Розвиток нормативної поетики в Європі та Україні

Розвиток нормативної поетики в Західній Європі продовжувався до кінця 17ст., а в Східній – до початку 19.

Спочатку поетика писалася латиною у віршованій формі, потім народною мовою.

Нормативна поетика та її основні завдання: встановлення правил побудови зразкових творів. Найвідоміша поетика – Ніколя Буало.

Найвідоміший твір Буало - поема-трактат в чотирьох піснях «Поетичне мистецтво» («L'art poétique») - являє собою підведення підсумків естетики класицизму. Буало виходить з переконання, що в поезії, як і в інших сферах життя, вище за все повинен бути поставлений bon sens, розум, якому повинні підкоритися фантазія і почуття. Як за формою, так і за змістом поезія повинна бути загальнозрозумілою, але легкість і доступність не повинні переходити у вульгарність і вульгарність, стиль повинен бути витончений, високий, але, в той же час, простий і вільний від пафосу й тріскучих виразів.

Як і в європейських колегіях та академіях XVI – XVII ст., в Києво-Могилянській академії значне місце відводилося класам поетики й риторики. Їхнє призначення полягало в тому, щоб давати студентам знання з словесності, які розуміли широко, з включенням елементів філологічної науки й теорії красномовства.

Поетики ж давали моделі жанрів і настанови практичного характеру, супроводжуючи їх демонструванням взірців і прикладами для вправ. Як правило, київські поетики багато уваги приділяли епопеї, трагедії і комедії, в них стисліше подавалися відомості про поетичні жанри - елегію, ідилію, лірику, сатиру, епіграму та ін.

В різних країнах Європи широко культивувалася тоді шкільна поезія, шкільна драматургія, шкільне красномовство, які спиралися на класичні поетики, проте зазнавали потужних впливів бароко.