суспільствознавчої освіти.

Формування комплексу якостей та життєвих компетентностей особистості як одне з головних завдань шкільної суспільствознавчої освіти. Потреба сучасного суспільства в інформованій та компетентній особистості. Умови ефективності формування ключових компетентностей особистості: діяльнісний та особистісно-орієнтований підхід. Основні принципи розвитку історичної освіти: гуманізація та демократизація навчального процесу, діалогічність взаємодії вчителя й учнів, полі культурність та інші.

Завдання сучасної шкільної історичної освіти на державному, предметному рівнях, на рівні уроку. Набуття школярами ключових та предметних компетентностей, виховання громадянина-патріота України, формування загальнолюдських та національних цінностей, розвиток історичного, творчого та критичного мислення, оволодіння базовими знаннями з історії України та світу, розвиток загальної культури учнів, прилучення їх до духовних і культурних надбань українського та інших народів.

Зміст і структура сучасної шкільної історичної освіти в Україні. Історія як предмет шкільного навчання. Структура шкільної історичної освіти як послідовність викладання курсів всесвітньої і вітчизняної історії. Лінійна і концентрична структура історичної освіти, їх переваги та недоліки. Сучасна хронологічно послідовна лінійна система шкільної історичної освіти.

Синтез культурологічного, цивілізаційного та соціоантропоцентричного підходів у змісті навчального історичного матеріалу. Принцип паралельності і синхронності у вивченні вітчизняної та всесвітньої історії. Інтегрований підхід до викладання шкільних курсів історії.

Послідовність вивчення курсів вітчизняної і всесвітньої історії по класах за програмами для 5-11 класів та для 5-12 класів.

Шкільні програми з історії. Чинні шкільні програми з історії для 11-річної та для 12-річної школи. Принципи їх побудови та порядок викладання історичного матеріалу в шкільних курсах. Основні компоненти змісту та структури програм: пояснювальна записка, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії, зміст історичного навчального матеріалу, перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, класифікація умінь і навичок учнів з історії.

Спільне й відмінне у структурі та змісті чинних програм з історії для загальноосвітніх навчальних закладів. Зміни у розподілі навчального матеріалу в шкільних курсах у програмах для 12-річної школи, відображення у їх змісті державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Побудова програм на засадах поєднання особистісно орієнтованого, діяльнісного та компетентнісного підходів до навчання. Нова педагогічна етика – творче співробітництво вчителя та учнів – засаднича основа впровадження програми у життя. Орієнтація програми на розвиток творчої активності, творчого мислення, здібності до адекватної діяльності в нових умовах.

Очікувані результати (мета) уроку. Очікувані навчальні результати як елемент уроку, що забезпечує розуміння учнями мети та змісту їхньої діяльності. Складові мети уроку. Формулювання очікуваних результатів уроку в умовах компетентнісного підходу до навчання. Проблема мети уроку у працях П.В.Гори та Н.Г.Дайрі. оприлюднення мети на уроці. Роль очікуваних результатів уроку в підвищенні його ефективності. Відображення в меті уроку рівня навчальних досягнень учнів, який очікується в результаті уроку; обсягу і рівня розвитку навичок і вмінь; формування емоційно-ціннісної сфери учнів, яка забезпечує розвиток переконань, характеру, поведінки.

Проблема методів навчання історії та їх класифікації. Методи на методичні прийоми навчання історії. Співвідношення понять «метод» та «прийом» навчання, їх взаємозв’язок та взаємозумовленість. Класифікація методів навчання за джерелом отримання знань, характером пізнавальної діяльності учнів, структурою історичних знань. Проблема класифікації методів навчання у працях В.Карцова, О.Стражева, О.Вагіна, П.Гори.

Критерії оптимального вибору методів навчання, врахування віку школярів, характеру навчального матеріалу, місця уроку в шкільному курсі історії, забезпеченості навчального процесу засобами навчання тощо.

