Виховуючі відносини як спеціально організована взаємодія вчителя і учнів. Проблема формування виховуючи, педагогічно доцільних відносин в історії педагогіки

Виховуючі відносини виступають першоосновою і найважливішою умовою повноцінного розвитку дитини.

Виховуючі відносини у загальноосвітній школі – це спеціально організована під керівництвом вчителя творча, морально-естетична взаємодія суб’єктів педагогічного процесу, спрямована на досягнення мети виховання, зумовлена соціально і психічно всією системою суспільних відносин, загальнолюдських і національних цінностей, відповідає певному етапові розвитку суспільства.

Відносини визначають залежність виховання і розвитку кожної особистості від усіх людей, з якими вона входить у прямі чи опосередковані стосунки.

У «Повісті временних літ» літописець Нестор рекомендує в стосунках слухняність, повагу до старших, милосердя.

Значну роль у становленні педагогічних відносин відіграли братства.

Одним із найбільш талановитих педагогів ХVII ст. був Феофан Прокопович. Він першим довів, що успіх дітей у навчанні залежить від учителів.

Г.С. Сковорода розглядав виховання як умову людського буття. Він наставляв, що любов і повага вихователя до дитини обернеться любовю та повагою до педагога. У формуванні стосунків радив звертатися до народної творчості, до національної культури.

К.Д. Ушинський накреслив основні шляхи формування у школі виховуючи стосунків. Це знання «матеріалу», тобто учня, а потім свідомий вибір засобів. Він відкидав жорсткість та безсердечність учителів. Найважливішим у формуванні відносин вважав спільну працю, а для гуманізації відносин радив використовувати народну педагогіку, елементи народної творчості.

Відносини в колективі вихованців і педагогів стали основним механізмом системи А.С. Макаренка. Він вважав, що демократизм і гуманізм відносин є важливим у виховних установах.

В.О. Сухомлинсткий пояснював колегам що «мудрість влади людини над людиною, а тим більше дорослої людини над дитиною – це майстерність, глибоке сердечне проникнення в світ дитячих думок і почуттів.» Він довів залежність залежність характеру відносин педагогів і дітей від професіоналізму вчителя.

Вивчення масового педагогічного досвіду свідчить, що виховуючи взаємини – це такий феномен життєдіяльності особистості і колективу, основоположне значення якого у навчально-виховному процесі більшістю педагогів і школярів повністю визначається.

Головним механізмом формування виховуючи відносин є особистісні і професійні якості вчителя, і їх потрібно цілеспрямовано вдосконалювати.