Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном

- теорія літ-ри як міждисциплінарна галузь: філософія + літ-ра + лінгвістика;

- розуміє мову як “граматику”, що легко підлягає декодуванню, і як “риторику”, що відчитується, але не декодується;

- теоретичне літ. теорія та практика (літ-во, критика, викладання літ-ри);

- епісемологічні (що стосуються пізнання) властивості мови як опозиції до риторичних;

- літературу не можна “генетично подати”, а історія літ-ри – це інтерпретація літ-ри;

- опірність теорії – внутрішні суперечності та проблеми теорії літератури;

- навчання літ-рі – це засіб виховання, маніпулювання з метою позбавлення свободи;

- літературність як противага естетичності, бо Л руйнує уявлення про те, що в естетичних об’єктах існує єдність звуку і значення, бо цей зв’язок є суто умовним;

- література – це надійне джерело інформації ні про що інше як про власну мову, яка створюється поза нашим контролем і окреслює людини.

Американський літературознавець, одна з найвпливовіших постатей Йєльської школи деконструктивізму.

Центральне місце у дослідженнях де Мана посідає теорія літератури як міждисциплінарна галузь, тобто як перехрестя філософії, літератури та лінгвістики. Поль де Ман намагається розрізнити 2 шляхи розуміння мови: мови як «граматики», що легко піддається декодуванню, і мови як «риторики», що відчитується, але не декодується. Другий важливий аспект досліджень – це спроба з’ясувати взаємозв’язок між літературною теорією та практикою. Під практикою він розуміє літературознавство, критику, викладання літератури тощо. Причиною того, що мова стає ненадійним засобом формулювання простих істин, є її риторичні та фігуральні складники. Риторика постійно руйнує абстрактні системи граматики і логіки, а література, яка хизується своєю риторичністю, уникає інші дискурси, що пригноблюють або заперечують її, включно з дискурсом традиційного літературознавства та історії літератури. Історія літератури – це те, що називаємо інтерпретацією літератури. Але будь-яке розуміння супроводжується помилковістю. І ця помилковість інтерпретації виключає генетичну тяглість історії літературних стилів.

Ідеологія чи первісне інтелектуальне середовище, в якому ми проживаємо, породжує в освітніх закладах тенденцію розглядати навчання літератури як засіб прочитання та засіб виховання. Поль де Ман висуває «літературність» як противагу естетичності.