Словесний метод навчання та його прийоми. Функції слова у навчанні історії, вимоги до рівня мовленнєвої культури вчителя. Грамотність, науковість, образність, логічність, емоційність мовлення як умова реалізації інформаційної, доказової, виховної функцій слова. Просте повідомлення, конспективна розповідь, сюжетна розповідь, бесіда, пояснення, характеристика, опис, міркування, шкільна лекція як прийоми словесного методу навчання історії. Методичні умови оптимального вибору прийомів словесного методу навчання, відповідність їх віку школярів, змісту навчального матеріалу, завданням уроку.

Шкільний підручник як найважливіший засіб навчання. Процес творення системи українських підручників з історії упродовж 1991-2010 років, три покоління підручників для середньої школи.

Інформаційна, систематизуючи, контролююча, виховна функції підручника. Зміст та структура підручника, його компоненти (основний, додатковий та пояснювальний текст, позатекстові компоненти, методичний апарат, апарат орієнтування).

Відповідність підручника вимогам державного стандарту, методологічна й педагогічна наступність з іншими підручниками за вертикаллю та горизонталлю, діалогова форма спілкування автора з читачами, свобода від політичних та ідеологічних пристрастей, орієнтація на демократичні цінності та пріоритети громадянського суспільства як критерії оцінки підручника.

Актуальні проблеми сучасних шкільних підручників з історії: підручник як історіографічне явище, як засіб формування відчуття колективної ідентичності. Підручник як фактор внутрішньої консолідації українського суспільства. Концептуальні акценти сучасного підручника історії. Ступінь «олюднення історії», викладеної в шкільних підручниках. Відкритість на іншого, полікультурність сучасних підручників. Елементи критичного мислення як вимога до змісту підручника. Проблема агресивної лексики як спадок радянської історіографії. Скоординованість підручників з історії України та всесвітньої історії. Проблема доступності та обсягу матеріалів шкільного підручника історії.

Дослідження проблем сучасних підручників історії в роботах К.Баханова, моніторинг шкільних підручників історії України, здійснюваний сучасними істориками Н.Яковенко, Ю.Мициком, О.Удодом, В.Верстюком, Г.Касьяновим.

Методика роботи з історичними документами у навчанні історії. Поняття про історичне джерело. Історичні документи як пам’ятки писемності. Функції документів у навчанні історії: аргументація та конкретизація навчального матеріалу, створення яскравих образів і картин минулого, відчуття колориту епохи, ілюстрування давньої мови, форми думки, активізація процесів мислення й уяви, розвиток історичної свідомості, оперування історичними поняттями, аналіз змісту інформації, розвиток почуття емпатії, ознайомлення учнів із методами дослідження джерел.

Поділ історичних документів на первинні та вторинні (неопрацьовані свідчення очевидців подій та їх учасників; опис і міркування істориків, журналістів, оглядачів з приводу історичних подій).

Класифікація документів за змістом: державно-правові; документи внутрішньополітичного характеру; документи зовнішньополітичного характеру; господарські документи; наукові, філософські праці, що висвітлюють рівень розвитку науки досліджуваної епохи; міфологія, матеріали релігійного характеру; повільно-описові твори; твори художньої літератури досліджуваної епохи.

Класифікація документів за характером: документи державного характеру (укази, закони); документи історичного характеру (літописи, хроніки, аннали); документи особистісного характеру (мемуари, щоденники, листи); художня література, твори фольклору (міфи, епос).

Вимоги до документів, що використовуються у навчальному процесі: відповідність цілям і завданням навчання історії; органічний зв’язок документа з програмним матеріалом; доступність за змістом і обсягом; цікавість; наявність у документі побутових і сюжетних подробиць, здатних конкретизувати уявлення учнів про певні події, процеси, явища; достатня інформативність як основа для розвитку пізнавальної самостійності, удосконалення прийомів розумової праці; дидактична адаптованість документу для його оптимального сприйняття учнями.

Етапи роботи над історичними документами: аналіз документу вчителем як зразок для учнів; аналіз документу учнями під керівництвом учителя; самостійне вивчення документу школярами в класі і вдома.

Використання пам’яток у роботі учнів з історичними документами. Варіанти пам’яток, запропонованих К.Галлагер (Північна Ірландія), Ю.Комаровим, В.Мисаном, А.Осмоловським (Україна), Л.Поповою, О.Степаніщевим (Росія).

Прийоми роботи з історичними документами: переказ змісту; коротке цитування; цитування й аналіз.

Лабораторно-практичні роботи з історичними документами (за працями К.О.Баханова).

Художня література у навчанні історії, методика її використання. Художня література як джерело ознайомлення учнів з історичними минулим. Роль художньої літератури як засобу створення внутрішньої наочності, підвищення доказовості навчального матеріалу, забезпечення емоційності викладу, морально-етичного впливу на учнів. Образи художньої літератури та їхній вплив на закріплення історичного матеріалу в пам’яті школярів.

Класифікація творів художньої літератури.

Дві групи творів художньої літератури, що використовуються у викладанні історії: літературні джерела досліджуваної епохи та історична белетристика.

Критерії відбору художніх історичних творів: наукова й художня цінність книги, доступність, відповідність віку, виховний потенціал твору.

Прийоми використання вчителем книги на уроках: цитування, переказ, читання уривків тексту, аналіз, рецензування, складання анотацій школярами, учнівські повідомлення, історичні есе.

Й.Озерський про роль учителя в організації читання учнями художньої літератури та контролі за цим процесом.

Наочний метод навчання історії. Методика роботи з умовно-графічною наочністю. Роль наочності у навчанні. «золоте правило дидактики» Я.Коменського та його застосування у викладанні історії. Наочність як засіб конкретизації історичного матеріалу, створення адекватних образів минулого, запобігання модернізації історії, забезпечення емоційного фону навчання, джерело активізації пізнавальної діяльності школярів.

Засоби наочності, їх класифікація в роботах П.Гори, Д.Никифорова, Д.Полторака, О.Стражева та інших. Поділ наочних засобів навчання історії на справжні речові пам’ятки минулого, образотворчі та умовно-графічні.

Засоби групи умовно-графічної наочності: крейдові малюнки й аплікації, історичні карти, схеми, плани, графіки, діаграми.

локалізація історичних подій у просторі (картографічні вміння) – комплекс спеціальних умінь, який передбачає читання історичної карт и, користування нею як джерелом знань, заповнення контурних карт.

Історичні карти та їх відмінність від географічних (відсутність суворої залежності між кольором і позначеннями, динаміка подій і процесів).

Класифікація історичних карт за охопленою територією (світові, материкові, карти держав); за змістом (оглядові, загальні, тематичні); за масштабом (великомасштабні, середньо- і дрібномасштабні).

Правила роботи з історичною картою (її розташування в класному приміщенні, положення вчителя біля карти, користування указкою, показ держав, міст, річок, інших об’єктів, словесне коригування показу по карті учнями).

Прийоми роботи з історичною картою: локалізація історичних подій на настінних мапах; використання «чорної мапи»; застосування картонних шаблонів; складання схем воєнних подій; використання аплікацій («оживлення» карти); виконання лабораторно-практичних завдань на картографічному матеріалі; заповнення контурних карт на уроці і вдома; уявні подорожі по карті; картографічні диктанти.

Методика застосування образотворчої наочності у навчанні історії. Засоби наочності на уроках історії, їх класифікація (речові пам’ятки, умовно-графічна, образотворча наочність).

Поділ образотворчої наочності на дві групи: навчальні картини («параграф підручника, написаний пензлем» - В.Бернадський) та твори живопису на історичну тему. Специфіка використання двох груп картин.

Класифікація картин за характером сюжету: подійні, типологічні, культурно-історичні, портрети, карикатури. Методичні прийоми використання картин різних типів.

Послідовність роботи з картиною на уроці (момент демонстрації картини, час для її сприйняття, загальний опис, аналіз деталей і елементів, загальні висновки).

В.Карцов, В.Бернадський, В.Козинець про прийоми роботи з картиною на уроках історії (демонстрація, опис, бесіда, розповідь, характеристика, інсценізація окремих сюжетів картини, «оживлення» картини шляхом складання діалогів між персонажами, аналіз змісту, вилучення знань за допомогою сюжету картини).

Твори живопису на історичну тему (картини В.Сурикова, І.Рєпіна, В.Верещагіна, М.Самокиша, М.Ярошенка та інших художників).

Роль хронологічних уявлень у процесі навчання історії. Хронологія як компонент змісту історичної освіти. Хронологія – «градусна мережа історії» (О.Стражев). вимоги Державного стандарту базової і повної середньої освіти та програми з історії до рівня хронологічних знань і умінь учнів: визначати дати і хронологічні межі подій; співвідносити рік зі століттям, століття з тисячоліттям; правильно користуватися лінією часу; встановлювати послідовність історичних подій; складати хронологічні таблиці; синхронізувати події історії України та всесвітньої історії; складати синхроністичні таблиці.

Методична класифікація дат, їх поділ на основні та другорядні. Часові категорії у навчанні історії (століття, тисячоліття, ера, наша ера, до нашої ери), методика роботи з ними.

Прийоми формування у школярів часових (хронологічних) уявлень: складання хронологічних таблиць, створення хронологічних комплексів, заповнення синхроністичних таблиць, позначення дати та тривалості подій на стрічці часу, ведення карток подій, розв’язання хронологічних рівнянь, кросвордів, хронологічні диктанти, хронологічні вікторини, дидактичні ігри з хронології (лото, хронологічні юшки, пошук «зайвої» дати тощо).

Роль історичних понять у процесі навчання історії. Історичні поняття як структурний компонент змісту історичної освіти. Поняття як усвідомлене, систематизоване знання про зв’язки, відношення, суттєві ознаки історичних явищ і процесів.

Класифікація понять за ступенем узагальнення (частково-історичні, або конкретно історичні, загально історичні, соціологічні), за змістом історичного матеріалу (економічні, політичні, духовно-культурні, ідеологічні, релігійні тощо).

Шляхи формування понять (індуктивний та дедуктивний).

Етапи роботи над формуванням історичних понять (за О.Вагіним): створення цілісної картини явища; визначення його суттєвих ознак; визначення поняття, введення терміну; вироблення уміння застосовувати поняття для аналізу історичного матеріалу.

Види словникової роботи над історичним поняттями: термінологічні диктанти; підбір до історичних термінів споріднених слів; визначення часу виникнення історичного терміну; пояснення походження (етимології) термінів; класифікація історичних термінів за різними ознаками; знаходження помилок у вживанні історичних понять; складання коротких розповідей з використанням визначених учителем історичних понять; поетичний історичний словник.

Умови успішного формування понять у навчанні історії: наявність в учнів базових знань; урахування специфіки різних груп понять та різних прийомів роботи з ними; постійне оперування поняттями.

Пізнавальна діяльність учнів на уроках історії, її типи, прийоми організації. Пізнавальна діяльність школярів як визначальна складова навчального процесу. Два типи засвоєння знань: продуктивний (творчо-пошуковий), що базується на самостійній мисленнєвій діяльності, творчому характері мислення, та репродуктивний (виконавський) – га основі запам’ятовування й осмислення готових знань.

Н.Г.Дайрі про два типи пізнавальної діяльності (роботи «Современные требования к уроку истории», «Основное усвоить на уроке»).

Прийоми організації пізнавальної діяльності школярів у процесі навчання історії: постановка випереджаючих та проблемних запитань; формування оцінної діяльності; складання планів, тез, конспектів, таблиць, схем; завдання на порівняння; узагальнення; розв’язання логічних завдань різних типів; створення образних задач на запропоновану тему; завдання на знаходження причинно-наслідкових історичних зв’язків, встановлення ступеня прогресивності явищ, визначення наступності між фактами, подіями, процесами; робота за пам’ятками.

Планування вчителем прийомів пізнавальної діяльності учнів і відображення їх у конспекті уроку.

Образні та логічні задачі з історії у методичному арсеналі вчителя. Задачі з історії як прийом організації пізнавальної діяльності учнів, спосіб перевірки знань школярів. Два типи історичних задач: образні – відтворення історичного минулого в образах за визначеною вчителем темою та оперування ними, та логічні – аналіз запропонованої історичної інформації з метою пошуку відповіді на поставлене питання, спосіб активізації абстрактно-логічного мислення учнів.

Роль образних задач у розвитку історичної уяви, мовлення, оперування історичними поняттями, вихованні почуття співпереживання.

Критерії оцінювання виконання образних задач: залучення історично достовірного матеріалу, створення цілісної картини історичного минулого, наявність у розповіді конкретних історичних деталей, ступінь творчого підходу, відсутність анахронізмів, відповідність плану, використання опорних понять, запропонованих учителем.

Типи логічних задач за роботами І.Я.Лернера. Методи розв’язання логічних задач: метод аналогій, статистичний метод, метод визначення причин за наслідками, метод реконструкції цілого за частинами, метод визначення цілей діяльності за її наслідками, лінгвістичний метод. структура логічних задач: умова, запитання, розв’язок.

Пам’ятки для розв’язання логічних задач.

Сучасний урок історії, вимоги до нього, типологія уроків, підготовка вчителя до уроку, конспект уроку. Урок як форма організації навчання. Характерні елементи класно-урочної системи: основна одиниця занять – урок; об’єднання учнів у класи за віком та рівнем підготовки; постійний склад класу на весь період шкільного навчання; наявність розкладу занять; одночасна робота учнів класу над однією темою та за єдиним планом; керівництво навчальним процесом з боку вчителя.

Визначення уроку в дидактиці як основної одиниці освітнього процесу, чітко обмеженої часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом).

Класичні вимоги до уроку історії за працями Н.Г.Дайрі: засвоєння основного змісту уроку на самому уроці; повноцінність історичного змісту уроку; його науковість; повноцінність педагогічного задуму; доступність навчального матеріалу; правильний вибір і доцільне застосування вчителем різноманітних джерел повідомлення знань, прийомів викладання та учіння; організаційна цілісність уроку.

Сучасні вимоги до уроку історії: чітке формулювання теми уроку, повідомлення його очікуваних результатів, які передбачають визначення обсягу і рівня засвоєння учнями знань, обсяг і рівень розвитку їхніх умінь та навичок, формування емоційно-ціннісної сфери; переконлива мотивація навчальної діяльності учнів на уроці, фокусування їхньої уваги на темі уроку, зацікавлення нею школярів, усвідомлення важливості даного уроку; якомога повніша реалізація виховного потенціалу уроку («вчити не історію, а історією як засобом виховання громадянина»); досягнення високого рівня пізнавальної діяльності школярів, включення ї до процесу спільного пошуку істини («Соратники мої – учні», - Т.І.Гончарова); емоційно забарвлене навчання, розвиток чуттєвої сфери учнів; гнучке володіння методикою проведення уроку, здатність учителя до експромту, готовність його скоригувати заздалегідь складений конспект (план) уроку; урізноманітнення типів і форм уроку; відповідність типу уроку, методів навчання місцю уроку в курсі історії, в розкладі навчання.

Типологія уроків історії. Тип уроку як варіювання його страктури, змістових елементів.

Типологія уроків в працях радянського методиста В.Бернадського (шкільна лекція, урок розповіді, урок розбору історичного документа, урок використання художньої літератури, урок на основі доповідей учнів, кіно урок, урок-екскурсія).

Класифікація уроків у працях В.Г.Карцова та П.С.Лейбенгруба (урок повідомлення нових знань, урок повторення й узагальнення пройденого, урок перевірки знань, змішаний урок).

В.О.Онищук та його класифікація уроків за дидактичною метою: урок засвоєння нового навчального матеріалу; урок формування і вдосконалення умінь та навичок; урок застосування знань, умінь та навичок; урок узагальнення та систематизації знань; урок контролю і корекції знань, умінь та навичок; комбінований урок.

Структура уроків кожного з типів як поєднання певних ланок процесу навчання, обумовлене дидактичною метою.

Основні структурні ланки навчального процесу: організаційний момент; актуалізація опорних знань, умінь і уявлень учнів; мотивація навчальної діяльності; оголошення теми та очікуваних результатів; вивчення нового матеріалу; осмислення нових знань і умінь; систематизація й узагальнення нових знань та умінь; підбиття підсумків уроку; інструктаж домашнього завдання; перевірка знань і умінь

Підготовка вчителя до уроку історії, її етапи та послідовність: аналіз державного стандарту, шкільних програм, вивчення підручників і поурочних посібників; розробка тематичного і поурочного планування; визначення місця уроку в темі чи розділі, його очікуваних результатів;аналіз пізнавальних можливостей класу; добір методичних прийомів і засобів навчання; складення конспекту чи розгорнутого плану уроку.

Конспект уроку, його необхідні компоненти: номер уроку, тема згідно з навчальною програмою, очікувані результати уроку; його тип; обладнання; хід заняття із відображенням етапів уроку, діяльності вчителя, діяльності учнів.

Аналіз та самоаналіз уроку історії як виділення його складових з метою виявлення їх ефективності, використання для реалізації означеної мети.

Види аналізу уроку: структурний (поетапний); системний; структурно-часовий; комбінований; психологічний; дидактичний; аспектний; комплексний.

Об’єкти аналізу уроку: обладнання, зміст уроку, тип і структура; принципи навчання; методи навчання, організація навчальної роботи; система роботи вчителя; система роботи учнів; загальні результати уроку; рекомендації.

Урок історії в працях Т.І.Гончарової, П.В.Гори, Н.Г.Дайрі, О.І.Пометун.

Способи перевірки та оцінювання результатів навчання історії. Функції перевірки результатів навчання: контрольна, мотиваційна, виховна, розвивальна, діагностична, функція зворотного зв’язку, прогностична.

Поточне тематичне, семестрове, річне оцінювання навчальних досягнень учнів.

Чотири рівні навчальних досягнень школярів: початковий, середній, достатній та високий.

Критерії оцінювання знань та умінь учнів з історії. Запровадження з 2000 року 12-бальної шкали оцінювання, її нова парадигма, що базується на діяльнісному, особистісно орієнтованому та компетентнісному підходах.

Прийоми перевірки та контролю навчальних досягнень школярів: тестові завдання, експрес-опитування, розширене опитування, творчі завдання, ігрові прийоми.

Місце і роль історичної пропедевтики («Вступ до історії України») у системі шкільної історичної освіти. Початковість та елементарність змістової частини «вступу до історії України.

Головна мета курсу – підготовка учнів до успішного опанування систематичних курсів вітчизняної та всесвітньої історії. Головні завдання курсу: прищеплення інтересу до історії України; формування у дітей початкових уявлень про історію як науку та про історію України як її складову; формування у п’ятикласників елементарних предметно-історичних умінь та навичок.

Характер історичних знань п’ятикласників: фрагментарність, початковість, елементарність, практична спрямованість.

Особливості методики навчання історії у 5 класі. Підручники В.Мисана, О.Данилевської та В.Власова для 5 класу.

Нетрадиційні форми навчання історії. Оновлення змісту сучасної шкільної історичної освіти і необхідність відповідних методичних інновацій. Нетрадиційні форми навчання як засіб урізноманітнення методичного арсеналу вчителя, посилення мотивації вивчення історичних курсів, створення психологічно комфортних умов навчання, розвитку співтворчості учителя і учнів.

Типові ознаки нестандартних форм уроків: інтелектуальна незалежність учнів, наявність пізнавальної альтернативи, розкутість думки, можливість саморозвитку та самовираження, прояву творчої енергії; стимулювання вчителя до створення власного методичного почерку, уникнення стереотипів та знеособлення.

Інтегративні (міжпредметні) уроки як ефективний засіб реалізації міжпредметних зв’язків. Умови інтеграції навчальних курсів: спільність мети, збіг або тотожність об’єктів пізнання, наявність близьких за змістом понять, спільних закономірностей.

Методична структура інтегративного уроку: окремі епізоди, мозаїка знань з різних предметів про одне явище, подію чи особистість, або бесіда (диспут) учителів-предметників упродовж всього уроку із залученням до обговорюваної проблеми учнів.

Варіанти інтеграції історичних знань зі знаннями з інших предметів: географія, біологія, математика, українська література, зарубіжна література, образотворче мистецтво, музика.

Етапи підготовки інтегративних уроків: ознайомлення з матеріалом суміжних дисциплін; підготовка сценарію «своєї» (історичної) частини уроку; узгодження спільного сценарію уроку, добір унаочнення; безпосереднє проведення уроку за обраною структурою.

Аукціони знань з історії. Аукціон знань – колективна евристична гра, що використовується для узагальнення та систематизації або перевірки й контролю знань учнів.

Методична структура уроку-аукціону: інтелектуальне змагання малих груп, у які об’єднуються школярі, у формі відповіді на підготовлені заздалегідь питання ф боротьби за виставлені «на продаж» призи.

Умова виграшу – демонстрація учнями найширших і найглибших знань з теми аукціону.

Типові ознаки аукціону знань: ігрова форма, творча активність, удосконалення вміння пошуку і відбору інформації з різних джерел знань, розширення кругозору школярів, розвиток логічного й асоціативного мислення, швидкості реакції.

Можливості використання аукціону знань у позакласній роботі з історії.

Уявні подорожі з історії як нетрадиційна форма навчання. Пізнавально-виховний потенціал уявних подорожей – варіативної й різнопланової форми уроку, що характеризується емоційністю, яскравістю, відчуттям причетності учнів до досліджуваних подій і процесів, знайомством з атмосферою, побутом, заняттям людей минулих часів.

Уявна подорож як моделювання відвідування учнями певної історичної епохи та певної країни (регіону).

Етапи підготовки уроку-подорожі: визначення його теми, місця й часу, у які здійснюватиметься уявна подорож; рекомендація учням наукової, популярної та художньої літератури з теми подорожі; оголошення орієнтовного плану (маршруту) подорожі, підготовка випереджаючих учнівських повідомлень у вигляді свідчень учасників певних подій, що будуть в центрі уваги подорожі; добір унаочнення (візуального ярду), покликаного забезпечити ефект присутності у певному місці у певний час; власне урок-подорож з емоційним, захоплюючим стартом, доланням визначеної школярами часової відстані; організація в ході уявної подорожі активної пізнавальної діяльності учнів у формі роботи з контурною картою, ведення записів у судових журналах, нотатках мандрівника, замальовок дорожніх вражень; підбиття підсумків подорожі.

Короткочасні (упродовж уроку) та багатоетапні (протягом вивчення розділу) уявні подорожі. відсутність вікових та тематичних обмежень у їх застосуванні. Можливість використання уявних подорожей у позакласній роботі з історії.

Інтерактивне навчання історії. Моделі навчання за класифікацією Є.Голанта (активна та пасивна). Поява в 90-і роки ХІХ ст. інтерактивної моделі навчання (навчання у взаємодії).

Інтерактивне навчання як комунікативно-діалогове.

Інтерактивне навчання як різновид проблемного навчання, побудований на діалозі учасників навчального процесу.

Характерні ознаки інтерактивного навчання: побудова навчання як розв’язання серії взаємопов’язаних проблемних ситуацій; переважно групова робота учнів на уроці; відкритість (незавершеність) навчання, відсутність раз і назавжди визначеного рішення; співробітництво різних рівнів (вчитель-група, вчитель-учень, учень-група, учень-учень); швидкий зворотний зв’язок – можливість для учня проконсультуватися в будь-який момент з учителем; емоційне піднесення, розкутість, психологічний комфорт; діалог – основний елемент навчання.

Методи інтерактивного навчання за О.Пометун: робота в парах; змінювані трійки; «карусель»; робота в малих групах.

Технології роботи в малих групах: «діалог» - спільний пошук групами узгодженого рішення; «синтез думки» - доповнення кожного члена групи думок інших; «коло ідей» - представлення групами ідей по черзі; «мікрофон» - стисле висловлювання кожним по черзі власної думки» «мозковий штурм» - висловлювання ідей всіма членами групи та вибір найаргументованіших; «займи позицію» - розгляд дискусійних питань з альтернативних точок зору, захист власної позиції.

Сильні та слабкі сторони інтерактивного навчання. Проблеми інтерактивного уроку у працях О.Пометун та Л.Пироженко, К.Баханова.

Позакласна робота з історії. Роль і функції позакласної роботи з історії як діяльності школярів, що відбувається на основі добровільної участі й самодіяльності, спрямовується вчителем і сприяє поглибленню знань учнів у сфері історії, розвитку їхніх різнобічних інтересів, формуванню рис гармонійної особистості.

Освітні, виховні та розвивальні завдання позакласної роботи, детермінованість їх загальними цілями навчання історії. Специфіка позакласної діяльності як такої, що здійснюється «на іншому матеріалі та іншими засобами» (О.Ф.Родін).

Основні риси позакласної роботи: добровільність участі школярів, її мотивація; вільний вибір змісту, форми, місця і часу занять; широка ініціатива й самодіяльність учнів, багатство й різноманіття організаційних форм; відсутність регламентації.

Форми позакласної роботи: масові (позакласне читання, олімпіади, історичні вечори, конкурси, вікторини, тижні історії), групові (гуртки, клуби, екскурсії, товариства), індивідуальні (робота з школярами, котрі мають стійкий інтерес до історії).

Систематичні (постійні) та епізодичні (разові) форми позакласної роботи з історії.

Історичні гуртки та товариства як одна з найгнучкіших форм позакласної роботи. Напрями діяльності гуртків: краєзнавчий, історико-культурний, археологічний, з проблем військового мистецтва, історико-біографічний тощо.

Організація роботи гуртків та товариств: створення учнівського колективу, вибір напряму діяльності, формування активу, пошук назви гуртка, планування засідань, форм діяльності, звіти гуртківців перед учнівським та педагогічним колективами школи.

Тиждень історії в школі як широка громадська акція з пропаганди історичних знань, виховання стійкого інтересу до предмету, звіту про діяльність вчителів і учнів. Планування тижня історії з врахуванням вікових особливостей школярів, актуальних проблем історичної науки, знаменних дат вітчизняної та всесвітньої історії.

Форми проведення тижня історії в школі: відкриті уроки, громадські огляди знань, конкурси кращих знавців історії, вікторини, аукціони знань, уявні подорожі з історії, історичні вечори, екскурсії, зустрічі з учасниками й свідками історичних подій, перегляд кінофільмів історичної тематики, презентація творів художньої історичної літератури, звіт історичного гуртка, виставки учнівських творчих робіт з історичної тематики тощо.

Урочисте відкриття тижня, представлення його заходів, рекламні акції. Підбиття підсумків предметного тижня, відзначення його найактивніших учасників.